П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
14 липня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/10787/23
Суддя першої інстанції: Величко А.В.
Час та місце ухвалення судового рішення «--:--», м. Миколаїв
Повний текст судового рішення складений 17.02.2025
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Шевчук О.А., Яковлєва О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
29.08.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо проведення йому нарахування та виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 30.06.2021 по 07.08.2023; зобов'язання нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі з 01.01.2016 по 28.02.2018), за період з 30.06.2021 по 07.08.2023 включно, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 із застосуванням істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням висновків щодо застосування норм права викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.
В обґрунтування позову зазначено, що на виконання рішення суду по справі №400/1662/22 від 03.04.2023 (набрало законної сили 14.06.2023) військовою частиною НОМЕР_1 07.08.2023 нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 на загальну суму 82370,85грн., але не здійснено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до ст.116, ст.117 Кодексу законів про працю України. На думку позивача, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, оскільки він має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби за період з дня звільнення (30.06.2021) по день фактичного розрахунку (07.08.2023).
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 позов задоволений частково; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.07.2021 по 19.01.2023; стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 130201,20грн. з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що при звільненні позивача з військової частини, відповідачем не було проведено повного розрахунку, зокрема не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, що свідчить про недотримання військовою частиною вимог ст.116 КЗпП України та має наслідком застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Разом з тим, обираючи ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції, посилаючись на висновки Верховного Суду у постанові від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, зазначив, що правовідносини у даній справі за період з 01.07.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється ст.117 КЗпП України в редакції, до внесення змін Законом №2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 по 07.08.2023 - ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями. Визначаючи суму стягнення у загальному розмірі 130201,20грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 01.07.2021 по 18.07.2022 з врахуванням істотності частки (0,8) становить 81349,20грн. (265,5грн. х 383к.д. х 0,8), а за період з 19.07.2022 по 07.08.2023 - 48852грн. (265,5 грн. х 184к.д.).
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального, процесуального права, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки на військовослужбовців, які проходять військову службу у ЗСУ та інших військових формуваннях, не поширюються положення ст.ст.116, 117 КЗпП України з тих підстав, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами та установами усіх форм власності, а проходять військову службу, яка регулюється законодавством, яким не передбачено такого виду відповідальності військової частини як виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, як вказує військова частина, позивач погодився з наказом про звільнення, згідно якого його було розраховано, зазначений наказ не оскаржувався, а тому вважається, що позивач погодився з таким розрахунком. Разом з тим в сукупності, враховуючи, що право на отримання сум індексації грошового забезпечення у позивача виникло на підставі судового рішення, ухвалене після звільнення, скаржник наголошує про відсутність вини військової частини, як роботодавця в розумінні ст.116 КЗпП України. Окрім зазначеного, військова частина не погоджується із сумою стягнення середнього заробітку, визначеною судом першої інстанції у розмірі 130201,20грн., оскільки вона не є пропорційною розміру невиплачених сум індексації у розмірі 82370,85грн.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.06.2021 №138 його звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення. /а.с.8/
На виконання судового рішення у справі №400/1662/22, 07.08.2023 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у розмірі 82370,85грн. /а.с.20/
Позивач, вважаючи, що при виплаті вищевказаних сум у відповідача виник обов'язок виплати йому середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 30.06.2021 по 07.08.2023 включно, звернувся до суду з даним позовом.
Перевіривши матеріали справи судова колегія приходить до наступних висновків.
Так, спірні правовідносини у даній справі врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України), Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі - Закон України №2232-XII), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі - Порядок №100).
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.24 Закону України №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно ст.117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При цьому, згідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
При цьому, згідно абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Системний аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що законодавством регламентовано обов'язок роботодавця здійснити з працівником повний розрахунок при його звільненні та відповідальність за невиконання такого обов'язку.
З матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений з військової служби 30.06.2021, при йому остаточний розрахунок (виплачено належні суми індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення по справі №400/1662/22) з ним проведено лише 07.08.2023. /а.с.8, 20/
Тобто, фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати належних йому сум здійснено військовою частиною поза межами строку, установленого статтею 116 КЗпП України.
Разом з тим, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначати наступне.
Так, за аналізом наведених вище положень КЗпП України вбачається, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Між тим, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення ст.ст.116, 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10.05.2019 у справі №811/276/16, від 07.02.2019 у справі №804/5067/16, від 14.03.2019 у справі №820/660/17.
З урахуванням наведеного, спростовуються доводи апелянта щодо неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України.
Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.07.2021 (наступний день після звільнення) по 07.08.2023 (день проведення остаточного розрахунку).
При цьому, визначаючи розмір середнього заробітку, що належить сплатити позивачу за весь час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить з наступного.
Як вже зазначалось вище, з 19.07.2022 ст.117 КЗпП України діє у редакції Закону України №2352-ІХ, а тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.
Так, період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 23.05.2024 року у справі № 560/11616/23 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Таким чином, колегія суддів вважає, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 01.07.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 07.08.2023.
Кількість днів затримки за період з 01.07.2021 до 18.07.2022 становить 383 днів, а за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 (включно, обмежено строком 6 місяців відповідно до ст.117 КЗпП України) - 184 дні.
Згідно з п.8 Порядку №100 середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до витягу з картки особового рахунку від 23.12.2021 за останні два місяці перед звільненням (квітень-травень 2021), загальний розмір виплаченого грошового забезпечення склав 32785,5грн. (16392,75грн. х 2). /а.с.11/
Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 537,47грн. (33532,33грн./61днів).
Розраховуючи суму середнього заробітку позивача за період з 01.07.2021 по 18.07.2022, колегія суддів зазначає наступне.
За правилами статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції станом на час звільнення) виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період такої затримки, у зв'язку із чим в даному випадку період затримки становить 383 календарних дні.
З огляду на викладене, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2021 до 18.07.2022 (включно) становить 205851,01грн. (537,47грн.х383).
Разом з тим, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому, колегія суддів зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Аналогічна правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 10.04.2024 у справі №360/380/23.
Таким чином, застосовуючи підхід пропорційного зменшення суми, яка підлягає до виплати, слід зазначити наступне.
Так, при звільненні зі служби нараховане та виплачене грошове забезпечення позивача становить 357020,96грн. (16392,75грн. - грошове забезпечення за червень 2021; 53549,65грн.- грошова компенсація як учаснику бойових дій; 1639,28грн. - компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку; 1020грн. - матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань 16392,75грн. - грошова допомога на оздоровлення; 204909,38грн. - одноразова грошова допомога при звільненні; 62701,74грн. - компенсація за неотримане речове майно; 415,41грн. - індексація грошового забезпечення).
На виконання судового рішення у справі №400/11490/23 від 20.10.2023 військова частина виплатила на користь позивача перерахунок грошового забезпечення та інших виплат у загальній сумі 180228,48грн. /а.с.73/
Також, на виконання судового рішення у справі №400/1662/22 від 03.04.2023 військова частина виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 82370,85грн. /а.с.74/
Таким чином, загальна сума, що підлягала виплаті позивачу на день звільнення становить 619620,29грн. (357020,96грн.+ 180228,48грн.+ 82370,85грн.).
Враховуючи принцип істотності частки між виплаченим розміром грошового забезпечення при звільненні та виплаченою сумою індексації грошового забезпечення, на виконання судового рішення, відсоткове співвідношення суми грошових коштів до загальної суми виплата, що мала бути виплачена на день звільнення становить: 13,39% (82370,85грн./ 619620,29грн. х 100%).
Виходячи з принципу пропорційності між виплаченою сумою та сумою заборгованості слід здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.07.2021 по 18.07.2022 наступним чином: 205851,01грн. (383 дні х 537,47грн.) х 13,39% = 27536,42грн., що становить 13,39% суми виплати, яка мала бути нарахована на день звільнення зі служби.
З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що сума середнього заробітку, яка підлягає до виплати позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2021 по 18.07.2022, з урахуванням принципу розумності та пропорційності, визначені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15, становить у розмірі 27536,42грн.
Щодо періоду з 19.07.2022 по 18.01.2023, належить враховувати приписи чинної редакції ст.117 КЗпП України, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач виплатив невчасно.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 26.12.2024 у справі №380/19103/22.
Таким чином, за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 (184 дні), середній заробіток позивача складає 98894,48грн. (184 х 537,47грн.)
На підставі наведеного, у сукупності, колегія суддів вважає, що загальна сума середнього заробітку, яка підлягає виплаті позивачу, становить 126430,9грн. (27536,42грн.+ 98894,48грн.).
Оскільки суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову, але неправильно визначив розмір середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні позивача, рішення суду першої інстанції в порядку ст.317 КАС України підлягає частковому скасуванню.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року скасувати в частині стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 130201,20грн. з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Ухвалити у цій частині постанову, якою стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 липня 2021 року по 19 січня 2023 року у розмірі 126430 (сто двадцять шість тисяч чотириста тридцять) грн. 90коп.
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на військову частину НОМЕР_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Суддя-доповідач А.В. Крусян
Судді О.А. Шевчук О.В. Яковлєв