15 липня 2025 року м. Дніпросправа № 204/6415/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Чепурнова Д.В.,
за участю секретаря судового засідання Ретинської В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу №6 у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 19 червня 2025 року
у адміністративній справі № 204/6415/25 за позовом Відділу №6 у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про затримання та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України громадянина російської федерації, -
Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 19 червня 2025 року відмовлено у задоволені позову Відділу №6 у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про затримання та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України громадянина російської федерації
Зазначене рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку позивачем по справі з підстав його незаконності та необґрунтованості, внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та без надання оцінки всім аргументам учасників справи, а також неправильного застосування норм матеріального права, а саме, положень ст.ст. 1, 2, 3, 4, 23, 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773, пп.2 п.2, п.8, п.11 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України від 15.02.2012 №150, п.30 ч.II Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.09.2020 «Про стратегію національної безпеки України» №392/220, ст.21 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим позивач вважає, що рішення суду є незаконним та на підставі ст.315 і ст.317 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ГУ ДМС у Дніпропетровській області.
На обґрунтування заявлених вимог апеляційної скарги позивач посилаючись на положення: п.2 ст.92 Конституції України; ч.3 ст.3, ч.1 і ч.3 ст.9, ч.16 ст.4, ч.1 і ч.2 ст.16, ч.1 ст.26, ч.1 і ч.3 та ч.4 і ч.8 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон № 3773-VI), а також на п.67 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 322, а також на приписи ч.1 і ч.11 ст.289 КАС України позивач акцентує увагу апеляційного суду на тому, що громадянин рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в'їхавши на підставі ч.13 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VI на територію України 26.06.2022 через КПП «Шегині» по паспортному документу 661507855, виданому 15.07.2021 строком дії до 15.07.2026, територію України не покидав, а будучи документованим посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , виданою 27.08.2021 і дійсною до 13.08.2022 року, відповідач не звертаючись із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втратив підстави для подальшого перебування на території України, але ухилився від виїзду з України за що по факту порушення строку перебування на території України:
- уповноваженими посадовими особами Чечелівського відділу у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області відносно громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МДН № 004285 від 26.10.2022 року, у якому зафіксовано передбачене ч.1 ст.203 КУпАП порушення законодавства, за результатом розгляду якого було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МДН 004277 від 26.10.2022 року про накладене адміністративного стягнення у розмірі 1700 грн., що відповідачем не оскаржено, але і штраф за цією постановою не сплачено;
- а керуючись нормами ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» уповноваженими посадовими особами Чечелівського відділу у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області 26.10.2022 відносно відповідача у цій справі було прийнято рішення
№1215130100011292 про примусове повернення до країни проходження або третьої країни, яким останнього зобов'язано залишити територію України у строк до 25.11.2022 року, яке відповідачем не виконано
- за фактом порушення строку перебування в Україні та невиконання рішення про примусове повернення №1215130100011292 від 26.10.2022 уповноваженою особою Відділу № 6 у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області відносно громадянина рф
ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МДН № 007051 від 17.06.2025, яким зафіксовано порушення міграційного законодавства відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.203 КУпАП, за результатами розгляду якого було винесено постанову про накладання адміністративного стягнення серії ПН МДН № 007041 від 17.06.2025 у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн., а також складено протокол про адміністративне затримання № 000193 від 17.06.2025 з метою звернення до суду щодо вирішення питання про поміщення громадянина рф ОСОБА_1 до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства з метою ідентифікації та забезпечення видворення з території України, а відповідно до вимог ч.1 ст.30 Закону № 3773-VI ГУ ДМС у Дніпропетровській області було прийнято рішення про примусове видворення з України Відповідача № 1215100100000446 від 17.06.2025 року.
За наведених обставин, які свідчать про порушення громадянином рф ОСОБА_1 своїми діями законодавства про правовий статус іноземців та осіб без внаслідок: тривалого часу перебування на території України без документів на право проживання в Україні та не вживав заходів для легалізації свого перебування в Україні; ухилення від виконання рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни; відсутності законних підстав для працевлаштування в Україні, а отже відсутності законних джерел отримання фінансового доходу, що унеможливлює придбання транспортних квитків чи інших проїзних документів, а також забезпечення свого перебування та проживання на території України; і відсутності документу, що дає право перетину державного кордону України, на переконання позивача існують обґрунтовані підстави задоволення позову у цій справі і для застосування судом заходів затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення його видворення за межі території України, відповідно до вимог частини 1 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач вважаючи рішення суду першої інстанції у цій справі законним та обґрунтованим вказує на те, що доводи позивача є формальними, без урахування обставин, що змусили його залишатися із своєю сім'єю і не можливості скористатися своїми правами та належно оформити своє подальше перебування в Україні за обставин військового вторгнення Російської федерації. Акцентує увагу на тому, що при наявності у нього декількох військових спеціальностей та досвіду військової служби на території Чеченської народної республіки, тривалого перебування на території України, його примусове повернення в країну походження очевидно загрожує йому або переслідуванням спецслужб РФ та репресіями, або мобілізацією з метою поповнення військ російських загарбників і примусом до ведення воєнних дій проти України. Вказує, що він не поділяє політику РФ щодо захоплення території України і не бажає брати участь у війні проти України, чи будь-яких інших держав, більш того, він має бажання і намагався стати в ряди Збройних Сил України для захисту її території. Зазначає, що в Україні у нього є своя сім'я та неповнолітні діти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а від комунікації та співпраці із Державною міграційною службою України він жодним чином не ухилявся, від її співробітників не переховувався, усі дані про нього та місце його проживання ДМС України відомі, і про обставини свого перебування на території України, він надавав відповідні пояснення із наданням доказів в ході розгляду справи Чечелівським районним судом м. Дніпра, натомість його навіть не було ознайомлено із рішенням Відділу №6 у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 26 жовтня 2022 року про його примусове повернення до країни походження або третьої країни. Вважає, що позивачем у цій справі не доведено суду наявність підстав, що підтверджували б необхідність застосування такого способу реалізації повноважень в міграційній сфері, а саме наявності фактів та обставин щодо неможливості ідентифікації ОСОБА_1 як громадянина Російської Федерації також як і не надано доказів, які могли б стверджувати про можливе ухилення від виконання ним рішення про його примусове видворення, та які б свідчили про необхідність затримання з метою примусового видворення за межі території України За вказаних обставин просить залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник Відділу №6 у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у судове засідання не прибув, хоча позивач про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлявся у визначений законом порядку та строки, а адвокатом, яким надавалася безоплатна допомога відповідачу під час вирішення спору у цій справі судом першої інстанції, не було забезпечено свою участь у судовому засіданні в режимі відео конференції. Оскільки заяв про відкладення розгляду справи від вказаних осіб до суду не подавалося, з урахуванням думки відповідача та його другого адвоката колегія суддів визнала за можливо здійснити апеляційний перегляд даної справи без участі зазначених осіб.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його адвоката, обговоривши доводи апеляційної скарги позивача та поданого відповідачем відзиву, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставини та правильність застосування до них норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та для скасування рішення суду першої інстанції виходячи з нижченаведеного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що спірні у цій справі правовідносини виникли у зв'язку з вимогою затримання та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України громадянина РФ ОСОБА_1 строком на шість місяців з метою ідентифікації його особи та забезпечення його видворення з території України.
Вирішуючи спір у цій справі по суті, правильно спираючись на положення: ч.2 ст.19, ч.1 і ч.2 ст.29 Конституції України; ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканість; п.6 ч.1 ст.1, ч.3 ст.3, ч.16 ст.4, ч.1 і ч.3 ст.9, ч.1 і ч.2 та ч.5 ст.26, ч.1 і ч.4 ст.30, ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI); а також на п.1 і п.5 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1110, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин; та на приписи ч.1, ч.11 і ч.13 ст.289 КАС України - суд першої інстанції обґрунтовано акцентував увагу на тому, що затримання в установленому порядку та поміщення іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, до пункту тимчасового перебування може відбуватися за наявності умов неможливості ідентифікувати іноземця або особу без громадянства та задля забезпечення примусового видворення чи реадмісії якщо є підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилитиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, а з огляду на приписи ч.1 ст.30 Закону № 3773-VI, судом наголошено, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства мають передувати дві обставини: прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; та ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилитимуться від виконання такого рішення, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 359/5975/17, від 28 лютого 2019 року у справі № 754/2198/17, від 26 червня 2019 року у справі № 755/12159/18, від 09 серпня 2019 року у справі №359/5823/16-а, від 27 квітня 2023 року у справі №522/11882/22, від 24 травня 2023 року у справі №296/8455/22.
За вказаних вище обставин та з огляду на те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , було видано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , дата видачі 27 серпня 2021 року, дійсний до 13 серпня 2022 року, а самим позивачем наданою суду довідкою про особу відповідача підтверджено наявність усіх даних про ОСОБА_1 , включаючи дату народження, стать, зріст і місце його проживання: АДРЕСА_1 , виявлено: АДРЕСА_2 , судом першої інстанції підкреслено про недоведеність позивачем належними доказами того, що ОСОБА_1 дійсно був обізнаний з прийнятим Відділом №6 у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області рішенням від 26 жовтня 2022 року про примусове його повернення до країни походження або третьої країни та про його зобов'язання покинути територію України у термін до 25.11.2022 року.
Отже, оскільки судом не встановлено, що відповідач був ознайомлений із вказаним рішенням про примусове його повернення до країни походження або третьої країни та про його зобов'язання покинути територію України у термін до 25.11.2022 року, що підтверджується відсутністю у долученій до матеріалів справи копії цього рішення підпису відповідача про його ознайомлення та відомостей про те, що він від підпису відмовився, а також з огляду на: винесену начальником Чечелівського відділу у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області 26 жовтня 2022 року постанови про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн за ч.1 ст.203 КАС України; складеного 17 червня 2025 року Відділом №6 у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області протоколу про адміністративне затримання громадянина ОСОБА_1 ; прийнятого 17 червня 2025 року заступником начальника відділу №6 у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області рішення про поміщенням ОСОБА_1 до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні; та прийнятого 17 червня 2025 року заступником начальника відділу №6 у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області рішення про примусове видворення ОСОБА_1 з України іноземця або особи без громадянства російської федерації; і винесеної 17 червня 2025 року начальником відділу №6 у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області постанови про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн. відповідно до ч.2 ст.203 КАС України - судом першої інстанції обґрунтовано підкреслено, що позивачу достеменно відомо усі дані про особу відповідача ОСОБА_1 , а саме його прізвище, ім'я, по батькові, дату, місяць та рік народження, відомості про громадянство, сімейний стан та постійне місце проживання, що самим позивачем не заперечується, і відповідно, особа відповідача ОСОБА_1 є ідентифікованою, а тому посилання позивача на обґрунтування позовної заяви у цій справі на те, що метою затримання та поміщення відповідача до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні задля ідентифікації особи є безпідставними, і з наведеними висновком суду першої інстанції колегія суддів у повному обсязі погоджується, тим більш, що як встановлено судом у цій справі:
-реєстрація місця проживання особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 підтверджено долученою до матеріалів справи довідкою (а.с.83), в якій відображено навіть унікальний номер відповідача в Єдиному державному демографічному реєстрі,
-долученими до матеріалами справи свідоцтвами про народження (а.с.82, 86) підтверджено, що відповідач ОСОБА_1 є батьком: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який згідно довідки № 862/21 від 25.08.2021 року (а.с.84) згідно рішення ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 25.08.2021 року визнаний на підставі ч.1 ст.7 Закону України «Про громадянство України» таким, що є громадянином України з народження; а також неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у якого в графі батько записано « ОСОБА_4 », а не прізвище відповідача у зв'язку з тим, що відповідач є громадянин російської федерації.
На переконання колегії суддів, обговорюючи зміст наданої в судовому засіданні представником позивача довідки №1201.3.1/20073-25 від 19.06.2025 року Головного управління ДМС у Дніпропетровській області, якою підтверджено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , був документований ГУ ДМС у Дніпропетровській області посвідкою на тимчасове проживання НОМЕР_2 , терміном дії з 20.08.2014 року до 14 серпня 2015 року на підставі - возз'єднання сім'ї з громадянкою України у зв'язку із шлюбом, яка станом на 19.06.2025 року має статус «знищена» відповідно до вимог чинного законодавства, а в подальшому згідно інформації цієї довідки іноземець ОСОБА_1 із заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання, її обміну, до ГУ ДМС у Дніпропетровській області та його територіальних підрозділів не звертався, а заява-анкета про оформлення посвідки на тимчасове проживання чи її обміну не формувалася - суд першої інстанції обґрунтовано критично поставився до змісту цієї довідки, який не узгоджується з іншими доказами у справі, зокрема, з матеріалами позовної заяви та додатками до неї, а наведена в довідці інформація суперечить наданим позивачем доказам, і вказаних обставини доводами апеляційної скарги позивача не спростовано.
Переглядаючи в апеляційному порядку рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра, колегія суддів звертаючи на предмет спору та характер спірних правовідносин у цій справі вважає обґрунтованим дослідження судом першої інстанції саме питання наявності/або відсутності правових підстав у даному випадку для затримання відповідача ОСОБА_1 та поміщення його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, як особи, що незаконно перебуває в Україні.
Зокрема, на підставі аналізу приписів статей 9, 29 Загальної Декларації прав людини 1948 року, статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року та статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод якими чітко визначено, що «ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту», а також з урахуванням висновків Європейського суду з прав людини, що наводилися у пункті 103 рішення від 17 квітня 2014 року у справі «Анатолій Руденко проти України» (№ 50264/08), у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Вітольд Літва проти Польщі» (заява №26629/95), «Станєв проти Болгарії» [ВП] (заява № 36760/06), «Іліас та Ахмед проти Угорщини» (Ilias and Ahmed v. Hungary) (заява № 47287/15) та правових висновків Конституційного Суду України у рішеннях від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009 і від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016, а також Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2024 року по справі № 461/2622/23 - суд першої інстанції беручи до уваги вказані позиції Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України щодо обмеження свободи людини, і Верховного Суду стосовно поміщення особи до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, обґрунтовано наголосив на тому, що суди повинні враховувати принцип пропорційності при оцінці обґрунтованості обмежень свобод, що застосовуються до іноземців при поміщенні до такого закладу, щоб не порушити при цьому сутність такого права, тобто фактичного обмеження фізичної свободи особи.
На підсумок вищевикладеного та з метою забезпечення балансу між необхідністю та метою обмеження фізичної свободи особи, суд першої інстанції оцінивши вид, тривалість, наслідки і спосіб застосування такого заходу як поміщення до ПТПІ у порівнянні з іншими варіантами, такими як взяття на поруки підприємством, установою чи організацією, зобов'язання внести заставу, що передбачено частиною першою статті 289 КАС України, правильно врахував у цій справі як характеристику іноземця ОСОБА_1 , так і встановлені обставини щодо законності підстав його в'їзду на територію України, мети та легалізації перебування на території України, а тому з огляду на те, що застереження органів державної міграційної служби щодо виїзду ще не свідчить про ухиляння відповідача від контакту з компетентними органами та виконання обов'язку у розумінні статті 26 Закону № 3773-VI, дійшов на переконання колегії суддів правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на тому, що судом першої інстанції наголошено про не зазначення позивачем взагалі, які саме дії або заходи ним (позивачем) вживалися для забезпечення виконання рішення про примусове видворення, також як і не зазначено умов, за яких неможливо на теперішній час забезпечити примусове видворення відповідача, не надано доказів звернення позивача до виконавчої служби та тощо, у зв'язку з чим суд першої інстанції цілком обґрунтовано визнав поданий у цій справі позов щодо негайного виконання рішення про затримання та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, необґрунтованим та таким, що не підтверджений належними, допустимими та переконливими доказами.
Погоджується колегія суддів також з висновками суду першої інстанції в частині, яка стосується безпідставності тверджень позивача про наявність в діях відповідача ознак відсутності співпраці під час процедури його ідентифікації в якості підстави, яка обумовлювала б потребу його поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців з метою отримання вказаних даних, а також відносно іншої передбаченої ч. 13 ст. 289 КАС України підстави поміщення відповідача до вказаної установи з метою ідентифікації його особи, а саме неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи, і ці висновки суду доводами апеляційної скарги позивача не спростовуються, а суду апеляційної інстанції позивачем не надано переконливих пояснень чи доказів того, що саме примусове тримання відповідача у зазначеній установі здатне сприяти отриманню будь-якої (ніж наявна у позивача) інформації відносно відповідача.
Отже, підсумовуючи вищевикладене у сукупності, та враховуючи наявність стійких соціальних зав'язків відповідача в Україні, його попередню правомірну поведінку та наявність у позивача інформації про іноземця ОСОБА_1 , яка в тому числі встановлювалася під час притягнення іноземця ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, а також факт необізнаності іноземця ОСОБА_1 про винесене стосовно нього рішення про примусове повернення №1215130100011292 від 26.10.2022, що в свою чергу позбавляло його оскарження відповідачем чи добровільного його виконання - на переконання колегії суддів свідчить про законність і обґрунтованість прийнятого судом першої інстанції у цій справі рішення про відмову у задоволені вимог позивача про затримання та поміщення відповідача до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою ідентифікації особи відповідача внаслідок їх безпідставності.
Оскільки позивачем не доведено суду на підставі належних та допустимих доказів існування обставин визначених у частині 1 ст. 289 КАС України, наявність яких є обов'язковою умовою для ухвалення судом рішення про затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України, колегія суддів вважає за необхідне відмови у задоволені вимог апеляційної скарги позивача, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 315, 316, 322 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Відділу №6 у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 19 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий - суддя С.В. Сафронова
суддя С.М. Іванов
суддя Д.В. Чепурнов