Справа № 541/1778/25
Номер провадження 2-а/541/57/2025
Іменем України
10 липня 2025 року м.Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді Третяка О. Г.,
за участі секретаря судового засідання Олешко Н. А.,
представника позивача, адвоката Чернюка В. Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миргород справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
05.05.2025 до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з зазначеним позовом звернувся ОСОБА_1 . Позивач просив визнати протиправною та скасувати постанову № 354 у справі про адміністративне правопорушення, винесену 25 квітня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 17000 грн, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що 25 квітня 2025 року відповідач, в особі начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 виніс відносно нього постанову № 354 по справі про адміністративне правопорушення по ст. 210 ч. 3 КУпАП, якою наклав штраф в сумі 17000,00 грн. Вважає її незаконною, оскільки позивач є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства і не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, перебуває на обліку в базах даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, а саме органи здоров'я, органи Пенсійного фонду України. 22 квітня 2025 року в м. Гадяч Миргородського району офіцером ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення № 354 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, в якому чітко не зазначено порушення. Про неможливість явки за викликом на 25 квітня 2025 року в м. Миргород для розгляду справи через наявну інвалідність, стан здоров'я ОСОБА_1 подав письмове клопотання на адресу відповідача, в якому просив закрити провадження на підставі ст. 247 КУпАП. Однак 02.05.2025 з копії оскаржуваної постанови, датованої 25 квітня 2025 року позивач дізнався, що на нього накладено стягнення у виді штрафу в сумі 17000 грн за ч. 3 ст. 210 КУпАП. Тобто притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративним звинуваченням, яке взагалі не висувалося.
Ухвалою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 травня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в спрощеному позовному провадженні.
27.05.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому останній просив відмовити в задоволені позову та розглянути справу без його участі (а.с. 21,22).
Позивач в судове засідання не з'явився.
Представник позивача, адвокат Чернюк В.Д. в судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги ОСОБА_1 з підстав, викладених в позовній заяві.
Згідно з ч. 3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено наступне.
22.04.2025 року в м. Гадяч Миргородського району офіцером ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення № 354 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП через несвоєчасне уточнення облікових даних (а.с.9).
25.04.2025 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 виніс відносно ОСОБА_1 постанову № 354 по справі про адміністративне правопорушення по ст. 210 ч. 3 КУпАП, якою наклав штраф в сумі 17000,00 грн. (а.с.4). Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства і не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, перебуває на обліку в базах даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, а саме органи здоров'я, органи Пенсійного фонду України (а.с.5,6,11).
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст.ст. 10,11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», ч. 1 ст. 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, а притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Суд погоджується з думкою позивача, що постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності прийнято з порушенням вимог встановлених КУпАП.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
На виконання ст. 254 КУпАП України про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 256 КУпАП України у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені ст. 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Як визначено ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст.ст. 210, 210-1, 211 КУпАП (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої вона винесена.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Судом встановлено, що протокол № 354 про адміністративне правопорушення від 22 квітня 2025 року було складено відносно ОСОБА_1 за порушення вимог частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», дії позивача кваліфіковані за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а постановою № 354 по справі про адміністративне правопорушення від 25 квітня 2025 року на підставі вказаного протоколу позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
На виконання вимог ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом норм ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Статтею 62 Конституції України встановлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За змістом цієї норми на особу не може бути покладений обов'язок доводити свою невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим, і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, до адміністративних справ, санкції у яких передбачають покарання значного розміру, які мають окрім запобіжної і каральну мету, застосовуються норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в їх кримінальному аспекті.
Тобто, розгляд адміністративних справ за ч. 3 ст. 210 КУпАП, санкція якої передбачає накладення штрафу у розмірі від 17000 грн до 25 500 грн, що є значним розміром, повинен відбуватися з дотриманням усіх гарантій для особи, яка притягуються до адміністративної відповідальності, як для особи, яка притягується за вчинення кримінального правопорушення. У контексті цього обов'язку, забезпечуючи право на справедливий судовий розгляд, особа повинна бути негайно і детально поінформована про характер та причини порушень, мати час та можливість для підготовки до захисту, бути присутньою при розгляді своєї справи та захищати себе особисто чи користуватися юридичною допомогою захисника. Забезпечуючи особі право на захист, у протоколі повинна бути викладена суть адміністративного правопорушення, зазначені конкретні приписи нормативно-правових актів, які були порушені особою, з метою належної підготовки її до захисту. Саме цей обсяг правовідносин та їх кваліфікація (визначення конкретних приписів нормативно-правових актів, які були порушені) повинні бути об'єктом дослідження та перевірки уповноваженою особою під час винесення постанови на підставі протоколу та долучених до нього доказів.
Натомість дії ОСОБА_1 у протоколі та постанові отримали різну кваліфікацію, що є істотним порушенням його права на захист. Відтак має місце порушення приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий судовий розгляд).
Отже неправильна кваліфікація або відсутність такої у протоколі та/або постанові у справі про адміністративне правопорушення свідчить про відсутність в діях ОСОБА_1 об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП і, як наслідок, складу вказаного адміністративного правопорушення.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Основного Закону). Натомість, під час притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 був порушений принцип належного урядування.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Вказаний обов'язок не виконаний відповідачем.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява №4909/04, рішення від 10.02.2010).
Отже суд, надавши відповідь на основні аргументи сторін, які відносяться до предмета спору, та обґрунтувавши прийняте рішення, не вбачає за необхідне надавати відповідь на кожний детальний аргумент, вказаний в заявах по суті справи, які не стосуються предмета спору.
За наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення (ч. 3 ст. 286 КАС України).
Враховуючи зазначене, суд вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа - закриттю.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 8, 9, 13, 14, 77, 139, 143, 241-246, 250, 251, 254, 255, 257-262, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Постанову № 354 у справі про адміністративне правопорушення, винесену 25 квітня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 17000 гривень визнати протиправною та скасувати, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 14.07.2025 року.
Суддя: О. Г. Третяк