Головуючий І інстанції: Сагайдак В.В.
15 липня 2025 р. Справа № 520/961/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025, по справі № 520/961/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛОС ПРИОРІЛЛЯ»
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги,
Товариство з обмеженою відповідальністю "КОЛОС ПРИОРІЛЛЯ" звернулося до суду з позовом, в якому просило:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 24.12.2024 № 00710310701, № 00710290701 та № 00710672411, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.12.2024 № Ю-00710612411.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 задоволено позов.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення, винесені Головним управлінням ДПС у Харківській області від 24.12.2024 № 00710310701, № 00710290701 та № 00710672411, а також вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.12.2024 № Ю-00710612411.
Головне управління ДПС у Харківській області, не погодившись із прийнятим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що проведеною перевіркою встановлено заниження позивачем зобов'язань з податку на додану вартість з огляду на понаднормове списання агрохімікатів, у зв'язку зі здійсненням операцій з придбання добавки органічної у ТОВ "ЗАВОД БІОДОБРИВ "ТРИВКО", згідно якого прийнято рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 14.09.2023 № 101943, п. 6 Критеріїв ризиковості платника податку, а отже реальність господарських операцій позивача не підтверджена належним чином. Також апелянт зазначав, що у періоді, який перевірявся мали випадки нарахування заробітної плати за фактично відпрацьований час (щорічних відпусток, лікарняних, відпусток за власний рахунок та інше), в зв'язку з чим нарахування заробітної плати в даному періоді було меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Крім того контролюючим органом зазначено, що працівники ТОВ «КОЛОС ПРИОРІЛЛЯ», які прийняті на роботу за сумісництвом, не мали іншого основного місця роботи, а отже не є сумісниками, у зв'язку з чим здійснювалось нарахування заробітної плати нижче мінімальної, що призвело до заниження нарахування суми єдиного внеску.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судовим розглядом, фахівцями Головного управління ДПС у Харківській області проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛОС ПРИОРІЛЛЯ» з питань контролю за дотриманням вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2018 по 31.12.2023.
За результатами проведеної перевірки складений акт від 06.12.2024 № 55028/20-40-07-01- 05/37834239, яким зафіксовано наступні порушення:
- п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 188.1. ст. 188, 198.5. ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме: занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 1149373 грн., в тому числі за вересень 2018 в сумі 967153 грн., за листопад 2018 в сумі 112847 грн., за листопад 2019 в сумі 68673 грн. та за грудень 2021 в сумі 700 грн.;
- п. 198.5 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України не зареєстровано в ЄРПН податкові накладні на загальну суму ПДВ 1149278,05 грн.;
- п. 1 ч. 2 ст. 6 розділу ІІ, абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 7 та ч. 5 ст. 8 розділу ІІІ Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ із змінами і доповненнями та ч. 2 п. 6 розділу ІІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449, а саме: заниження нарахування суми єдиного внеску на загальну суму 106942,90 грн., та несвоєчасне нарахування єдиного внеску у зв'язку з виправленням помилок, допущених в попередніх звітних періодах на загальну суму 12580,92 грн.
На підставі акту перевірки від 06.12.2024 № 55028/20-40-07-01-05/37834239 Головним управлінням ДПС у Харківській області прийняті:
- податкове повідомлення-рішення від 24.12.2024 № 00710290701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість ну суму 1436716,25 грн., з яких 1149373 грн. за податковим зобов'язанням, 287343,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
- податкове повідомлення-рішення від 24.12.2024 № 00710310701, яким застосовано штрафні санкції за відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, у сумі 10502,5 грн.;
- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24.12.2024 № 00710672411;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.12.2024 № Ю-00710612411 на суму 106942,9 грн.
Позивач, не погодившись з рішеннями відповідача, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив, з того, що позивачем підтверджено реальність здійснення господарських операцій з контрагентами належними первинними документами.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 ПК України з урахуванням положень цього Кодексу.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Згідно з п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Так, за змістом акту перевірки від 06.12.2024 № 55028/20-40-07-01-05/37834239 висновки податкового органу щодо заниження позивачем показників з податку на додану вартість ґрунтуються на твердженні про понаднормове списання агрохімікатів та сформовані на підставі положень Закону України «Про пестициди і агрохімікати» від 02.03.1995 № 86/95-ВР, Національного стандарту України ДСТУ 7925:2015 «Максимальні допустимі норми внесення азотних добрив під сільськогосподарські культури залежно від ґрунтів та природних зон», якими встановлено вимоги щодо застосування пестицидів і агрохімікатів.
Так, на думку, податкового органу ТОВ "КОЛОС ПРИОРІЛЛЯ" у періоді, що перевірявся, здійснювалось безпідставне понаднормове списання пестицидів/агрохімікатів без мети використання у господарській діяльності підприємства.
Із матеріалів справи встановлено, що основним видом діяльності ТОВ «КОЛОС ПРИОРІЛЛЯ» є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, у користуванні підприємства на умовах оренди, перебувають землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, використання агрохімікатів обумовлене видом діяльності позивача.
ТОВ «КОЛОС ПРИОРІЛЛЯ» наказами № 2-ОРГ від 31.08.2018 та № 4-ОРГ від 01.03.2019 затверджено використання засобів захисту рослин, добрив при посіві, визначено, що добрива необхідно використовувати в залежності від фази розвитку культури, погодно-кліматичних умов з огляду на діючу речовину, яка не зашкодить рослині.
На підтвердження фактичного використання пестицидів/агрохімікатів ТОВ "КОЛОС ПРИОРІЛЛЯ" надано до перевірки було надано акти про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів захисту рослин (а.с. 11-16), що містять дані стосовно виду речовин, призначення та способу їх застосування, кількість внесення на площу, суму, підписи відповідальних осіб.
Так, правові відносини, пов'язані з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, торгівлею та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів, права і обов'язки підприємств, установ, організацій та громадян, а також повноваження органів виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері визначені положеннями Закону України «Про пестициди і агрохімікати» від 02.03.1995 № 86/95-ВР.
Встановлено, що з метою перевірки правомірності списання пестицидів і агрохімікатів застосовано наступні нормативні матеріали: спеціальний випуск журналу «Пропозиція» «Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні»; видання офіційного Переліку пестицидів та і агрохімікатів, дозволених до виконання в Україні; Закон України «Про пестициди та агрохімікати»; Національний стандарт України ДСТУ 7925:2015 «Максимальні допустимі норми внесення азотних добрив під сільськогосподарські культури залежно від ґрунтів та природних зон».
Так, журнал «Пропозиція» - спеціалізоване щомісячне українське видання з питань агробізнесу з тематичними вкладками, у тому числі «Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні», що створена за даними Державного реєстру пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні, містить інформацію (строки, норми, способи застосування, а також обмеження щодо використання) по препаратах, зареєстрованих і дозволених до використання в Україні.
Державний реєстр пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні розроблений згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 № 1328, що прийнята відповідно до Закону України "Про пестициди і агрохімікати" від 02.03.1995 № 86/95-ВР.
Зазначені акти містять положення щодо регулювання порядку та норм використання пестицидів та агрохімікатів, стосуються процесу вирощування сільськогосподарських культур, визначають відповідальність за їх порушення, при цьому не стосуються питань оподаткування.
У той же час, статтею 16 зазначеного Закону визначено, що державна політика у сфері діяльності, пов'язаної з пестицидами і агрохімікатами, реалізується Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну аграрну політику, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, та іншими органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції.
У відповідності до ст. 16-7 Закону України «Про пестициди і агрохімікати» від 02.03.1995 № 86/95-ВР до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері діяльності, пов'язаної з пестицидами і агрохімікатами, належить здійснення державного нагляду (контролю) за поводженням з пестицидами і агрохімікатами.
Отже, питання здійснення контролю за використанням пестицидів та агрохімікатів відноситься до компетенції відповідного органу, у даному випадку Держпродспожслужби.
Разом з тим, акт перевірки Головного управління ДПС у Харківській області не містить відомостей про те, що Головним управлінням Держпродспожслужби в Харківській області зафіксовано порушення норми витрат хімпрепаратів ТОВ «КОЛОС ПРИОРІЛЛЯ».
З цього приводу слід дійти висновку, що контролюючий орган вийшов за межі своїх повноважень, оскільки до компетенції податкових органів не входить встановлення тих чи інших норм використання посівного матеріалу, внесення добрив тощо при вирощуванні сільськогосподарських культур.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що у ході судового розгляду справи не підтвердженні висновки податкового органу щодо використання позивачем пестицидів та агрохімікатів не для виробничого використання та не у власній господарській діяльності, що виключає твердження щодо заниження суми податку на додану вартість.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Здійснення позивачем господарських операцій, їх реальний характер, встановлено судовим розглядом, що доводить правомірність формування позивачем податкового зобов'язання та спростовує висновки податкового органу про податкові правопорушення в цій частині.
Стосовно висновків контролюючого органу щодо заниження позивачем суми податку на додану вартість у зв'язку з необґрунтованим списанням ТОВ «КОЛОС ПРИОРІЛЛЯ» добавки органічної (ТУ У 20.1-31370953-002) по взаємовідносинам з ТОВ "ЗАВОД БІОДОБРИВ "ТРИВКО" колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно з договором поставки від 10.09.2018 № 1009 ТОВ «КОЛОС ПРИОРІЛЛЯ» придбано у ТОВ "ЗАВОД БІОДОБРИВ "ТРИВКО" добавку органічну (ТУ У 20.1-31370953-002) за ціною 300000 грн. за 1 м3, у кількості 18 м3 на загальну суму 5400000 грн., у тому числі ПДВ - 1080000 грн., у зв'язку з чим оформлено видаткову накладну від 10.09.2018 № 71 та товарно-транспортну накладну від 10.09.2018 № 71.
У бухгалтерському обліку ТОВ «КОЛОС ПРИОРІЛЛЯ» вищевказана операція з відвантаження органічної добавки відображена проводками Дт 208 Кт 631, Дт 6442 Кт 631. Розрахунки з ТОВ "ЗАВОД БІОДОБРИВ "ТРИВКО" здійснено у повному обсязі, заборгованість відсутня.
За наслідками зазначеної операції виписані податкові накладні від 10.09.2018 № 2 на суму 2340000
грн., у тому числі ПДВ - 390000 грн.; від 10.09.2018 № 4 на суму 2340000 грн., у тому числі ПДВ - 390000 грн., від 10.09.2018 № 5 на суму 1800000, у тому числі ПДВ - 300000 грн., які зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.
В подальшому зазначена органічна добавка використовувалась позивачем при здійсненні своєї господарської діяльності.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено обставини здійснення господарських операцій, формування витрат для цілей визначення зобов'язань з податку на додану вартість, підтверджено здійснення руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлена спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання товарів, послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Реальність виконання вказаних вище господарських зобов'язань підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами, доказів повернення коштів після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за наданні послуги в матеріалах справи не міститься.
Таким чином, позивачем доведено, що господарські операції з вищевказаним контрагентом спричинили зміни майнового стану та зміни у структурі зобов'язань підприємства позивача.
При цьому, є безпідставними посилання відповідача на порушення ТОВ "ЗАВОД БІОДОБРИВ "ТРИВКО" податкового законодавства, оскільки чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру господарських правовідносин, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентами, якщо не буде доведено їх безпосередню участь у зловживанні.
При цьому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача, як-то неподання звітності, недекларування податкових зобов'язань, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення покупця сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.
Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкових зобов'язань від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету.
Будь-який документ, виданий від імені суб'єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК та статтею 9 Закону № 996-ХIV підтверджує дані податкового обліку суб'єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов'язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла.
Зазначені висновки сформовано Верховним Судом у постанові від 07.07.2022 у справі № № 160/3364/19.
Крім того, стосовно посилань відповідача на наявність прийнятого рішення про відповідність платника податку на додану вартість - ТОВ "ЗАВОД БІОДОБРИВ "ТРИВКО" критеріям ризиковості платника податку від 14.09.2023 № 101943, колегія суддів зазначає, що на момент здійснення господарських операцій із даним контрагентом, а саме вересень 2018, зазначене рішення було відсутнє.
Таким чином, колегія суддів зазначає про безпідставне збільшення позивачу контролюючим органом податкового зобов'язання з податку на додану вартість ну суму 1436716,25 грн.
За наведених обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 24.12.2024 № 00710290701, та необхідність його скасування.
Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 24.12.2024 № 00710310701, яким застосовано штрафні санкції за відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, слід зазначити, що прийняття останнього зумовлене фактично висновками податкового органу щодо заниження позивачем зобов'язання з податку на додану вартість, та оскільки вказані висновки у ході судового розгляду були спростовані, колегія суддів зазначає про безпідставність вказаного податкового повідомлення-рішення та необхідність його скасування.
Стосовно правомірності рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24.12.2024 № 00710672411 колегія суддів зазначає наступне.
Підставою прийняття зазначеного податкового повідомлення-рішення стали висновки податкового органу щодо порушення позивачем п. 1 ч. 2 ст. 6 розділу ІІ, абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 7 та ч. 5 ст. 8 розділу ІІІ Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ, ч. 2 п. 6 розділу ІІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449, що виразилось у заниженні нарахування суми єдиного внеску на загальну суму 106942,90 грн., та несвоєчасне нарахування єдиного внеску у зв'язку з виправленням помилок, допущених в попередніх звітних періодах на загальну суму 12580,92 грн.
Фактично контролюючим органом зазначено, що працівники ТОВ «КОЛОС ПРИОРІЛЛЯ», які прийняті на роботу за сумісництвом, не мали іншого основного місця роботи, а отже не є сумісниками, у зв'язку з чим здійснювалось нарахування заробітної плати нижче мінімальної.
Із матеріалів справи встановлено, що відповідно до заяв та наказів про прийняття на роботу ТОВ «КОЛОС ПРИОРІЛЛЯ» були прийняті на роботу за сумісництвом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
Відповідно до абз. 3 ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.
Відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
При цьому, чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця перевіряти факт наявності у працівника іншого (основного) місця роботи.
Крім того, Мінсоцполітики в листі від 25.05.2015 №198/06/186-15 зазначає, що у роботодавця немає обов'язку перевіряти факт укладання та припинення трудового договору за основним місцем роботи.
У листі від 14.04.2017 № 8185/0/2-17/13 Мінсоцполітики попереджає, що роботодавець не має права відмовити працівникові в прийнятті на роботу за сумісництвом у зв'язку з відсутністю в нього інформації про наявність у працівника основного місця роботи. Така відмова роботодавця є порушенням законодавства про працю.
Водночас ст. 56 КЗпП України передбачено, що за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Отже, роботодавець має право нарахувати працівнику, який працює неповний робочий день, заробітну плату, нижчу за мінімальну, але за умови, що сума нарахованої заробітної плати має бути не менша ніж частина від мінімальної заробітної плати, що припадає на фактично відпрацьований час.
Таким чином, при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи (сумісникам) ставка ЄСВ застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Відповідно до п. 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 № 43, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
Згідно зі ст. 102-1 КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі якщо база нарахування єдиного внеску (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставки єдиного внеску, встановлені цією частиною, застосовуються до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру без застосування коефіцієнта бази нарахування.
Отже, основним місцем роботи є місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При цьому утримання єдиного внеску із заробітної плати (доходу) найманого працівника здійснюється із фактично нарахованої заробітної плати (доходу).
З урахуванням наведеного, базою нарахування єдиного внеску для сумісників є фактично нарахована заробітна плата незалежно від її розміру.
Разом з тим, як зазначено вище ТОВ «КОЛОС ПРИОРІЛЛЯ» як роботодавець, не може нести відповідальності, у випадку якщо у працівників-сумісників відсутнє основне місце роботи.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо протиправності та скасування рішення про застосування штрафних санкцій від 24.12.2024 № 00710672411 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24.12.2024 № Ю-00710612411.
Доводи апеляційної скарги висновків суду з наведених вище підстав не спростовують.
Отже, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив докази по справі, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 по справі № 520/961/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло