15 липня 2025 р.Справа № 646/10327/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Основ'янського районного суду міста Харкова від 27.05.2025 року (ухвалене суддею Литвиновим А.В.) в справі № 646/10327/24
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, зафіксоване не в автоматичному режимі,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №3013818 від 09.09.2024 р. у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП, згідно якої на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.; провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП закрити в зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Рішенням Основ'янського районного суду міста Харкова від 27.05.2025 р. позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме, вимог: КУпАП, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що 09.09.2024 р. поліцейським 2 взводу 2 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області капралом поліції Ломіно М.О. винесено постанову серії ЕНА №3013818 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за те, що 09.09.2024 р. о 12 год 30 хв за адресою: м. Харків, майдан Захисників України 7/8, водій керуючи транспортним засобом JEEP COMPAS, р.н. НОМЕР_1 , здійснив зупинку транспортного засобу ближче 30 м від посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних, чим порушив п. 15.9.е ПДР, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Позивач не погодився з постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №3013818 від 09.09.2024 р. та звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із п.п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 р. №3353 встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР).
Відповідно до п. 1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно із п. 15.9.е ПДР, зупинка забороняється ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає ближче 30 м від дорожнього знаку такої зупинки з обох боків.
Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно із ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно із ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею ст. 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, доказами є фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію", поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
На підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення відповідачем до письмових пояснень надано оптичний диск із відеозаписами з бодікамери 475056.
На відеозаписі зафіксовано рух поліцейського, який проходить поручь з дорожнім знаком 5.45.1 «Пункт зупинки автобуса» до транспортного засобу позивача, який стоїть під інформаційно-вказівним дорожнім знаком 5.42.1 «Місце для стоянки» із табличкою 7.6.1 «Спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку». Позивач повідомив поліцейському, що став саме під знаком 5.42.1, але поліцейський повідомив позивачу, що він став саме під знаком, а не після нього. Також поліцейський вказує позивачу про наявність дорожнього знака «Пункт зупинки автобуса» та про те, що зупинка забороняється ближче 30 м від цього дорожнього знака, а саме до знака «Місце для стоянки», тому стояти до знака «Місце для стоянки» та під ним заборонено. В подальшому зафіксовано лише процесуальний розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесення оскаржуваної постанови.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши наданий диск із відеозаписом фіксації правопорушення, встановив, що на момент початку відеофіксації правопорушення ОСОБА_1 перебував у транспортному засобі, який був припаркований під дорожнім знаком 5.42.1 «Місце для стоянки», а не безпосередньо в зоні посадкового майданчику громадського транспорту. При цьому, із наданого відеозапису не можливо візуально встановити відстань від зупинки транспортного засобу JEEP COMPAS, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , до посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів.
Відомостей щодо проведення вимірювань відстані між транспортним засобом позивача та посадковим майданчиком матеріали справи не містять.
Зазначений недолік фіксації правопорушення не дає підстави для висновку про порушення позивачем, визначеної п. 15.9.е ПДР України, заборони зупинки транспортного засобу ближче ніж 30 м до посадкового майданчику.
Таким чином суд апеляційної інстанції встановлено, що відсутні докази на підтвердження порушень ОСОБА_1 п. 15.9.е ПДР України, і вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, у зв'язку з чим притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, є необґрунтованим, а тому оскаржувана постанова відповідача є незаконною та підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт скоєння адміністративного правопорушення.
При цьому, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП, то оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Основ'янського районного суду міста Харкова від 27.05.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
Рішення Основ'янського районного суду міста Харкова від 27.05.2025 року по справі № 646/10327/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич