15 липня 2025 р. Справа № 520/7961/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., м. Харків, повний текст складено 18.03.25 у справі № 520/7961/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі за текстом також - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації, викладену в листі від 01.01.2024;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби у Харківській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства від 12.04.2023 замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1211 грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 3000 грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що судом першої інстанції ухвалено необґрунтоване рішення, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач наводить обставини справи та вказує, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не взяв до уваги доводів відповідача про те, що позивачем не надано документу про припинення громадянства РФ, з огляду на що відсутні підстави для подання декларації відповідно до абзацу 13 ст. 1 Закону України «Про громадянство України». Зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що невиконання взятого позивачем зобов'язання пов'язується із введенням військового стану та розривом дипломатичних відносин з Росією є недоведеним, оскільки позивач умисно не вчинив будь-яких дій, не звернувся до дипломатичної чи консульської установи рф в іноземній державі та не виконав свого обов'язку щодо виходу з іноземного громадянства в межах дворічного строку.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Просить також стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати - витрати на представництво адвокатом інтересів позивача в суді апеляційної інстанції в сумі 5000,00 грн.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 11.02.2021 ОСОБА_1 звернувся до ГУДМС у Харківській області з заявою щодо оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України».
Підставою для підтвердження права набути громадянство України за територіальним походженням заявник у пункті 5.2 заяви позначив як «рідний брат ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України в м. Харкові».
Вказану заяву від 11.02.2021 задоволено та 29.04.2021 прийнято відповідне рішення про оформлення ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України».
Власним підписом заявник засвідчив достовірність, викладених у заяві відомостей і дійсність документів. Повідомив про обізнаність із тим, що у разі подання завідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів втратить громадянство України на підставі статті 21 Закону України «Про громадянство України».
Під час подання позивачем заяви про набуття громадянства разом із іншими необхідними документами заявник підтвердив зобов'язання припинити громадянство російської федерації протягом двох років з моменту набуття українського громадянства.
11.06.2021 позивач отримав тимчасове посвідчення громадянина України № НОМЕР_1 строком дії до 29.04.2023.
Враховуючи вимоги зобов'язання про припинення іноземного громадянства, ОСОБА_1 у строк до 29.04.2023 повинен був надати відповідачу документ про припинення громадянства рф.
Однак, як установлено судом, такого документа ОСОБА_1 не надав.
Натомість направив на адресу ГУДМС у Харківській області супровідний лист, датований 12.04.2023, у якому повідомив про неможливість припинити громадянство рф та наявність у нього підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства.
Так, позивач посилався на те, що 21.02.2022 він подав до консульства рф у Харкові заяву про вихід із громадянства рф, про що консульство видало відповідну довідку. На запит позивача щодо стану розгляду документів ОСОБА_1 отримав із МЗС рф відповідь від 27.10.2022, що заява про вихід із громадянства не була направлена у встановленому порядку до МВС рф та ФСБ, і рішення за заявою ОСОБА_1 не приймалось.
Разом із супровідним листом позивач направив до ГУДМС у Харківській області декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Позивачу на його лист від 12 квітня 2023 року направлено відповідь ГУДМС у Харківській області від 12.05.2023 щодо повернення декларації про відмову від іноземного громадянства.
Позивач, не погоджуючись з такою відмовою ГУ ДМС у Харківській області, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2023 у справі № 520/13997/23 визнано протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації; зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби у Харківській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 щодо прийому у нього декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації з урахуванням висновків суду.
У зазначеній постанові судом апеляційної інстанції акцентовано увагу на тому, що неприйняття Генеральним консульством рф у Харкові рішення щодо припинення громадянства рф ОСОБА_1 пов'язане саме з призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні, жодних застережень щодо можливої підстави для відмови у виході з громадянства російської федерації чи скасування такої процедури лист МЗС рф № 28742/кд-гр від 27.10.2022 не містить.
Колегія суддів ураховувала, що консульські установи країни агресора, що розміщені на території України, станом на сьогодні закриті та не функціонують, що унеможливлюють отримання документа про припинення громадянства. У той же час, зміни у зв'язку з військовою агресією російської федерації до законодавства щодо неотримання документа при припинення громадянства рф з незалежних причин не вносилися, що ставить позивача у невизначене становище.
Враховуючи викладене позивач мав повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримати документ про припинення громадянства російської федерації наразі не є можливим.
Відповідач, вирішуючи питання щодо прийняття/повернення декларації позивача обмежився лише роз'ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не прийняв мотивованого рішення щодо прийняття такої декларації.
З урахуванням викладеного колегія суддів зазначила, що відповідач не розглянув по суті звернення позивача, не надав жодної оцінки підставам подачі ним саме декларації та вказав про необхідність подати документ, неможливість отримання якого по суті і стала підставою для подачі такої декларації.
В подальшому, на виконання вказаного рішення суду, ГУ ДМС у Харківській області повторно розглянуто звернення ОСОБА_1 про прийняття декларації про припинення громадянства російської федерації та листом від 01.01.2024 за № К-1687/6/6301-23/6301.7-24-24 роз'яснено, що 26 жовтня 2023 року набув чинності новий федеральний закон від 28.04.2023 «Про громадянство російської федерації». Згідно з частиною 5 статті 32 нового федерального закону заяву про вихід з громадянства російської федерації подає громадянин російської федерації, який перебуває за межами російської федерації, у дипломатичне представництво або консульську установу. Отже, заява з питання виходу з громадянства російської федерації може бути подана в дипломатичне представництво або консульську установу за місцем перебування заявника. Державна міграційна служба діє в межах компетенції та має мету збереження національної безпеки України. Євроінтеграція надавалась виключно громадянам України, породження громадян з подвійним громадянством, особливо з країною визнаною ООН державою агресором є прямою загрозою існування безвізового режиму та інтеграції в Європейський союз. Державний орган повинен дотримуватись принципу пропорційності, а тому оскільки процедура виходу з громадянства російської федерації здійснюється, що підтверджується довідками про вихід з громадянства російської федерації ОСОБА_1 необхідно повторно звернутись з зазначеного питання до дипломатичного представництва або консульську установу. Водночас повідомлено, що з метою законодавчого врегулювання питання можливості виконання взятого іноземцем під час набуття громадянства України зобов'язання про припинення іноземного громадянства в розумні строки та з урахуванням оголошеного військового стану Державною міграційною службою України розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканості України». 07.08.2023 Кабінетом Міністрів України законопроект внесено на розгляд Верховної Ради України. Законопроектом передбачено, що громадянам російської федерації та республіки білорусь, які у період з 24 лютого 2020 року набули громадянство України відповідно до Закону і подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, зобов'язані будуть подати документ про припинення іноземного громадянства протягом року з дня припинення чи скасування воєнного стану, якщо строк виконання такого зобов'язання вже сплив. Враховуючи викладене, на цей час у ГУ ДМС у Харківській області не має правових підстав прийняти декларацію ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства.
Позивач не погоджується з такою відмовою ГУ ДМС у Харківській області у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства та зазначає, що не має змоги відмовитись від іноземного громадянства, оскільки існують незалежні від нього обставини, що перешкоджають отриманню документа про припинення російського громадянства, а саме: нездійснення процедури припинення громадянства консульствами російської федерації внаслідок припинення їх діяльності в Україні та неможливості звернення до консульських установ, розміщених у третіх країнах. Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду із позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу в прийнятті декларації про відмову від громадянства.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року №2235-III (далі-Закон №2235-III).
Відповідно до визначень, які містить частина 1 статті 1 Закону України "Про громадянство України", громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Статтею 6 Закону України "Про громадянство України" встановлено підстави набуття громадянства України, зокрема, внаслідок прийняття до громадянства.
Умовами прийняття до громадянства України є:
1) визнання і дотримання Конституції України та законів України, що засвідчується особою у поданій в установленому порядку заяві про прийняття до громадянства України;
1-1) знання основ Конституції України, історії України.
Складання іспитів з основ Конституції України, історії України здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
2) подання: особою без громадянства - декларації про відсутність іноземного громадянства;
іноземцем - зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство (підданство) усіх цих держав.
Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави.
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Відповідно до абзацу 13 статті 1 Закону №2235-ІІІ незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.
Статтею 6 Закону № 2235-III визначені підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.
Відповідно до статті 8 Закону № 2235-III особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24.08.1991 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено «Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок № 215).
За правилами пункту 103 Порядку № 215 Державна міграційна служба України, зокрема, перевіряє: відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України; підтвердження документами виконання умов прийняття до громадянства України або виходу з громадянства України.
У пунктах 117, 119 Порядку № 215 зазначено, що у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України. Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.
Особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
Порядок розгляду питань громадянства Російської Федерації регламентується Положенням про порядок розгляду питань громадянства Російської Федерації, затвердженим 14 листопада 2002 року № 1325.
Цим Положенням, прийнятим відповідно до Закону, встановлюються порядок розгляду заяв з питань громадянства Російської Федерації, прийняття, виконання та скасування рішень із зазначених питань, а також форми заяв та перелік необхідних документів, відповідних конкретним підставам набуття чи припинення громадянства Російської Федерації.
Положення визначає певні особливості, за умови дотримання яких може бути прийнята заява про вихід з (припинення) громадянства РФ.
Вихід з громадянства Російської Федерації особи, яка проживає на території Російської Федерації або за її межами, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення цієї особи. У випадках, передбачених статтею 20 Федерального закону, вихід із громадянства Російської Федерації не допускається.
Водночас з 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 на території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час, крім того всі дипломатичні відносини з Російською Федерацією розірвано.
Це означає, що посольства та консульства РФ в Україні припинили свою діяльність.
Визнання офіційно цього факту не потребує додаткового доведення з боку позивача про наявність незалежної від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), адже як в законодавстві України, так і в законодавстві РФ відсутнє правове регулювання процедури припинення громадянства (підданства) за ініціативою особи в разі ведення воєнних дій між відповідними державами.
Листом Міністерства закордонних справ України від 13.10.2022 за №72/11-612/1-81401 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 за № 376, що після письмового повідомлення російській стороні про рішення української сторони розірвати дипломатичні відносини, встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і рф, здійсненим у м. Мінську 14.02.1992, зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.02.2022.
До матеріалів справи надано лист Міністерства закордонних справ рф № 28742/кд-гр від 27.10.2022, в якому ОСОБА_1 повідомлено, що питання стосовно його виходу з громадянства рф не було направлено в установленому порядку для міжвідомчого узгодження з МВС росії і ФСБ росії через припинення діяльності російських закордонних установ в Україні і відповідне рішення не було ухвалене. Роз'яснено, що за наявності у позивача документа, що підтверджує дозвіл на проживання в іноземній державі, він може звернутися з питання виходу з російського громадянства до дипломатичного представництва чи консульської установи рф у третій державі.
У постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2023 у справі № 520/13997/23 також надано оцінку вказаному листу Міністерства закордонних справ рф № 28742/кд-гр від 27.10.2022 та з наведеного констатовано, що неприйняття Генеральним консульством рф у Харкові рішення щодо припинення громадянства рф ОСОБА_1 пов'язане саме з призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні, жодних застережень щодо можливої підстави для відмови у виході з громадянства російської федерації чи скасування такої процедури лист МЗС рф № 28742/кд-гр від 27.10.2022 не містить.
Отже, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, розірвано дипломатичні відносини між двома державами. Консульські установи країни агресора, які розміщені на території України, станом на сьогодні закриті та не функціонують. Відтак позивач позбавлений можливості отримати документ про припинення громадянства рф від дипломатичного представництва чи консульської установи вказаної країни.
Окрім того, позивач позбавлений можливості подати заяву про вихід з громадянства рф до дипломатичного представництва чи консульської установи рф в іноземній державі через відсутність у нього дозволу на постійне проживання у відповідній іноземній державі.
У той же час, зміни у зв'язку з військовою агресією рф до законодавства щодо неотримання документа при припинення громадянства рф з незалежних причин не вносилися, що ставить позивача у невизначене становище.
Окрім того, колегія суддів уважає за необхідне зауважити на те, що Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2025 року у справі №420/11071/23 констатував, що з 24.02.2022 органи ДМС можуть прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства від колишніх громадян російської федерації, які набули громадянство України на загальних підставах до 24.02.2022 за двох умов: - якщо такі особи як до, так і після 24.02.2022 вже безпосередньо зверталися до уповноваженого органу російської федерації з відповідною заявою, у якій виявили бажання припинити попереднє громадянство, проте не отримали інформації щодо вирішення їхньої заяви протягом строків її розгляду, що підтверджується доказами; - якщо такі особи як до, так і після 24.02.2022 вже безпосередньо зверталися до уповноваженого органу російської федерації з відповідною заявою, отримали негативну відповідь та надали докази, що підтверджують ці обставини. В інших випадках відсутні правові підстави для прийняття такої декларації у межах процедури, визначеної Законом № 2235-III, установленої для оформлення громадянства.
Цей висновок узгоджується також із позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 19.12.2024 у справі № 280/1155/23.
За матеріалами справи ОСОБА_1 подавав до ГУ ДМС України в Харківській області декларацію про відмову від іноземного громадянства з підстави, що у нього 21 лютого 2022 року Генеральним консульством російської федерації в Харкові прийнято клопотання про припинення його громадянства російської федерації, проте у встановлений законодавством рф строк протягом шести місяців він не отримав документ про припинення громадянства цієї держави.
Отже, висновки як суду у справі № 520/13997/23, так і суду першої інстанції у цій справі, повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду у справах № 420/11071/23 та № 280/1155/23.
Крім того, зазначене повністю спростовує твердження відповідача, що «позивач не вжив жодних заходів для виконання свого обов'язку щодо припинення іноземного громадянства».
Позивач вчинив всі можливі дії для припинення громадянства російської федерації та звернувся до уповноваженого органу рф із документами для припинення російського громадянства, проте у встановлений строк не отримав документ про припинення громадянства рф, що і є згідно з приписами Закону України «Про громадянство України» незалежною причиною неможливості отримати документ про припинення іноземного громадянства та підставою для подачі декларації про відмову від іноземного громадянства, з чим погодився суд апеляційної інстанції у справі № 520/13997/23.
У справі Рисовський проти України (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). У справі Рисовський проти України також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі". Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії".
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач вчинив необхідні дії для припинення громадянства рф, однак такі дії не призводять до певних правових результатів з незалежних від позивача причин.
В такому разі Закон № 2235-III передбачає можливість подання декларації про відмову від іноземного громадянства.
Про вказані обставини позивач повідомив ГУДМС у Харківській області супровідним листом від 12.04.2023, у якому повідомив про неможливість припинити громадянство рф та наявність у нього підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства.
Проте відповідач під час розгляду звернення позивача щодо прийняття Декларації не надав оцінку обставинам, зазначеним у цьому зверненні, а саме щодо розірвання дипломатичних зв'язків між Україною та рф та призупинення діяльності російських закордонних установ в Україні, а також неможливості реалізації позивачем свого права на звернення із заявою про вихід з іноземного громадянства через відповідні російські закордонні установи в іноземних державах.
Разом з тим хоча у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України консульські установи держави-агресора в Україні не працюють, з початку повномасштабного вторгнення законодавство України не зазнало змін в частині визначення порядку дій та їх послідовності щодо відсутності в особи можливості отримання документа про припинення громадянства такої держави з незалежних від неї причин, що, в свою чергу, призводить до фактичного порушення прав такої особи.
Дії відповідача щодо відмови у прийнятті Декларації унеможливлюють закінчення процедури прийняття до громадянства України та отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина України, а також є такими, що порушують права позивача на постійне проживання в Україні та породжують негативні наслідки, а тому є протиправними і належним способом захисту порушених у спірних правовідносинах прав позивача є визнання протиправними дій відповідача.
Зважаючи на те, що під час розгляду справи суд констатував поважність причин неотримання позивачем документа про припинення іноземного громадянства (підданства) та протиправність відмови міграційної служби в прийнятті декларації про відмову від громадянства РФ, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що належним способом поновлення порушеного права ОСОБА_1 є зобов'язання відповідача прийняти відповідну декларацію.
Колегія суддів звертає увагу, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а.
Водночас Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
До того ж, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Таким чином «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З огляду на наведене, оскільки суд констатував поважність причин неотримання позивачем документа про припинення іноземного громадянства (підданства) та протиправність відмови міграційної служби в прийнятті декларації про відмову від громадянства рф та судом визнано протиправною відмову ГУ ДМС України у Харківській області в прийнятті у позивача декларації про відмову від громадянства рф, то інших варіантів поведінки, окрім як прийняти протилежне рішення, відповідач не має, а тому належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства від 12.04.2023 замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Отже, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є обґрунтованим і законним.
Доводи відповідача, наведені у апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Розподіл судових витрат здійснено судом першої інстанції в порядку ст. 139 КАС України та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1211 грн 20 коп. та витрати на правничу допомогу у сумі 3000 грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області.
Доводів щодо незгоди з висновками суду першої інстанції в цій частині в апеляційній скарзі відповідачем не наведено.
Отже, в цій частині правильність висновків суду першої інстанції не може бути перевірена судом апеляційної інстанції, зважаючи на вимоги частини другої ст. 308 КАС України щодо можливого виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Щодо стягнення на користь позивача судових витрат на представництво адвокатом інтересів позивача в суді апеляційної інстанції в сумі 5000,00 грн, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 1-5 статті 134 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 1-5 статті 134 КАС України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 за № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат з професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції позивачем надано до матеріалів справи копії: договору про надання правничої допомоги № 01/06/23-1 від 01.06.2023, додатку №4 до договору про надання правової допомоги № 01/06/23-1 від 01.06.2023, опису послуг наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю., рахунок-фактуру №23/04/24 від 23 квітня 2025 року, платіжної інструкції від 07.05.2025 на суму 5000,00 грн.
Згідно з додатком №4 до договору про надання правової допомоги № 01/06/23-1 від 01.06.2023 адвокат прийняв на себе зобов'язання з представництва інтересів позивача в суді апеляційної інстанції при перегляді рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі № 520/7961/24; гонорар адвоката за надання послуг у суді апеляційної інстанції становить 5000,00 грн.
Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, надання послуг у суді першої інстанції оцінені адвокатом в 10000 грн та зменшені судом першої інстанції до 3000,00 грн.
З приводу наведеної обставини колегія суддів зауважує, що в будь-якому випадку надання правової допомоги щодо вирішення навіть певної (усієї) сукупності питань у апеляційному порядку не може бути об'єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об'ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. У свою чергу, процедурні питання є типовими, виконання яких потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця.
Водночас від відповідача надійшли заперечення щодо стягнення на користь позивача витрат на представництво адвокатом інтересів позивача в суді апеляційної інстанції, в яких він зазначає, що справа розглядалась судом без виклику сторін у судове засідання, в порядку письмового провадження, є справою незначної складності, а тому витрати у сумі 5000,00 грн є необґрунтованими, з огляду на що у їх стягненні слід відмовити.
Отже, враховуючи наведені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, розмір відшкодування, визначений судом апеляційної інстанції за аналогічні послуги в суді першої інстанції, заперечення відповідача, колегія суддів уважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги за складення апеляційної скарги завищеним та таким, що підлягає зменшенню.
Крім того, участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.
Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19.
З огляду на викладене, а також фактичний обсяг виконаної роботи та її незначну складність (під час надання послуг у суді апеляційної інстанції адвокатом фактично складено відзив на апеляційну скаргу відповідача, пояснення на заперечення відповідача щодо стягнення правових витрат), колегія судів апеляційної інстанції вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача у сумі 1500,00 грн (3000,00 грн : 2).
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 у справі № 520/7961/24 залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (код ЄДРПОУ 37764460) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на правничу допомогу в сумі 1500,00 (одна тисяча п'ятсот) грн.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова