15 липня 2025 р. Справа № 520/4053/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., м. Харків, по справі № 520/4053/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якій просив суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 з невключення ОСОБА_1 до наказу про виплату додаткової грошової винагороди за жовтень 2022 року №443-агд від 30.10.2022 та з невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" з 07.10.2022 по 15.10.2022;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 внести зміни до наказу № 443-агд від 30.10.2022 про виплату додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 , включивши до нього ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду у розмірі до 100 000 грн відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 07.10.2022 по 15.10.2022 включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, з 07.10.2022 по дату фактичної виплати належних ОСОБА_1 сум, додаткової грошової винагороди у розмірі до 100 000 грн відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 07.10.2022 по 15.10.2022.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 по справі №520/4053/24 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 по справі №520/4053/24 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилався на те, що у дисциплінарному порядку не було встановлено факт СЗЧ позивача, а встановлено саме невчасне повернення з лікувального заходу у розташування Військової частини НОМЕР_1 . При цьому, юридично доведеним факт СЗЧ позивача настав саме 06.12.2022 (з дня набрання чинності постанови Дружківського міського суду Донецької області по справі №229/2250/22), отже, не включення ОСОБА_1 до наказу про виплату додаткової грошової винагороди за Постановою № 168 було передчасним.
Між тим, на переконання позивача, Дисциплінарний статут ЗСУ не містить в собі такої відповідальності за скоєний дисциплінарний проступок як «позбавлення права на додаткову грошову винагороду за ПКМУ від 28.02.2022 року № 168».
Відповідачем на апеляційну скаргу подано письмовий відзив, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що справа судом розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, який відноситься до незначної складності, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на норми частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також відзиву на апеляційну скарг, в межах оскарженої частини рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 07.10.2022 по 23.08.2023, що підтверджується копією наказу та довідки відповідача № 1089 від 04.05.2023.
Під час проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 , у період з 07.10.2022 по 15.12.2022 позивач брав безпосередню участь у бойових діях або у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та в періоди зазначених заходів, що підтверджується довідкою відповідача № 1507 від 21.06.2023, яка видана на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2022 № 196.
На адресу Військової частини НОМЕР_1 було скеровано адвокатський запит з приводу обставин нарахування та виплати позивачеві додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 07.10.2022 по 15.12.2022.
У відповідь отримано лист відповідача від 15.01.2024, що у листопаді - грудні 2022 року названа грошова винагорода була нарахована та виплачена, на підтвердження чого надано довідку № 96 від 12.01.2024.
Підставою не нарахування та не виплати додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за жовтень 2022 року слугувало скоєння позивачем дисциплінарного проступку.
Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що 16.10.2022 сержанта ОСОБА_1 визнано таким, що вибув на лікування у зв'язку з хворобою (наказ від 16.10.2022 (по стройовій частині) №205).
В період з 20.10.2022 по 28.10.2022 сержант ОСОБА_1 проходив лікування гострого бронхіту у КНП "Міській клінічній лікарні №16 м. Дніпро " (виписка з медичної картки стаціонарного хворого №13524 від 28.10.2022 року).
Після одужання сержанта ОСОБА_1 28.10.2022 було виписано з лікувального закладу КНП "Міській клінічній лікарні №16 м. Дніпро", однак до Військової частини для проходження служби позивач прибув лише 02.11.2022, поважних причин невчасного прибуття на службу не надав.
Наказом №439-агд за фактом невчасного прибуття на службу сержантом ОСОБА_1 призначено службове розслідування.
За результатами службового розслідування винесено позивачу догану.
Також, постановою Дружківського міського суду Донецької області від 25.11.2022 року по справі №229/2250/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-11 КУпАП та притягнено до адміністративної відповідальності.
Вважаючи протиправними дії відповідача з невключення позивача до наказу про виплату додаткової грошової винагороди за жовтень 2022 року №443-агд від 30.10.2022 та з невиплати позивачу додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» з 07.10.2022 по 15.10.2022, позивач звернувся за захистом своїх прав у судовому порядку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що факт самовільного залишення військової частини або місця служби позивачем підтверджується матеріалами службового розслідування, у зв'язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Колегія суддів з приведеними висновками суду першої інстанції погоджується, виходячи з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною другою статті 2 Закону № 2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XIІ). Вказаний Закон також визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Так, статтею 1 Закону № 2011-XIІ визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-ХІІ).
Абзацом 1 частини першої статті 9 Закону № 2011-XIІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (частина четверта статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Відповідно до п.п. 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 (далі по тексту - Порядок №260).
Згідно з п. 2 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до п. 17 розділу І Порядку № 260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався та діє на даний час.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі по тексту - постанова №168), якою було запроваджено виплату додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн. та до 100 000,00 грн.
Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування, застосовується з 24.02.2022.
Відповідно до п. 1 Постанови № 168 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до п. 2-1 Постанови №168 порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністром оборони України було видано Окреме доручення № 912/з/29 від 23.06.2022 (далі - Окреме доручення).
Пунктом 2 Окремого доручення передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах:
- 100000 гривень - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах);
- 30000 гривень - іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв'язку зі звільненням з військової служби).
Згідно з п. 3 Окремого доручення райони ведення бойових дій слід визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави -відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України слід визначати інші райони ведення бойових дій (у т.ч. повітряного простору), в яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення.
Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:
- бойовий наказ (бойове розпорядження);
- журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
- рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Отже, військовослужбовець Збройних Сил набуває право на отримання збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди у разі безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
При цьому, обов'язковою умовою для нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, є документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, що здійснюється на підставі бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини.
Згідно з п. 5 Окремого доручення, виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. або 30000 грн. здійснювати на підставі наказів, зокрема, командирів (начальників) військових частин особовому складу військової частини. В цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100 000 грн за місяць обов'язково зазначити підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (п. 6 Окремого доручення).
Водночас, підпунктом 9.4 п. 9 Окремого доручення передбачено, що військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - за місяць, в якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника) не включаються до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 гривень або 30 000,00 гривень.
Прийняття Міністром оборони України розпорядження від 23.06.2022 № 912/з/29 узгоджується з повноваженнями, визначеними пунктом 17 Порядку № 260, а тому відповідні рішення підлягають врахуванню при вирішення питання про виплату додаткової допомоги, передбаченої Постановою № 168.
З аналізу змісту рішення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 та пунктів 1, 5 розділу XVI Порядку № 260 вбачається, що виплата премії та додаткової винагороди здійснюється на підставі відповідного наказу командира частини, в якому зазначається конкретний перелік військовослужбовців, які набули право на дані виплати, з врахуванням дотримання даними військовослужбовцями норм чинного законодавства та належного виконання ними покладених на них обов'язків.
При цьому, права отримати додаткову винагороду передбачену Постановою №168 позбавляється військовослужбовцем, який самовільно залишив військову частину за місяць, в якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини, включаючи місяць повернення.
Щодо сутності військової дисципліни, обов'язків військовослужбовців щодо її додержання, видів заохочень та дисциплінарних стягнень, прав командирів щодо їх застосування, а також порядку подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг, то це визначено Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» № 551-XIV від 24.03.1999 затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі по тексту - Дисциплінарний статут).
Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно із ст. 7 Дисциплінарного статуту застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.
Відповідно до ст. 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст. 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Згідно зі ст.48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Статтями 84, 85 та 87 Дисциплінарного статуту, серед іншого, передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником).
Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене після шести місяців з дня вчинення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Згідно з ч. 1 ст. 106 Дисциплінарного статуту усі заохочення та дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, у тому числі і заохочення, оголошені командиром усьому особовому складу підрозділу (команди), військової частини, заносяться у тижневий строк до службової картки військовослужбовця (додаток 3 до цього Статуту).
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV (далі по тексту - Статут внутрішньої служби).
Згідно зі ст. 6 Статуту внутрішньої служби внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.
Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Статтею 11 Статуту внутрішньої служби передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання.
Відповідно до ст. 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно зі ст.ст. 26, 27 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
З аналізу наведених норм вбачається, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення за видами, встановленими ст.48 Дисциплінарного статуту. При цьому, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування.
Колегією суддів встановлено, що з 07.10.2022 ОСОБА_1 признаний на військову службу під час мобілізації та проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 (а.с. 40, 57) до серпня 2023 року. 23 серпня 2023 року був звільнений з військової служби за станом здоров'я (а.с. 38).
Під час проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 , а саме, у період з 07.10.2022 по 15.12.2022 позивач брав безпосередню участь у бойових діях або у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та в періоди зазначених заходів, що підтверджується довідкою відповідача № 1507 від 21.06.2023, яка видана на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2022 № 196 та є підставою для надання статусу учасника бойових дій (а.с. 18 зворот).
16 жовтня 2022 року позивача визнано таким, що вибув на лікування у зв'язку з хворобою (наказ від 16.10.2022 (по стройовій частині) №205) (а.с. 58).
В період з 20.10.2022 по 28.10.2022 походив проходив лікування гострого бронхіту у КНП "Міській клінічній лікарні №16 м. Дніпро ", що підтверджено випискою з медичної картки стаціонарного хворого №13524 від 28.10.2022 (а.с. 59 ).
Оскільки після виписки 28.10.2022 з лікарського закладу позивач не з'явився до військової частини, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2022 №439-агд призначено провадження службового розслідування за фактом нез'явлення з лікувального закладу до місця дислокації підрозділу (а.с. 60).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.12.2022 №618-агд «Про результати службового розслідування по факту порушення військової дисципліни сержантом ОСОБА_1 » встановлено, що з 29.10.2022 по 02.11.2022 ОСОБА_1 був відсутнім за місцем несення служби, та не надав доказів поважності причин неприбуття на військову службу, у зв'язку з чим ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.
Водночас, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Дружківського міського суду Донецької області від 25.11.2022, яка набрала законну силу 06.12.2022, у справі №229/2250/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-11 КУпАП (самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби під час дії правового режиму «Воєнний стан» строком до 10 днів) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2465 грн в дохід держави.
З приведеного вище вбачається, що позивач за самовільне залишення військової частини в період з 29.10.2022 по 02.11.2022 був притягнений до відповідності.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, спірним у даній справі є саме питання про наявність у позивача права на отримання додаткової грошової винагороди у розмірі до 100 000 грн відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 07.10.2022 по 15.10.2022 включно.
Натомість, оскільки матеріалами справи доведено існування факту самовільного залишення військової частини позивачем в період з 29.10.2022 по 02.11.2022, то в силу підпункту 9.4 п. 9 Окремого доручення позивача правомірно не було включено до наказу про виплату додаткової винагороди згідно Постановою № 168.
Приведене вище також підтверджується даними довідки № 96 від 12.01.2024, з якої вбачається, що у жовтні 2022 року позивачу не було нараховано додаткову винагороду (а.с. 10 зворот).
Відповідні дії Військової частини НОМЕР_1 колегія суддів вважає такими, що вчинено у відповідності до приписів чинних на той час нормативно-правових актів, зокрема, підпункту 9.4 п. 9 Окремого доручення Міністра оборони України № 912/з/29 від 23.06.2022.
Поряд з цим, слушним є зауваження висновки Веховного Суду, які приведено у постанові від 25 червня 2025 року у справі №420/13755/23 (пункти 43 та 44), про те, що «43. Додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, встановлена на період дії воєнного стану, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення військовослужбовців, правова природа якої невід'ємно пов'язана з особливим характером служби, із здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.
44. Важливо розуміти, що виплата цієї винагороди є тим благом, право на яке у військовослужбовця виникає у зв'язку з участю у бойових діях / заходах, але яке [право] не передбачає (не залежить) від (не)бажання цього військовослужбовця (не)брати цю участь. Тут не йдеться про соціальні та/або економічні права військовослужбовців, а чи права і свободи, гарантовані Конституцією України. Цей дискурс стосується військової служби і в цьому зв'язку колегія суддів виходить з того, що у відносинах, основаних на принципі єдиноначальності, підлеглий [військовослужбовець] зобов'язаний беззастережно виконувати накази командира (начальника), крім випадків віддання очевидно злочинного наказу, а не самостійно вирішувати які бойові завдання і на якому напрямку виконувати, тим більше, що спірні правовідносини виникли в особливий період під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України».
Отже, приймаючи до уваги ту обставину, що факт самовільного залишення позивачем району зосередження підрозділу є підтвердженим, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суд першої інстанції, що відповідач не допустив протиправних дій, коли не нарахував та не виплатив позивачу спірну додаткову винагороду за період з 07.10.2022 по 15.10.2022.
Суд апеляційної інстанції також підкреслює, що за фактом самовільного залишення ОСОБА_1 . Військової частини НОМЕР_1 у спірні періоди позивач як військовослужбовець був притягнений до дисциплінарної відповідальності (за Дисциплінарним статутом Збройних Сил України), що таким чином не виключає (не заперечує) можливості настання (за наявності нормативних підстав для цього) інших юридичних наслідків за тим самим фактом (діянням), зокрема й позбавлення (невиплати) додаткової винагороди (пункт 1 Постанови №168), що ніяким чином не може позиціонуватися як повторне (подвійне) застосування юридичної відповідальності.
До схожого висновку дійшов Верховний Суд у справі №420/6259/23 (постанова від 24 квітня 2025 року) та у справі №420/19827/23 (постанова від 28 листопада 2024 року).
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що юридично доведеним факт самовільного залишення позивачем військової частини настав саме 06.12.2022 (з дня набрання чинності постанови Дружківського міського суду Донецької області по справі №229/2250/22), а тому невключення ОСОБА_1 до наказу про виплату додаткової грошової винагороди за Постановою № 168 було передчасним, колегія суддів вважає безпідставним, адже як вбачається із приписів Окремого доручення Міністра оборони України № 912/з/29 від 23.06.2022 умова не включення до наказу про виплату додаткової винагороди не була пов'язана із постановою про притягнення до адміністративної чи наказом про застосування до військовослужбовця дисциплінарного стягнення. Окрім того, слід знову вказати, що підпункт 9.4 п. 9 Окремого доручення передбачав, що військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - за місяць, в якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника) не включаються до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 гривень або 30 000,00 гривень.
При цьому безпідставними є доводи позивача про незаконне позбавлення його права на виплату додаткової винагороди з тих міркувань, що перелік видів дисциплінарних стягнень, визначений Дисциплінарним Статутом Збройних Сил України, не передбачає такого виду дисциплінарного стягнення як позбавлення додаткових доплат до грошового забезпечення, оскільки в цьому випадку позбавлення позивача виплати додаткової винагороди у спірні періоди здійснено з урахуванням вимог окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, а не на підставі Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України як виду застосованого дисциплінарного стягнення.
Посилання апеляційної скарги позивача на приписи розділу XXXIV «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спірні у даній справі правовідносини виникли у жовтні 2022 року, а Порядок №260 доповнений розділом XXXIV згідно з Наказом Міністерства оборони № 275 від 30.04.2024.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.
Інші доводи на, які посилався заявник апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи заявника апеляційної скарги, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно частини першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на положення статті 139 КАС України, питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 по справі № 520/4053/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій