15 липня 2025 р. Справа № 520/33013/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., м. Харків, повний текст складено 19.03.25 у справі № 520/33013/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (далі за текстом також - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 7690317/20-11 від 28.06.2024.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 7690317/20-11 від 28.06.2024.
Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1211 грн 20 коп.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з викладенням у ньому висновків, які не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції невірно застосував приписи п.п.170.14.3. п.170.14 ст. 170, п.286.1 ст. 286 Податкового кодексу України та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову, оскільки згідно з пп. д п.286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є: дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї). Також звертає увагу, що затримка у надсиланні (врученні) контролюючим органом - відповідачем, у встановлений пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України строк оскаржуваного податкового повідомлення - рішення - до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), може свідчити лише про процедуру їх направлення (вручення), яка не змінює суті спірного рішення та не повинна сприйматись як безумовна підстава для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, для його скасування; сам факт порушення контролюючим органом строків направлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов'язку своєчасної сплати суми податку.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 27.09.2024 є власником земельних ділянок кадастровий номер 6322056200:02:000:0526 та кадастровий номер 6322080900:05:000:0387, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав.
Головним управлінням ДПС у Харківській області винесено податкове повідомлення рішення № 7690317/20-11 від 28.06.2024, яким позивачу визначено податкове зобов'язання у сумі 3275,28 грн за 2023 рік зі сплати позитивного значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов'язання та загальною сумою сплачених податків та збору.
Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах не забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, унаслідок чого безпідставно покладено на заявника обсяг податкового обов'язку відносно спірних земельних ділянок станом на 01.01.2023.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
За підпунктами 14.1.72 ст.14, 14.1.73 ст.14, п.14.1.74 ст.14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди; земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.
У розумінні п.п.14.1.136 ст.14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов'язковий платіж, що його орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою.
За приписами п.265.1 ст.265 Податкового кодексу України плата за землю є різновидом податку на майно.
За визначенням, наведеним у п.п.14.1.147 ст.14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до п.269.1 ст.269 Податкового кодексу України платниками плати за землю є: 269.1.1. платники земельного податку: 269.1.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); 269.1.1.2. землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; 269.1.2. платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
Згідно з п.270.1 ст.270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування платою за землю є: 270.1.1. об'єкти оподаткування земельним податком: 270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності; 270.1.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності; 270.1.1.3. земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; 270.1.2. об'єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
Пунктом 271.1 ст.271 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування платою за землю є: 271.1.1. нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; 271.1.2. площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.
За змістом п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Правила обчислення мінімального податкового зобов'язання (далі за текстом - МПЗ) викладені законодавцем у приписах ст.381 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до п.п.381.1.1 ст.381 Податкового кодексу України МПЗ щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГОд x К x М / 12, де: МПЗ - мінімальне податкове зобов'язання; НГОд - нормативна грошова оцінка відповідної земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; К - коефіцієнт, який становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.
Згідно з п.п.381.1.2 ст.381 Податкового кодексу України МПЗ щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої не проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГО x S x К x М / 12, де: МПЗ - мінімальне податкове зобов'язання; НГО - нормативна грошова оцінка 1 гектара ріллі по Автономній Республіці Крим або по області з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; S - площа земельної ділянки, гектарах; К - коефіцієнт, що становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.
Підпунктом 381.1.3. ст.381 Податкового кодексу України визначено, що при обчисленні мінімального податкового зобов'язання платниками єдиного податку четвертої групи - фізичними особами - підприємцями, які провадять діяльність виключно в межах фермерського господарства, зареєстрованого відповідно до Закону України "Про фермерське господарство", коефіцієнт "К", визначений у підпунктах 381.1.1 і 381.1.2 цього пункту, застосовується у половинному розмірі.
За приписами п.п.381.1.4 ст.381 Податкового кодексу України МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік.
За правилами п.381.2 ст.381 Податкового кодексу України МПЗ не визначається для: земельних ділянок, що використовуються дачними (дачно-будівельними) та садівничими (городницькими) кооперативами (товариствами), а також набуті у власність/користування членами цих кооперативів (товариств) у результаті приватизації (купівлі/продажу, оренди) у межах земель, що належали цим кооперативам (товариствам) на праві колективної власності чи перебували у їх постійному користуванні; земель запасу; невитребуваних земельних часток (паїв), розпорядниками яких є органи місцевого самоврядування, крім таких земельних часток (паїв), переданих органами місцевого самоврядування в оренду; земельних ділянок зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, які належать фізичним особам на праві власності та/або на праві користування та станом на 1 січня 2022 року знаходилися у межах населених пунктів; земельних ділянок, земельних часток (паїв), за які не нараховувалися та не сплачувалися плата за землю або єдиний податок четвертої групи, що перебувають у консервації, або забруднені вибухонебезпечними предметами, або щодо яких прийнято рішення про надання податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів на підставі заяв платників податків про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв'язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами. МПЗ для земельних ділянок, земельних часток (паїв), передбачених абзацом сьомим цього пункту, не визначається за період, за який не визначається плата за землю або єдиний податок четвертої групи.
Відповідно до п.381.3 ст.381 Податкового кодексу України у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов'язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з п.381.4 ст.381 Податкового кодексу України у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов'язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов'язання кожного з таких власників або користувачів.
У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року мінімальне податкове зобов'язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.
Положеннями п.170.14 ст.170 Податкового кодексу України визначені особливості визначення загального мінімального податкового зобов'язання платників податку на доходи фізичних осіб - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь.
Так, згідно з п.п.170.14.1 ст.170 Податкового кодексу України для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов'язання визначається контролюючим органом.
Відповідно до п.п.170.14.2 ст.170 Податкового кодексу України у разі передачі таких земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, їх розмір враховується при визначенні загального мінімального податкового зобов'язання орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) таких земельних ділянок у порядку, встановленому цим Кодексом.
За правилами п.п.170.14.3 ст.170 Податкового кодексу України визначення загального мінімального податкового зобов'язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб.
Мінімальне податкове зобов'язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування.
При обчисленні мінімального податкового зобов'язання нормативна грошова оцінка земельних ділянок застосовується контролюючими органами з урахуванням вимог, встановлених пунктом 271.2 статті 271 цього Кодексу.
У разі державної реєстрації платника податку фізичною особою - підприємцем загальне мінімальне податкове зобов'язання за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, які використовуються таким підприємцем для провадження господарського діяльності, розраховується таким платником у порядку, визначеному пунктом 177.14 статті 177 та статтею 2971 цього Кодексу, з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбулася державна реєстрація фізичної особи - підприємця.
Податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку про сплату річного податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, на суму позитивного значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов'язання та сумою сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов'язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь (далі у цьому пункті - загальна сума сплачених податків, зборів, платежів), надсилається (вручається) платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, наступного за звітним.
Якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) таке податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку у зазначений строк, фізична особа звільняється від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату річного податкового зобов'язання на суму позитивного значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов'язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів.
Таке річне податкове зобов'язання може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
Позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов'язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів є частиною зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб.
Сума податку на доходи фізичних осіб у частині позитивного значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов'язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги площі кожної із земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, та сплачується (перераховується) до місцевих бюджетів за місцезнаходженням таких земельних ділянок.
У силу застереження п.п.170.14.4 ст.170 Податкового кодексу України сума податку на доходи фізичних осіб у частині позитивного значення такої різниці не враховується у загальній сумі сплачених податків, зборів, платежів у наступному податковому (звітному) році.
Як указано у п.п.170.14.5 ст.170 Податкового кодексу України, до загальної суми сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів платника податку включаються: податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з доходів від продажу власної сільськогосподарської продукції; земельний податок за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь. У сумі сплачених податків, зборів, платежів не враховуються помилково та/або надміру сплачені у податковому (звітному) році суми податків, зборів, платежів.
Відповідно до п.п.170.14.6 ст.170 Податкового кодексу України у разі згоди платника податку з визначеним контролюючим органом загальним мінімальним податковим зобов'язанням та/або розрахованою сумою річного податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб такий платник податку зобов'язаний сплатити зазначену у відповідному податковому повідомленні-рішенні суму податку протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
У разі незгоди платника податку з визначеним контролюючим органом загальним мінімальним податковим зобов'язанням та/або розрахованою у відповідному податковому повідомленні-рішенні сумою річного податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб такий платник податку має право у порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, звернутися до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних, використаних для розрахунку суми податку на доходи фізичних осіб, з наданням підтвердних документів, зокрема щодо: земельних ділянок, що знаходяться у платника податку у власності та/або постійному користуванні або в оренді (суборенді, емфітевзисі), їх нормативної грошової оцінки та площі; суми доходу, отриманого від реалізації власної сільськогосподарської продукції; суми сплачених податків, зборів, платежів.
У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельні ділянки або договорів про передачу в оренду, емфітевзис або інше користування земельних ділянок, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, обчислення мінімального податкового зобов'язання здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації від відповідних органів про власність/користування або перехід права власності/користування на такі земельні ділянки.
Якщо за результатами звірки виявлено розбіжності між даними контролюючого органу та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, контролюючий орган протягом 10 днів, наступних за днем завершення звірки, зобов'язаний скасувати (відкликати) таке податкове повідомлення-рішення та у разі потреби надіслати (вручити) платнику податку нове податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку, складене з урахуванням результатів проведеної звірки.
Згідно з п.38.14 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України, у редакції Закону України від 30.11.2021 за №1914-ІХ, на період здійснення заходів із забезпечення проведення операції Об'єднаних сил (ООС) щодо земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, що розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення, мінімальне податкове зобов'язання не визначається.
Підпунктом 64 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України, у редакції Закону України від 30.11.2021 за №1914-ІХ, установлено, що першим роком, за який визначається мінімальне податкове зобов'язання, є 2022 рік.
Згідно з п.69.14 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України, у редакції Закону України від 15.03.2022 за №2120-ІХ, тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.п.69.15 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України, у редакції Закону України від 15.03.2022 за №2120-ІХ, тимчасово, за 2022 та 2023 податкові (звітні) роки, не нараховується та не сплачується загальне мінімальне податкове зобов'язання за земельні ділянки, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та/або за земельні ділянки, визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.
Згідно з п.п.69.14 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України, у редакції Закону України від 11.04.2023 за №3050-ІХ, за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Починаючи з 1 січня 2023 року, за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому було завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території.
Дати початку та завершення активних бойових дій або тимчасової окупації визначаються відповідно до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Платники плати за землю, які до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" відповідно до пункту 286.2 статті 286 цього Кодексу задекларували за 2022 та/або 2023 роки податкові зобов'язання з плати за землю за земельні ділянки, що розташовані на територіях, визначених цим підпунктом, мають право відкоригувати нараховані податкові зобов'язання з плати за землю за період березень 2022 - грудень 2023 року шляхом подання в порядку, визначеному цим Кодексом, уточнюючих податкових декларацій.
Платники орендної плати, які до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" відповідно до статті 288 цього Кодексу задекларували за 2022 та/або 2023 роки податкові зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки, забруднені вибухонебезпечними предметами або непридатні для використання у зв'язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами, мають право відкоригувати нараховані податкові зобов'язання з орендної плати за період 2022-2023 років шляхом подання в порядку, визначеному цим Кодексом, уточнюючих податкових декларацій.
Для платників податку - фізичних осіб контролюючий орган самостійно обчислює податкове зобов'язання та надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення за 2022 рік у строк до 31 грудня 2023 року.
Разом з цим річна сума платежу за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені цим підпунктом, визначається пропорційно кількості місяців, коли такі земельні ділянки (земельні частки (паї) підлягали оподаткуванню платою за землю.
Складені, надіслані (вручені) у 2022 та 2023 роках податкові повідомлення-рішення про сплату плати за землю, за земельні ділянки, що не підлягають оподаткуванню у порядку, визначеному цим підпунктом, підлягають скасуванню (відкликанню), а грошові зобов'язання та податковий борг, визначені контролюючим органом по платі за землю, - анулюванню.
Складені, надіслані (вручені) до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" податкові повідомлення-рішення про сплату плати за землю, за земельні ділянки, визначені підпунктом 283.1.9 пункту 283.1 та пунктом 283.2 статті 283 цього Кодексу, підлягають скасуванню (відкликанню), а грошові зобов'язання та податковий борг, визначені контролюючим органом по платі за землю, - анулюванню.
Складені, надіслані (вручені) до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" податкові повідомлення-рішення про сплату плати за землю, за земельні ділянки, визначені пунктом 288.8 статті 288 цього Кодексу, підлягають скасуванню (відкликанню), а грошові зобов'язання та податковий борг, визначені контролюючим органом по платі за землю, - анулюванню.
Надмірно сплачені суми плати за землю, що виникли внаслідок скасування (відкликання) податкових повідомлень-рішень, підлягають зарахуванню виключно в рахунок майбутніх платежів з цього податку, крім випадків: якщо у такого платника наявний податковий борг з плати за землю - надміру сплачені суми зараховуються в рахунок погашення такого боргу; а якщо обов'язок внесення плати перейшов до іншого суб'єкта з підстав, передбачених статтею 120 Земельного кодексу України щодо зміни власника об'єкта нерухомого майна, - сума внесеної плати за зверненням попереднього користувача зараховується в рахунок майбутніх платежів з плати за землю нового користувача такої земельної ділянки, за умови відшкодування новим користувачем земельної ділянки, який придбав нерухоме майно, попередньому користувачу суми внесеної ним до бюджетів плати за висновком контролюючого органу про таку суму.
Згідно з п.п.69.15 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України, у редакції Закону України від 11.04.2023 за №3050-ІХ, не нараховується та не сплачується загальне мінімальне податкове зобов'язання за земельні ділянки, земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України: за 2022 рік - у частині земельних ділянок, земельних часток (паїв), що перебувають у власності чи користуванні фізичних осіб; з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - у частині земельних ділянок, земельних часток (паїв), що перебувають у власності чи користуванні юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Сума мінімального податкового зобов'язання за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені цим підпунктом, визначається пропорційно кількості місяців, коли такі земельні ділянки (земельні частки (паї) підлягали оподаткуванню платою за землю або єдиним податком четвертої групи.
Платники податків, які до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" визначили та задекларували в податковій звітності мінімальне податкове зобов'язання за 2022-2023 роки за земельні ділянки, що розташовані на територіях, визначених абзацом першим цього підпункту, мають право відкоригувати нараховані за 2022-2023 роки суми загального мінімального податкового зобов'язання шляхом подання в порядку, визначеному цим Кодексом, уточнюючих податкових декларацій.
Норми, визначені абзацами сьомим і восьмим пункту 381.2 статті 381 цього Кодексу, застосовуються до податкових (звітних) періодів починаючи з 1 січня 2023 року.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Аналізуючи зміст наведених вище норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що мінімальне податкове зобов'язання не є податком (збором) у розумінні ст.ст.9, 10 Податкового кодексу України, а має правову природу специфічного виду місцевого податку у вигляді плати за землю, арифметичний розмір податкового обов'язку за яким ураховується під час сплати податку на доходи фізичних осіб і яке обчислюється з такого об'єкту як земельна ділянка, віднесена до сільськогосподарських угідь.
Тому рішення органу місцевого самоврядування з приводу справляння плати за землю у конкретному звітному податковому періоді в частині об'єктів оподаткування, пільг, випадків звільнення від сплати має юридичне значення для обчислення контролюючим органом мінімального податкового зобов'язання.
Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 08.08.1995 за №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі за текстом - Порядок №720/95) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі, створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Право на земельну частку (пай) згідно з пунктом 2 Порядку №720/95 мають члени сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, у тому числі, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 04.08.2021 у справі №617/537/19 право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.
Згідно з п.5 Порядку №720/95 видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.
Згідно зі ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зі змінами та доповненнями (ст. 126 ЗК України).
Відповідно до п.п. 15 п. 196 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, Цей Порядок визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру.
Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2019 року у справі №120/4362/18-а висловив таку правову позицію: «За правилами статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Як убачається з матеріалів справи, приймаючи оскаржуване у цій справі податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган керувався інформацією з Протоколу загальних зборів членів Колективного сільськогосподарського підприємства «Вільшанське» від 18.06.2021.
Так, відповідно до Протоколу загальних зборів членів Колективного сільськогосподарського підприємства «Вільшанське» від 18.06.2021, Розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації від 12.03.2003 за № 70 погоджено технічну документацію по встановленню меж земельних ділянок для громадян, власників сертифікатів по КСП «Вільшанське» та передано членам КСП «Вільшанське» земельні ділянки у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Водночас Протоколом загальних зборів членів Колективного сільськогосподарського підприємства «Вільшанське» від 18.06.2021 затверджений перелік громадян - власників земельних часток (паїв) КСП «Вільшанське», згідно з яким за ОСОБА_1 обліковуються дві земельні ділянки - 1,85 га та 0,68 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, без зазначення кадастрових номерів земельних ділянок.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що зазначені документи, а саме розпорядження та протокол, засвідчують лише факт набуття позивачем права на отримання у власність земельних ділянок, після виконання положень чинного законодавства.
Визначення площі ділянок і за рахунок яких земель вони буду сформовані не є саме по собі свідченням реалізації цього права, адже в 2023 році кадастрових номерів зазначені земельні ділянки не мали, що засвідчує факт їх фактичної не сформованості і відповідно не створення їх як об'єкта правовідносин.
Судом установлено, що відповідно до листа № ПI-91/0-97/0/63-24 від 13.09.2024 Головного управління Держгеокаластру у Харківській області з 24.06.2024 по 11.09.2024 у Державному земельному кадастрі сформовано 420 земельних ділянки, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, угіддя - сіножаті та пасовища, розташовані на території Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області на підставі «Технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за рахунок земель сільськогосподарського призначення колективної власності реформованого КСП «Вільшанське», що розташовані за межами населених пунктів на території Солоницівської селищної ради Харківської області». Вказано, що за даними Державного земельного кадастру, наявними у Національній кадастровій системі, станом на 12.09.2024 право власності на зазначені вище земельні ділянки не зареєстровано.
Згідно з додатку до відповіді, наданої на запит, в списку є відомості про реєстрацію земельної ділянки площею 0,68 га та земельної ділянки площею 1,85 га, формування вказаних ділянок відбулась починаючи 16.07.2024 та 30.07.2024 відповідно, в результаті чого позивач реалізував своє право на отримання земельних ділянок шляхом їх визначення.
Судом також установлено, що право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322056200:02:000:0526 площею 0,68 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) зареєстровано 27.09.2024, підставою для реєстрації права власності вказано рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №134 від 19.09.2024, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав.
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322080900:05:000:0387 площею 1,85 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) зареєстровано 27.09.2024, підставою для реєстрації права власності указано рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №134 від 19.09.2024, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав.
Отже, державна реєстрація зазначених земельних ділянок проведена 27.09.2024, водночас податковим повідомленням-рішенням № 7690317/20-11 від 28.06.2024 податкове зобов'язання позивачу визначене за 2023 рік.
Враховуючи, що у контролюючого органу за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 відсутні дані, котрі б засвідчували отримання позивачем правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки (як-то державний акт про право власності чи свідоцтво про право власності), та дані, які б засвідчували фізичне використання позивачем спірних земельних ділянок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача податкового обов'язку відносно спірних земельних ділянок за 2023 рік як у формі земельного податку, так і у формі податку на доходи фізичних осіб, обчисленого за механізмом мінімального податкового зобов'язання, з огляду на його недоведеність контролюючим органом.
Отже, відповідач, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів правомірність оскарженого позивачем податкового повідомлення-рішення, з огляду на що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову є обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, не спростовують.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За приписами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 у справі № 520/33013/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк