15 липня 2025 р. Справа № 520/22025/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків, повний текст складено 20.02.25 у справі № 520/22025/24
за позовом ОСОБА_1
до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до Харківського квартирно-експлуатаційного управління (далі за текстом також - відповідач), у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Харківського квартирно-експлуатаційного управління щодо неподання клопотання до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області об'єднана територіальна громада про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Харківське квартирно-експлуатаційне управління подати до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області об'єднана територіальна громада клопотання про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року адміністративний позов - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Харківського квартирно-експлуатаційного управління щодо неподання клопотання до Виконавчого комітету Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області об'єднана територіальна громада про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 .
Зобов'язано Харківське квартирно-експлуатаційне управління подати до Виконавчого комітету Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області об'єднана територіальна громада клопотання про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 .
В задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Харківського квартирно-експлуатаційного управління на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1211,20 грн. Решту судових витрат залишено за позивачем.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, із посиланням на Житловий кодекс України, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанову Кабінету Міністрів № 1081, Наказ Міністерства оборони України № 380 «Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями» від 31.08.2018, Постанову Ради Міністрів Української РСР від 4 лютого 1988 р. № 37 “Про службові жилі приміщення», зазначає, що обов'язковою передумовою для отримання житла є настання черги на отримання житла. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Окрім того, законодавство щодо забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями чітко визначає, що згода на виключення житла з числа службового це право, а не обов'язок виключно Міністерства оборони України, при умові, якщо відпала потреба в такому житлі, а інших підстав для виключення житла з числа службового чинне законодавство не передбачає.
За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2025 замінено у справі № 520/22025/24 відповідача - Харківське квартирно-експлуатаційне управління на Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків (код ЄДРПОУ - 07923280).
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивачка проходила службу в частині НОМЕР_1 на посаді планшетиста РУ відділення планшетистів взводу обробки інформації роти управління командного пункту Військової частини НОМЕР_1 .
Позивачка є старшим солдатом - учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 31.08.2020.
До 2007 року позивачка та члени її сім'ї: чоловік - ОСОБА_2 , 1966 р.н., донька - ОСОБА_3 - 1990 р.н. та син - ОСОБА_4 , 2000 р.н., були зареєстровані у родичів за адресою: АДРЕСА_2 . Власним або службовим житлом забезпечені не були, що підтверджується довідкою № 663 від 28.02.2002 та довідкою про склад сім'ї № 771 від 26.02.2002.
Для поліпшення житлових умов позивачкою на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 було подано рапорт про прийняття її та членів її сім'ї на квартирний облік. Протоколом житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 04.04.2002 було зараховано на квартирний облік.
Рішенням житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 , оформленим протоколом № 53 від 26 січня 2007 року, солдату ОСОБА_1 та членам її родини була надана окрема 3-х-кімнатна службова квартира АДРЕСА_3 , жилою площею 43,68, корисною площею 76,33 кв.м. На підставі рішення виконкому Пісочинської селищної ради Харківського району № 255 від 10 квітня 2007 року було видано службовий ордер № 2848 від 03.05.2007 року на ім'я позивачки зі складом сім'ї 4 особи.
25 січня 2019 року позивачка звернулася до командира В/ч НОМЕР_1 із рапортом, в якому просила ініціювати клопотання відповідно до п. 10 розділу VII наказу МОУ № 380 від 31.07.2018 року «Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями» щодо розгляду питання про виключення з числа службового займаного службового житлового приміщення.
Як свідчить витяг з протоколу № 94 від 30.01.2019, житловою комісією Військової частини НОМЕР_1 було прийнято рішення про порушення клопотання перед КЕВ м.Харкова про виключення з числа службових зайнятого позивачкою службового житлового приміщення. Вказаний протокол був затверджений наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 73 від 31.01.2019.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 28 липня 2020 року № 176 старшого солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої ( у зв'язку із закінченням строку контракту) статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 17 серпня 2020 року № 176 (по стройовій частині) позивачку виключено зі списків особового складу військової частини, знято з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент виключення позивачки зі списків особового складу частини вона мала повних 26 календарних років вислуги.
Згідно довідки № 6022 від 10 грудня 2020 року позивачка перебуває на квартирному обліку в Харківському гарнізоні з 04.04.2002 у загальній та першочерговій черзі. Восени 2020 року позивачка звернулася до КЕВ м. Харкова із заявою щодо виключення службової квартири, де вона мешкає зі своєю родиною з 28.05.2007, з числа службових.
Проте листом від 04.12.2020 за вих. № 5924 КЕВ м. Харкова повідомив, що «згідно з рішенням заступника Міністра оборони України від 09.04.2020 року № 19360/з/1-2019 питання щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових розглядається для осіб, які звільнені з військової служби в запас у відставку до 01.04.2020 року». Також у листі було зазначено, що оскільки позивачка звільнилася з військової служби після визначеного терміну, підстави для розгляду даного питання відсутні.
Уважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що на час розгляду справи відсутні законодавчі норми, які б обмежували можливість реалізації права позивача на виключення його квартири з числа службових.
Разом із тим, оскільки у спірних правовідносинах органом, уповноваженим розглянути питання про виключення житла, яке займає позивач, зі складу службових, є Виконавчий комітет Пісочинської селищної ради, як її виконавчий орган, а не Пісочинська селищна рада, суд першої інстанції, з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України, зобов'язав Харківське квартирно-експлуатаційне управління подати до Виконавчого комітету Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області об'єднана територіальна громада клопотання про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи у цій частині, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду» квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації.
За змістом статті 118 Житлового кодексу України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Статтею 125 Житлового кодексу України передбачено, що осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, не може бути виселено із службового житла.
Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 3 серпня 2006 року, а саме пунктом 3 встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Так, Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями передбачено чотири способи забезпечення житлом військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше: 1) наданням один раз протягом усього часу проходження військової служби житла виключеного новозбудованого; 2) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла виключеного з числа службового; 3) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб; 4) надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Тобто законодавством прямо передбачено право військовослужбовців самостійно визначатись, яким способом (шляхом) вони бажають реалізувати своє право на забезпечення житлом для постійного проживання.
Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями у п. 11 встановлено механізм виключення житлового приміщення з числа службового, а саме: виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно - експлуатаційного органу.
Згідно з п. 22 Порядку облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться в військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.
Пунктом 10 розділу 7 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України № 380 від 31.07.2018, передбачено, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.
Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
З огляду на викладене, на час розгляду справи відсутні законодавчі норми, які б обмежували встановлену п. 10 Інструкції та ч. 3 п. 3 Порядку можливість реалізації права позивача на виключення його квартири з числа службових.
Конституційний Суд неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).
Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі № 636/1514/19 погодився з правовим висновком суду першої і апеляційної інстанції та підсумував, що визначальними обставинами - матеріальними підставами для задоволення позовних вимог (визнання права на виключення житла з числа службового та зобов'язання подання відповідного клопотання КЕВ м. Харків) є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, в тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом установлено, що позивачка, відповідно до Витягу з послужного списку, має календарну вислугу на військовій службі більше ніж 20 років, перебуває на квартирному обліку, що підтверджується відповідними посвідченням та довідкою, отже наявні всі, визначені п.10 Інструкції, умови для реалізації права на виключення житла, яке займає позивачка, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.
Таким чином, не подання відповідачем клопотання щодо виключення житлового приміщення з числа службових обмежує права позивача на забезпечення житлом, гарантовані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав у розумінні ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно з законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Разом із тим, як уже було зазначено, відповідно до ч. 2 п. 11 Порядку, органом, уповноваженим приймати рішення про виключення житлових приміщень з числа службового, є виконавчий орган районної, міської, районної у місті ради.
Отже, у спірних правовідносинах органом, уповноваженим розглянути питання про виключення житла, яке займає позивач, зі складу службових, є Виконавчий комітет Пісочинської селищної ради, як її виконавчий орган, а не Пісочинська селищна рада.
Колегія суддів ураховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі “Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі “Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі “Афанасьєв проти України»).
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неподання клопотання до Виконавчого комітету Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області об'єднана територіальна громада про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 та зобов'язання відповідача подати до Виконавчого комітету Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області об'єднана територіальна громада клопотання про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення таких аргументів.
Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи відповідача, що стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в оскаржуваній частині правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 у справі № 520/22025/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова