15 липня 2025 р.Справа № 638/17792/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 21.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Заварза Т.В., пр. Перемоги, 52в, м. Харків, Харківська, 61202, повний текст складено 21.04.25 року по справі № 638/17792/24
за позовом ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції , Департаменту патрульної поліції
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Шевченківського районного суду міста Харкова з позовною заявою до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції, у якій просив суд:
- скасувати постанову Управління патрульної поліції в Харківській області серії ЕНА № 3039973 від 13.09.2024 складену відносно нього про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за частиною 1 статті 122 КУпАП;
- справу закрити за відсутністю складу правопорушення.
В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що 13.09.2024 приблизно об 11:45 керував транспортним засобом Seat Ibiza, номерний знак НОМЕР_1 , по проспекту Науки в районі будинку 78 у місті Харкові. Управлінням патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України було винесено постанову серії ЕНА № 3039973 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Позивач стверджує, що прилад TruСam заборонено використовувати для вимірювання швидкості руху, для цього можна використовувати лише стаціонарні відеокамери та прилади на штативі. Позивач посилається на те, що в постанові невірно вказана адреса його реєстрації, а в постанові він не міг написати свої заперечення.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Харкова від 21.04.2025 року позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції в Харківській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задоволено.
Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 3039973 від 13.09.2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення; провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП..
Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Відповідач, Департаменту патрульної поліції, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, представник Департаменту патрульної поліції в апеляційній скарзі зазначає, що рекомендації щодо визначення найкращої відстані у 350-450 м дозволяють мінімізувати похибку під час вимірювання швидкості руху, однак фіксація швидкості поза межами рекомендованої відстані не є підставою для визнання доказу недопустимим або неналежним, якщо загальні технічні вимоги щодо роботи пристрою дотримано.
Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 13.09.2024 об 11 год. 42 хв. поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області рядовим поліції Циркулєнко Анною Миколаївною було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕНА № 3039973 відносно ОСОБА_1 . Відповідно до вказаної постанови ОСОБА_1 - водій, керуючи транспортним засобом перевищив встановлене обмеження швидкості руху більше як на 30 км/год, швидкість вимірювалися приладом Трукам ТС000748, чим порушив п. 12.4 ПДР - порушення швидкісного режиму в населених пунктах.
У постанові зазначено, що до постанови додаються запис трукам ТС000748 та бк 470404.
Відповідно до фотографії, зробленої за допомогою приладу лазерного вимірювача швидкості Trucam ТС000748, яка була долучена до матеріалів справи відповідачем, транспортний засіб, яким керував позивач рухався зі швидкість 80 км/год, дистанція з якої здійснено вимірювання 160,4 м, максимально допустима швидкість 75 км/год, зазначено дату і час фіксації 13/09/2024 о 11:43:15.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що вину ОСОБА_1 щодо скоєння правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП, недоведеною, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначенні положеннями Закону України “Про дорожній рух».
Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України “Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Положеннями статті 16 Закону України “Про дорожній рух» визначено основні права та обов'язки водія транспортного засобу.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють ПДР України.
Згідно з пунктом 1.1. ПДР ці Правила відповідно до Закону України “Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні гуртуватися на вимогах цих Правил.
На виконання пункту 1.3. ПДР учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9 ПДР).
Згідно із ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.
Зазначена норма вказує на те, що саме на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб'єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУпАП.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд справ про правопорушення, передбачені зокрема ч. 2 ст. 122 цього Кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національну поліцію). Від імені органів внутрішніх справ (Національної поліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені працівники підрозділів патрульної служби Національної поліції, які мають спеціальні звання.
Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями) (далі - ПДР України).
Відповідно до п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Підпунктом «б» пункту 12.9 ПДР України передбачено, що водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.
За змістом розділу 33 ПДР України дія знака 3.29, що встановлений перед населеним пунктом, позначеним знаком 5.45, поширюється до цього знака.
5.45 «Початок населеного пункту». Найменування і початок забудови населеного пункту, в якому діють вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах.
5.46 «Кінець населеного пункту». Місце, з якого на даній дорозі втрачають чинність вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах.
Знаки 5.45 і 5.46 установлюються на фактичній межі забудови, яка прилягає до дороги.
Відповідно до п. 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Частина 1 ст. 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Із змісту спірної постанови слідує, що позивачем допущено перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів у населеному пункті м. Харків, пр-т Науки, 78, а саме вказано, що позивач рухався в населеному пункті зі швидкістю 80 км/год., чим перевищив допустиму встановлену швидкість руху на 30 км/год.
При цьому, у складеній постанові серії ЕНА № 3039973 від 13.09.2024 вказано серійний номер і назву технічного засобу, яким здійснювалося вимірювання швидкості руху керованого позивачем автомобіля та номер бодікамери на яку здійснювалася відеофіксація правопорушення.
Системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов'язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Нормами КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до матеріалів адміністративної справи протокол про вчинення адміністративного правопорушення як один із можливих доказів по справі не складався, однак відповідачем надані інші беззаперечні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП.
Щодо доданих до матеріалів справи відеофайлів та роздруківки з відеофайлу з приладу вимірювання швидкості TruCAM LTI 20/20, серійний номер № ТС000748 колегія суддів враховує наступне.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України № 580-VIII від 02 липня 2015 року «Про Національну поліцію» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно із ст. 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; поверхнева перевірка і огляд; зупинення транспортного засобу; вимога залишити місце і обмеження доступу до визначеної території; обмеження пересування особи, транспортного засобу або фактичного володіння річчю; проникнення до житла чи іншого володіння особи; перевірка дотримання вимог дозвільної системи органів внутрішніх справ; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису; перевірка дотримання обмежень, установлених законом стосовно осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, та інших категорій осіб; поліцейське піклування.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою:
1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Інформація про змонтовану/розміщену фототехніку і відеотехніку, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз повинна бути розміщена на видному місці.
Водночас, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Правомірність використання відповідачем технічного приладу вимірювання швидкості TruCAM LTI 20/20, серійний номер № ТС000748, підтверджується свідоцтвом про повірку законодавчо врегульованого засобу вимірювальної техніки, скртифікатом затвердження типу засобів вимірювальної техніки; сертифікатом перевірк, експертним висновком, листом КП Харків-Сигнал про розташування дорожніх знаків, листом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Методичними рекомендаціями щодо використання лазерних вимірювачів швидкості TruCam (а.с. 55-74)
Так, правильність використання приладу вимірювання швидкості TruCAM LTI 20/20, серійний номер № ТС000748, виробництва Laser Technology Inc., США, підтверджується наявністю виданого Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України експертного висновку № 04/02/03/-3008 від 27 вересня 2018 року, який зазначає про правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування AES відповідно до ДСТУ ISO/IES 18033-3:2015 із довжиною ключа 256 біт та забезпечення конфіденційності, цілісності та автентичності зареєстрованих даних.
Лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTI 20/20 отримав сертифікат перевірки типу засобів вимірювальної техніки та сертифікат відповідності.
Таким чином, лазерні вимірювачі швидкості TruCAM дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки. Наявним свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки підтверджено придатність лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 до застосування.
Належність доказів слідує з приписів ст. 251 КУпАП, відповідно до яких доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Оцінюючи вказані докази, колегія суддів вважає їх належними, оскільки такі відображені в спірній постанові.
У матеріалах справи наявні фотокартка 1726227795_іВ000_0913_114315, з технічного пристрою лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 №ТС000748 від 13.09.2024; відеозаписи з технічного пристрою лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 №ТС000748 від 13.09.2024, яким підтверджується перевищення швидкості позивачем.
Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що зібраними доказами не підтверджуються обставини стосовно руху транспортного засобу під керуванням позивача саме в зоні дії дорожнього знаку населений пункт з перевищенням швидкості понад 30 км, є помилковим.
Колегія суддів також наголошує, що вимірювач TruCam LTI 20/20 відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму, вимірювач TruCam також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортного засобу в автоматичному режимі.
З огляду на викладене, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 зареєстрований в державному реєстрі транспортних засобів вимірювальної техніки та дозволений для використання на території України, а прилад TruCam LTI 20/20 з серійним номером ТС000748 пройшов випробування відповідності, сертифікат якого був чинний станом на дату винесення оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення та даний прилад може використовуватися в ручному режимі.
Отже, за технічними характеристиками, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 здійснює вимірювання швидкості руху транспортних засобів в ручному режимі, а тому його дані можливо розцінювати як доказ у справі.
Таким чином, лазерний вимірювач TruCam LTI 20/20 відноситься саме до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань, а крім основного, ручного режиму, вимірювач TruCam LTI 20/20 також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортного засобу в автоматичному режимі.
Крім того, колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи будь-яких порушень стосовно неправильності встановлення чи невідповідності ДСТУ 4100:2014 дорожніх знаків чи дорожньої розмітки на даній ділянці дороги, де було зафіксоване перевищення позивачем обмеження швидкості руху, не встановлено.
Відповідно до п. 5.70 ПДР дорожній знак «Фото-, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху» інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями ПДР за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Згідно із пп.«ґ» п.8.4 ПДР інформаційно-вказівні знаки запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила.
Разом з тим, жодними положеннями КУпАП та Закону України «Про Національну поліцію», в тому числі, ч. 1 ст. 40 вказаного Закону, не передбачено обмеження поліції використовувати фототехніку і відеотехніку виключно в межах дії будь-яких дорожніх знаків.
Дорожній знак 5.70 ПДР України «Фото-відеофіксування порушень Правил дорожнього руху» лише інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями ПДР за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів. Він відноситься до категорії інформаційно-вказівних знаків.
В той же час, Закон України «Про Національну поліцію» не зобов'язує встановлювати такі знаки перед ділянкою, на якій використовуються засоби фото- відеофіксації порушень дорожнього руху.
Таким чином, обставини наявності чи відсутності вказаного дорожнього знаку жодним чином не свідчать про відсутність у позивача обов'язку дотримання запровадженого ПДР швидкісного режиму.
Щодо доводів позивача, що швидкість вимірювалась з близької відстані, колегія суддів ззаначає наступне.
Лазерний вимірювач швидкості TruCAM LT1 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.
Згідно з п.п. 3.3 Методичних рекомендацій щодо використання лазерних вимірювачів швидкості TruCam для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, з відстані у 350-450 м виконується наведення позначки оптичного прицілу на цільовий автомобіль і натискається спусковий гачок приладу, Прилад починає вимірювання швидкості і включає запис відео.
Якщо позначка буде стабільно утримуватись на цільовому транспортному засобі не менше ніж 0,3 с, то прилад здійснить вимірювання швидкості. Про фіксацію перевищення швидкості руху свідчитиме характерний звук високого тону в самому оптичному прицілі та на екрані монітору приладу буде показано числовий показник швидкості.
При фіксації перевищення встановленої швидкості руху необхідно прицілом супроводжувати цільовий транспортний засіб, не відпускаючи спускового гачка до встановленої відстані (70 м.) на якій прилад здійснить фотографування транспортного засобу порушника. Про це свідчитиме повторний звук високого тону. Після цього поліцейський може відпустити спусковий гачок та вживати заходи до зупинки порушника.
З наведеного вбачається, що швидкість автомобіля фіксується під час руху, та в разі перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів автоматично фіксується приладом, про що свідчать відповідні сигнали і подальше можливе зменшення такої швидкості чи її збільшення, на доведеність факту вчинення цього правопорушення не впливає.
Колегія суддів не погоджується з твердженням позивача, що фіксація показника швидкості його автомобіля здійснена з відстані 160,4 метрів є порушенням правил фіксації, оскільки саме на відстані 160,4 метрів здійснена остаточна фіксація правопорушення, що відповідає вимогам Методичних рекомендацій. При цьому пристрій фіксував швидкість 80 км/год і помилок щодо правильності фіксації на приладі не відображалося.
Зазначені рекомендації щодо визначення найкращої відстані у 350-450 м дозволяють мінімізувати похибку під час вимірювання швидкості руху, однак фіксація швидкості поза межами рекомендованої відстані, на переконання колегії суддів, не є підставою для визнання доказу недопустимим або неналежним, якщо загальні технічні вимоги щодо роботи пристрою дотримано.
Отже, згідно технічних характеристик прилад, за допомогою якого проводився замір швидкості «TruCAM» LTI 20/20, спроможний робити фото- та відеозйомку, тому його покази можливо розцінювати як беззаперечний доказ по справі.
Водночас, в розглядуваному випадку порушення позивачем ПДР зафіксовано пристроєм вимірювання швидкості TruCAM в ручному режимі, а не в автоматичному, тому вимоги ч. 2 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» не розповсюджуються на спірні відносини.
При цьому, приписи ч.2 ст.40 вказаного Закону щодо розміщення інформації на видному місці стосується лише розміщеної автоматичної фототехніки і відеотехніки.
Отже, будь-яких порушень при використанні приладу TruCam інспектором патрульної поліції, на які посилається позивач, допущено не було.
Положеннями КУпАП України, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачено спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення.
Тобто, провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КУпАП України, не здійснювалося. Оскаржувана постанова складена на місці вчинення правопорушення, відповідно до положень ч. 4 ст. 258 КпАП України.
Колегія суддів також зазначає, що в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідач не перешкоджав реалізації права позивача на надання пояснень на місці розгляду справи.
Таким чином, відповідачем було забезпечено позивачу можливість реалізації прав, визначених ст. 268 КУпАП, при розгляді справи.
Отже, скаржником доведено правомірність своїх дій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності. В той час, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, і накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.
Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, зробив помилкові висновки.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 року по справі № 638/17792/24, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 21.04.2025 по справі № 638/17792/24 скасувати.
Ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Харківській області, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц
Повний текст постанови складено 15.07.2025 року