14 липня 2025 рокусправа № 380/1573/24
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.07.2020 до 24.01.2021 у розмірі 67279,08 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Стверджує, що під час проходження служби відповідач не нараховував та не виплачував індексацію грошового забезпечення. З метою реалізації свого права на індексацію звернувся із заявою до відповідача, однак отримав відмову, яку оскаржив у судовому порядку. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2022 у справі №380/16379/21 відповідач 24.12.2023 нарахував та виплатив індексацію грошового забезпечення у розмірі 67318,31 грн. Зважаючи на ці обставини, на переконання позивача, він має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, розмір якого визначений відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, та становить 67279,08 грн. З огляду на наведене, просить задовольнити позов.
Ухвалою судді від 29.01.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк, протягом десяти днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вимог ухвали 01.02.2024 представник позивача подав заяву про усунення недоліків, до якої додав квитанцію про сплату судового збору.
Ухвалою судді від 06.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
28.02.2024 відповідач подав відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Зазначає, що спеціальним законодавством встановлено особливий порядок захисту прав військовослужбовців під час їх виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а тому вимога позивача щодо стягнення середнього грошового забезпечення не підлягає задоволенню, оскільки не відповідає способу захисту його прав, який прямо передбачений законодавством, п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008. Наголошує, що КЗпП не регулює питання проходження військової служби. Стверджує, що компенсація за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням не може здійснюватися за правилами ст. 117 КЗпП. Констатує, що виплата середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні носить компенсаційний характер і застосовується тільки з метою відшкодування порушених прав працівника та не може перевищувати сум, які не були виплачені військовослужбовцю на момент звільнення. З урахуванням викладеного, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
На виконання розпорядження керівника апарату Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 №63/р та п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду проведено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв'язку з вагітністю та пологами судді Кедик М. В.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2024 справу №380/1573/24 передано на розгляд головуючій судді Андрусів У. Б.
Ухвалою судді від 29.10.2024 прийнято адміністративну справу №380/1573/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії до провадження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.07.2020 №149 молодшого сержанта ОСОБА_1 , водія-електрика апаратної засекреченого зв'язку взводу зв'язку роти зв'язку та радіотехнічного забезпечення батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпечення, звільненого наказом командира НОМЕР_2 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 14.07.2022 №26-РС з військової служби в запас за пп. «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення з 23.07.2020.
З Єдиного державного реєстру судових рішень суд установив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2022 у справі №380/16379/21 позов ОСОБА_1 до військової частини про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, задоволено частково.
Визнано протиправним ненарахування та невиплату військовою частиною НОМЕР_1 індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року в повному обсязі.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, з урахуванням раніше виплачених коштів.
В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2023 у справі №380/16379/21 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2022 в справі № 380/16379/21 в частині задоволених позовних вимог - без змін.
На виконання зазначеного рішення відповідач 24.12.2023 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 67318,31 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи випискою АТ КБ Приватбанк з його карткового рахунку.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку із нездійсненням своєчасного розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі- Закон № 2011-ХІІ).
За змістом ст. 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абз. 1 п. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 2 цієї норми регламентовано, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За правилами ч. 2 ст. 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Абзацом 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 153/2008 від 10.12.2008 (далі - положення № 1153), передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
Суд установив, що позивач виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 23.07.2020, індексацію грошового забезпечення на виконання рішення суду виплачено 24.12.2023.
Таким чином, станом на день виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно в тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.
Оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, складовою якого є індексація, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за відпустку, тощо) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.
За змістом ч.1 ст. 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Приписи ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.
Метою такого нормативного регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), яким, зокрема, в новій редакції викладена ст. 117 КЗпП України.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ, чинної на час виплати позивачу грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Водночас не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені ст. 117 КЗпП України.
Крім того, в постанові від 16.02.2023 у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене ст. 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
А в постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд також ураховує, що ст. 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а ст. 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні. У постанові від 26.02.2020 в справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду сформувала правову позицію, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Твердження відповідача про те, що спеціальним законодавством встановлено особливий порядок захисту прав військовослужбовців під час їх виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а тому вимога позивача щодо стягнення середнього грошового забезпечення не підлягає задоволенню, оскільки не відповідає способу захисту його прав, який прямо передбачений законодавством, пунктом 242 Положення № 1153, суд відхиляє. Адже позивач не надавав згоди на виключення його зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення до проведення з ним повного розрахунку відповідно до абз.3 п. 242 положення № 1153, що виключало б вину відповідача у невиплаті на момент звільнення позивача з військової служби усіх належних йому сум та як наслідок звільняло від відповідальності за статтею 117 КЗпП України.
Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, дійшов висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, то він відповідно до ст. 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо визначення періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення, а також розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення суд ураховує таке.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 23.07.2020 (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) грошового забезпечення у повному розмірі.
Як установлено судом, на виконання рішення суду від 28.10.2022 у справі № 380/16379/21 відповідач 24.12.2023 здійснив виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у розмірі 67318,31 грн.
Тобто спірним є період з 24.07.2020 (наступний день після звільнення) до 23.12.2023 (день, що передує дню остаточного розрахунку).
Однак, позивач зважаючи на внесені у ст.117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022 року), заявляє позовні вимоги щодо стягнення середнього заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 24.07.2020 (наступний день після звільнення) до 24.01.2021.
Надаючи правову оцінку розміру середнього заробітку, який належить виплатити позивачу за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд враховує таке.
Згідно зі ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - порядок №100).
За змістом абз.1 п.2 розділу ІІ порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до абз. 3 п. 2 розділу ІІ порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Підпунктом «б» п.4 розділу ІІІ порядку №100 регламентовано, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
За правилами п. 8 розділу IV порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з довідки про доходи щодо нарахованого грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 23.07.2020, грошове забезпечення ОСОБА_1 за травень 2020 року становить 12322,86 грн, за червень 2020 року - 12322,86 грн.
Кількість календарних днів за травень-червень 2020 року становить 61 день.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить (12322,86 +12322,86 /61) = 404,03 грн.
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 24.07.2020 до 24.01.2021 становить 185 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 74745,55 грн (404,03 грн х 185 календарних дні).
Водночас, оцінюючи розмір середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.07.2020 до 24.01.2021, суд звертає увагу на таке.
У порівнянні із розміром виплаченого позивачу грошового забезпечення (67318,31 грн) на виконання рішення суду від 28.10.2022 у справі № 380/16379/21 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.07.2020 до 24.01.2021 (74745,55 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона її перевищує.
Відтак суд виснує про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив відповідач, і сумою середнього грошового забезпечення за час затримки цієї виплати, а тому вважає за доцільне застосувати принцип співмірності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц наголосила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця
Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена у часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Зважаючи на очевидну неспівмірність можливих до нарахування та виплати сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд уважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та визначеним Великою Палатою Верховного Суду критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 24.07.2020 до 24.01.2021 на суму 67279,08 грн, виходячи з такого розрахунку.
Зокрема, істотність частки складових грошового забезпечення з середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.07.2020 до 24.01.2021 становить: 67318,31 грн (сума грошового забезпечення, яка виплачена позивачу на підставі рішення суду) / 74745,55 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) х 100% = 90,06%.
Відтак, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки становить 67315,84 грн: 404,03 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 185 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 24.07.2020 до 24.01.2021) х 90,06% / 100%.
У позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.07.2020 до 24.01.2021 у сумі 67279,08 грн.
Зважаючи на викладені обставини, суд висновує, що позивачем доведено наявність у нього права на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок, розмір якої за розрахунками суду становить 67315,84 грн, проте, виходячи з меж заявлених позовних вимог, стягненню з відповідача підлягає сума 67279,08 грн.
Крім цього, суд ураховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 2340/3023/18, згідно з якою суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні під час виплати працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його діянь (дій чи бездіяльності).
Відповідач як суб'єкт владних повноважень жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність своєї пасивної форми поведінки, пов'язаної з непроведенням своєчасного розрахунку при звільненні. Доводи відповідача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та правовими позиціями Верховного Суду. Тому такі доводи суд до уваги не бере.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керувався таким.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Приписами ч. 1 ст. 139 КАС України унормовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 968,96 грн.
Отже, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 968,96 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
2. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 67279 (шістдесят сім тисяч двісті сімдесят дев'ять) гривень 08 копійок.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна