Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 липня 2025 року Справа№200/8603/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач), відповідно до якої просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 263040016024 від 22.10.2024 року щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 з 14.10.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 із врахуванням періодів стажу відповідно до трудової книжки від 10.11.1960 року, а саме: 01.06.1959 - 02.09.1962, 18.01.1963 - 04.12.1969, 10.12.1969 - 13.09.1971, 14.09.1971 - 01.11.1971, 02.11.1971 - 02.01.1985, 07.01.1985 - 15.10.1987, 16.10.1987 - 01.03.1989, 01.03.1989 - 04.04.1989, 04.04.1989 - 14.04.1997, починаючи з 14.10.2024 року.
В обґрунтування позову позивачка зазначає про те, що 22.10.2024 року за результатами розгляду її заяви від 14.10.2024 року відповідачем прийнято рішення № 263040016024, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з неналежним поданням документів.
Зокрема, як вказує позивачка, під час розгляду її заяви та прийняття спірного рішення відповідачем не враховано до страхового стажу позивачки періоди роботи згідно з трудовою книжкою з 01.01.1992 року по 14.04.1997 року, оскільки цей стаж був набутий на території Республіки Узбекистан, але з 19.06.2023 року Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Крім того, за даними паспорта позивачка зареєстрована у м. Сімферополь, але переселилася до м. Києва без довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Позивачка із вказаним рішенням відповідача не погоджується та вважає, що вона має право на призначення пенсії з дати звернення, тобто з 14.10.2024 року, із врахуванням усіх зазначених вище періодів її трудової діяльності.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд повністю відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач вказує, що у спірних правовідносинах діяв у межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законом.
Зокрема, як зазначає відповідач у відзиві на позов, згідно з наданими документами та індивідуальними відомостями про застраховану особу страховий стаж позивачки на дату її звернення за призначенням пенсії становив 19 років 16 днів.
При цьому до страхового стажу позивачки при розгляді її заяви та прийнятті спірного рішення не було враховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою з 01.01.1992 року по 14.04.1997 року, оскільки вказаний стаж був набутий на території Республіки Узбекистан, але з 19.06.2023 року Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Крім того, згідно з даними паспорта серії НОМЕР_1 від 29.05.2001 року позивачка зареєстрована у м. Сімферополь (АРК), тоді як відповідно до поданої заяви про призначення пенсії фактичне місце проживання позивачки - Україна, м. Київ. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивачці не видавалась.
За вимогами пункту 14-4 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії громадянам, які під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.
Враховуючи наведене вище, відповідачем було прийнято рішення № 263040016024 від 22.10.2024 року про відмову позивачці у призначенні пенсії відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з неналежним поданням документів (відсутня довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16.12.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 200/8603/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
З 18.04.2025 року по 14.07.2025 року суддя Бабіч С.І. перебував на лікарняному та у щорічній відпустці.
Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів та прийняти дане рішення у порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, є органом державної влади, про що зазначено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Позивачка має пенсійне посвідчення серії НОМЕР_3 від 02.01.2003 року.
14.10.2024 року позивачка звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком у порядку Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Подана заява була опрацьована за принципом екстериторіальності згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
22.10.2024 року за наслідками розгляду вказаної заяви відповідачем було прийнято рішення № 263040016024, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Як видно зі змісту даного рішення, страховий стаж позивачки на дату її звернення за призначенням пенсії склав 19 років 16 днів, вік позивачки - 82 роки 8 місяців.
При розгляді заяви позивачки до страхового стажу не враховано період роботи згідно з трудовою книжкою з 01.01.1992 року по 14.04.1997 року, оскільки цей стаж був набутий на території Республіки Узбекистан, проте з 19.06.2023 року Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Суд зауважує, що за наданим відповідачем розрахунком стажу позивачки (форма РС-право) до її страхового стажу зараховано лише періоди з 01.06.1959 року по 12.09.1962 року, з 18.01.1963 року по 04.12.1969 року, з 10.12.1969 року по 13.09.1971 року, з 14.09.1971 року по 01.11.1971 року, при цьому страховий стаж позивачки склав 12 років 21 день, що не узгоджується зі змістом оскаржуваного у цій справі рішення.
Відповідно до наведеного у вищевказаному рішенні висновку позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність документів, що підтверджують фактичне місце проживання, а саме - довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, оскільки за даними паспорта позивачка зареєстрована у м. Сімферополь та переселилася до м. Києва.
З огляду на зміст позовних вимог, враховуючи встановлені судом обставини стосовно подання позивачкою заяви від 14.10.2024 року саме про призначення пенсії за віком та щодо прийняття відповідачем рішення від 22.10.2024 року № 263040016024 за результатами розгляду цієї заяви про відмову позивачці саме у призначенні пенсії за віком, судом у даному рішенні надається оцінка саме цьому рішенню пенсійного органу на предмет відповідності критеріям, які передбачені частиною 2 статті 2 КАС України, з точки зору конкретних, викладених у ньому, мотивів відмови позивачці у призначенні пенсії за віком.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми призначення, перерахунку і виплати пенсії визначаються положеннями Закону № 1058-IV.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до вимог частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно з частиною 3 статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року.
Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV установлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів і в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
За змістом частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Порядок підтвердження стажу роботи регламентується статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-ХІІ), який діяв до набрання чинності Законом № 1058-IV.
Згідно з положеннями статті 62 Закону № 1788-ХІІ (які кореспондуються зі статтею 48 Кодексу законів про працю України) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Саме такий Порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій, їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1. Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637.
Аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка і лише у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, може постати необхідність у використанні додаткових даних для підтвердження стажу.
Пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах під час встановлення трудового стажу також констатовано Верховним Судом у постанові від 16.09.2022 року у справі № 560/1399/19.
Згідно із записами у трудовій книжці в період з 01.01.1992 року по 14.04.1997 року, який за спірним рішенням не зарахований до страхового стажу позивачки, вона працювала у МПМК-467 Об'єднання "Ташоблагропромстрой" № 2 Державно-кооперативного об'єднання "Узагропромстрой" Узбецької РСР, звідки була звільнена у зв'язку з виходом на пенсію.
В якості підстави для незарахування цього періоду до страхового стажу позивачки у рішенні вказано, що цей стаж набутий на території Республіки Узбекистан, проте Україна з 19.06.2023 року припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Суд зауважує, що стаж за період з 01.06.1959 року і до 01.01.1992 року так само був набутий позивачкою території Узбецької РСР. При цьому, виходячи зі змісту оскаржуваного рішення, такий стаж враховувався відповідачем під час прийняття рішення, тоді як стаж за період з 01.01.1992 року по 14.04.1997 року відповідачем не враховано.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
13.03.1992 року Україною було підписано Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, згідно з положеннями статті 1 якої пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Вказана Угода підписана Україною і Республікою Узбекистан та була обов'язкова для застосування у спірний період державними органами вказаних держав.
Суд звертає увагу на те, що ця Угода була чинною і у спірний період роботи позивачки з 01.01.1992 року по 14.04.1997 року.
Згідно зі статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до частини 2 статті 4 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Узбекистан про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994 року трудовий стаж, у тому числі стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Дана Угода у відносинах України та Республіки Узбекистан є чинною і на сьогодні.
Таким чином, вказані положення міжнародних договорів передбачають, що стаж, який набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до частини 1 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди, стосовно цього учасника, припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Частиною 2 статті 13 вказаної Угоди установлено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, які виникли у відповідності до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили у випадку виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, припинення державами участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення не може бути підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивачки, який набуто нею до виходу держав-учасниць з Угоди.
Згідно зі статтею 11 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав та держав, що входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Як зазначалося вище, дана Угода була чинною у спірний період роботи позивачки з 01.01.1992 року по 14.04.1997 року. При цьому відповідачем не заперечується правильність внесення відповідних записів щодо цього періоду роботи до трудової книжки позивачки.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що період роботи позивачки з 01.01.1992 року по 14.04.1997 року, поряд з іншими періодами, також підлягав врахуванню відповідачем під час розгляду заяви позивачки і прийняття оскаржуваного рішення.
Згідно з наведеним у спірному рішенні від 22.10.2024 року № 263040016024 висновком підставою для відмови позивачці у призначенні пенсії за віком стала саме відсутність документів, що підтверджують її фактичне місце проживання, а саме - довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (оскільки за даними паспорта позивачка зареєстрована у м. Сімферополь та переселилася до м. Києва).
Відповідачем ані в оскаржуваному рішенні, ані у відзиві на позов не заперечується те, що позивачка на момент звернення за призначенням пенсії мала необхідний вік і достатній стаж для призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV.
Отже, єдиною підставою для відмови позивачці у призначенні пенсії за віком є саме ненадання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 20.10.2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець, особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтями 2 та 3 Закону № 1706-VII установлено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції. Громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.
Згідно з частинами 1-3 статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII визначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до чинного законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема, відновленням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до чинного законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
За змістом положень Закону № 1706-VII статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону, не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав і свобод особи. Вказаний Закон встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Абзацом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05.11.2014 року № 637 передбачається, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та Пенсійного фонду України внутрішньо переміщеним особам, крім осіб, зазначених в абзаці 18 пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 року № 269 та від 20.03.2022 року № 332), здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з вказаним Порядком. Призначення, відновлення і продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
До матеріалів справи позивачкою не надано довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи, однак відповідно до наданого витягу з реєстру територіальної громади від 04.11.2024 року № 2024/013304580 позивачка з 24.09.2024 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; адреса місця проживання на тимчасово окупованій території: з 15.01.2002 року - АДРЕСА_2 (реєстрація місця проживання проведена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.08.2023 року № 820).
Отже, на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком позивачка мала зареєстроване в установленому порядку місце проживання та проживала на підконтрольній українській владі території, що не було враховано відповідачем.
При цьому в силу положень абзацу 3 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року № 265 "Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад" така реєстрація місця проживання не потребує внесення відміток до паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки.
Суд наголошує, що позивачка є громадянкою України (що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 ) та у розрізі розглядуваної судом справи, за умови підтвердження трудового стажу, наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав (у тому числі через ненадання позивачкою до заяви про призначення пенсії за віком довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, за наявності зареєстрованого в установленому порядку місця проживання та фактичного проживання на території, де органи державної влади України здійснюють свої повноваження).
Водночас, суд зауважує, що відповідно до вимог Порядку № 22-1 під час приймання заяви та документів щодо призначення пенсії, у разі, якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, був зобов'язаний письмово повідомити заявницю про те, які документи необхідно подати додатково.
Окрім того, виходячи з положень Порядку № 22-1, орган, який призначає пенсію, за необхідності, при прийманні документів не позбавлений права направляти відповідні запити для отримання необхідних відомостей з державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних до власників (розпорядників) зазначених відомостей.
Разом із тим, відповідач прийняв рішення від 22.10.2024 року за № 263040016024 про відмову позивачці у призначенні пенсії за віком, обмежившись виключно обсягом первісно поданих нею документів та без урахування наведених вище обставин.
Приймаючи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що рішення відповідача від 22.10.2024 року № 263040016024 є протиправним і підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання щодо зобов'язання пенсійного органу призначити пенсію за віком позивачці, починаючи з 14.10.2024 року, із врахуванням вказаних у позовній заяві періодів роботи, приймаючи до уваги дискреційність повноважень пенсійних органів у питаннях стосовно призначення і перерахунку пенсій, суд у даному випадку виходить із наступного.
На законодавчому рівні відсутнє поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє, проте, у судовій практиці сформовано позицію щодо цього поняття, відповідно до якого під дискреційними повноваженнями слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними у разі, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, за настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що цей вибір здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію.
Повноваження пенсійного органу і порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені нормами Закону № 1058-IV, зокрема, статтею 26 цього Закону.
Відповідно до вимог частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно з частиною 3 статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року.
Як було встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, на момент звернення за призначенням пенсії позивачка мала необхідний вік і достатній стаж для призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, а єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії стало ненадання документів, що підтверджують фактичне місце проживання (довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи).
Підсумовуючи вищенаведене та враховуючи викладені у цьому рішенні висновки суду, позивачкою для призначення пенсії за віком з 14.10.2024 року (тобто з дати її звернення) відповідно до Закону № 1058-IV, із врахуванням вказаних у позовній заяві періодів роботи, дотримано усі необхідні вимоги, а у відповідача був лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки - призначити позивачці пенсію на підставі вказаної норми.
Відповідно до положень пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина та інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 4 статті 245 КАС України установлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в даній Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
З огляду на викладене, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Враховуючи наведене вище, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити позивачці пенсію за віком з 14.10.2024 року (з дати звернення) на підставі положень Закону № 1058-IV, із врахуванням вказаних у позовній заяві періодів стажу відповідно до трудової книжки, також є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Отже, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
У позовній заяві позивачка просить суд відповідно до вимог статті 382 КАС України встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у даній справі.
Положеннями абзацу 1 частини 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відтак, установлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, про що просить позивачка, є правом, а не обов'язком суду, і таке право не виключає існування принципу обов'язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (стаття 129-1 Конституції України, частина 2 статті 14 КАС України), та не виключає можливості примусового виконання рішення суду, в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
За цих обставин суд приходить до висновку про відсутність необхідності застосування у даному випадку положень статті 382 КАС України.
Також у позовній заяві позивачка просить суд відповідно до статті 371 КАС України звернути до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Разом із тим, у даному рішенні судом не вирішується питання про присудження пенсії на користь позивачки у конкретно визначеній сумі або про стягнення на користь позивачки суми пенсії у певному розмірі та не визначається сума пенсії, яка підлягає виплаті позивачці після призначення їй пенсії відповідачем.
Обчислення розміру належної до виплати позивачці суми пенсії (у місячному розмірі) та заборгованості з пенсійних виплат можуть бути здійснені відповідачем у майбутньому, на виконання цього рішення суду (після набрання ним законної сили).
З огляду на викладене та враховуючи положення статті 371 КАС України, клопотання позивачки про звернення цього рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачкою документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968,96 грн (квитанція № 3454-9932-5492-8415 від 10.12.2024 року).
Судовий збір було сплачено позивачкою із застосуванням коефіцієнта для пониження розміру ставки судового збору за подання цього позову згідно з частиною 3 статті 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI "Про судовий збір".
Докази здійснення інших судових витрат позивачкою не надані.
Визначаючи кількість вимог немайнового характеру, які були заявлені позивачкою, суд враховує, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, зобов'язання прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою (постанова Верховного Суду від 06.10.2020 року у справі № 826/11984/16).
Судом були задоволені пов'язані між собою немайнові позовні вимоги про визнання протиправним і скасування рішення та про зобов'язання вчинити певні дії, у зв'язку з чим за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки підлягають присудженню понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 968,96 грн.
Керуючись нормами Конституції України, Законів України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", постановами Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", "Про затвердження Порядку внесення відомостей про адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), що знаходиться на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, та внесення змін до порядків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265", "Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад", положеннями постанови правління Пенсійного фонду України "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 263040016024 від 22.10.2024 року щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 з 14.10.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) із врахуванням періодів стажу відповідно до трудової книжки від 10.11.1960 року, а саме: 01.06.1959 року - 02.09.1962 року, 18.01.1963 року - 04.12.1969 року, 10.12.1969 року - 13.09.1971 року, 14.09.1971 року - 01.11.1971 року, 02.11.1971 року - 02.01.1985 року, 07.01.1985 року - 15.10.1987 року, 16.10.1987 року - 01.03.1989 року, 01.03.1989 року - 04.04.1989 року, 04.04.1989 року - 14.04.1997 року, починаючи з 14.10.2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
В установленні судового контролю за виконанням даного рішення - відмовити.
У задоволенні клопотання про звернення даного рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць - відмовити.
Повне судове рішення складене 15 липня 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч