Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у відкритті провадження
в адміністративній справі
11 липня 2025 року Справа №200/4975/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кравченко Т.О., вирішуючи питання про наявність підстав для прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,
встановила:
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області), надісланий через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 05 липня 2025 року, в якому позивач просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо ненадання повної відповіді на заяву ОСОБА_1 від 27 березня 2025 року про розрахунок нарахованої, виплаченої та недоотриманої пенсії ОСОБА_2 ;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області надати ОСОБА_1 та приватному нотаріусу Луцького міського нотаріального округу Кухлевській М.В. письмовий розрахунок нарахованої, виплаченої та недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за період з 01 квітня 2016 року по дату смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області нарахувати недоотриману пенсію у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 . ОСОБА_1 в сумі 342 476,43 грн та включити до переліку отримувачів виплат за минулий період.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив таке.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер дід позивача - ОСОБА_2
02 січня 2025 року приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевич М.В. видала позивачу свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з:
заборгованості зі щомісячних страхових виплат з 01 травня 2014 року по 30 листопада 2014 року та з 01 липня 2015 року по 30 листопада 2015 року на рахунку ГУ ПФУ в Донецькій області в сумі 14 244,43 грн;
недоотриманої пенсії за період з 26 червня 2021 року по 31 травня 2024 року на рахунку ГУ ПФУ в Донецькій області в сумі 342 476,43 грн.
Позивач вказував на те, що під час ознайомлення з матеріалами спадкової справи 02 січня 2025 року дізнався, що після відкриття спадкової справи № 22/2024 нотаріус неодноразово зверталась до ГУ ПФУ в Донецькій області з метою отримання інформації про суму недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_2 .
Так, у відповіді на запит від 16 липня 2024 року № 0500-0204-8/72326 ГУ ПФУ в Донецькій області зазначило, що недоотримана пенсія ОСОБА_2 за період з 26 червня 2021 року по 31 травня 2024 року складає 342 476,43 грн.
У відповідь на запит нотаріуса листом від 09 вересня 2024 року № 0500-0204-8/90161 ГУ ПФУ в Донецькій області повідомило, що у випадках, коли на день смерті пенсіонера нарахування та виплата пенсії не здійснювалась, заява щодо поновлення виплати пенсії особисто пенсіонером не надавалась, органи Пенсійного фонду України можуть відновити нарахування пенсії на підставі заяви спадкоємця, визначеного нотаріусом; за матеріалами електронної пенсійної справи виплата пенсійних коштів проведена по 31 березня 2016 року; пенсійні кошти з квітня 2016 року до травня 2024 року не нараховувались.
17 січня 2025 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області з заявою про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 (статус заяви - «Призначено», дата прийнятого рішення - 19 лютого 2025 року).
27 березня 2025 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області з заявою, в якій просив надати розрахунок нарахованої, виплаченої та недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 01 квітня 2016 року по 25 червня 2021 року.
Листом від 23 квітня 2025 року № 9304-7215/Х-02/8-0500/25 ГУ ПФУ в Донецькій області повідомило позивачеві, що за результатом розгляду наданих документів нараховано недоотриману пенсію у розмірі 287 253,04 грн за період з 16 січня 2020 року по 31 травня 2024 року з урахуванням вимог ч. 1 ст. 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058). Надати інформацію щодо нарахування пенсії за період з моменту припинення її виплати (з 01 квітня 2016 року) немає можливості, оскільки суми не нараховувалися і не були включені у виплатні документи.
Отже, 23 квітня 2025 року позивачеві:
1) відмовлено в наданні інформації щодо розрахунку нарахованої, виплаченої та недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 01 квітня 2016 року по 25 червня 2021 року;
2) повідомлено про нарахування недоотриманої пенсії у розмірі 287 253,04 грн за період з 16 січня 2020 року по 31 травня 2024 року з урахуванням вимог ч. 1 ст. 46 Закону № 1058, тобто відповідач самовільно зменшив розмір належного позивачу спадкового майна на суму 55 223,39 грн (342 476,43 - 287 253,04 = 55 223,39 грн).
Вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо ненадання повної відповіді на від 27 березня 2025 року про розрахунок нарахованої, виплаченої та недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя після одержання позовної заяви, крім іншого, з'ясовує, чи немає встановлених цим Кодексом підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Згідно з ч. 2 ст. 171 КАС суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави, зокрема, для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
П. 1 ч. 1 ст. 170 КАС встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За визначенням, наведеним у п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
В свою чергу, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Так, ч. 1 ст. 5 КАС установлено право на звернення до суду та способи судового захисту і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у п. п. 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень (органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб'єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства), предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.
Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК) передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 цього Кодексу).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу
При цьому, відповідно до ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Ст. 1216 ЦК передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Зі змісту ст. 1217 ЦК вбачається, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Відповідно до ст. 52 Закону № 1058 сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним ч. 2 ст. 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в ч. 1 цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у ч. 1 цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений ч. 2 цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Відповідно до ст. 1227 ЦК суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Аналіз положень ст. 52 Закону № 1058 дають змогу дійти висновку, що виплата суми пенсії, яка не була одержана за життя пенсіонера, здійснюється в позасудовому порядку органами Пенсійного фонду України членам сім'ї, особам, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, особам, що знаходилися на його утриманні, які звернулися із відповідною заявою протягом 6 місяців з дня смерті пенсіонера.
Водночас зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів слідує, що ОСОБА_1 набув право власності на недоотриману дідом ОСОБА_2 пенсію в порядку спадкування за законом, що підтверджено відповідним свідоцтвом про право на спадщину.
Метою звернення позивача до суду з цим позовом не є захист його прав, свобод чи інтересів у сфері публічних правовідносин.
Позивач прагне захистити своє право на майно, що входить до складу спадщини, тобто прагне захистити своє цивільне право.
Суд наголошує, що відповідач, хоч і є суб'єктом владних повноважень, проте у цьому випадку він не здійснює відносно позивача публічно-владні управлінські функції, оскільки ці функції відповідач виконував щодо померлого діда позивача.
Оскаржувані дії (бездіяльність) ГУ ПФУ в Донецькій області, як такі, що нерозривно пов'язані з правом спадкоємця на спадщину у вигляді недоотриманих сум пенсій померлого спадкодавця, повинні розглядатись, у разі порушення прав спадкоємця, в порядку цивільного судочинства шляхом безпосереднього стягнення таких недоотриманих сум, а не визнання протиправними дій (бездіяльності) територіальних органів Пенсійного фонду.
Звернення позивача до суду з цим позовом зумовлено захистом його права на спадщину, тобто цивільного права.
Підсумовуючи вищевикладене, та беручи до уваги те, що між сторонами виник приватний спір, який випливає не з публічно-правових, а із цивільних правовідносин, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не належить до адміністративної юрисдикції.
Висновки суду щодо юрисдикції цього спору відповідають висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 27 березня 2019 року по справі № 286/3516/16-ц, а також з висновками Верховного Суду, наведеним в постановах від 09 червня 2022 року у справі № 200/12094/18-а, від 19 квітня 2022 року у справі № 580/4214/21, від 16 квітня 2024 року у справі № 160/10395/23 та інших.
Спір, за вирішенням якого ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду, не є публічно-правовим, оскільки захисту підлягає порушене цивільне право, а тому він не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КАС про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.
Згідно з ч. 6 ст. 170 КАС у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
З огляду на викладене та враховуючи суть спірних правовідносин, їх суб'єктний склад суд дійшов висновку про наявність передбачених п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС підстав для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки спір, за вирішенням якого ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду належить до цивільної юрисдикції.
При цьому суд звертає увагу позивача на те, що відмова у відкритті провадження в адміністративній справі не є перешкодою для реалізацією ним права на судовий захист в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи викладене та керуючись п. 1 ч. 1, ч. ч. 2-5 ст. 170, ч. ч. 1-2 ст. 171, ст. ст. 241, 248, 259 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалила:
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі № 200/4975/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву.
3. Роз'яснити особі, яка подала позовну заяву:
- що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається;
- спір, за вирішенням якого позивач звернувся до адміністративного суду, має приватноправовий характер та належить до цивільної юрисдикції;
- відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Повне судове рішення складено і підписано суддею 11 липня 2025 року.
Суддя Т.О. Кравченко