Справа №522/4775/25
Провадження №2/522/4437/25
10 липня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Шенцевої О.П,
за участі секретаря Сафтюк-Панько Б.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, -
11 березня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 27013, 11 грн., з яких: 22056,89 грн. інфляційне збільшення; 4956,22 грн. - 3% річних, а також судові витрати.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 12 липня 2008 року позичив ОСОБА_2 грошові кошти у сумі, еквівалентній 30 000 доларів США, які останній зобов'язався повернути до 12.11.2011 року, на підтвердження чого ОСОБА_2 було власноручно складено та підписано розписку від 12.07.2008 року. В порушення вищезазначених зобов'язань ОСОБА_2 не повернув ОСОБА_1 зазначені грошові кошти до 12.11.2011 року. Внаслідок цього ОСОБА_1 був вимушений звернутися до суду та рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.12.2011 року у справі №2-12441/2011 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені, стягнено з ОСОБА_2 на користь позивача суму боргу у розмірі 239469 грн., судовий збір 2394,70 грн. Постановою Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 22.10.2015 року відкрито виконавче провадження ВП №49079996 з примусового виконання виконавчого листа №2-12441/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси. Позивач вказує, що рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 30.01.2025 року по справі №522/4541/24 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, а саме стягнуто з ОСОБА_2 3% річних та інфляційні втрати за період з 12.03.2017 року по 15.03.2024 року. Платіжною інструкцією від 21.11.2024 року №ПН833 ОСОБА_2 повністю сплатив заборгованість за виконавчим провадженням №49079996 та Постановою Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 02.12.2024 року виконавче провадження №49079996 було закінчено. Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_2 повинен сплатити на користь позивача ОСОБА_1 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на суму 241863,70 грн. за період з 16.03.2024 року по 20.11.2024 року.
За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Шенцевій О.П.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Надано відповідачеві 15-ти денний строк для подання відзиву.
16 червня 2025 року до суду від представника ОСОБА_2 надійшов відзив на позов (в порядку ст. 178 ЦПК України), в якому зазначає, що 21.11.2024 року ОСОБА_2 сплачено в повному обсязі суму боргу (стягувач - ОСОБА_1 ) та виконавчий збір за виконавчим провадженням №49079996 у сумі 266 419,10 грн., на підтвердження чого в матеріалах справи наявна квитанція. 02.12.2024 року державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 241863,7 грн. у зв'язку із повним виконанням рішення суду. Таким чином, на час розгляду справи №522/4775/25 Приморським районним судом м. Одеси грошове зобов'язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 виконане. Відповідач зазначає про відсутність у позові належного матеріально-правового обґрунтування щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 16.03.2024 року по 20.11.2024 року, оскільки включення позивачем у період нарахування суми стягнення з 24 лютого 2022 року суперечить положенням п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, доповнених пунктом 18 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022. Тому, враховуючи правові позиції щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, викладених у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22 Верховного Суду, позовні вимоги задоволенню не підлягають, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
24 червня 2025 року до суду надійшла відповідь представника ОСОБА_1 на відзив, в якій представник зазначає що обмеження, передбачені п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, стосуються виключно можливості нарахування відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу на грошові зобов'язання за договором. Позивач вказує, що договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов'язальні, пов'язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України. Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та правомірними, тому просили їх задовольнити.
24 червня 2025 року представник позивача звернувся із заявою про збільшення позовних вимог у якій просив стягнути з ОСОБА_2 28332,71 грн., з яких: 23376,49 грн. інфляційне збільшення; 4956,22 грн. - 3% річних.
В судовому засіданні 02.07.2025 року представник позивача ОСОБА_1 позов та заяву про збільшення позовних вимог підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити.
Представник відповідача позов не визнала, просила у задоволенні позовної заяви відмовити. Щодо періоду нарахування у заяві про збільшення позовних вимог зазначила, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат за березень 2024 року враховано у рішенні Приморського районного суду м.Одеси від 30.01.2025 року по справі №522/4541/24, яке не набрало законної сили, оскаржується в апеляційному порядку. Зазначила про подання завідомо безпідставного позову.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення учасників судового процесу, суд дійшов висновку про те, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.12.2011 року у справі №2-12441/2011 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені, стягнено з ОСОБА_2 на користь позивача суму боргу у розмірі 239469 грн., судовий збір 2394,70 грн.
14 грудня 2011 року Приморським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист у справі №2-12441/2011.
Постановою Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 22.10.2015 року відкрито виконавче провадження ВП №49079996 з примусового виконання виконавчого листа № 2-12441/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси.
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що 21.11.2024 року ОСОБА_2 сплачено в повному обсязі суму боргу (стягувач - ОСОБА_1 ) та виконавчий збір за виконавчим провадженням №49079996 у сумі 266 419,10 грн., на підтвердження чого в матеріалах справи наявна квитанція.
02.12.2024 року державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 241863,7 грн. у зв'язку із повним виконанням рішення суду.
Таким чином, на час розгляду справи грошове зобов'язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 виконане.
Щодо вимог про стягнення за період з 01.03.2024 року по 20.11.2024 року суд зазначає.
На суму заборгованості неповернутої позики, розмір якої підтверджений рішенням суду за загальним правилом можуть бути нараховані 3 % річних та інфляційні втрати на підставі положень статті 625 ЦК України.
Водночас суд бере до уваги, що особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України).
15 березня 2022 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», що набрав чинності 17 березня 2022 року.
Цим Законом розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Верховний Суд розгляд зробив такі висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (постанова від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22 (провадження № 61-14740св23)): Законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З огляду на вказані положення закону, вимога про стягнення трьох процентів річних та інфляційних, нараховані за прострочення повернення позики за період з 24 лютого 2022 року задоволенню не підлягає.
Позивач нарахував 3 % річних та інфляційні втрати за період з 15.03.2024 року по 20.11.2024 року, що нараховані за невиконання зобов'язання, яке виникло із рішення суду у справі №2-12441/2011, що суперечить пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, тому суд в цій частині відмовляє.
При ухваленні рішення у справі суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у подібних правовідносинах, що викладені у постановах від 07 серпня 2024 року у справі № 759/7103/23 (провадження № 61-5216св24), від 13 березня 2024 року у справі № 350/711/22 (провадження № 61-9733св23).
Доводи представника позивача ОСОБА_1 щодо того, що обмеження, передбачені п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, стосуються виключно можливості нарахування відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу на грошові зобов'язання за договором, а не за рішенням суду, суд до уваги не приймає з огляду на невідповідність закону, оскільки з позову вбачається, що позивач звернувся до суду керуючись ч.2 ст.625 ЦК України, щодо застосування якої встановлено дію спеціальної норми - пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлює спеціальне правило, яке звільняє боржників від відповідальності за прострочення після 24 лютого 2022 року. Спеціальна норма має пріоритет над загальною.
Суд, керуючись принципом jura novit curia («суд знає закони»), застосував положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до спірних правовідносин.
Суд зазначає, що посилання представника позивача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 161/11703/22, не підтверджує правову позицію позивача.
У Постанові від 31 липня 2024 року справа № 161/11703/22, на яку послався представник ОСОБА_1 , як на підтвердження позову, викладені правові висновки саме щодо стягнення відповідно до статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду.
Зокрема, Верховний Суд зазначає: Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія неодноразово продовжувалася.
Установивши, що рішення суду відповідач не виконав, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про наявність у позивача права на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду.
Крім того, з огляду на вищевказані положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 24 лютого 2022 по 31 серпня 2022 року.
Відтак, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З огляду на вказане, підстави для стягнення пені за Договором від 09.11.2022 № б/н, про що позивач зазначив в описовій частині позовної заяви та не зазначив в прохальній частині, відсутні.
У відповідності до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Разом з тим, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). У разі відмови в позові інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача (пункт 2 частини другої статті 141 ЦПК України).
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 3-7, 13, 19, 76-81, 141, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат - залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя