Справа № 509/155/25
15 липня 2025 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :
судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в с.-щі Овідіополі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : Органу опіки та піклування Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -
9 січня 2025 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який в подальшому збільшив та в остаточній редакції якого від 03.04.2025 р., посилаючись на злісне невиконання відповідачкою прямих батьківських обов'язків по вихованню, утриманню і піклуванню по відношенню до їхньої малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , просив суд, позбавити батьківських прав відповідачку відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з відповідачки на свою користь аліменти на утримання малолітньої дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати звернення до суду з позовом і до повноліття дитини, мотивуючи це байдужістю відповідачки до їхньої малолітньої дитини, відсутністю з її боку будь-якої уваги, догляду за дитиною та образи на її адресу на протязі останніх декількох років, а також, на протязі останнього року, зловживанням відповідачкою алкогольними напоями, наслідком чого стала агресія з її боку до дитини, провокування сварок з боку відповідачки у присутності дитини, за що постановою Овідіопольського райсуду Одеської області від 26.08.2024 р., що набрала законної сили 06.09.2024 р. була визнана винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 184 ч. 1 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 850 грн., а також постановою Овідіопольського райсуду Одеської області від 04.09.2024 р., що набрала законної сили 16.09.2024 р. ОСОБА_2 була визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 170 грн.
Також, зазначає, що через безвідповідальність відповідачки, їхня донька дуже рідко відвідувала дитячий садок «Ромашка», враховуючи, що він був зайнятий на роботі, а в День Народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_2 , коли доньці виповнилось 5 років, відповідачка у стані алкогольного сп'яніння вчинила сварку і ображала дитину, після чого він забравши дитину, проживає з нею разом окремо від відповідачки за адресою : АДРЕСА_1 . Вказує, що дитина знаходиться на його повному матеріальному забезпеченні, а матір дитини жодного разу не приїздила до доньки і не цікавилась її життям та не цікавиться станом здоров?я дитини, її потребами, фізичним та духовним розвитком дитини, її медичним доглядом, лікуванням та харчуванням.
В судове засідання позивач не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, особисто під розписку, причини неявки суду не повідомив, надавши суду свою письмову заяву, в якій повністю підтримав свій позов, який просив задовольнити і слухати справу за його відсутності, не заперечуючи проти заочного розгляду справи (а.с. 49,52).
Відповідачка в судове засідання не з?явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, за останньою відомою судові та позивачеві адресою свого місця проживання (перебування), що підтверджується зворотним поштовим повідомленням, яке повернулось до суду з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою», причини неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутністю, відзиву або письмових пояснень суду не надала (а.с. 50,51).
Представниця 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору Органу опіки та піклування Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, особисто під розписку, причини неявки суду не повідомила, надавши суду свою письмову заяву, в якій повністю підтримала позов, який просила задовольнити і слухати справу за її відсутності з урахуванням Висновку Органу опіки та піклування Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області, затвердженого рішенням виконкому № 835 від 25.04.2025 р. про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 38-43,49).
Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і не з'явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи, за наявними матеріалами справи, що відповідає положенням ст.ст. 191,281 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до умов ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.
Згідно із статтею 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров?я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до п.п. 15,16 Постанови Пленуму ВСУ від 30.03.2007 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» - позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав - лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов?язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема : не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов?язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) - або з інших не залежних від неї причин.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.
Однак, вимогами статті 169 СК України передбачено, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. При чому, суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.
Відповідно до частини 2 статті 166, частиною 2 статті 182 СК України, особа позбавлена батьківських прав не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Згідно із ч.ч. 4,5,6 ст. 19 СК України - при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв?язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини з огляду на те, що відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд не пов'язаний висновками певних органів, експертів та оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні заявлених у справі доказів та обставин справи. Жоден доказ, у тому числі і висновок органу опіки та піклування, не має для суду наперед встановленої сили. Отже, суд може не погодитись із даним висновком і не взяти його до уваги.
Статтею 19 СК України передбачено, що рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом 10 днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого ч. 1 ст. 170 цього Кодексу. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним - обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Статтями 141,142,150 СК України передбачено - мати, батько мають рівні права та обов?язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов?язків щодо дитини. Діти мають рівні права та обов?язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою. Батьки зобов?язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім?ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов?язані піклуватися про здоров?я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов?язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов?язку батьківського піклування щодо неї.
Статтями 151,153 СК України встановлено - батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини та право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам, а також мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно із ст. 155 СК України - здійснення батьками своїх прав та виконання обов?язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов?язків - є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Однак, вимогами статті 169 СК України передбачено, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. При чому, суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.
Стаття 51 Конституції України передбачає що батьки зобов?язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Сім?я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ст. 52 Конституції України - діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
У свою чергу, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Проживання їх окремо від дитини - не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (ст. 141 СК України).
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини ст.ст. 7,141,159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Стаття 180 СК України передбачає, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із ст. 181 СК України, за рішенням суду, кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів - має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину - не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину - становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Одночасно, стаття 183 СК України зазначає - частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно із приписами ст. 184 СК України - якщо платник має нерегулярний, мінливий дохід, частку доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача - може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі - підлягає індексації відповідно до Закону.
Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Суд встановив, що у фактичних шлюбних відносинах позивача та відповідачки народилась малолітня донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого повторно 16.11.2024 р. (а.с. 7).
Рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 08.10.2024 р., яке набрало законної сили 08.11.2024 р. - ОСОБА_1 визнано батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з внесенням змін до актового запису про народження № 302 від 26.11.2019 р. в графу батько записати ОСОБА_1 з видачею нового свідоцтва про народження (а.с. 8).
Позивач вказує у заяві про байдужість відповідачки до їхньої малолітньої дитини, відсутністю з її боку будь-якої уваги, догляду за дитиною та образи на її адресу на протязі останніх декількох років, а також, на протязі останнього року, зловживанням відповідачкою алкогольними напоями, наслідком чого стала агресія з її боку до дитини, провокування сварок з боку відповідачки у присутності дитини, за що постановою Овідіопольського райсуду Одеської області від 26.08.2024 р., що набрала законної сили 06.09.2024 р. була визнана винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 184 ч. 1 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 850 грн., а також постановою Овідіопольського райсуду Одеської області від 04.09.2024 р., що набрала законної сили 16.09.2024 р. ОСОБА_2 була визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 170 грн. і на даний час відповідачка перебуває на обліку ВП № 1 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області як кривдниця (а.с. 9-13).
Також, зазначає, що через безвідповідальність відповідачки, їхня донька дуже рідко відвідувала дитячий садок «Ромашка», враховуючи, що він був зайнятий на роботі, а в День Народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_2 , коли доньці виповнилось 5 років, відповідачка у стані алкогольного сп'яніння вчинила сварку і ображала дитину, після чого він забравши дитину, проживає з нею разом окремо від відповідачки за адресою : АДРЕСА_1 . Вказує, що дитина знаходиться на його повному матеріальному забезпеченні, а матір дитини жодного разу не приїздила до доньки і не цікавилась її життям та не цікавиться станом здоров?я дитини, її потребами, фізичним та духовним розвитком дитини, її медичним доглядом, лікуванням та харчуванням (а.с. 14-16).
Також, матеріалами справи підтверджується, що позивач дбає про свою малолітню доньку, піклується про неї, забезпечуючи всіма необхідними речами, що потрібні малолітній дитині, як то харчування, одяг, медичний догляд, дозвілля та всіма речами, необхідними малолітній дитині для повноцінного розвитку, зважаючи на те, що дитина доглянута, має свою кімнату, ліжко і т.п. (а.с. 15).
Так, суд дійшов висновку, що мати малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_2 самоусунулася від виконання свого батьківського обов?язку по матеріальну забезпеченню свого малолітньої дитини, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, взагалі не спілкується з донькою і не бачиться з нею, не надає дитині доступу до культурних та духовних цінностей, не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.
Отже, суд дійшов висновку, що вихованням дитини, її матеріальним утриманням та піклуванням займається виключно батько дитини (позивач).
Вказані обставини неналежного виконання своїх батьківських обов'язків відповідача по відношенню до малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 знайшли своє підтвердження у висновку Органу опіки та піклування Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області, затвердженого рішенням виконкому № 835 від 25.04.2025 р. про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що буде відповідати інтересам дитини (а.с. 37-38).
З вказаним висновком погоджується суд, вважаючи його таким, що прийнятий в інтересах дитини.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховування, утримання та піклування своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому у суду є всі підстави позбавити відповідачку батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно до частини 2 статті 166, частиною 2 статті 182 СК України, вважає необхідним задовольнити позов і в частині стягнення з відповідачки на користь позивача на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліментів на утримання малолітньої дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати звернення до суду зі збільшеним позовом в частині стягнення аліментів від 03.04.2025 р. і до повноліття дитини.
Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,200,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст. ст. 164,166,169,180-184 Сімейного Кодексу України, Постановою Пленуму ВСУ від 30.03.2007 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», суд, -
1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : Органу опіки та піклування Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити ;
2.Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав по відношенню до малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
3.Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_2 ) - аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 3 квітня 2025 року і до повноліття дитини ;
4.Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_2 ) судовий збір за позовну вимогу про позбавлення батьківства в сумі 1211,20 грн. ;
5.Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь держави суму судового збору за позовну вимогу про стягнення аліментів у розмірі 1211,20 грн. ;
6.Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 15.07.2025 р.
Суддя Гандзій Д.М.