Справа № 308/9619/25
10 липня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:
головуючого - судді Придачука О.А.
за участю секретаря судового засідання - Бомбушкаря В.П.
представника позивача - Кудренко В.О.
відповідача - ОСОБА_1
представника відповідача - адвоката Гримута Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді адміністративну справу за адміністративним позовом військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до громадянина громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України
Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із адміністративним позовом до громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ,про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідач о 20 год. 00 хв. 03 липня 2025 року був виявлений та затриманий уповноваженими посадовими особами НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України в межах установленої прикордонної смуги Оноківської територіальної громади Ужгородського району Закарпатської області, на напрямку 270 прикордонного знаку, на відстані 1300 метрів до державного кордону України, під час спроби незаконного перетинання державного кордону України, з України в Словацьку Республіку, в пішому порядку, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон. Своїми діями відповідач порушив вимоги статей 9 та 12 Закону України «Про Державний кордон України», відповідальність за, яке передбачена ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
В подальшому відповідно до вимог ст. 260, 263 КУпАП був затриманий в адміністративному порядку на термін до трьох діб з метою з'ясування обставин правопорушення.
В ході з'ясування обставин вчинених іноземцем правопорушень встановлено, що громадянин Латвійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) у визначений законодавством спосіб в'їхав на територію України за паспортним документом громадянина Латвійської Республіки НОМЕР_3 вид. 02.06.2023, в міжнародному пункті пропуску через державний кордон «Угринів» 13.10.2024, посвідкою на тимчасове проживання в Україні не документувався, до органів Державної міграційної служби України за продовженням строку перебування іноземців в Україні не звертався, жодних інших документів, які б підтверджували законність його перебування на території України або давали права на виїзд з України у відповідача немає. Таким чином громадянин Латвійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: перевищив встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів, зокрема перебував на території України з 13.10.2024, тобто перевищив встановлений строк перебування в Україні на 170 днів, проживав на території України без документів на право проживання.
Позивач зазначає, що про затримання відповідача у встановленому законодавством порядку було проінформовано чергового Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги (реєстраційний номер повідомлення №001-070000776), забезпечено конфіденційне побачення із захисником ОСОБА_3 .
З метою ідентифікації та оформлення документів, що дають право виїзду з України про затримання відповідача було повідомлено Посольство Латвійської Республіки в Україні № 02.1/2/8660-25-вих від 03.07.2025.
З метою уточнення інформації щодо можливого перебування відповідача в обліках осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань направлено листи до Сектору міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП у Закарпатській області та Головного управління Національної поліції в Закарпатській області №02.1/2/9048-25-Вих від 03.07.2025 та №02.1/2/9053-25-вих від 03.07.2025, відповідно.
З метою уточнення інформації щодо можливого документування відповідача посвідками на тимчасове або постійне проживання на території України, наявності звернень відповідача щодо отримання статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту в Україні, направлено лист до Головного управління Державної Міграційної служби України в Закарпатській області №02.1/2/9058-25-вих від 03.07.2025.
На момент подання позову, відповідей до НОМЕР_2 прикордонного загону не надходило.
Відповідно до п. 14 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відповідач перейшов у статус нелегального мігранта.
Позивач вказує, що відповідач не в змозі самостійно покинути територію України, що створить передумови для незаконного перебування на території України та повторної спроби незаконного перетинання державного кордону України.
Тому з метою реалізації державної політики у сфері міграції позивач просить затримати громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на 6 місяців
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав частково та просив такий задовольнити, з наведених у позові підстав. Зазначив, що станом на час розгляду справи в суді 10.07.2025 року відповідей на запити з Головного управління Державної Міграційної служби України в Закарпатській області та з Сектору міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП у Закарпатській області та Головного управління Національної поліції в Закарпатській області до НОМЕР_2 прикордонного загону не надходило. Додав, що оскільки відповідач надав свій документ, який посвідчує особу, та інші документи, які його стосуються , то уважає , що позов в частині ідентифікації особи відповідача, втратив свою актуальність.
Відповідач у судовому засіданні заперечив проти позову. Пояснив, що він визнає, що перевищив дозволений термін перебування в Україні. Пояснив, що має в Україні сім"ю, а саме, 31.12.2024 року він уклав шлюб з ОСОБА_4 . На даний час його дружина вагітна. Він розкаюється у порушенні законодавства щодо строку перебування в Україні іноземців. Органом ДМС України він притягнутий до адміністративної відповідальності передбаченої ст. 203 КУпАП і на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 5100,00 грн., який він сплатив. Також йому роз'яснено про прийняття відносно нього органом ДМС рішення про примусове повернення та він зобов'язався не пізніше 05.08.2025 року залишити територію України, що ним буде виконано, оскільки він не має наміру порушувати законодавство України, в тому числі з огляду на наявність у нього в Україні дружини, а в майбутньому і дитини. Додав, що інформація зазначена позивачем у позовній заяві про те, що він був виявлений та затриманий уповноваженими посадовими особами НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України в межах установленої прикордонної смуги Оноківської територіальної громади Ужгородського району Закарпатської області, на напрямку 270 прикордонного знаку, на відстані 1300 метрів до державного кордону України, під час спроби незаконного перетинання державного кордону України, з України в Словацьку Республіку, в пішому порядку, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон не відповідає дійсності.
Представник відповідача -адвокат Гримут Д.Ю. у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки відповідач є ідентифікованим згідно паспорта громадянина Латвії № НОМЕР_3 виданого 02.06.2023 року Управлінням у справах громадянства та міграції, 1 й відділ у м. Рига, строком дії до 01.06.2033 року, а отже має можливість самостійно покинути територію України. Позивачем рішення про примусове повернення відповідача не приймалося, а з рішення органу ДМС про про примусове повернення у строк до 05.08.2025 року відповідач ознайомлений, та має намір його виконати. Строк для виконання рішення про примусове повернення на даний час не сплив, а підстав вважати, що відповідач не виконуватиме вказаного рішення не має. .Додав, що твердження позивача у позовній заяві про те, що він відповідач був виявлений та затриманий уповноваженими посадовими особами НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України в межах установленої прикордонної смуги Оноківської територіальної громади Ужгородського району Закарпатської області, на напрямку 270 прикордонного знаку, на відстані 1300 метрів до державного кордону України, під час спроби незаконного перетинання державного кордону України, з України в Словацьку Республіку, в пішому порядку, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон є надуманим та не відповідає дійсності.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Частиною шістнадцятою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Відповідно до частини першої, третьої статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.
Судом встановлено, що громадянин Латвії ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , в"їхав в Україну 13.10.2024 року, що підтверджується відміткою у паспорті № НОМЕР_3 виданого 02.06.2023 року Управлінням у справах громадянства та міграції, 1 й відділ у м. Рига.
Згідно тверджень позивача, які не заперечуються відповідачем, посвідкою на тимчасове проживання в Україні відповідач не документувався, до органів ДМС України із заявою про продовження строку перебування іноземців в Україні не звертався.
Станом на час затримання - 03.07.2025 року відповідач не виїхав за межі території України, чим перевищив встановлений строк перебування в Україні на 170 днів.
Сторонами не заперечується, що документи, які б підтверджували законне перебування відповідача на території України у відповідача відсутні.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Згідно з частиною п'ятою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України. Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Частиною четвертою статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Позивач, посилаючись на вищезазначену норму Закону, підставами для заявленого позову зазначає необхідність ідентифікації відповідача та неможливість останнього самостійно покинути територію України у зв"язку з відсутністю документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України.
Водночас, у судовому засіданні засіданні відповідачем пред'явлено паспорт громадянина Латвії № НОМЕР_3 виданий 02.06.2023 року Управлінням у справах громадянства та міграції, 1 й відділ у м. Рига, строком дії до 01.06.2033 року.
Також у судовому засіданні відповідач пояснив, що при затриманні його представниками прикордонної служби мав при собі лише копію паспорта, тому, що сам паспорт залишив у Києві, оскільки боявся його втратити . Додав, що у Києві постійно носить із собою лише копію паспорта і при числених перевірках правоохоронними органами його особи у м. Києві, це не призводило до будь яких проблем.
Таким чином, станом на час розгляду справи у суді, вищевказані підстави позову, при встановленні у громадянина Латвії ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсного документа, який посвідчує його особу та надає йому право на виїзд з України, відпали.
З аналізу норм статей 26 та 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вбачається, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду.
При цьому компетентним органом в розумінні статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є орган Державної міграційної служби України, орган Служби безпеки України, або орган охорони державного кордону.
Тобто, застосовуючи приписи частини першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», варто зважати, що примусове видворення з України іноземця на підставі прийнятої постанови застосовується, якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин.
Отже, зі змісту наведеної норми слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Такий висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №743/432/16-а,постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №743/220/17 та постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 743/1046/20.
Разом з тим, рішення про примусове повернення відповідача позивачем не приймалося.
При цьому відповідач вказує про готовність виконати таке рішення.
Зокрема, як убачається з наданих відповідачем протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ № 077261 від 08.07.2025 року та постанови про накладення адміністративного стягнення серії ПН МКМ № 017193 від 08.07.2025 року, складених відносно відповідача уповноваженою посадовою особою ДМС України, заступником начальника Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області Лемеш Д.Л., за проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , притягнуто до адміністративної відповідальності передбаченої ч.2 ст. 203 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 5100,00 грн.
Вказана постанова виконана, що підтверджує квитанція № 6021778 про сплату ОСОБА_1 вищевказаного штрафу.
Також, як убачається з розписки ОСОБА_1 від 08.07.2025 року, його повідомлено про те, що за порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства відносно нього прийнято рішення про його примусове повернення та він зобов'язався не пізніше 05.08.2025 року залишити територію України.
Що стосується заперечень сторони відповідача про безпідставність твердження позивача про спробу незаконного перетину відповідачем державного кордону з України в Словацьку Республіку поза пунктами пропуску, суд констатує, що позивачем не долучено до матеріалів справи протоколу про адміністративне правопорушення складеного відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 204 КУпАП. Також представником позивача не додано зазначеного протоколу у судовому засіданні, а також не додано даних щодо направлення такого на розгляд суду та прийняте рішення, з огляду, на строк, що минув з його складення.
Разом з тим, відповідно до змісту позовної заяви, підставою для прийняття рішення про примусове видворення відповідача, позивач вказує, факт затримання ОСОБА_5 за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України, яка не доведена позивачем у судовому засіданні, що згідно приписів ч.1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», виключає можливість прийняття рішення про примусове видворення особи.
Згідно з частинами першою, другою статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
За положеннями статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року та статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Відповідно до пункту «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
У пункті 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17.04.2014 у справі «Анатолій Руденко проти України», яке стало остаточним 17.07.2014 (№ 50264/08), указано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява № 26629/95, і «Станєв проти Болгарії» [ВП], заява № 36760/06).
Суд наголошує, що відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції мається на увазі фізична свобода особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.
З огляду на вищевикладене, враховуючи предмет і підстави позову у вказаній справі, правове регулювання розглядуваних правовідносин, а також недоведення позивачем наявності, передбачених ч.1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», підстав для прийняття уповноваженим органом рішення про примусове видворення з України іноземців, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову про затримання відповідача з метою забезпечення ідентифікації та примусового видворення за межі території України.
Керуючись ст.ст. 12, 241, 244, 246, 257, 289 КАС України, ст. ст. 1,3,4,9,16,26,30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», суд
У задоволенні адміністративного позову військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції - Восьмого апеляційного адміністративного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду О.А. Придачук