Справа № 127/15051/25
Провадження № 2/127/2951/25
08 липня 2025 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого - судді Воробйова В.В.,
за участю: секретаря Врублевської О.В.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м.Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру, мотивуючи позовні вимоги тим, що вони перебували у шлюбі з 30.08.2003 року. Під час якого у них народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі договору купілвлі-продажу від 10.03.2004 року позивач купив квартиру АДРЕСА_1 площею 53,5 кв.м. та частину підвалу під сарай площею 6 кв.м. за 14000,00 дол. США.
Згідно з листом Вінницької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» від 29.12.07 року станом на 10.12.2007 року ОСОБА_1 виконав свої зобов'язання по кредитному договору №013/035-11/167 від 09.03.2004 року.
19.08.2016 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області шлюб між сторонами було розірвано. В цій позовній заяві ОСОБА_5 зазначила, що спору щодо користування та володіння спільним майном подружжя немає.
В подальшому між сторонами було досягнуто згоди щодо поділу вказаної квартири. Так, згідно розписки ОСОБА_6 , вона отримала 9000,00 дол. США в якості компенсації за належну частку 3/8 спірної квартири.
З того часу сторони вважали, що поділ майна було здійснено на мирних засадах, оскільки копію мирової угоди було посвідчено адвокатом. Позивач за домовленістю з відповідачем здійснив ремонт у квартирі, де проживали його колишня дружина з дітьми, шляхом перепланування, яке узаконене.
Після зврернення до нотаріуса ОСОБА_1 було повідомлено, що ця квартира рахується як спільне майно подружжя, тому він не може її відчужити самостійно, тому він звернувся до суду з цим позовом.
В судове засідання позивач не з'явився, проте його представник подала до суду заяву, в якій просила розглянути справу у підготовчому засіданні, задовольнити позов повністю. Також, з урахуванням визнання позову, просила стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір 7527,83 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., а також повернути позивачу з державного бюджету сплчений при подачі позову судовий збір 7527,83 грн.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, проте її представник подала до суду заяву про визнання позовних вимог, відповідно до якої ОСОБА_6 визнаються позовні вимоги про визнання за позивачем ОСОБА_1 права особистої приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , в повному обсязі, оскільки даний спір був вирішений сторонами у справі по суті після розірвання шлюбу, що підтверджується письмовою її розпискою про отримання грошової компенсації, але цей спір не був оформлений юридично сторонами. Тому у відповідача немає підстав заперечувати проти задоволення судом позовних вимог. Наслідки втзнання позову відповідачу відомі та зрозумілі. З приводу стягнення судових витрат, то згідно ч.1 ст. 142 ЦПК України в зв'язку з визнанням позову суд вирішує питання про повернення позивачу 50% судового збору. Щодо витрат на правничу допомогу, то в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем реальних витрат, тому з урахуванням розумості, обґрунтованості та співмірності понесених реальних витрат вважає, що достатнім для відшкодування позивачу витрат на оплату правничої допомоги буде сума в ромірі 5000,00 грн. На підставі викладеного просила прийняти визнання позову відповідачем та ухвалити рішення про задоволення поовних вимог, зменшити розмір судових витрат, а саме: судовий збір до 7527,83 грн. (на 50%), витрати на оплату правничої допомоги до 5000 грн. Також просила розгляд справи здійснювати за його відсутності та відповідача.
Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Судом встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19.08.2016 року у справі №127/7250/16-ц, яке ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19.12.2016 року залишено без змін, розірвано шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , зареєстрований 30.08.2003 року у Ладижинському відділі реєстрації актів громадянського стану Вінницькій області, актовий запис № 124. ОСОБА_5 залишено дошлюбне прізвище « ОСОБА_8 » (а.с. 20, 21-22).
Зі змісту договору купівлі-продажу, посвідченого 10.03.2004 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Конюк В.О. та зареєстрованого в реєстрі за №463, ОСОБА_9 продала ОСОБА_1 , який купив належну продавцю квартиру за номером АДРЕСА_1 за 74620,00 грн., що еквівалентно 14000,00 дол. США. Загальна площа квартири становить 53,5кв.м., житлова площа 38,6 кв.м., та вона складається з частини підвалу під сарай площею 6,0 кв.м., 18,0 кв.м. (а.с. 14, 15). Факт реєстрації вказаної квартири за позивачем також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.06.2025 року (а.с. 40).
Листом Вінницької обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 29.12.07 року повідомлено приватного нотаріуас Вінницького міського нотаріального округу Конюк В.О. про те, що станом на 10.12.2007 року ОСОБА_1 виконав свої зобов'язання по кредитному договору №013/035-11/167 від 09.03.2004 року (сума основного боргу та відсотків сплачені в повному обсязі). У зв'язку з цим просив зняти заборону з цього нерухомого майна, що була накладена 10.03.2004 року приватним нотаріусом Конюк В.О. на підставі договору застави від 10.03.2004 року (а.с. 16).
Таким чином, матеріалами справи, підтверджуються обставини про те, що спірна квартира та частина підвалу була набута позивачем в період шлюбу з відповідачем.
Разом з тим, згідно з розпискою ОСОБА_6 в присутності свідків отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 9000,00 дол. США, що еквівалентно 23400,00 грн. (згідно з курсом НБУ станом на 20.07.2017 року) в якості компенсації за належну їй частку 3/8 квартири АДРЕСА_1 , що є спільною власністю подружжя. Грошові кошти виплачено у повному обсязі, претензій щодо поділу майна немає. (а.с. 39).
Вподальшому позивачем, після розірвання шлюбу, було здійснено перепланування та прибудову квартири на підставі чого збільшено площу квартири, а саме житлова площа 44,2 кв.м., загальна площа 66,9 кв.м., що підтверджується витягом з рішення виконачого комітету Вінницької міської ради №357 від 16.02.2023 року, актом міжвідомчої комісії про прийняття в експлуатацію від 16.02.2023 року, технічним паспортом (а.с. 24, 25, 26).
За змістом статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спiльною сумiсною власнiстю, якщо iнше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, і кожен з подружжя має рівні права на володіння, користування і розпорядження цим майном.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві власності на майно, можливе лише за його згодою.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленума Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК ( 2947-14), ч. З ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2,3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Такий же правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Спірне нерухоме майно було придбано подружжям ОСОБА_10 під час шлюбу, а тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, що не заперечується сторонами.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
За встановлених обставин та враховуючи визнання позову відповідачем, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки судом встановлено, що спірна квартира та частина підвалу є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та в досудовому порядку сторонни дійшли згоди щодо його поділу. Тому, право позивача підлягає захисту шляхом визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, встановивши правовий характер спірних правовідносин, шляхом дослідження всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявних у справі доказів, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини по справі, які складають правову підставу позову, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Оскільки при подачі позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 15055,66 грн., та враховуючи визнання позову відповідачем до початку розгляду справи, відповідно до ст.ст. 141, 142 ЦПК України, судовий збір слід стягнути з відповідача на користь позивача в розмірі 50 відсотків судового збору, тобто в розмірі 7527,83 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Отже, щодо решти 50 відсотків судового збору, то за вимогами ч. 1 ст. 142 ЦПК України, враховуючи, що відповідач визнала позов до початку розгляду справи по суті, суд вважає, що позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору.
Щодо вимоги позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., то вона підлягає задоволенню з таких підстав.
За ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Положенням п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Слід відзначити, що витрати на професійну правничу допомогу є видом судових витрат і всі норми процесуального кодексу, які стосуються судових витрат відносяться також до витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати повинні бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволені таких вимог.
До суду на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правничої допомоги №б/н від 20.11.2024 року укладеного з адвокатом Сичук С.М. (а.с. 57-60), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльність (а.с. 7), ордер (а.с. 6), додатковоою угодою №1 до договору (а.с. 63); чеків про сплату на суму 40000,00 грн. (а.с. 61, 62).
Згідно з умовами договору про надання правничої допомоги, гонорар - форма винагороди адвоката за надання послуг, передбачених цим договором. Розмір гонорару визначається за угодою сторін у розмірі спів мірному складності справи та виконаних адвокатом робіт; часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значення справи для сторони.
Так, додатковою угодою визначено, що розмір гонорару адвоката складатиме 40000, грн. та наведено перелік виконаних робіт.
Слід відзначити, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі №910/12876/19 від 07.07.2021.
Судом установлено, що дані витрати понесені з розглядом цієї справи, витрати є фактичними, відповідають обсягу наданих послуг та виконаних робіт, неминучими (у зв'язку із виконанням умов договору про правничої допомоги), справа має для позивача важливе значення. Тому, суд дійшов висновку, що заявлений розмір витрат є обґрунтованим та доведеним, відтак підлягає стягненню у повному обсязі з відповідача на користь позивача, у зв'язку з задоволенням позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 60, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 319, 368, 372 ЦК України, п. 23 Постанови Пленума Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 142, 200, 206, 211, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру загальною площею 66,9 кв.м., житлова площа 44,2 кв.м., частина підвалу площею 6,0 кв.м. та 18,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 7527,83 грн. (сім тисяч п'ятсот двадцять сім гривень 83 коп.) та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 коп.).
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, у розмірі 7527,83 грн. (сім тисяч п'ятсот двадцять сім гривень 83 коп.).
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОККП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .
Повний текст судового рішення складений 15.07.2025 року.
Суддя: