Справа №: 146/1373/24
Провадження № 1-кп/148/47/25
24 червня 2025 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі
головуючого судді ОСОБА_1
при секретареві ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
обвинувачених ОСОБА_4
ОСОБА_5
захисників обвинувачених ОСОБА_6
ОСОБА_7
представника потерпілої ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тульчин в залі суду клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 155 та ч.4 ст. 301-1 КК України.
В провадженні Тульчинського районного суду Вінницької області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 155 та ч.4 ст. 301-1 КК України.
Прокурором подано клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 на 60 днів.
Клопотання мотивує тим, що з часу застосування строку тримання під вартою, попередньо зазначені ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: що ОСОБА_5 може переховуватись від органів досудового розслідування, незаконно впливати на потерпілу та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення не зменшились, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів та лише такий вид запобіжного заходу може гарантувати виконання обвинуваченим ОСОБА_5 його процесуальних обов'язків.
Можливість застосування до ОСОБА_5 покарання у вигляді позбавлення волі до 15 років, у разі визнання його винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 155 та ч. 4 ст. 301-1 КК України свідчить про те, що ризик переховування від суду з часом не зменшився. Ризик того, що ОСОБА_5 може незаконно впливати на неповнолітню потерпілу та неповнолітніх свідків, які ще не допитувалися у даному кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення, продовжує існувати.
Застосування до обвинуваченого інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти вищевказаним ризикам та забезпечити належне виконання ним процесуальних обов'язків обвинуваченого.
Прокурор в судовому засіданні подане клопотання підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити, вказав, що ризики які були підставами для обрання та продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 не зменшились та продовжують існувати на сьогоднішній день.
Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання про продовження строку тримання під вартою. Просив обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримав думку ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт також просив застосувати мінімальний розмір застави.
Представник потерпілої, ОСОБА_8 покладався на розсуд суду.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши клопотання прокурора, суд виходить зі слідуючого.
Відповідно до Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який продовжено до 06.08.2025р.
Згідно пункту 5 роз'яснень, викладених у листі Верховного Суду від 03 березня 2022 року №1/0/2-22 "Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану", у разі неможливості у визначений КПК України строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою його може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою ст. 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально.
Оскільки суддя ОСОБА_9 перебуває на лікарняному, беручи до уваги, щодо закінчення строків тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 неможливо розглянути клопотання про продовження або зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначеним колегіальним складом суду, суд приходить до висновку про необхідність вирішення питання щодо строків застосування запобіжного заходу суддею зі складу колегії суддів одноособово, головуючим суддею ОСОБА_1 .
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є, зокрема, забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про продовження /зміну/ запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставин, які свідчать про: наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачений ст. 177 КПК України, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам зазначених прокурором.
Водночас, ст. 17 Закону України від 23.08.2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. П. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року у справі "Харченко проти України").
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливого здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Сама по собі суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. При цьому, слід відмітити, що тяжкість покарання хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Відповідно до вимог п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Так, із матеріалів клопотання вбачається, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 155 та ч. 4 ст. 301-1 КК України, злочин передбачений ч. 1 ст.155 КК України відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії не тяжкого злочину, злочин передбачений ч. 4 ст.301-1 КК України відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів та за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років, вчинений щодо неповнолітньої особи, суд враховує тяжкість покарання, яка йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні злочинів, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не має постійного місця роботи, джерела доходу, не має міцних соціальних зв'язків та стримуючих факторів, оскільки не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має.
Разом з цим, оцінюючи вищевказані обставини, суд також зважає на практику ЄСПЛ, та те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Окрім того, суд встановив, що ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, незаконного впливу на свідків та потерпілого, не зменшилися і не припинили існувати.
Оцінюючи наявність ризику незаконно впливати на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні, суд виходить із встановленого КПК України порядку отримання показань зазначених осіб у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті. Тим самим, не виключена ймовірність того, що обвинувачений не будучи обмежений у спілкуванні зі свідками та потерпілим може здійснювати на них вплив шляхом вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, враховуючи, що потерпіла та свідки, які не допитані в даному кримінальному провадження являються неповнолітніми. Таким чином ризик впливу на потерпілу та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від потерпілої та свідків та їх дослідження.
Ризик впливу на свідків та потерпілого узгоджуються й з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Відтак, встановлені в провадженні обставини свідчать про те, що заявлені прокурором ризики на даний час є реальними та не зменшились.
Продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 на думку суду, відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Крім цього, суд враховує, що відповідно до правової позиції викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2011 року у справі "Харченко проти України", при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів та бере до уваги доводи захисника та обвинуваченого, однак не вважає їх беззаперечно достатніми для зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Також суд враховує, що ні обвинуваченим ні захисником не надано суду переконливих доказів того хто саме являється власником будинку за адресою АДРЕСА_1 та чи отримана згода власника домоволодіння на застосування домашнього арешту відносно обвинуваченого ОСОБА_5 за вищезазначеною адресою.
При цьому, достатні відомості про усунення та відсутність на теперішній час тих обставин, які раніше стали підставою для обрання у відношенні ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відсутні, а отже, підстав для зміни чи скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого судом не встановлено.
Стосовно доводів сторони захисту, щодо застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у розмірі мінімальної застави, суд виходить зі слідуючого.
Так, під заставою як видом запобіжного заходу розуміється внесення на спеціальний рахунок, визначений у порядку, затвердженому законом, підозрюваним, обвинуваченим коштів з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з приписами п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину встановлюється у розмірі від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тобто, застава не є способом для майбутнього, в разі обвинувального вироку, обернення цих коштів на користь потерпілих, а є інструментом для забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, передбачених КПК України.
Як убачається з матеріалів провадження, попередніми судовими рішеннями обвинуваченому визначено, як альтернативу запобіжного заходу, саме заставу у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Положення кримінального процесуального закону та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: 1) обставини кримінального правопорушення; 2) особливий характер справи; 3) майновий стан підозрюваного; 4) його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; 5) масштаб його фінансових операцій; 6) даних про особу підозрюваного; 7) встановлені ризики, передбачених статтею 177 КПК України; 8) «професійне середовище» підозрюваного; 9) помірність обраного розміру застави та можливість її виконання; 10) шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання перешкоджати встановленню істини у провадженні.
В силу ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Враховуючи, що ні обвинуваченим ні його захисником не надано суду переконливих доказів, щодо погіршення майнового стану обвинуваченого; його сімейного стану, у тому числі скрутного матеріального становища близьких осіб; масштаб його фінансових операцій, крім цього захисником не наведено доказів які б свідчили про відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України, що були підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, також не надано обґрунтованих доказів з приводу того, що обвинувачений за станом здоров'я не може утримуватися під вартою, суд вважає, що при визначенні розміру застави, ураховуючи обставини вчинення кримінальних правопорушень, специфіку інкримінованих злочинів, які вчинено у період воєнного стану та щодо неповнолітньої особи, наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого, його майновий стан та сімейний стан, інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, вважає доцільним залишити обвинуваченому ОСОБА_5 , заставу у розмірі 150 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 454200,00 грн, яка буде співмірною з існуючими у кримінальному провадженні ризиками та у разі її внесення зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і виконання ним обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
На думку суду саме такий розмір застави буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, та не буде непомірним для обвинуваченого, членів його сім'ї та близьких родичів.
Керуючись ст.ст.177,183,331, 615 КПК України, суд,
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , задовольнити.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжити на 60 днів, тобто до 12.30 год. 22 серпня 2025 року.
Визначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 заставу в розмірі 150 (ста п'ятдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб в сумі 454200 грн (чотириста п'ятдесят чотири тисячі двісті гривень), яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок ТУ ДСА у Вінницькій області.
У випадку внесення застави, зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 прибувати за кожною вимогою до суду та покласти наступні обов'язки:
1) прибувати на виклики суду за першою вимогою;
2) не відлучатись з місця проживання, без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
3) утриматись від спілкування із особами, які являються потерпілими, свідками та обвинуваченими у даному кримінальному провадженні;
4) здати на зберігання закордонний паспорт та інші документи, які дають право на виїзд за кордон;
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення до Вінницького апеляційного суду через Тульчинський районний суд Вінницької області.
Суддя ОСОБА_1