іменем України
Справа № 126/482/25
Провадження № 2-а/126/38/2025
"15" липня 2025 р.
м. Бершадь
Бершадський районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Гуцола В. І.
із секретарем Шевчуком С.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бершадь адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення з тих підстав, що як стверджує, постановою № 673 від 19.12.2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та притягнено до адміністративної відповідальності у виді накладення штрафу в сумі 17000 грн. Стверджує, що 14.12.2024, в котрий раз він з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відновлення документів, які були втрачені в зоні бойових дій, де він проживав на той час. Документи, які намагався відновити, були доказами про його інвалідність та повну непридатність до військової служби. В той же день представник відповідача вручив йому повістку направлення для проходження медичного огляду, визначення призначення на особливий період. Одночасно відносно нього майором ОСОБА_2 було складено протокол № 673 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. 19.12.2024 він знову з'явився до відповідача, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 та отримав постанову про адміністративне стягнення за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення № 673 від 19.12.2024, згідно якої його притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді накладання штрафу у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп. Постанова, що вже була складена та розглядалася без його участі, допомогу адвоката йому запропоновано не було, чим порушено його право на захист. Як зазначено у постанові, він відмовився від отримання повістки № 2106 про виклик на 30.09.2024. Разом з тим, він не пригадує, щоб його хтось зупиняв та пропонував взагалі будь-яку повістку. Вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП є незаконним та необгрунтованим, протокол та постанова прийнятті з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що він адміністративних правопорушень не вчиняв, на виклики до ІНФОРМАЦІЯ_3 належно реагував та повідомляв засобами телефонного зв'язку про причину неявки, про що відповідачем в протоколі та постанові не зазначено, всі необхідні документи для оновлення даних своєчасно надав, тому вважає що вищевказана постанова винесена незаконно.
Під час винесення постанови, що оскаржується, посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 було грубо порушено приписи ст. 268 КУпАП, зокрема: йому ненадане право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
За приписами ст. 248 КУпАП - розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
З постанови не вбачається, де розглядалася справа, зокрема постанову склав начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 полковник ОСОБА_3 , який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Постанова підготовлена та підписана, окрім полковника ОСОБА_4 , невідомим працівником ЗСУ, так-як прізвище написано нерозбірливо для ідентифікації.
Разом з тим, відповідачем грубо порушено приписи ст. 276 КУпАП - справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
При винесені постанови відповідачем недотримано приписи ст. 280 КУпАП. Зокрема, не з'ясовано, чи було ним вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також не з'ясовані інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП № 673 складений про правопорушення, на думку відповідача, яке відбулося 29.09.2024 та 30.09.2024. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. При цьому, особа вважається невинуватою до тих пір, поки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь (ст. 62 Конституції України). Наведені положення закону вказують на те, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення посадова особа зобов'язана не лише з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Отже, неналежне оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення, невідповідність постанови по справі про адміністративне правопорушення фактичним обставинам свідчать про недоведеність вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.
За таких обставин, відповідач - службовець ІНФОРМАЦІЯ_3 , при вирішенні питання про наявність чи відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення, не вжив заходів для забезпечення всебічного повного і об'єктивного з'ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, розглянув справу про адміністративне правопорушення всупереч положенням Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Як вбачається з зазначеного вище, обставини викладені в протоколі відповідачем не відповідають наявним обставинам справи. Окрім того, відповідач стверджує в протоколі № 673 що 14.12.2024 ОСОБА_1 був доставлений до відповідача працівниками відділу поліції № 1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області в порядку адміністративного затримання, як такий, що вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 210-1 КУпАП. Зазначені обставини не відповідають дійсності, ОСОБА_1 14.12.2024 безпосередньо без поліцейських прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Будь-яких адміністративних затримань відносно позивача поліція не проводила та не доставляла його до відповідача.
Завданням кодексу про адміністративні правопорушення є охорона прав свобод громадян, власності, конституційного ладу України, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України.
Частиною 1 ст. 254 КУпАП передбачено, що при вчиненні адміністративного правопорушення складається протокол. За своїм призначенням адміністративний протокол є процесуальним документом, який з припущенням про вчинення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, проступку. Правильність та точність складання адміністративного протоколу впливає на набування ним доказової сили, однак, виходячи з приписів статті 251 КУпАП, наявність протоколу не є достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
З огляду на наведені обставини справи, з урахуванням того, що згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь, у відповідача не було підстав визнавати позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Згідно Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», прийнятого Верховного Радою України 09.05.2024 (скорочено ЗУ № 3696-ІХ) до статті 210 КУпАП внесені зміни у вигляді додатку до частини третьої.
Так відповідно до примітки ст. 210 КУпАП визначено - положення статей 210, 2101 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Вирішуючи питання наслідків розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату, час та місце розгляду справи Верховний Суд у постановах від 06.03.2018 у справі № 522/20755/16-а, від 30.09.2019 у справі № 591/2794/17, від 06.02.2020 № 05/7145/16-а та від 21.05.2020 у справі № 286/4145/15-а дійшов такого висновку: «факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури. Як наслідок, позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу». Таким чином, порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є також підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v.theUnitedKingdom), п. 161, Series А заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту".
Частиною одинадцятою статті 38 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи. Відповідно до вимог Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які є додатком № 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (далі - Порядок № 1487 (додаток 2 до Порядку), призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні: особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі-Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації п. 8 цього Положення визначено завдання територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, зокрема, виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема вмісцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та м.Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства. Абзацом 11 пункту 9 Положення передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про військовий облік і військову службу» військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Згідно п. 8 Додатку 2 до порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від ЗО грудня 2022 року № 1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Проте, згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України. Основним завданням Реєстру є ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів».
Відповідно до ч. 8 ст. 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи Служби зовнішньої розвідки України та розвідувального органу Міністерства оборони України. Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
До персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать, зокрема: місце проживання та місце перебування; відомості про сімейний стан особи та членів її сім'ї (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), а також дітей); відомості про зайнятість (код ЄДРПОУ та місцезнаходження підприємства, установи, організації, місце роботи, посада, стаж роботи) (ст. 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів»). Згідно ч. 1, ч. З ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», для формування бази даних Реєстру Центральна виборча комісія, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, подають шляхом електронної взаємодії Держателю Реєстру відомості, передбачені статтею 7 цього Закону, стосовно усіх громадян України віком від 18 до 60 років. До Реєстру вносяться відомості, визначені статтею 6 цього Закону, одержані від призовників, військовозобов'язаних та резервістів або шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені ч. 3 ст. 14 цього Закону. Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Таким чином, виходячи з вищевказаних норм Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», інформацію, яку не обновив позивач, відповідач повинен отримати від уповноважених органів та з реєстрів, до яких має доступ в електронному вигляді.
Згідно примітки ст. 210 КУпАП - положення статей 210, 2101 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно- комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Отже, законодавцем імперативно визначено чітку та послідовну процедуру розгляду справ про адміністративне правопорушення, порушення якої є підставою для визнання дій суб'єкта владних повноважень неправомірними, а відтак й для скасування його рішення про притягнення до відповідальності.
Вказані положення не є формальною вимогою, це важлива законодавча гарантія об'єктивного та справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, надана, зокрема, військовозобов'язаному для захисту свої прав та інтересів від безпідставного притягнення до відповідальності.
Відповідно до п. 6 Розділу II Інструкції, до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов'язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.
Як вбачається із постанови про адміністративне правопорушення № 673 від 14.12.2024, у ній взагалі відсутні посилання на будь-які документи, які до неї долучаються та на підставі яких можливо б було зробити висновок про наявність або відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Незважаючи на те, що згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами по справі є поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, речові докази, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у вищезазначеній постанові не зазначено будь-яких доказів, на яких ґрунтується висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, не наведено оцінки доказів.
Таким чином, зважаючи на вищевикладене та те, що на виконання вимог законодавства відповідачем не було вжито заходів до повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин, що мали значення для вирішення справи належним чином, У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, є недоведеним.
Просить суд скасувати постанову № 673 винесену 19 грудня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення в розмірі 17 000,00 гривень та стягнути на судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп. і провадження по адміністративної справі щодо притягненню ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності по ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити з підстав відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
Від представника відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким
вважає, що позовна заява є безпідставною, позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з нижченаведеного.
Позивач є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку в першому відділі ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджуються даними Єдиного державного реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Відтак на нього, як на військовозобов'язаного, поширюють свою дію вимоги Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закону України «Про оборону України» в частин виконання військового обов'язку в запасі, що включає обов'язок з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов'язани чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення дл проходження медичного огляду, уточнення облікових даних тощо. 29.09.2024 позивачу, відповідно до абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ч.ч. 1, 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст. 17 Закону України «Про оборону України» та відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року No65/2022 «Про загальну мобілізацію» (в чинній редакції) було запропоновано отримати повістку No2106 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 09 год. 00 хв. 30.09.2024 для проходження медичного огляду ВЛК. Проте позивач, будучи ознайомленим зі змістом повістки та зі своїми обов'язками, як військовозобов'язаного, відкрито відмовився від її отримання, що підтверджується актом фіксування відкритої відмови військовозобов'язаного від отримання повістки від 29.09.2024 за вхідним № 11058. 30.09.2024 позивач, будучи повністю обізнаним з необхідністю свого прибуття для проходження медичного огляду ВЛК не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 на вказані у повістці час та дату, чим порушив вимоги абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ч.ч. 1, 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст. 17 Закону України «Про оборону України», що зафіксовано актом фіксування неприбуття військовозобов'язаного по повістці за вхідним № 10988/2 від 30.09.2024, актом фіксування неприбуття військовозобов'язаного для подання підтверджуючих документів про поважність причин неявки за викликом, станом на третю добу за вхідним № 11293/2 від 03.10.2024 та актом фіксування неприбуття військовозобов'язаного для подання підтверджуючих документів про поважність причин неявки за викликом станом на сьому добу за вхідним № 11403/2 від 07.10.2024. 14.12.2024 працівниками відділу поліції № 1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області громадянина ОСОБА_1 в порядку адміністративного затримання було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 як такого, що вчинив адміністративне правопорушення передбачене ст. 210-1 КУпАП, де старшим офіцером відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_2 - майором ОСОБА_2 , уповноваженим складати протоколи про адміністративні правопорушення наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 822 від 25.12.2023, керуючись ст.ст. 235, 254, 256 КУпАП було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно позивача, згідно якого він порушив вимоги абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ч.ч. 1, 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст. 17 Закону України «Про оборону України», а саме 29.09.2024 року позивачу було запропоновано отримати повістку № 2106 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 09 год. 00 хв. 30.09.2024 для направлення на проходження медичної комісії ВЛК, проте позивач, будучи ознайомленим зі змістом повістки, відмовився від її отримання, що підтверджується актом фіксування відмови від отримання повістки від 29.09.2024 за вхідним № 11058. Проте, будучи ознайомленим зі змістом повістки позивач проігнорував дані вимоги та не прибув за викликом, що зафіксовано актом фіксування неприбуття військовозобов'язаного по повістці за вхідним № 8215 від 25.09.2024, крім того, протягом трьох діб від визначеної у повістці дати прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 не повідомив про причини неявки шляхом безпосереднього звернення або в будь-який інший спосіб, що зафіксовано актом фіксування неприбуття військовозобов'язаного по повістці за вхідним № 10988/2 від 30.09.2024, актом фіксування неприбуття військовозобов'язаного для подання підтверджуючих документів про поважність причин неявки за викликом, станом на третю добу за вхідним № 11293/2 від 03.10.2024 та актом фіксування неприбуття військовозобов'язаного для подання підтверджуючих документів про поважність причин неявки за викликом станом на сьому добу за вхідним № 11403/2 від 07.10.2024, чим вчинив правопорушення передбачене ст. 210-1 КУпАП. За порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачена адміністративна відповідальність згідно ст. 210-1 КУпАП та враховуючи, що з моменту оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» та до цього часу в Україні діє особливий період, позивач підлягає притягненню до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП. Позивачу було роз'яснено положення ст. 63 Конституції України про те, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом, а також права та обов'язки передбачені ст. 268 КУпАП (знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі). Повідомлено під особистий підпис, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10 год. 00 хв. 19 грудня 2024 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , каб. 6, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 . В графі пояснення та зауваження особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, щодо суті порушення і змісту протоколу власноручно зазначено: «Протокол мною прочитано, зауваження та доповнення виклав в поясненні». З доданих до протоколу пояснень позивача від 14.12.2024 за вх. № 5007 встановлено наступне: «Я, ОСОБА_1 не з'явився 30.09.2024 року на проходження медичного огляду та уточнення облікових даних у зв'язку із сімейними обставинами, проте підтверджуючі документи відсутні. Свою провину визнаю зауважень до протоколу немаю». Крім того, позивач заявив клопотання про розгляд справи без його участі. Другий примірник протоколу позивач отримав 14.12.2024, про що свідчить його особистий підпис у відповідній графі протоколу.
Згідно ст.277 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи. Згідно ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання:
1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи;
2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне
правопорушення;
3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;
4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали;
5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Позивач був повідомленим про дату й час розгляду справи, заявив клопотання про розгляд справи без його участі та 19.12.2024 на 10 год. 00 хв. не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 для розгляду справи про адміністративне правопорушення, тому розгляд справи відбувся без його участі відповідно до статей 276-280 КУпАП.
Тому просить позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення № 573 від 19.12.2024 - залишити без задоволення.
Позивач ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку.
Від представника відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 через підсистему «Електронний суд» надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності, просить позовну заяву залишити без задоволення.
Судом на підставі ч.4 ст. 229 КАСУ зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України судовий розгляд адміністративної справи здійснювався у порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що 19.12.2024 постановою № 673 за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 позивача було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 17000 грн.
Позивач заперечує факт вручення йому повістки, також зазначає, що жодних підтверджуючих доказів вручення йому повістки немає.
Згідно з п. 40 постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 про «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським.
Відповідно до абз. 1 п. 41 постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 про «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
- у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки, а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки.
Задля встановлення усіх суттєвих обставин в справі, судом було направлено ІНФОРМАЦІЯ_1 запит від 02.037.2025 № 126/482/25/3537/2025 з вимогою надати наявні фото, відео докази вручення повістки ОСОБА_1 або відеозапис відмови від одержання повістки № 593, яка стала підставою винесення ІНФОРМАЦІЯ_5 постанови № 2106 від 29.09.2024. Представником відповідача 03.07.2025 запит було отримано, однак він був залишений без відповідного реагування.
Судом взято до уваги те, що ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - в особливий період.
За змістом оскаржуваної постанови кваліфікуючою ознакою вчиненого адміністративного правопорушення є порушення правил військового обліку в особливий період.
Згідно із абзацом 11 ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указами Президента України № 64/2022 та № 69/2022 від 24.02.2022 року в Україні оголошено воєнний стан та загальну мобілізацію, які діють і по цей час. Тобто, на дату винесення оскаржуваної постанови в Україні діяв особливий період.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення - орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 Кодексу України про адміністративне правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Тобто, дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Дослідивши подані позивачем докази в сукупності, оцінивши їх за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вина позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП не була доведена «поза розумним сумнівом».
Таким чином, зважаючи на вищевикладене та те, що на виконання вимог законодавства відповідачем не було вжито заходів до повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин, що мали значення для вирішення справи належним чином, суд приходить до висновку про задоволення позову.
Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Як визначено у ст. 1 Конституції України - Україна є правова держава, а в силу її ст. 8 в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України). Суддя є незалежним та керується верховенством права (ст. 129 Конституції України). Разом з тим, в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Представник відповідача мав можливість надати належні та допустимі докази відмови позивача від отримання повістки № 2106 від 29.09.2024, однак не надав їх суду.
Відповідно до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23- рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
Так, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення ним такого порушення, а лише тільки вказує на нього. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має вагомі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенню до суб'єкта владних повноважень.
В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові КАС ВС від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17.
Згідно положень ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Фактичні дані, які містяться в постанові про адміністративне правопорушення не дають можливості встановити наявність порушення позивачем вимог Законів України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України», і, відповідно, наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП, доводи позивача, якими він заперечує правомірність складеної постанови, відповідачем не спростовані.
Тому суд вважає позов законним, обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVTN AND OTHERS v. UKRAINE. № 4909/04, § 58, ССПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин у відповідності до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", ч.1 ст. 139 КАС України 1211,20 гривні стягнути з відповідача як суб'єкта владних повноважень за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позива.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 8, 9, 10, 71-79, 194, 139, 229, 268, 241-246, 270-272, 286 КАС України, ст. ст. 7, 9, 122, 247 ч.1 п.1, 251, 254-256, 283, 286, 294, 317, 317-1 КУпАП, суд -
Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ,( АДРЕСА_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Постанову № 673 від 19.12.2024, винесену ачальником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу в розмірі сімнадцяти тисяч гривень - скасувати.
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю в його діях події та складу правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 : на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 гривні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. І. Гуцол