Справа № 185/7006/25
Провадження № 2/185/5710/25
іменем України
15 липня 2025 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Головіна В.О. з участю секретаря судового засідання Преображенської К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди
20 червня 2025 року позивач звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Позиція позивача
Позивач посилається на те, що він працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», внаслідок роботи на підприємстві він втратив професійну працездатність.
Позивач просить стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 245 000.00 грн.
Ухвалою від 30 червня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення виклику сторін по справі.
Заяви та клопотання відповідача
Просив суд долучити до матеріалів справи Відзив Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області на позов.
У відзиві просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні встановлено наступне.
ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок професійних захворювань.
Відповідно до Акту № 76 форми Н-1 від 12.10.2001 року з позивачем 09.10.2001 року стався нещасний випадок. Позивач на момент страхового випадку мав 9 років загального страхового стажу, з них 3 років працював у шкідливих підземних умовах праці на виробничо - структурних підрозділах підприємства ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» з повним робочим днем під землею у шкідливих підземних умовах.
Випискою з акту огляду у ВТЕК від 13.03.2002 Позивачу було первинно встановлено 20 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01.02.2003 року.
Постановою від 12.08.2002 Відділення ВД ФСНВУ, Позивачу призначено щомісячні страхові виплати відповідно до Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Випискою з акту огляду у ВТЕК від 05.03.2003 Позивачу було повторно встановлено 10 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01.02.2004 року.
Випискою з акту огляду у ВТЕК від 15.03.2004 Позивачу було повторно встановлено 10 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01.02.2006 року.
Випискою з акту огляду МСЕК від 30.03.2006 Позивачу було повторно встановлено 10 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01.02.2008 року.
Випискою з акту огляду МСЕК від 16.02.2015 Позивачу було повторно встановлено 5 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01.03.2016 року.
Випискою з акту огляду МСЕК від 02.03.2016 Позивачу було повторно встановлено 5 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01.03.2018 року.
Випискою з акту огляду МСЕК від 05.03.2018 Позивачу було повторно встановлено 5 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01.03.2020 року.
Випискою з акту огляду МСЕК від 16.03.2020 Позивачу було повторно встановлено 5 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01.03.2022 року.
На підставі Повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) форми П-3 та діагнозу основного у Позивача встановлено хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії (пиловий бронхіт другої стадії, емфізема легень другої стадії), група В. ЛН другого ступеня.
Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) форми П-4 від 28.07.2020 року позивачу встановлено хронічне професійне захворювання.
Випискою з акту огляду МСЕК від 21.09.2020 Позивачу було первинно - повторно встановлено 30 % втрати професійної працездатності (5% - Акт № 76 від 12.10.2001, 25% - Акт П-4 від 28.07.2020) з повторним переоглядом 15.08.2022 року.
Випискою з акту огляду МСЕК від 18.10.2022 Позивачу було повторно встановлено 50 % втрати професійної працездатності (5% - Акт № 76 від 12.10.2001, 45% - Акт П-4 від 28.07.2020) та третя група інвалідності безстроково.
Станом на теперішній час Позивач отримує страхові виплати. Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає за таких обставин.
Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до 4 суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини другої статті 153 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно зі статтею 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно до статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 173 КЗпП України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язана з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Рішенням Конституційного Суду № 20-рп/2008 від 08.10.2008 встановлено, що обов'язок з відшкодування моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.
Згідно з частиною першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №210/3177/17 визначено, що право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності. Зазначений період стосувався визначення періоду виникнення у потерпілого права на відшкодування моральної шкоди, з урахуванням того, що питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, момент виникнення права на відшкодування моральної шкоди мав значення для визначення особи, яка має виплачувати таке відшкодування (за рахунок Фонду соціального страхування чи за рахунок роботодавця). Тобто від дати встановлення стійкої втрати працездатності вперше залежить, яка особа має відшкодовувати заподіяну працівнику моральну шкоду. Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 (зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає 5 умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-XIV), повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивачу первинно встановлена втрата працездатності висновком ВТЕК 13.03.2002 року, тобто право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення йому такої стійкої втрати працездатності - з 13.03.2002 року.
Відповідальність роботодавця за заподіяння моральної шкоди умовами виробництва була вперше передбачена Законом України від 14.10.1992 № 2694-ХІІ “Про охорону праці» (далі - Закон № 2694-ХІІ), згодом Правилами відшкодування власником підприємства, установи в організації або уповноваженого ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, та в подальшому 24 грудня 1999 року була закріплена у статті 237-1 КзпП України.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Закон № 1105-XIV, який визначав правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, набрав чинності з 01 квітня 2001 року. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, прийнятим відповідно до цих основ Законом № 1105-XIV.
Згідно статті 5 частини першої Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 № 16/98-ВР, які відповідно до Конституції України, визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян України, зазначено, що загальнообов'язкове державне страхування громадян України здійснюється, зокрема, за принципом законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно до підпункту “е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV (в редакції чинній на 23.09.1999), у разі настання страхового випадку Фонд соціального 6 страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку, зокрема, своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Відповідно до частини двадцять сьомої статті 77 Розділу VI “Особливі положення» Закону України від 20.12.2005 №3235-IV “Про Державний бюджет України на 2006 рік» (який набрав чинності з 01.01.2006) зупинено дію підпункту “е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV на 2006 рік. Відповідно до пункту 22 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію підпункту “е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV на 2007 рік. Згідно пункту 2 частини 44 Розділу 2 “Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28.12.2007 № 107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік» відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припинено з 1 січня 2008 року. Конституційний Суд України не визнав ці норми такими, що суперечать Конституції України.
20 березня 2007 року набрав чинності Закон України від 23.02.2007 № 717-V “Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", згідно з яким був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати. З 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» (далі - Закон №77). Цим Законом внесено зміни до законодавчих актів України, а саме: Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» викладено в новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Відповідно до статті 36 частини 8 Закону № 1105-XIV (в редакції з 01.01.2015), відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Тобто, законодавством України припинено обов'язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду потерпілим незалежно від дати настання страхового випадку.
Статтею 21 Закону № 1105-XIV (в редакції чинній на 23.09.1999) було визначено, що у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку, зокрема: своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (пп.»е» п.1 ч.1).
Відповідно до статті 28 Закону № 1105-XIV (в редакції чинній на 23.09.1999) за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV (в редакції чинній на 23.09.1999) моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.
Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.
Тобто, законодавець чітко визначав, що моральна шкода відшкодовується Фондом за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Позивач не обґрунтував та не надав до суду належних доказів, що настання нещасного випадку на виробництві заподіяно умовами виробництва, та як наслідок не довів факту заподіяння йому моральної шкоди, що спричинила втрату працездатності.
Також, Позивач не обґрунтував та не надав до суду належних доказів, що настання хронічного професійного захворювання (отруєння) заподіяно умовами виробництва, та як наслідок не довів факту заподіяння йому моральної шкоди, що спричинила втрату працездатності. 3). Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. За приписами частин першої, дев'ятої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності. При розв'язанні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно насамперед з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін та коли заподіяна моральна шкода. 8 Слід зазначити, що не всі негативні емоції, які пов'язані з порушенням прав людини, досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
З 01 січня 2023 набрав чинності Закон України від 21.09.2022 № 2620-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування“ та Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Частинами першою та другою статті 4 Закону № 1105-XIV визначено, що уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України. Пункт 8 статті 30 Закону № 1105-XIV визначає що, відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.
Сума про стягнення моральної шкоди у розмірі 245 000 грн. є необґрунтованою. Позивач не навів обґрунтованих доводів чому він після спливу більше 20 років після встановлення факту втрати працездатності звернувся тільки у 2025 році до суду про стягнення вже з територіального органу Пенсійного фонду України моральної шкоди, не навів розрахунок даної суми та з чого вона складається. Керуючись принципом прямої дії Закону в часі, застосовуючи Закон № 1105-XIV, який діє на час прийняття рішення.
Керуючись ст.ст.2,12,19,81,89,263,265 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя: В. О. Головін