79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
09.07.2025 Справа № 914/868/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛБУДЛЬВІВ», с. Підлуби, Яворівський р-н, Львівська обл.
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Деркача Володимира Миколайовича, с. Нижня Вовча, Старосамбірський р-н, Львівська обл.
про: стягнення безпідставно збережених грошових коштів
Суддя Коссак С.М.
за участі секретаря Полюхович Х.М.
Представники:
Від позивача: Харчук В.- представник;
Від відповідача: Дяковський О. - представник
На розгляд Господарського суду Львівської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛБУДЛЬВІВ», с. Підлуби, Яворівський р-н, Львівська обл. до відповідача Фізичної особи-підприємця Деркача Володимира Миколайовича, с. Нижня Вовча, Старосамбірський р-н, Львівська обл. про стягнення боргу в розмірі 237 917,87грн., з яких: 200 000,00грн. - основна сума боргу, 30 060,34грн. - інфляційні втрати, 7857,53грн. - 3% річних.
Також позивачем сплачено судовий збір у сумі 3568,00грн. та повідомляє суд, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які поніс позивач складаються із розміру сплаченого судового збору та понесених витрат на правову допомогу в розмірі 23 500,00грн.
Ухвалою суду від 26.03.2025 року позов залишено без руху, позивачу встановлено строк у 10 календарних днів з дня вручення цієї ухвали для усунення таких недоліків, а саме надати суду докази надсилання позовної заяви з додатками доданих до позовної заяви відповідачу у справі з описом вкладення.
01.04.2025 року від представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛБУДЛЬВІВ» через систему «Електронний суд» подано заяву за вх.№8436/25, відповідно до якої усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 07.04.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Рух справи в ухвалах суду.
09.07.2025 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція позивача.
16.01.2020 року зі сторони позивача підписано договір №02/01/20 про поставку будівельних матеріалів. Примірники договору були надані для підписання відповідачем. На виконання умов вказаного договору позивачем 21.12.2020 року було здійснено оплату в розмірі 100 000 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №923 від 21.12.2020 року. Також 01.11.2022 року відповідач звернувся до позивача із вимогою доплати за товар який буде поставлено. На таку вимогу позивачем було здійснено оплату в розмірі 100 000 грн згідно платіжної інструкції №1732 від 01.11.2022 року. Проте відповідач ухилився від підписання такого договору, та не виконав своїх зобов'язань стосовно постачання будівельних матеріалів.
Просить на підставі ст.1212, ч.2 ст.693 ЦК України стягнути з Фізичної особи підприємця Деркач Володимира Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ідеалбудльвів» борг в розмірі 237917,87 грн., з яких 200 000 грн. - основна сума боргу, 30,060.34грн.. - інфляційні втрати; 7857,53 грн - 3% річних.
Правова позиція відповідача.
У задоволені позову просить відмовити.
Зазначає, що будівельні матеріали у 2020 році та оплата в розмірі 100 000 грн була здійснена за отримані фактичні матеріали в борг Задорожнім Сергієм Євгенійовичем. Інша частина грошових коштів в сумі 100 000 грн., була також боргом перед Відповідачем за будівельні матеріали котрі були отримані Задорожнім Сергієм Євгенійовичем. Відповідно до публічної інформації Опендатабот щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛБУДЛЬВІВ» зазначено, що Задорожний Сергій Євгенійович є 100% відсотковим власником даного товариства та є кінцевим бенефіціарним власником. Тобто це два різних платежів котрі були оплачені за попередні борги не пов'язані із будь - якими Договорами поставки. Відповідач повідомляє, що ніколи не чув про Договір котрий був долучений до позовної заяви. Також даний договір не містить підпису чи печатки відповідача та будь - яких доказів надсилання чи ухилення від його підписання.
Обставини, встановлені судом.
Позивачем 21.12.2020 року було здійснено оплату в розмірі 100 000 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №923 від 21.12.2020 року. Підставою платежу зазначено - оплата за будівельні матеріали згідно договору №02/01/20 від 16.01.2020 року.
Позивачем було здійснено ще одну оплату в розмірі 100 000 грн згідно платіжної інструкції №1732 від 01.11.2022 року. Підставою платежу також зазначено - оплата за будівельні матеріали згідно договору №02/01/20 від 16.01.2020 року.
Матеріали справи містять договір №02/01/20 від 16.01.2020 року, підписаний тільки позивачем. Зазначений договір не підписаний зі сторони відповідача. При цьому у відзиві на позов відповідач заперечує факт існування цього договору, про те не заперечує існування відносин з поставки будівельних матеріалів позивачу та факту їх оплати на підставі вищезазначених платіжних інструкцій.
Матеріали справи містять лист - претензію про повернення коштів у сумі 100 000,00грн від 22.11.2023 року №01/11/23 без доказів направлення відповідачу та вимогу про повернення боргу без №, що направлена відповідачу 12.09.2024 року.
Норми права та мотиви суду.
Предметом доказування є встановлення факту наявності чи відсутності договірних правовідносин між сторонами, виконання зобов'язань з приводу поставки та оплати.
Правовою підставою позову позивач зазначає норми ст.1212, 693 ЦК України.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
У листі - претензії про повернення коштів у сумі 100 000,00грн від 22.11.2023 року №01/11/23 та у вимозі про повернення боргу, що направлена відповідачу 12.09.2024 року без №, зазначено про необхідність повернення 100 000,00грн. Зокрема, в останній вимозі позивач вказав, що «у зв'язку із здійсненням господарської діяльності ТОВ «ІдеалбудЛьвів» починаючи з 21.12.2003 року оплатило постачання будівельних матеріалів та інших товарів згідно із договором від 16 січня 2020 року №02/01/20 на загальну суму 200 000,00грн. Станом на дату підготовки цієї вимоги загальна сума не поставлених товарів складає 100 000,00грн.».
Матеріали справи містять пояснення свідка ОСОБА_1 , зазначені у заяві свідка про те, що «встановлено факт не поставки товару, відсутність договору та інших первинних документів. Внаслідок виявлення цієї інформації ОСОБА_2 надіслана вимога про повернення боргу на суму 200 000,00грн».
Відповідно до ч.9 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження свідки не викликаються. У випадку, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх достовірності, суд не бере до уваги показання свідка. Зокрема, матеріали справи не містять вимогу, що зазначена у заяві свідка, про повернення боргу на суму 200 000,00грн. Вимога від 12.09.2024 року містить вимогу про повернення 117 349,42 грн (разом із штрафними санкціями).
Отже, суд доходить висновку, що сума коштів, що є предметом позову, складає 100 000,00грн, а не 200 000,00грн.
Відповідно до ч.1 ст.173, ч.1 ст.193 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що між сторонами виникли зобов'язання, які за своєю -.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до частини першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, а також у постановах Верховного Суду від 26.10.2019 у справі № 520/4210/18, від 20.03.2019 у справі № 753/20633/15-ц.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами першою, четвертою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини першої статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина перша статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень наведених норм ЦК України в сукупності з нормою частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №753/20633/15-ц.
Позивач та відповідач не заперечують факт існування між ними господарських відносин з приводу купівлі - продажу будівельних матеріалів, перерахування коштів позивачем та їх набуття відповідачем, про те констатують відсутність укладення договору у письмовій формі.
Відповідно до ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
Відповідно до ст.664 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.
Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Як встановлено судом, між сторонами існують господарські відносини купівлі-продажу будівельних матеріалів, на виконання якого позивачем сплачено аванс - спосіб платежу, що виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку не виконання зобов'язання.
Оскільки між сторонами у справі виникли правовідносини купівлі-продажу будівельних матеріалів, спірні кошти в розмірі 100 000,00грн сплачено позивачем на його виконання як авансовий платіж, про що позивач зазначає у позові, то такі кошти набуто кредитором за наявності правової підстави, а тому їх не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 ЦК як безпідставне збагачення.
Отже, правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ст. 1212 ЦК.
Принцип «jura novit curia» («суд знає закони») застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права.
Принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов'язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.
Позовна заява обов'язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (з урахуванням правової позиції ВП ВС, зазначеної у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19).
Враховуючи наведене вище, суд доходить висновку про повернення авансу у розмірі 100 000,00грн, що підтверджується наявними у справі доказами. При цьому суд звертає увагу на посилання у позові на ст.693 ЦК України. Доводи відповідача про оплату цих коштів в рахунок вже отриманого товару суд відхиляє з підстав ненадання належних та допустимих доказів щодо передачі будівельних матеріалів на спірну суму. Надана відповідачем скрін шоти переписки у не підтверджує факту існування заборгованості позивача перед відповідачем за поставлений товар. Також суд відхиляє доводи відповідача про те, що учасником правовідносин є Задорожний С, який є керівником юридичної особи ТОВ ІдеалбудЛьвів», оскільки наявні докази свідчать про перерахування коштів саме юридичною особою.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму 100 000,00грн.
За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
У відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем, розмір якого підтверджується, зокрема, платіжною інструкцією, вимогою про повернення боргу на суму 100 000,00грн.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України (правова позиція, зазначена у постанові від 22 вересня 2020 року ВП ВС у справі №918/631/19).
Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Вимога позивача про повернення 100 000,00грн пред'явлена 12.09.2024 року. Відтак після спливу 7-енного строку вона повинна бути виконана. Докази надіслання в матеріалах справи.
Здійснивши перерахунок інфляційних та 3%, суд доходить висновку що стягненню підлягає 7 300,31грн. інфляційних втрат та 1 452,48грн. 3%річних.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір стягується з відповідача у розмірі 1 631,39грн.
Стягнення інших витрат прохальна частина позову не містить, а в судовому засіданні не заявлено.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд у постанові від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17 вказав, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
При цьому суд наголошує на тому, що відповідно до частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Проте відповідач під час розгляду справи не скористався всіма процесуальними можливостями щодо доведення інших обставин справи, крім тих, які встановлені судом.
Керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 76 - 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Деркача Володимира Миколайовича (82026, Львівська обл., Старосамбірський р-н, с. Нижня Вовча, ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ІДЕАЛБУДЛЬВІВ» (81066, Львівська обл., Яворівський р-н, с. Підлуби, вул. Вербицького, будинок 10, код ЄДРПОУ 40286113) заборгованість у сумі 100 000,00грн., 7300,31грн. - інфляційні втрати, 1452,48грн. - 3% річних та 1631,39 грн. судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
5. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення виготовлено 14.07 2025 року.
Суддя Коссак С.М.