г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/2381/25
Номер провадження 2/213/1324/25
15 липня 2025 року м. Кривий Ріг
Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Алексєєва О.В.,
за участі секретаря судового засідання - Близнюк Є.О.,
без участі учасників справи,
розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні, у залі судових засідань №3, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу №213/2381/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод володіння приватною власністю шляхом виселення та зобов'язати звільнити житло від особистий речей,
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона на підставі прилюдних торгів ДП «Сетам» 24 квітня 2025 року набула у власність квартиру АДРЕСА_1 . Однак на даний час в її квартирі мешкає колишній власник її частки - відповідач ОСОБА_2 , чим чинить їй перешкоди у вільному володінні, розпоряджанні та користуванні майном. Посилаючись на ст. ст. 109 ЖК УРСР, ст.ст. 317, 321, 391 ЦК України просить зобов'язати відповідача та інших осіб, які можуть бути на момент виселення у квартирі квартиру АДРЕСА_1 усунути перешкоди у здійсненні нею володіння належною на праві власності квартири шляхом виселення без надання іншого житла та звільнення від особистих речей.
Процесуальні дії у справі.
07 травня 2025 року позовна заява надійшла до суду.
13 травня 2025 року отримано інформацію про зареєстроване місце проживання відповідача.
13 травня 2025 року позовна заява прийнята до розгляду, провадження у справі відкрито. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювались.
Заяви, клопотання.
Сторони у судове засідання не з'явились, позивач надала заяву про розгляд справи без її участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Порядок виклику відповідача до суду, передбачений ЦПК України, дотримано, а сааме шляхом направлення судової повістки про виклик до суду за останнім відомим місцем проживання останнього, зареєстрованим у встановленому законом порядку, а також шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-сайті Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, однак у судове засідання він повторно не з'явився, про причини неявки не повідомили, правом на подання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв, клопотань від нього не надходило.
За таких обставин суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, що відповідає положенням ч.4 ст.223 та ст.280 ЦПК України.
Фіксування судового засідання технічними засобами, у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, не здійснюється.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Як видно із протоколів електронних торгів №566209 та №566210 ДП «СЕТАМ» від 12 січня 2022 року, предметом який були по частці квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 є переможцем.
Як видно із Актів про реалізацію предмету іпотеки, складених 26 січня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Біловолом В.О. у ВП №66920405 та №66920572 звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 шляхом реалізації вказаного предмету іпотеки на підставі договору іпотеки від 08 травня 2008 року, задоволено вимоги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» по кредитному договору №014/3655/148266/82 від 08 травня 2008 року в розмірі 29 006 доларів 37 центів США.
Як видно із свідоцтв, виданих приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Болозенко Т.О. 24 квітня 2025 року та витягів з Державного реєстру речових прав від 24 квітня 2025 року, ОСОБА_1 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 .
24 квітня 2025 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зняті з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .
Зміст спірних правовідносин.
Викладеним обставинам відповідають правовідносини, які регулюються ЦК України та Житловим Кодексом.
Норми права, які застосовує суд.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1ст. 13 ЦПК України).
Конституцією України гарантується як право власності, так і право на житло.
Так, відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).
Відповідно до ст. 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Реалізуючи своє право на житло людина може користуватись тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло на підставі правочину, або на підставі закону. Таке право виникає у власника житла, членів його сім'ї, орендаря (наймача) житла та членів його сім'ї.
Відповідно до ст.109 Житлового кодексу виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Статтею 116 Житлового кодексу передбачені виключні випадки виселення без надання іншого жилого приміщення. Так, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд України у своїй постанові від 05 червня 2019 року у справі №643/18788/15-ц зазначив, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Велика Палата Верховного Суду вважає, що статтю 109 ЖК УРСР викладено в саме в такій редакції з урахуванням економічної та соціальної ситуації в державі з метою захисту суспільних інтересів, зокрема незахищених верст населення, які в силу об'єктивних обставин мають ризики втратити право користування житлом. Разом з тим, відповідно до практики ЄСПЛ вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й обмеження мирного володіння майном, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Державний виконавець зобов'язаний був надавати інформацію про обтяження майна, яке реалізується на електронних торгах. Зокрема, зазначити, що в ній зареєстрований та проживає власник, який передав майно в іпотеку, разом з членами його сім'ї. А покупець такого майна, в свою чергу, мав оцінити ризики та обмеження пов'язані з його придбанням. Неповне інформування учасників електронних торгів про обтяження майна, яке реалізується, є підставою для відшкодування збитків, що свідчить про наявність альтернативних способів захисту прав нового власника. Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статей 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону № 898-IV, є передбачуваними. З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР».
Окрім цього, у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №753/12729/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що внаслідок відмови в задоволенні позову про виселення не володіючий власник несе певні обмеження. Разом з тим, спірне житлове приміщення вказаним власником придбане на прилюдних торгах. Держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов'язані з виконанням зобов'язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов'язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб'єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах. Разом з тим, не можна не звернути уваги на порушення прав нового власника. Однак при цьому необхідно врахувати, що спірна квартира придбана при реалізації предмета іпотеки державним виконавцем. Державний виконавець повинен був зазначити про обтяження квартири у вигляді проживання у ній її власника разом із членами сім'ї, серед яких є неповнолітня дитина. Банк при наданні згоди на реалізацію предмета іпотеки мав виконати вимоги частини другої статті 109 ЖК УРСР, оскільки на той час вона вже діяла у зміненій редакції, яка містила заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення. Тобто новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов'язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов'язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №361/4481/19 (провадження№ 14-109цс22) зазначено, що в усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі №6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі
№6-1731цс16 роз'яснено порядок застосування статті 40 Закону №898-IVта статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Висновок суду.
Частина перша статті 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У даній справі позивач (власник спірної квартири) просить виселити відповідача, який там проживає без надання йому іншого жилого приміщення. Підстав для виселення, які передбачені ст. 116 ЖК позивач не наводить, а посилається на норми ЦК України, які захищають права власника майна.
Доказів наявності у відповідача іншого житлового приміщення (окрім спірного) матеріали справи не містять.
Отже, Верховний Суд усвоїй практиці наголошує на тому, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.
Звертаючись до суду з позовом, позивач не порушувала питання про надання відповідачу іншого житлового приміщення.
Відповідно до ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання у таке право особи у розумінні Конвенції.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (зокрема, рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» пункт 50).
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу (пункт 51, 52 рішення). А в пункті 44 ЄСПЛ вказав, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується.
Отже, у своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між законною метою та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, можна дійти висновку, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Тобто, позбавлення права на житло має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв'язку із втратою житла покладається на сторону відповідачів, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
У даному випадку при набутті права власності на спірну квартиру позивач мала можливість виявити ризики, пов'язані з набуттям права власності на таку, а також мала усвідомлювати, що її права як власника спірної квартири можуть обмежуватися у зв'язку із наявністю прав інших осіб, які мають право користування вказаною квартирою.
Суд враховує і те, що проживання в спірній квартирі відповідача не позбавляє позивача права власності на нерухоме майно (квартиру), а лише у певній мірі обмежує її у праві користування власністю, тобто неволодіючий власник несе певні обмеження своїх прав.
Отже, судом не встановлено таких порушень прав позивача, захист яких гарантований статтею 1 Першого протоколу Конвенції та які би були виправданими та співмірними з негативними наслідками виселення для відповідача. У даній конкретній справі право особи на житло переважає над правом власності.
Отже, з огляду на викладене, зважаючи на обставини справи та зміст правовідносин, що склалися у сторін, із урахуванням гарантій, передбачених статтею 109 ЖК, враховуючи усталену практику Верховного Суду при розгляді вказаної категорії справ та практику Європейського суду з прав людини, за відсутності відомостей про надання іншого постійного жилого приміщення відповідачу у зв'язку із їх виселенням, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Такі висновки суду ґрунтуються на аналізі справедливого балансу інтересів сторін та співмірності заходу з переслідуваною законною метою, а також на обґрунтованій пропорційності між легітимною метою, досягнення якої передбачається та засобами, які використовуються для її досягнення, у світлі вимог статті 8 Конвенції.
Щодо розподілу судових витрат.
На підставі п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.
З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 13, 81, 89, 137, 141, 263, 265, 274-279, 280-282 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод володіння приватною власністю шляхом виселення та зобов'язати звільнити житло від особистий речей - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП не відомий.
Дата складення повного судового рішення - 15 липня 2025 року.
Суддя О.В. Алексєєв