ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.07.2025Справа № 910/3782/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ЕНЕРГЕТИЧНА СЕРВІСНА КОМПАНІЯ"
до Приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО"
про стягнення 4 825 975,32 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Піскунова О.Ю.
Представники:
від позивача - Черепов О.О., Антонова Г.І.;
від відповідача - Нестерова І.Г.
Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ЕНЕРГЕТИЧНА СЕРВІСНА КОМПАНІЯ" (далі - позивач, ТОВ "УЕСК") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" (далі - відповідач, НЕК "УКРЕНЕРГО") про стягнення 4 825 975,32 грн, з яких: сума втрат від інфляції 3 885 026,95 грн. та 3% річних 940 948,37 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 позовну заяву ТОВ "УЕСК" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
07.04.2025 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 прийнято позовну заяву ТОВ "УЕСК" до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3782/25, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 19.05.2025 о 10:00 год.
29.04.2025 до суду від позивача надійшла заява про долучення документів.
29.04.2025 до суду від відповідача надійшла заява про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву.
06.05.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
12.05.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
У підготовче засідання, призначене на 19.05.2025, з'явились представники позивача та відповідача.
У підготовчому засіданні 19.05.2025 суд протокольною ухвалою витребував у позивача рахунки-фактури перелічені в додатках до заяви про усунення недоліків № 3, 4, 5, 11, 12.
У підготовчому засіданні 19.05.2025 суд залишив без розгляду клопотання відповідача про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву.
У підготовчому засіданні 19.05.2025 суд розглянув та задовольнив усне клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву, поновив строк для подання відзиву на позовну заяву та долучив відзив на позовну заяву до матеріалів справи
У підготовчому засіданні 19.05.2025 суд долучив до матеріалів справи відповідь на відзив на позовну заяву, подану позивачем.
У підготовчому засіданні 19.05.2025 представник відповідача заявив усне клопотання про надання додаткового строку для подання заперечень на відповідь на відзив.
Суд задовольнив клопотання відповідача про надання додаткового строку для подання заперечень на відповідь на відзив.
У підготовчому засіданні 19.05.2025 судом оголошено перерву у справі до 02.06.2025 о 10:20 год.
19.05.2025 до суду від позивача надійшла заява на виконання вимог протокольної ухвали суду.
02.06.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
У підготовче засідання, призначене на 02.06.2025, з'явились представники позивача та відповідача.
У підготовчому засіданні 02.06.2025 суд долучив до матеріалів справи заяви по суті спору та процесуальних питань, подані учасниками справи.
У підготовчому засіданні 02.06.2025 суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 14.07.2025 о 11:40 год.
10.07.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру трьох процентів річних на 90 відсотків.
10.07.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/3782/25 на 1 (один) рік з дня прийняття відповідного рішення.
У судове засідання, призначене на 14.07.2025, з'явилися представники позивача та відповідача.
У судовому засіданні 14.07.2025 суд долучив до матеріалів справи заяви з процесуальних питань, подані відповідачем.
У судовому засіданні 14.07.2025 здійснювався розгляд справи по суті.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
У судовому засіданні 14.07.2025 суд заслухав вступне слово позивача та відповідача.
Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача заперечив проти позову у повному обсязі, водночас просив, у разі якщо суд дійде висновку про задоволення позову в частині стягнення 3% річних, зменшити суму 3% річних на 90 відсотків, відстрочити виконання рішення суду на 1 (один) рік.
У судовому засіданні 14.07.2025 судом здійснювалось з'ясування обставин справи та дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, після чого суд перейшов до судових дебатів.
У судовому засіданні 14.07.2025 представники позивача та відповідача виступили з промовою (заключним словом).
Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та оголосив перерву для проголошення рішення.
У судовому засіданні 14.07.2025 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими учасники справи обґрунтовували обставини справи, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ЕНЕРГЕТИЧНА СЕРВІСНА КОМПАНІЯ" (далі - позивач, ТОВ "УЕСК") згідно з постановою НКРЕКП від 29.09.2021 за №1653 видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України "Про ринок електричної енергії".
Відповідно до пункту 55 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператором системи передачі є юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Оператором системи передачі (ОСП) є суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію на провадження діяльності з передачі електричної енергії (частина 1 статті 31 України "Про ринок електричної енергії").
Функції оператора системи передачі виконує Приватне акціонерне товариство "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" (далі - відповідач, НЕК "УКРЕНЕРГО", ОСП).
Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України "Про ринок електричної енергії" обов'язковою умовою участі в ринку електричної енергії (крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу) є укладення договору про врегулювання небалансів з оператором системи передачі.
Згідно з пункту 6 частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються договори, зокрема, про врегулювання небалансів.
Відповідно до частини 5 статті 70 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи передачі врегульовує небаланси електричної енергії із сторонами, відповідальними за баланс, у порядку, визначеному цим Законом та правилами ринку. Врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення стороною, відповідальною за баланс, правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії з оператором системи передачі в обсягах небалансів електричної енергії за цінами небалансів, визначеними відповідно до правил ринку. Типовий договір про врегулювання небалансів електричної енергії затверджується Регулятором, яким згідно з пункту 72 частини 1 статті 1 вказаного Закону є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП).
Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 (із змінами) затверджені Правила ринку (далі - Правила ринку), якими визначено порядок реєстрації учасників ринку, порядок та вимоги до забезпечення виконання зобов'язань за договорами про врегулювання небалансів електричної енергії, правила балансування, правила функціонування ринку допоміжних послуг, порядок проведення розрахунків на балансуючому ринку та ринку допоміжних послуг, порядок виставлення рахунків, порядок внесення змін до цих Правил, положення щодо функціонування ринку при виникненні надзвичайної ситуації в об'єднаній енергетичній системі України.
Типовий договір про врегулювання небалансів електричної енергії (із змінами) є додатком № 1 до Правил ринку.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору про врегулювання небалансів електричної енергії, цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови врегулювання небалансів електричної енергії сторони, відповідальної за баланс (далі - СВБ), у тому числі її балансуючої групи. Цей договір є договором приєднання в розумінні статті 634 ЦК України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. На підставі цього договору сторона, що приєднується, набуває статусу учасника ринку та здійснює свою діяльність у якості СВБ.
ТОВ "УЕСК" приєдналося до умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії шляхом направлення НЕК "УКРЕНЕРГО" відповідної заяви-приєднання. НЕК "УКРЕНЕРГО" повідомленням про приєднання до Договору про врегулювання небалансів електричної енергії №01/48159 від 26.10.2021 інформувало ТОВ "УЕСК" про приєднання до умов такого договору та долучення до реєстру учасників ринку (ідентифікатор договору №2187-01024, дата акцептування - 26.10.2021) (далі - Договір).
З огляду на невиконання відповідачем зобов'язань за Договором щодо оплати вартості електричної енергії для врегулювання небалансів за період грудень 2022 року - грудень 2023 року, ТОВ "УЕСК" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до НЕК "УКРЕНЕРГО" про стягнення суми основного боргу в розмірі 34 388 996,12 грн, 173 003,86 грн інфляційних втрат, 145 015,87 грн пені, 119 015,90 грн 3 % річних, що розраховані станом на 11.03.2024.
Обставини наявності заборгованості НЕК "УКРЕНЕРГО" за Договором за період грудень 2022 року - грудень 2023 року встановлені судом у справі № 910/5201/24.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/5201/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ЕНЕРГЕТИЧНА СЕРВІСНА КОМПАНІЯ" до Приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" про стягнення суми основного боргу в розмірі 34 388 996,12 грн, 173 003,86 грн інфляційних втрат, 145 015,87 грн пені, 119 015,90 грн 3% річних, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ЕНЕРГЕТИЧНА СЕРВІСНА КОМПАНІЯ" суму основного боргу в розмірі 34 388 996 грн 12 коп., 173 003 грн 86 коп. інфляційних втрат, 119 015 грн 90 коп. 3% річних, 520 215 грн 24 коп. витрат по сплаті судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі № 910/5201/24 рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/5201/24 змінено, у частині розподілу між сторонами судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ЕНЕРГЕТИЧНА СЕРВІСНА КОМПАНІЯ" 416 172,19 грн на відшкодування сплаченого судового збору. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/5201/24 залишено без змін.
Рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/5201/24, змінене постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025, набрало законної сили 05.02.2025.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.04.2025 у справі № 910/5201/24 постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 і рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/5201/24 залишено без змін.
Внаслідок значної затримки у виконанні НЕК "УКРЕНЕРГО" зобов'язань з погашення заборгованості (основного боргу) за Договором у розмірі 34 388 996,12 грн, встановленої рішенням суду у справі № 910/5201/24, позивач вважає, що має право на стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за період з 12.03.2024 року по 01.03.2025, враховуючи, що 28.02.2025 - дата останнього платежу НЕК "УКРЕНЕРГО", здійсненого на погашення заборгованості, встановленої рішенням суду у справі № 910/5201/24.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і частиною другою статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Згідно з частиною другою статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення вищезазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту його порушеного права чи інтересу.
За наведених обставин позивач (ТОВ "УЕСК") звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом до відповідача (НЕК "УКРЕНЕРГО") про стягнення 4 825 975,32 грн, з яких: сума втрат від інфляції 3 885 026,95 грн. та 3% річних 940 948,37 грн за період з 12.03.2024 по 01.03.2025.
Відповідач згідно поданого відзиву на позовну заяву заперечив проти позову у повному обсязі, зазначивши, що позивач не надав докази на підтвердження позовних вимог, а саме належні розрахункові документи та підтвердження настання права вимоги по розрахунковим документам, тобто, на думку відповідача, база нарахування та період прострочення виконання грошового зобов'язання не відповідають дійсним обставинам.
Відповідач також вказав, що у позовній заяві позивач зазначив, що заборгованість за період грудень 2022 року відповідач сплатив до подачі позову про стягнення основного боргу (справа № 910/5201/24), але також враховує суму за розрахунковий період грудня 2022 року у даній справі № 910/3782/25.
Крім того, відповідач звернув увагу, що відповідно до висновків Верховного Суду індекс інфляції має заокруглюватися до десяткового числа після коми.
Позивач у відповіді на відзив не погодився з твердженнями відповідача у відзиві з огляду на таке.
Позивач зазначив, що додав до позовної заяви та до заяви про усунення недоліків позовної заяви всі наявні у нього документи на підтвердження заявлених майнових вимог та обставин виникнення підстав для звернення з даним позовом до суду про стягнення 4 825 975,32 грн;
Позивач зазначив, що у справі №910/5201/24 судами вже були встановлені як обставини та підстави виникнення заборгованості за рахунками-фактурами № 2703202300116 від 27.03.2023, № 1204202300522 від 12.04.2023, № 0805202300114 від 08.05.2023, № 2906202300118 від 29.06.2023, № 1108202300321 від 11.08.2023, № 0910202300119 від 09.10.2023, № 3110202300120 від 31.10.2023, № 1512202300354 від 15.12.2023, № 2301202400368 від 23.01.2024, № 2702202400377 від 27.02.2024, № 2902202400377 від 29.02.2024, № 0103202400915 від 01.03.2024, так і строк, у який відповідач зобов'язаний був здійснити оплату зазначених рахунків-фактур, а також момент спливу цього строку. Відтак, на думку позивача, факт виникнення зобов'язань відповідача щодо оплати спірної заборгованості не потребує доказування у даній справі № 910/3782/25, оскільки в обох справах (№ 910/3782/25 та № 910/5201/24 беруть участь ті самі сторони і зазначені обставини вже були встановлені судом.
Позивач зауважив, що рахунки, на які відповідач посилається у відзиві та розрахунках, які були додані до матеріалів справи, жодним чином не стосуються предмета розгляду у справі № 910/3782/25;
Щодо заокруглення до сотих при розрахунку сум інфляційних втрат позивач послався на висновки Верховного Суду у постанові від 23.04.2025 у справі №910/5201/24;
Позивач звернув увагу, що питання правомірності обчислення строку для розрахунків з дня розміщення (формування) рахунка відповідачем у системі управління ринком було неодноразово предметом розгляду Верховним Судом, який дійшов висновку щодо визначення моменту відліку строку на оплату платіжного документа відповідно до пункту 7.7.4 глави 7.7 розділу VII Правил ринку (постанови Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 910/11109/21, від 19.01.2023 у справі № 910/15364/20, від 25.05.2023 у справі № 910/1382/22).
Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив зазначив, що позивач надає докази оплати по рахунках, які не зазначені у позовній заяві, а саме: №1904202400117; №2903202400119; №1801202400354; №0801202400341. Відповідач також зазначив, що він повністю виконав грошове зобов'язання за період грудень 2022 - грудень 2023 по Договору, а тому, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 4 825 975,32 грн вважає безпідставними.
Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оцінивши подані сторонами докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, частиною першою цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У частині другій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах ВП ВС від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 13.03.2020 у справі №902/417/18.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 по справі № 916/190/18, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постановах від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 15.08.2019 у справі 905/1758/18, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому, чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань, пені та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00).
З матеріалів даної справи № 910/3782/25 вбачається, що рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/5201/24 за позовом ТОВ "УЕСК" до НЕК "УКРЕНЕРГО" про стягнення 34 826 031,75 грн, зміненим постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025, які залишені без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.04.2025 у справі № 910/5201/24, встановлено, зокрема, такі обставини:
"На виконання умов договору та пункту 7.3.1 Правил ринку, були сформовані рахунки-фактури (invoice) №2703202300116 від 27.03.2023 на суму 121 638,44 грн, від 12.04.2023 №1204202300522 на суму 331 497,46 грн, № 0805202300114 від 08.05.2023 на суму 72 194,69 грн, №2906202300118 від 29.06.2023 на суму 108 226,69 грн, №1108202300321 від 11.08.2023 на суму 1 112 000,17 грн, №0910202300119 від 09.10.2023 на суму 1 789 184,80 грн, №3110202300120 від 31.10.2023 на суму 3 444 140,20 грн, №1512202300354 від 15.12.2023 на суму 1 110 478,12 грн, №2301202400368 від 23.01.2024 на суму 302 033,44 грн, №2702202400377 від 27.02.2024 на суму 3 285 975,11 грн, №2902202400377 від 29.02.2024 на суму 3 596 677,86 грн, №0103202400915 від 01.03.2024 на суму 19 236 587,58 грн (далі разом - спірні рахунки).
На підставі вказаних рахунків у НЕК "Укренерго" виникло зобов'язання здійснити платіж в розмірі 34 510 634,56 грн на користь ТОВ "УЕСК" в якості оплати вартості небалансів за період грудень 2022 року - грудень 2023 року.
З урахуванням п. 7.7.4 глави 7.7 розділу VII Правил ринку, строк виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вказаних рахунків-фактури сплив за рахунками №2703202300116 від 27.03.2023 - 30.03.2023, №1204202300522 від 12.04.2023 - 17.04.2023, № 0805202300114 від 08.05.2023 - 11.05.2023, №2906202300118 від 29.06.2023 - 04.07.2023, №1108202300321 від 11.08.2023 - 17.08.2023, №0910202300119 від 09.10.2023 - 12.10.2023, 3110202300120 від 31.10.2023 - 03.11.2023, №1512202300354 від 15.12.2023 - 20.12.2023, №2301202400368 від 23.01.2024 - 26.01.2024, №2702202400377 від 27.02.2024 - 01.03.2024, №2902202400377 від 29.02.2024 - 05.03.2024, №0103202400915 від 01.03.2024 - 06.03.2024.
…позивачем належним чином доведено прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором в частині своєчасної сплати вартості небалансів за період грудень 2022 року - грудень 2023 року на загальну суму 34 510 634,56 грн за вище зазначеними рахунками-фактури.
Позивачем зазначено, що відповідачем погашено заборгованість за грудень 2022 року, а відтак залишок основного боргу становить у розмірі 34 388 996,12 грн.
…суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача 34 388 996,12 грн основного боргу за договором є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/5201/24, яке набрало законної сили 05.02.2025, стягнуто з НЕК "УКРЕНЕРГО" на користь ТОВ "УЕСК", зокрема, 34 388 996,12 грн основного боргу, 173 003,86 грн інфляційних втрат, 119 015,90 грн 3% річних, що розраховані станом на 11.03.2024.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи приписи статті 75 ГПК України, суд дійшов висновку, що вищенаведені обставини щодо ТОВ "УЕСК" та НЕК "УКРЕНЕРГО", зокрема щодо дат спливу строку виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати спірних рахунків-фактури, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/5201/24, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи № 910/3782/25, у якій беруть участь вказані особи, щодо яких встановлено ці обставини.
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, з огляду на прострочення відповідачем оплати за спірними рахунками-фактурами (а саме: №2703202300116 від 27.03.2023 на суму 121 638,44 грн, від 12.04.2023 №1204202300522 на суму 331 497,46 грн, № 0805202300114 від 08.05.2023 на суму 72 194,69 грн, №2906202300118 від 29.06.2023 на суму 108 226,69 грн, №1108202300321 від 11.08.2023 на суму 1 112 000,17 грн, №0910202300119 від 09.10.2023 на суму 1 789 184,80 грн, №3110202300120 від 31.10.2023 на суму 3 444 140,20 грн, №1512202300354 від 15.12.2023 на суму 1 110 478,12 грн, №2301202400368 від 23.01.2024 на суму 302 033,44 грн, №2702202400377 від 27.02.2024 на суму 3 285 975,11 грн, №2902202400377 від 29.02.2024 на суму 3 596 677,86 грн, №0103202400915 від 01.03.2024 на суму 19 236 587,58 грн) за період з 12.03.2024 року по 01.03.2025.
Наявними в матеріалах даної справи № 910/3782/25 доказами (банківські виписки - а.с. 39-50 т. 1, платіжні інструкції - а.с. 72-96 т. 1) підтверджується погашення відповідачем заборгованості за кожним спірним рахунком-фактурою, а саме:
- рахунок-фактура №2703202300116 від 27.03.2023 на суму 121 638,44 грн (розрахунковий період 01.12.2022-31.12.2022), гранична дата оплати рахунку 30.03.2023, заборгованість погашено відповідачем 11.03.2024;
- рахунок-фактура № 1204202300522 від 12.04.2023 на суму 331 497,46 грн (розрахунковий період 01.01.2023-31.01.2023), гранична дата оплати рахунку 17.04.2023, заборгованість погашено відповідачем 08.05.2024;
- рахунок-фактура № 0805202300114 від 08.05.2023 на суму 72 194,69 грн (розрахунковий період 01.02.2023-28.02.2023), гранична дата оплати рахунку 11.05.2023, заборгованість погашено відповідачем 19.08.2024;
- рахунок-фактура № 2906202300118 від 29.06.2023 на суму 108 226,69 грн (розрахунковий період 01.04.2023-30.04.2023), гранична дата оплати рахунку 04.07.2023, заборгованість погашено відповідачем 25.09.2024;
- рахунок-фактура № 1108202300321 від 11.08.2023 на суму 1 112 000,17 грн (розрахунковий період 01.05.2023-31.05.2023), гранична дата оплати рахунку 17.08.2023 заборгованість погашено відповідачем 17.12.2024;
- рахунок-фактура № 910202300119 від 09.10.2023 на суму 1 789 184,80 грн (розрахунковий період 01.06.2023-30.06.2023) гранична дата оплати рахунку 12.10.2023, заборгованість погашено відповідачем 17.12.2024;
- рахунок-фактура № 3110202300120від 31.10.2023 на суму 3 444 140,20 грн (розрахунковий період 01.07.2023-31.07.2023), гранична дата оплати рахунку 03.11.2023, заборгованість погашено відповідачем 17.12.2024;
- рахунок-фактура № 1512202300354 від 15.12.2023 на суму 1 110 478,12 грн (розрахунковий період 01.08.2023-31.08.2023), гранична дата оплати рахунку 20.12.2023, заборгованість погашено відповідачем 16.01.2025;
- рахунок-фактура № 2301202400368 від 23.01.2024 на суму 302 033,44 грн (розрахунковий період 01.09.2023-30.09.2023), гранична дата оплати рахунку 26.01.2024, заборгованість погашено відповідачем 16.01.2025;
- рахунок-фактура № 2702202400377 від 27.02.2024 на суму 3 285 975,11 грн (розрахунковий період 01.10.2023-31.10.2023), гранична дата оплати рахунку 01.03.2024, заборгованість погашено відповідачем 18.02.2025;
- рахунок-фактура № 22902202400377 від 29.02.2024 на суму 3 596 677,86 грн (розрахунковий період 01.11.2023-30.11.2023), гранична дата оплати рахунку 05.03.2024, заборгованість погашено відповідачем 27.02.2025 - в сумі 505 157,92 грн та 28.02.2025 - в сумі 3 091 519,94 грн;
- рахунок-фактура №0103202400915 від 01.03.2024 на суму 19 236 587,58 грн (розрахунковий період 01.12.2023-31.12.2023), гранична дата оплати рахунку 06.03.2024, заборгованість погашено відповідачем 28.02.2025.
Отже, 28.02.2025 відповідачем здійснено останні платежі на погашення заборгованості (суми основного боргу), встановленої рішенням суду у справі № 910/5201/24.
Відповідачем не надано суду жодних заперечень та доказів на спростування вищезазначених сум та дат здійснених НЕК "УКРЕНЕРГО" платежів на погашення заборгованості за спірними рахунками-фактурами.
Відтак, враховуючи суми та дати здійснених відповідачем платежів на погашення заборгованості за кожним спірним рахунком-фактурою, загальна сума заборгованості відповідача з оплати вартості електричної енергії для врегулювання небалансів за період грудень 2022 року - грудень 2023 року (основний борг) становила:
з 12.03.2024 до 07.05.2024 - 34 388 996,12 грн (сума основного боргу, встановлена рішенням суду у справі № 910/5201/24);
з 08.05.2024 до 18.08.2024 - 34 057 498,66 грн (34 388 996,12 грн - 331 497,46 грн оплата за 08.05.2024);
з 19.08.2024 до 24.09.2024 - 33 985 303,97 грн (34 057 498,66 грн - 72 194,69 грн оплата за 19.08.2024);
з 25.09.2024 до 16.12.2024 - 33 877 077,28 грн (33 985 303,97 грн - 108 226,69 грн оплата за 25.09.2024);
з 17.12.2024 до 15.01.2025 - 27 531 752,11 грн (33 877 077,28 грн - 6 345 325,17 грн оплата за 17.12.2024);
з 16.01.2025 до 17.02.2025 - 26 119 240,55 грн (27 531 752,11 грн - 1 412 511,56 грн оплата за 16.01.2025);
з 18.02.2025 до 26.02.2025 - 22 833 265,44 грн (26 119 240,55 грн - 3 285 975,11 грн оплата за 18.02.2025);
27.02.2025 - 22 328 107,52 грн (22 833 265,44 грн - 505 157,92 грн оплата 27.02.2025);
28.02.2025 - 0,00 грн (22 328 107,52 грн - 22 328 107,52 грн оплата 28.02.2025).
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 926/263/17, від 03.09.2018 у справі № 910/5811/16).
З урахуванням приписів частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, отже вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт) (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).
Отже, дії відповідача, а саме затримка останнім сплати заборгованості за спірними рахунками-фактурами у загальному розмірі 34 388 996,12 грн за період як до, так і після набрання чинності рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/5201/24 від 04.09.2024, є підставою для здійснення захисту майнових прав та інтересів позивача у даній справі № 910/3782/25 відповідно до ст. 625 ЦК України.
У даній справі позивачем нараховано інфляційні втрати та 3% річних на суму основного боргу у розмірі 34 388 996,12 грн, яка встановлена рішенням суду у справі № 910/5201/24 та у подальшому зменшувалась на суми здійснених відповідачем оплат по спірним рахункам-фактурам у визначені позивачем періоди 1-8 (з 12.03.2024 по 07.05.2024, з 08.05.2024 по 18.08.2024, з 19.08.2024 по 24.09.2024, з 25.09.2024 по 16.12.2024, з 17.12.2024 по 15.01.2025, з 16.01.2025 по 17.02.2025, з 18.02.2025 по 26.02.2025, з 27.02.2025 по 28.02.2025), а всього за період з 12.03.2024 по 28.02.2025 включно.
Судом досліджено, що у справі № 910/5201/24 при встановленні суми основного боргу за спірними рахунками-фактурами судом було враховано, що "відповідачем погашено заборгованість за грудень 2022 року, а відтак залишок основного боргу становить у розмірі 34 388 996,12 грн". Саме така сума основного боргу була стягнута з відповідача згідно рішення суду у справі № 910/5201/24.
У даній справі № 910/3782/25 нарахування інфляційних втрат та 3% річних здійснено позивачем починаючи з 12.03.2024 на суму основного боргу у розмірі 34 388 996,12 грн (період 1 з 12.03.2024 по 07.05.2024), а відтак спростовуються доводи відповідача про те, що позивачем було враховано суму за розрахунковий період грудня 2022 року у даній справі № 910/3782/25.
Доводи відповідача про те, що позивач не надав докази на підтвердження позовних вимог, а саме належні розрахункові документи та підтвердження настання права вимоги по розрахунковим документам, судом відхиляються як безпідставні, оскільки позивачем долучено до матеріалів справи належні та допустимі докази на підтвердження погашення відповідачем заборгованості за спірними рахунками-фактурами (банківські виписки - а.с. 39-50 т. 1, платіжні інструкції - а.с. 72-96 т. 1), з урахуванням яких позивач визначив, а суд перевірив, базу нарахування (суму) та період прострочення виконання грошового зобов'язання у відповідній сумі.
За приписами п. 7.3.1. глави 7.3 розділу VII Правил ринку (в редакції, чинній на час спірних правовідносин), АР (адміністратор розрахунків) на щодекадній основі надсилає платіжний документ кожній СВБ (сторона, відповідальна за баланс) із зазначенням суми, що СВБ зобов'язана сплатити АР, або суми, що АР зобов'язаний сплатити СВБ через її небаланси електричної енергії протягом відповідного періоду.
Відповідно до п. 7.7.4. глави 7.7 розділу VII Правил ринку оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох робочих днів з дати направлення такого рахунка.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.02.2023 у справі №910/9374/21 зазначено, що у розумінні положень Правил ринку (зокрема пункти 1.1.4, 1.1.2, 1.8.1, 1.11.1, 1.11.8, 5.11.1, 5.11.2, 5.28.1, 7.2.1, 7.7.4), з урахуванням змісту Договору (пункти 4.1, 4.5, 5.3, 5.4), направлення (надсилання, виставлення) рахунків на оплату учасникам ринку здійснюється адміністратором розрахунків (АР) через систему управління ринком. Іншого порядку та способу направлення рахунків, ані Правилами ринку, ані умовами Договору не передбачено, а тому суд вважає належним їх направлення (формування) АР у системі управління ринком. Отже, відповідач, будучи одночасно АР та ОСП, перебуває в цілком різних самостійних статусах учасника ринку електричної енергії, має можливість не тільки отримувати рахунки та ознайомлюватись з їх змістом у момент виставлення таких рахунків у Системі, а й проводити розрахунки за ними.
Судом враховано, що у справі №910/5201/24 судом встановлено, що на виконання умов Договору та пункту 7.3.1 Правил ринку, були сформовані та надіслані спірні рахунки-фактури (перелік наведено вище). З урахуванням п. 7.7.4 глави 7.7 розділу VII Правил ринку судом у справі №910/5201/24 судом встановлено дати спливу строку виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати спірних рахунків-фактур. Такі обставини в силу приписів ст. 75 ГПК України не доказуються при розгляді даної справи № 910/3782/25.
Водночас, суд вважає помилковим включення позивачем дати 28.02.2025 до періоду прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем, оскільки 28.02.2025 відповідачем здійснено останні платежі на погашення заборгованості (суми основного боргу), встановленої рішенням суду у справі № 910/5201/24. Згідно усталеної практики Верховного Суду день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Матеріалами справи підтверджується, що 28.02.2025 відповідачем здійснено платежі на погашення заборгованості у загальній сумі 22 328 107,52 грн, у зв'язку з чим 28.02.2025 у відповідача було відсутнє прострочене грошове зобов'язання за Договором, а відтак підстави для нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних на суму 22 328 107,52 грн за 28.02.2025 відсутні.
Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат у загальній сумі 3 885 026,95 грн, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 3 885 026,95 грн підлягають задоволенню повністю.
Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних у загальній сумі 940 948,37 грн, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним у частині 939 113,19 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 940 948,37 грн 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 939 113,19 грн. В іншій частині вимог про стягнення 3% річних у сумі 1 835,18 грн суд визнав розрахунок позивача необгрунтованим у зв'язку із безпідставним нарахуванням 3% річних за 28.02.2025, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Долучений відповідачем до відзиву на позовну заяву контррозрахунок сум інфляційних втрат та 3% річних (а.с. 146 т. 1) судом відхиляється як такий, що не відповідає дійсним обставинам даної справи № 910/3782/25.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних на 90 відсотків.
В обгрунування наведеного клопотання відповідач послався, зокрема, на загальний висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, згідно якого суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Відповідач звернув увагу суду, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 НЕК "Укренерго" входить до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Відповідно до ст. ст. 52, 53 Закону України "Про ринок електричної енергії" відповідач як оператор системи передачі виконує функції, зокрема адміністратора розрахунків. Відповідач не отримує прибутку від виконання функцій адміністратора розрахунків, натомість здійснює оплату за балансуючу електричну енергію за рахунок і в межах надходжень від постачальників послуг з балансування і сторін, відповідальних за баланс, на рахунок зі спеціальним режимом використання, таку діяльність відповідача як адміністратора розрахунків не можна розглядати як підприємництво.
Крім того, відповідач не отримує жодного бюджетного фінансування на виконання функцій адміністратора розрахунків. Доходи, які отримує відповідач від надання послуг з передачі електричної енергії та з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, мають спрямовуватись виключно на цілі, визначені регулятором ринку (НКРЕКП) у структурі тарифів на ці послуги. Однак структура тарифів на послуги відповідача не передбачає спрямування відповідних доходів на сплату 3% процентів річних.
Відповідач звернув увагу, що в матеріалах справи відсутні докази завдання відповідачем збитків позивачу.
У зв'язку із здійсненням збройної агресії проти України запроваджено воєнний стан. Збройна агресія спричинила тяжкі наслідки для країни і погіршила фінансовий стан відповідача, скоротила надходження коштів від учасників балансуючого ринку за отриману ними електричну енергію. Заборгованість учасників балансуючого ринку перед відповідачем на 30.06.2025 становить понад 38,2 мільярда гривень.
Численні пошкодження об'єктів об'єднаної енергетичної системи України внаслідок бойових дій та терористичних актів держави-агресора вимагають додаткових витрат відповідача для аварійних ремонтних робіт і відновлення енергопостачання, що є критично важливим для національної безпеки і життєзабезпечення населення.
На думку відповідача, покладення на нього такого додаткового фінансового тягаря як сплата 3% річних в період воєнного часу буде невиправданим, нівелюватиме саме призначення процентів річних та завдасть істотної шкоди іншим учасникам ринку електричної енергії.
Суд відзначає, що норми ГК України та ЦК України прямо не містять норм про можливість зменшення нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною 1 статті 233 ГК України врегульовано, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За змістом ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо можливості зменшення розміру процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України дійшла таких висновків:
"Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання…
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на підставі принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір процентів річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання".
Відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних у спірному випадку.
Судом також враховано, що з даним позовом до суду позивач звернувся у зв'язку із значною затримкою у виконанні НЕК "УКРЕНЕРГО" зобов'язань з погашення заборгованості (основного боргу) за Договором у розмірі 34 388 996,12 грн за період грудень 2022 року - грудень 2023 року, яка встановлена судами у справі № 910/5201/24.
Отже, з урахуванням конкретних обставин даної справи № 910/3782/25, суд дійшов про відсутність підстав для зменшення розміру 3% річних.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ "УЕСК" та стягнення з НЕК "УКРЕНЕРГО" 3 885 026,95 грн інфляційних втрат та 939 113,19 грн 3% річних.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.
Щодо клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду у справі № 910/3782/25 на 1 (один) рік з дня прийняття відповідного рішення.
Згідно даного клопотання відповідач вказав на наявність підстав для надання відстрочки виконання рішення суду, які є аналогічними підставам, зазначеним відповідачем для зменшення розміру 3% річних, а саме:
- НЕК "Укренерго" виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі;
- НЕК "Укренерго" як оператор системи передачі виконує функції адміністратора розрахунків - юридичної особи, яка забезпечує організацію проведення розрахунків на балансуючому ринку та ринку допоміжних послуг;
- правовідносини щодо проведення розрахунку між сторонами визначаються імперативним впливом держави, що в свою чергу обмежує відповідача у способах і джерелах оплати за надану послугу;
- згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 НЕК "Укренерго" входить до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;
- відповідач не отримує прибутку від виконання функцій адміністратора розрахунків, натомість здійснює оплату за балансуючу електричну енергію за рахунок і в межах надходжень від постачальників послуг з балансування і сторін, відповідальних за баланс, на рахунок зі спеціальним режимом використання, таку діяльність відповідача як адміністратора розрахунків не можна розглядати як підприємництво;
- у зв'язку із здійсненням збройної агресії проти України запроваджено воєнний стан; збройна агресія спричинила тяжкі наслідки для країни і погіршила фінансовий стан відповідача, скоротила надходження коштів від учасників балансуючого ринку за отриману ними електричну енергію; заборгованість учасників балансуючого ринку перед відповідачем на 30.06.2025 становить понад 38,2 мільярда гривень.
З огляду на наведене, враховуючи специфіку відносин, які існують на ринку електричної енергії в Україні, з метою забезпечення оптимального балансу інтересів сторін у спорі та запобігання настанню негативних наслідків для відповідача і енергетичного сектору країни загалом, беручи до уваги добросовісність поведінки відповідача та винятковість обставин, що склались на ринку електричної енергії, відповідач просить суд надати відстрочку виконання рішення суду у даній справі на 1 (один) рік.
Частиною 1 ст. 239 ГПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Частиною 1 статті 331 ГПК України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Відповідно до частин 3, 4 статті 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. Відстрочка виконання рішення допускається у виняткових випадках і залежно від обставин справи.
Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Особа, яка подала заяву про відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.
Оскільки ГПК України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, то суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами норм ГПК України.
Відстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком, а обґрунтування пов'язаних з цим обставин та подання доказів, які свідчать про наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, покладається на зацікавлену особу.
В силу приписів ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Подані докази мають бути належними, допустимими, достовірними, вірогідними (ст. 76-79 ГПК України).
Проаналізувавши наведені відповідачем у клопотанні підстави та надані документи, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтвердили неможливість виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/3782/25 та не доведено суду винятковості обставин, що унеможливлюють виконання даного рішення суду.
Частиною 4 статті 11 ГПК України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
Суд зазначає, що положеннями п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 326 ГПК України закріплено принцип обов'язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковим на всій території України. Відповідно до ч. 2 ст. 326 ГПК України невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012 виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. У рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
У зв'язку з тим, що відстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Конвенції, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Судом враховано, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, за певних обставин затримка з виконання судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", № 22774/93, п. 74), а також судом взято до уваги те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, п. 43).
З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення судом встановлено, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення.
Суд звертає увагу, що відповідач просить суд відстрочити виконання рішення суду у справі № 910/3782/25 на 1 (один) рік, проте жодним чином не обґрунтовує запропонований термін відстрочення і не надає жодних доказів на підтвердження того, що внаслідок такого відстрочення рішення суду у даній справі буде виконане.
Суд відзначає, що погіршення фінансового стану відповідача, наявність заборгованості контрагентів перед відповідачем за змістом статті 331 ГПК України не може вважатися обставиною, яка може слугувати підставою для відстрочення виконання рішення, оскільки обов'язковість судових рішень, яка передбачена статтею 129-1 Конституції України, не залежить від наявності чи відсутності у боржника коштів.
Суд також відзначає, що лише запровадження воєнного стану не є безумовною підставою для відстрочення виконання рішення та у повній мірі стосується обох сторін, політична та економічна ситуація в країні в рівній мірі впливає на фінансове становище обох сторін.
Крім того, як звертав увагу суд, з даним позовом позивач звернувся до суду у зв'язку із значною затримкою у виконанні НЕК "УКРЕНЕРГО" зобов'язань з погашення заборгованості (основного боргу) за Договором у розмірі 34 388 996,12 грн за період грудень 2022 року - грудень 2023 року, яка встановлена судами у справі № 910/5201/24.
Таким чином, з огляду встановлені судом обставини та з урахуванням принципів розумності та справедливості, балансу інтересів сторін та права на справедливий судовий розгляд, яке може бути порушене у випадку довготривалого невиконання рішення суду, а також те, що рішення суду є обов'язковим до виконання та має бути виконане, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відстрочки виконання рішення суду у даній справі.
Стосовно розподілу судових витрат.
Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, який складається з суми судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження ставки судового збору у зв'язку з поданням позовної заяви в електронній формі.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду не подав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи приписи статті 129 ГПК України та задоволення позовних вимог частково, судовий збір у сумі 57 889,69 грн покладається на відповідача, а в сумі 22,02 грн - на позивача.
Керуючись ст. 4, 13, 73-80, 86, 123, 124, 129, 236-241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" (Україна, 01032, місто Київ, вул. Симона Петлюри, будинок 25, ідентифікаційний код 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ЕНЕРГЕТИЧНА СЕРВІСНА КОМПАНІЯ" (Україна, 01133, місто Київ, вулиця Алмазова Генерала, будинок 18/7, ідентифікаційний код 44311373) 3 885 026,95 грн (три мільйони вісімсот вісімдесят п'ять тисяч двадцять шість гривень 95 коп.) інфляційних втрат, 939 113,19 грн (дев'ятсот тридцять дев'ять тисяч сто тринадцять гривень 19 коп.) 3% річних, 57 889,69 грн (п'ятдесят сім тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять гривень 69 коп.) судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.
Повне рішення складено 15.07.2025.
Суддя Оксана ГУМЕГА