ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.07.2025Справа № 910/1595/25
За позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Армо Тех»
про стягнення 29 990 405,62 грн.,
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.
Представники сторін:
від позивача: Глушпенко В.О.;
від відповідача: Романюха Д.М., Мернік О.В.
Державне підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» (далі - ДП «Агенція оборонних закупівель») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Армо Тех» (далі - ТОВ «Укр Армо Тех») про стягнення 29 990 405,62 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання щодо своєчасної поставки товару на підставі державного контракту на виготовлення та поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №24/3-507-VDK-24 від 01.10.2024, у зв'язку з чим позивачем заявлено про стягнення пені у розмірі 19 777 456,67 грн. та штрафу у розмірі 10 212 948,95 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
05.03.2025 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Укр Армо Тех» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на відсутність його вини у простроченні виконання зобов'язання, що спричинено істотними змінами обставин, поряд із вжиттям всіх залежних від виконавця заходів щодо своєчасного виконання.
07.03.2025 до Господарського суду міста Києва від ДП «Агенція оборонних закупівель» надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримав позовні вимоги, заперечив проти зменшення розміру штрафних санкцій та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
09.04.2025 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Укр Армо Тех» надійшли додаткові пояснення по справі, в яких відповідач просив суд, зокрема, відкласти розгляд справи для надання можливості подати висновок експерта з експертизи менеджменту.
06.05.2025 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Укр Армо Тех» надійшли додаткові пояснення та клопотання, в якому відповідач просив долучити до матеріалів справи копії висновку експерта та супровідного листа, як письмові докази, та прийняти їх до уваги при розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 04.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження на 02.07.2025.
В судовому засіданні 02.07.2025 судом оголошено перерву на 07.07.2025.
Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позов підтримав, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Присутні в судовому засіданні представники відповідача надали пояснення по суті спору, заперечили проти позову, просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а також заявили клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до 1,00 грн.
В судовому засіданні 07.07.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.10.2024 між ДП «Агенція оборонних закупівель» (замовник) та ТОВ «Укр Армо Тех» (виконавець) укладено державний контракт на виготовлення та поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №24/3-507-VDK-24 (далі - «Контракт»), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується виготовити та поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства, умов і вимог контракту товари оборонного призначення, найменування, технічні характеристики, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому контракті та в специфікації товарів оборонного призначення (додаток 1 до контракту), для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов'язується прийняти за участі 1285 військового представництва Міністерства оборони України та оплатити товар в строки та на умовах, визначених контрактом.
Згідно із п. 4.1 Контракту виконавець зобов'язаний поставити товар згідно умов контракту не пізніше строку, визначеного в специфікації.
Пунктом 4.2 Контракту сторони дійшли згоди про те, що в обґрунтованих випадках сторони мають право коригувати строки поставки і приймання товару не пізніше ніж за 5 (п'ять) календарних днів до закінчення строку дії контракту шляхом внесення змін до контракту на підставі письмового звернення виконавця, яке виконавець повинен надати не пізніше ніж за 10 (десять) календарних днів до дати поставки товару, зазначеної в специфікації, з обґрунтуванням та наданням документального підтвердження настання такого випадку відповідно до вимог розділу 7 контракту.
Контракт набирає чинності з дати його укладення та діє до 31 березня 2025 року, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного виконання.
Умовами специфікації до Контракту сторони погодили, що 130 одиниць товару має бути поставлено до 20.12.2024, а 20 одиниць - до 15.01.2025.
На виконання умов Контракту відповідач поставив, а позивач прийняв товар у загальній кількості 150 одиниць, що підтверджується актами приймання-передачі товару за державним контрактом №1 від 09.12.2024 у кількості 10 одиниць, №2 від 11.12.2024 - 10 одиниць, №3 від 12.12.2024 - 10 одиниць, №4 від 16.12.2024 - 9 одиниць, №5 від 20.12.2024 - 4 одиниці, №6 від 30.12.2024 - 7 одиниць, №7 від 31.12.2024 - 10 одиниць, №8 від 03.01.2025 - 6 одиниць, №9 від 04.01.2025 - 6 одиниць, №10 від 05.01.2025 - 7 одиниць, №11 від 06.01.2025 - 7 одиниць, №12 від 07.01.2025 - 4 одиниці, №13 від 08.01.2025 - 10 одиниць, №14 від 09.01.2025 - 7 одиниць, №15 від 10.01.2025 - 7 одиниць, №16 від 11.01.2025 - 7 одиниць, №17 від 12.01.2025 - 7 одиниць, №18 від 13.01.2025 - 8 одиниць, №19 від 14.01.2025 - 8 одиниць та №20 від 15.01.2025 - 6 одиниць.
Разом з тим, 10.12.2024 відповідач звертався до позивача із листом №2024-12/62, в якому повідомив про істотні зміни обставин та просив про перенесення строків поставки за Контрактом.
12.12.2024, в додаток до листа №2024-12/62 від 10.12.2024, ТОВ «Укр Армо Тех» направило ДП «Агенція оборонних закупівель» копію висновку Торгово-промислової палати України №2847/12 від 10.12.2024 про наявність факту істотної зміни обставин.
В той же час, ДП «Агенція оборонних закупівель» звернулась до ТОВ «Укр Армо Тех» із претензією №11/2-18836 від 25.12.2024, в якій повідомило про відсутність факту поставки 87 одиниць товару, у зв'язку з чим просило сплатити штрафні санкції у загальному розмірі 7 401 887,33 грн.
Спір у справі виник у зв'язку із несвоєчасною, на думку позивача, поставкою відповідачем товару на підставі Контракту, у зв'язку з чим позивачем заявлено про стягнення з відповідача пені у розмірі 19 777 456,67 грн. та штрафу у розмірі 10 212 948,95 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Судом встановлено, що згідно умов специфікації до Контракту виконавець взяв на себе зобов'язання поставити товар у кількості 130 одиниць до 20.12.2024 та у кількості 20 одиниць - до 15.01.2025.
Відповідно до актів приймання-передачі товару за державним контрактом №1 від 09.12.2024 у кількості 10 одиниць, №2 від 11.12.2024 - 10 одиниць, №3 від 12.12.2024 - 10 одиниць, №4 від 16.12.2024 - 9 одиниць, №5 від 20.12.2024 - 4 одиниці, №6 від 30.12.2024 - 7 одиниць, №7 від 31.12.2024 - 10 одиниць, №8 від 03.01.2025 - 6 одиниць, №9 від 04.01.2025 - 6 одиниць, №10 від 05.01.2025 - 7 одиниць, №11 від 06.01.2025 - 7 одиниць, №12 від 07.01.2025 - 4 одиниці, №13 від 08.01.2025 - 10 одиниць, №14 від 09.01.2025 - 7 одиниць, №15 від 10.01.2025 - 7 одиниць, №16 від 11.01.2025 - 7 одиниць, №17 від 12.01.2025 - 7 одиниць, №18 від 13.01.2025 - 8 одиниць, №19 від 14.01.2025 - 8 одиниць та №20 від 15.01.2025 - 6 одиниць, відповідач повністю виконав зобов'язання із поставки товару за Контрактом, проте допустив прострочення щодо поставки 87 одиниць товару, що не заперечується сторонами.
В той же час, за твердженням відповідача, у ТОВ «Укр Армо Тех» відсутня вина в порушенні строків постачання за Контрактом, так як було вжито всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання та недопущення господарського правопорушення, проте істотні зміни обставин, які не залежали від виконавця, сприяли допущенню прострочення.
Відповідач стверджує, що активізація ракетних атак та застосування БПЛА по території Києва та Київської області, погіршення ситуації з електропостачанням, де сконцентровані виробничі потужності виконавця, завадили своєчасно виконати зобов'язання за Контрактом.
Відповідно до п. 4.2 Контракту в обґрунтованих випадках сторони мають право коригувати строки поставки і приймання товару не пізніше ніж за 5 (п'ять) календарних днів до закінчення строку дії контракту шляхом внесення змін до контракту на підставі письмового звернення виконавця, яке виконавець повинен надати не пізніше ніж за 10 (десять) календарних днів до дати поставки товару, зазначеної в специфікації, з обґрунтуванням та наданням документального підтвердження настання такого випадку відповідно до вимог розділу 7 контракту.
Крім того, в п. 7.12 Контракту сторонами передбачено, що продовження строку (терміну) виконання зобов'язань постачання товару можливе у випадку настання істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов'язків за контрактом у разі, якщо вони змінились настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б контракт, або уклали б його на інших умовах. У разі зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні контракту він може бути змінений або розірваний за згодою сторін. Доказом виникнення істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов'язків за контрактом є документ (висновок) про істотну зміну обставин, що видається Торгово-промисловою палатою України. Сторона, що не може виконати зобов'язання за контрактом унаслідок виникнення істотною зміни обставин, повинна у максимально короткий час (не пізніше 5 (п'яти) календарних днів) з моменту їх виникнення повідомити про це в письмовій формі іншу сторону. У разі неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання істотної зміни обставин вона позбавляється права посилатися на ці обставини, навіть при наявності відповідного висновку про істотну зміну обставин, що видається Торгово-промисловою палатою України.
З огляду на вказані обставини та положення Контракту, відповідач звернувся до позивача із проханням перенесення строків поставки та надав копію висновку Торгово-промислової палати України №2847/12 від 10.12.2024, відповідно до якого:
- в момент укладення Контракту сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане (посилення воєнних дій на території України, зокрема, активізація ракетних атак та застосування БПЛА по території Києва та Київської області, погіршення ситуації з електропостачанням, де сконцентровані виробничі потужності виконавця за Контрактом);
- факт масованих обстрілів території Києва та Київської області та тривалі відключення електроенергії, де сконцентровані виробничі потужності виконавця, зумовлений причинами, що останній не міг усунути після їх виникненні при всій турботливості та обачності, які від нього вимагаються;
- виконання Контракту порушує співвідношення майнових інтересів сторін та позбавляє виконавця того, на що він розраховував при укладенні договору;
- виконавець за Контрактом не приймав на себе ризик зміни обставин, оскільки це не охоплюється обсягом його повноважень та суперечить положенням законодавства та внутрішнім документам про охорону праці та посадовим інструкціям відповідальних за безпеку праці та дотримання технологічних умов працівників.
Таким чином, відповідач скористався домовленостями із замовником, які закріплені в Контракті, повідомив про настання істотсної зміни обставин та надав докази в підтвердження таких обставин у відповідності із положеннями п. 4.2 та 7.12 Контракту.
Щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв'язку з нормами законодавчих актів, а саме статей 3, 628, 629 Цивільного кодексу України та статті 61 Конституції України слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв'язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи.
Суд звертає увагу, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі №910/12876/19).
За частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Сторони, укладаючи Контракт, чітко визначили порядок та спосіб повідомлення про настання істотної зміни обставин (п. 7.12 Контракту), яких відповідачем дотримано та про що своєчасно повідомлено позивача, проте останнім, всупереч умовам Контракту, не забезпечено можливості скористатись правом на коригування строків поставки та своєчасно виконанти зобов'язання.
Відповідно до п. 7.14 Контракту сторони усвідомлюють, що цей контракт укладається під час дії в Україні правового режиму військового стану, а тому сам факт дії воєнного стану в Україні, не буде вважатись обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами)/істотною зміною обставин, крім випадків настання конкретних подій/обставин (окупація території агресором, куди повинен поставитись товар; знищення безпосередньо товару та/або бази/складів/приміщень виконавця, де тимчасово зберігався (у разі відсутності інформації замовника щодо місця поставки товару) товар для замовника тощо) під час дії правового режиму воєнного стану, що буде підтверджено документами, які видаються органами державної влади.
Суд відзначає, що інтенсивність масованих обстрілів та тривалість відключення електроенергії є обставинами, яких неможливо передбачити і врахувати при розрахунку строків виконання зобов'язання та їх можливо віднести до тих конкретних подій/обставин про які йде мова у п. 7.14 Контракту.
В даному випадку, під час виконання Контракту мали місце інтенсивні масовані обстріли території Києва і Київської області та тривалі відключення електроенергії, де сконцентровані виробничі потужності виконавця, факт чого засвідчено висновком Торгово-промислової палати України №2847/12 від 10.12.2024 та не спростовано позивачем.
Відповідач обґрунтовано стверджує про те, що саме вказані обставини стали причиною несвоєчасного виконання зобов'язання за Контрактом, про що позивач був повідомлений у відповідності із його умовами.
ТОВ «Укр Армо Тех» вжито всіх необхідних дій для підтвердження настання у останнього вказаних обставин, належним чином та у передбачені Контрактом строки і спосіб повідомлено ДП «Агенція оборонних закупівель» про зміну істотних обставин, що в свою чергу позивачем не спростовано.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведені обставини, відповідачем доведено відсутність його вини у несвоєчасній поставці ДП «Агенція оборонних закупівель» 87 одиниць товару на підставі Контракту.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1 ст. Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. У задоволенні позову Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 14.07.2025.
Суддя В.П. Босий