вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
(додаткова)
"15" липня 2025 р. Справа№ 910/13040/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Хрипуна О.О.
Коробенка Г.П.
секретаря судового засідання Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 15.07.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології» про ухвалення додаткового рішення
подану за наслідками розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи»
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 (повний текст складено і підписано 11.04.2025)
та
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 (повний текст складено і підписано 25.04.2025)
у справі № 910/13040/24 (суддя Карабань Я.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи»
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус»
про стягнення 324 600,00 грн.
Позов заявлено про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 324 600, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором про закупівлю послуг № 4600007120 від 20.01.2023, а тому відповідач як бенефіціар за банківською гарантією від № 30843 від 16.01.2023 не мав підстав для стягнення банківської гарантії та, відповідно до п. 10.9.6 вказаного договору та ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі», зобов'язаний повернути позивачу як принципалу отримані від АТ «Комерційний банк «Глобус» в якості забезпечення виконання договору 324 600,00 грн..
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі № 910/13040/24 позов задоволено повністю.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 у справі № 910/13040/24 заяву позивача про ухвалення додаткового рішення в справі задоволено повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 у справі № 910/13040/24 залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 у справі № 910/13040/24 залишено без змін.
30.06.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просить прийняти додаткову постанову по справі №910/13040/24, якою стягнути з відповідача на користь позивача кошти у розмірі 31 100,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з апеляційним розглядом справи №910/13040/24.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.06.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології» про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/13040/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Коробенко Г.П., Хрипун О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 у справі № 910/13040/24 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 910/13040/24 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з розглядом заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології» про ухвалення додаткового рішення до надходження матеріали справи № 910/13040/24 до Північного апеляційного господарського суду.
07.07.2025 матеріали справи № 910/13040/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології» про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/13040/24 призначено до розгляду у судовому засіданні на 15.07.2025 об 10:30 год.
08.07.2025 до суду від відповідача надішли заперечення, в яких заявник просить заяву про ухвалення додаткового рішення залишити без задоволення, а у різі ухвалення додаткового рішення - зменшити розмір витрат позивача на правничу допомогу на 99 % у зв'язку з їх неспівмірністю.
В судовому засіданні представник позивача подану заяву підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник відповідача проти задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення заперечив.
Дослідивши матеріали заяви позивача про ухвалення додаткового рішення та заперечень відповідача, заслухавши пояснення учасників судового процесу, колегія суддів дійшла до висновку про те, що вказана заява підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Стаття 221 ГПК України встановлює, що:
- якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1);
- для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 2);
- у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (ч. 3).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 ГПК України).
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ГПК України в суді апеляційної та касаційної інстанції є апеляційна та касаційна скарга, а також відзиви на апеляційну та касаційну скаргу, а докази понесення таких витрат - до винесення постанови або протягом п'яти днів після ухвалення постанови, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи слідує, що:
- позивач у відзиві на апеляційну скаргу навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, вказавши, що такі витрати є витрати на професійну правничу допомогу сума яких становить 31 000,00 грн., а також навів детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом в суді апеляційної інстанції та зазначив, що докази на підтвердження судових витрат, зокрема акт приймання-передачі, він має намір подати до суду до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, відповідно до ст. 129 ГПК України;
- заява про ухвалення додаткового рішення до якої доданий акт приймання-передачі № 27/06-1 від 27.06.2025 (решта доказів на понесення судових витрат були надані позивачем раніше - примітка суду), надійшли до суду 30.06.2025, тобто у строк, який не перевищує п'ять днів (з урахуванням вихідних днів) з дня ухвалення судом апеляційної інстанції постанови у цій справі (26.06.2025);
Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.
Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем долучено до матеріалів справи копії:
- договору про надання правової (професійної правничої) допомоги №88365-1 від 17.11.2023 (далі договір №88365-1), укладеного з Адвокатським об'єднанням «Синегор» з додатковою угодою №08/10-2 від 08.10.2024 до вказаного договору;
- акту приймання-передачі №27/06-1 від 27.06.2025 на суму 31 100,00 грн., з переліком наданих послуг;
- ордера серії ВС №1319615 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №002510 на ім'я адвоката Пушинського М.В.;
Наданими позивачем документами підтверджено, що:
- за умовами договору №88365-1 Адвокатське об'єднання «Синегор» (далі об'єднання) зобов'язалось надати правничу допомогу з представництва інтересів позивача в Господарському суді міста Києва, Північному апеляційного господарському суді та Верховному Суді у справах за позовами позивача до відповідача про стягнення грошових коштів з неправомірного стягнення суми банківських гарантій, в тому числі і щодо стягнення суми гарантій сплаченої за договором та банківською гарантією №30843;
- правова допомога, яка надається суді апеляційної інстанції у цій справі складається з:
1) подача відзиву на апеляційну скаргу, вироблення правової позиції та погодження її з клієнтом;
2) формування та направлення документів по суті спору;
3) представництво інтересів позивача в Північному апеляційному господарському суді під час здійснення господарського судочинства;
- у додатковій угоді №08/10-2 від 08.10.2024 сторонами погоджено, що вартість надання послуг з подачі відзиву на апеляційну скаргу, вироблення правової позиції та погодження її з клієнтом становить 12 700,00 грн., формування та направлення документів по суті спору та представництво інтересів клієнта в Північному господарському суді - 18 400,00 грн.
- сторонами 27.06.2025 підписаний акт приймання-передачі № 27/06-1 в якому сторони погодили, що послуги перелічені вище в п.п.1-3 надані об'єднанням та прийняті позивачем, який не має претензії щодо якості правової допомоги, вартість наданих послуг становить 31 100,00 грн., об'єднання підтверджує повну оплату наданої послуги;
Доказів оплати вказаних послуг матеріли справи не містять, проте:
- не є підставою для відмови у стягнення витрат на професійну правничу допомогу відсутність надання доказів їх оплати позивачем, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Вказана правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19;
- Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну «фактично понесені» витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними». З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тогджу проти Туреччини», заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; «Начова та інші проти Болгарії», заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005 VII; «Імакаєва проти Росії», заява № 7615/02, ECHR 2006 XIII; «Карабуля проти Румунії», заява № 45661/99, п. 180, від 13.07.2010; «Бєлоусов проти України», заява № 4494/07, п. 116, від 07.11.2013.
Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу об'єднанням послуг на заявлену до стягнення суму.
Щодо обставин, пов'язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
У наданих запереченнях відповідач просить заяву про ухвалення додаткового рішення залишити без задоволення, а у різі ухвалення додаткового рішення - зменшити розмір витрат позивача на правничу допомогу на 99 % у зв'язку з їх неспівмірністю, пославшись на те, що:
- до заяви про ухвалення додаткового рішення детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат із зазначенням кількості витраченого часу, необхідних для надання правничої допомоги, не надано, що суттєво обмежує відповідача у можливості спростування розрахунку вартості наданих позивачу послуг професійної правничої допомоги;
- надана позивачем копія платіжної інструкції № 75 від 15.01.2025 на суму в 100 000,00 грн. не містить вказівок про те, що ці кошти повністю або частково стосуються надання послуг саме у цій справі, оскільки така платіжна інструкція може стосуватись інших послуг, які надавались АО «Синегор» позивачу;
- заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, так як АО «Синегор» надавалась професійна правнича допомога позивачу в аналогічних чи подібних справах № 910/2375/24, 910/2582/24, 910/2414/24, 910/2573/24, 910/2427/24, 910/3428/24, 910/13038/24 з приводу виконання банківських гарантій та/або стягнення коштів, отриманих бенефіціарами в результаті виконання гарантами таких банківських гарантій, а також іншим суб'єктам господарювання у подібних позовах до відповідача (справи № 910/18350/23, 910/18620/23, 910/11352/24, та ін.). Вказане свідчить про те, що супровід цієї справи № 910/13040/24 не потребував значних часових витрат представника позивача для вивчення обставин справи, умов укладеного між позивачем та відповідачем договору та вироблення правової позиції;
- супровід цієї справи № 910/13040/24 на стадії апеляційного провадження не потребував значних часових витрат представника позивача для вивчення обставин справи, умов укладеного між позивачем та відповідачем договору та вироблення правової позиції, тим більше з урахуванням сформованої судової практики у подібних справах;
- акт приймання передачі наданих послуг містить інформацію про подвійне надання одних і тих же послуг. Так, формування та направлення документів по суті спору не може розглядатись як окрема послуга, оскільки такі дії є складовою процесу подачі відзиву на апеляційну скаргу. Вироблення правової позиції та погодження її з клієнтом також не є об'єктивно необхідним з огляду на суть оскаржуваного рішення та зміст поданих сторонами процесуальних документів, При цьому правова позиція була розроблена та її було погоджено з клієнтом ще при поданні позовної заяви, а не при розгляді справи у суді апеляційної інстанції;
Колегія суддів зазначає про те, що доводам щодо відсутності належних доказів оплати позивачем послуг правову оцінку колегією суддів вже надано.
Щодо інших доводів, колегія суддів зазначає про таке.
Щодо відсутності детального опису робіт (наданих послуг) та часу витраченого адвокатом на їх виконання, колегія суддів зазначає про таке.
За змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Слід зауважити на тому, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
Частинам 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Водночас колегія суддів звертається до наступних висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21:
- за положенням ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі;
- пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства;
- зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо;
- так, ч. 3 ст. 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги;
- оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат;
- саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару);
- правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару;
- Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що ч. 3 ст. 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
- тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис;
- Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права;
- статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті;
- отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
При розгляді вказаної справи Велика Палата Верховного Суду:
- відійшла від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18, щодо того, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу;
- та дійшла наступних висновків: учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
З матеріалів справи слідує, що детальний опис робіт (наданих послуг) фактично акті приймання-передачі №27/06-1 від 27.06.2025, а відтак сам лише факт відсутності детального опису робіт із зазначенням часу, витраченого адвокатом на їх виконання, з огляду на те, що у вказані додатковій угоді сторонами фактично погоджено фіксований розмір гонорару за кожну з наданих послуг, не позбавляє відповідача можливості доводити неспівмірність цих витрат. В свою чергу, за обставин, що склались відмова позивачу у стягнення витрат на послуги адвоката лише з огляду на відсутність детального опису робіт із зазначенням часу, витраченого адвокатом на їх виконання буде свідчити про надмірний формалізм.
Водночас колегія суддів частково погоджується з наведеним відповідачем запереченнями та зазначає, наступне.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20).
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/1929/19 від 09.06.2022.
За практикою Верховного Суду у справах №756/2114/17 і №911/3386/17 зазначено, що оскільки правова позиція позивача в судах попередніх інстанцій не змінювалася, то не підтверджується наявність об'єктивної необхідності для адвокатів, які надавали правову допомогу відповідачу в судах попередніх інстанцій, вивчати додаткові джерела права, бо відповідач не міг бути необізнаним із позицією позивача, законодавство, яким регулюється спір у справі, документи й доводи, якими позивач обґрунтовував свої вимоги й інші обставини, отже підготовка цієї справи в суді касаційної інстанції не вимагала великого обсягу юридичної й технічної роботи.
Колегія суддів зазначає про те, що з матеріалів справи слідує, що правова позиція позивача не змінювалась протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, представництво його інтересів здійснювалось тим саме адвокатським об'єднанням, адвокат, який складав відзив на апеляційну скаргу був обізнаний з обставинами даної справи. При цьому за наслідками розгляд справи в суді першої інстанції з відповідача на користь позивача було присуджено витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 20 000,00 грн.
При цьому, з огляду на вказане витрати на вироблення правової позиції та погодження її з клієнтом фактично не є потрібними, оскільки, як вірно зауважено відповідачем правова позиція була розроблена та її було погоджено з клієнтом ще при поданні позовної заяви, а не при розгляді справи у суді апеляційної інстанції.
Водночас матеріалами справи підтверджується представництво об'єднанням інтересів позивача в суді апеляційної інстанції, в той час як відповідач у запереченнях фактично просить взагалі відмовити у стягненні вартості таких послуг або зменшити їх розмір на 99%, тобто до 310,00 грн., що явно не відповідає середньому розміру цін на ринку та, відповідно, не відповідає принципу господарського судочинства, передбаченому у п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, а саме відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
З огляду на ступінь складності справи, наданий адвокатом обсяг послуг, затрачений ним час на надання таких послуг, колегія суддів вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на правову (правничу) допомогу, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні з виконаною роботою у суді апеляційної інстанції, отже їх розмір є необґрунтованими у зазначеному вище розмірі.
Враховуючи наведене, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ними витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин справи, колегія суддів, дійшла висновку, що заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу не відповідає критеріям обґрунтованості, розумності, співмірності та пропорційності, а також у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг є завищеним, а відтак стягненню підлягають витрати позивача у загальній сумі 10 000,00 грн.
Таким чином заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології» про ухвалення додаткового рішення задовольняються частково.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 221, 244, 252 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1 Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології» про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології» витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в сумі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
3. В іншій частині вимог заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології» про ухвалення додаткового рішення про ухвалення додаткового рішення відмовити.
4. Видачу наказу із зазначенням реквізитів сторін доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 15.07.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.О. Хрипун
Г.П. Коробенко