вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" липня 2025 р. Справа№ 910/2469/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2025
у справі № 910/2469/25 (суддя І.В. Усатенко)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Білий дім»
про стягнення 542 516,41 грн,
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -
До Господарського суду міста Києва від Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» надійшла позовна заява до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Білий дім» про стягнення 542516,41 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Білий дім» зобов'язань за договором № 05244/4-02 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 11.11.2004 в частині повної та своєчасної оплати за спожиті послуги.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 у справі №910/2469/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Білий дім» на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» суму основного боргу у розмірі 439 898,06 грн, втрати від інфляції у розмірі 26154,50 грн, 3% річних у розмірі 6 656,50 грн, пеню у розмірі 6167,94 грн, судовий збір у розмірі 5746,52 грн. В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 39843,16 грн та штрафу у розмірі 21994,90 грн, втрат від інфляції у розмірі 1361,15 грн, 3% річних у розмірі 440,20 грн відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено надання відповідачу послуг з постачання питної води та приймання стічних вод на загальну суму 439 898,06 грн, які останнім не оплачені.
Враховуючи, прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, у перерахованому судом розмірі.
Одночасно місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної вимоги про стягнення штрафу.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні пені у розмірі 39 843,16 грн та штрафу у розмірі 21 994, 90 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати саме умови договору, оскільки відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання, відповідач, підписуючи договір, погодився з усіма його умовами, а зменшення розміру пені на підставі ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» суперечить умовам укладеного між сторонами договору.
Апелянт також посилається на те, що визначений ним розмір пені - 46 011,10 грн не перевищує 100% загальної суми боргу, яка складає 439 898,06 грн, відтак її розмір є обґрунтованим.
За твердженнями скаржника, надсилання до банківської установи відповідача дебетово-інформаційних повідомлень (рахунків) на оплату послуг за спірний період, які останнім неоплачені, і є підставою для накладення штрафу, розмір якого передбачено договором.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 у справі № 910/2469/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 10.07.2025. Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Білий дім» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 26.06.2025. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2469/25.
19.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/2469/25.
Відповідач правом, передбаченим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав.
Разом із цим, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).
У судовому засіданні 10.07.2025 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні пені та штрафу та прийняти у цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача 46011,10 грн пені та 21994,90 штрафу.
Представник відповідача заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
10.07.2025 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 11.11.2004 між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (постачальник) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Білий дім» (абонент) укладено договір № 05244/4-02 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва (надалі - Дозвіл), приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва (місцеві правила приймання), а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженим наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 р. за № 165/374 (правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 р. за № 403/6691 (Правила приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини які виникають за цим договором.
Пунктом. 1.2. договору визначено, що договором встановлюється цілодобовий режим водопостачання та приймання стоків. Режим може бути змінений постачальником без внесення змін до договору у випадку прийняття органами місцевого самоврядування або органами виконавчої влади відповідних нормативних документів, які визначатимуть інший режим надання послуг (встановлення графіків подачі води та/або приймання стоків тощо).
Відповідно до п. 2.1.1., 2.1.2. договору, облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показниками лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.
Зняття показників з лічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонентів із стабільним об'ємом водоспоживання (до 30 куб. із незначним коливанням) зняття показників може здійснюватися постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг виходячи із його середньодобового споживання води. Показання лічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг.
За умовами п. 2.1.4. договору кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання.
Пунктом 2.1.6. договору передбачено, що облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ними послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг та проводить з ним звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків вважаються безумовного погодженими абонентом.
Згідно з п. 2.2.1. договору, постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента платіжні документи (в електронному вигляді дебетові повідомлення, вимоги - доручення, тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у платіжних документах без внесення додаткових змін до договору стосовно строків їх введення та розмірів.
Пунктом 2.2.2. договору визначено, що оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу оплата, що надходить від абонента, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.
Відповідно до п. 2.2.4. договору у разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документа, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.
У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтованими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною (п. 2.2.5. договору).
Згідно з п. 3.1. договору основними обов'язками постачальника за договором є: забезпечення постачання питної води, якість якої відповідає ГОСТу 2874-82, приймання стічних вод, визначення у строки, встановлені графіком обслуговування лічильників абонента, кількість наданої абоненту води та прийнятих від нього стоків в міську каналізаційну мережу, щомісячно направлення абоненту розрахункових документів на оплату наданих йому послуг тощо.
Пунктом 3.3.6. договору визначений обов'язок абонента забезпечувати своєчасний та безперешкодний доступ представникам постачальника (при наявності посвідчень) для зняття показань з приладів обліку з водоспоживання, для взяття з каналізаційних колодязів контрольних проб на перевірку допустимих концентрацій (ДК) забруднюючих речовин у стічних водах, що приймаються до міської каналізаційної мережі.
Договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення. Відносини сторін до укладення нового договору регулюються даним договором (п. 7.1. договору).
За твердженням позивача, всупереч наведеним умовам договору, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Білий дім» не сплатило за спожиті послуги за період з 01.09.2023 по 31.10.2024 та має заборгованість в сумі 439 898,06 грн.
Крім того, позивачем на прострочене зобов'язання нараховано пеню в сумі 46011,10 грн, інфляційні витрати в сумі 27 515,65 грн, 3% річних в сумі 7096,70 грн та штраф у розмірі 21 994,90 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи як окремо так і в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Вирішуючи спір, місцевий господарський суд правильно визначив правову природу правовідносин, які склалися між сторонами, вказавши, що такі відносини мають ознаки договору надання послуг.
Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Таким чином, укладення сторонами договору № 05244/4-02 від 11.11.2004 було спрямоване на надання позивачем відповідачу послуги з постачання питної води та прийняття стічних вод та одночасного обов'язку відповідача по здійсненню їх оплати.
Водночас на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» та Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» 2) виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; 5) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; 6) індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; 9) колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги; 13) споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами..
Згідно зі ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» послуги з централізованого питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання з урахуванням вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» на підставі договору з: об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання на підставі укладених ними договорів. Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті. Порядок надання споживачам послуг з питного водопостачання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Положеннями ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», зокрема, передбачено, що споживачі питної води зобов'язані: своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання.
Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» облік у сфері питного водопостачання здійснюється підприємствами питного водопостачання і споживачами за допомогою технічних засобів, що відповідають вимогам технічних регламентів.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Місцевим господарським судом встановлено, що на підтвердження факту надання позивачем послуг з постачання питної води та приймання стічних вод за договором у період з 01.09.2023 по 31.10.2024 на загальну суму 439 898,06 грн надано акти обстеження та зняття показань з вузла обліку за вересень 2023 року - жовтень 2024 року, розрахунки обсягів спожитих послуг централізованого водопостачання та централізованого відведення на об'єктах споживача.
Також позивачем надана довідка АТ «Комінбанк» від 09.12.2024 №95/7959 до якої долучено реєстр дебетових повідомлень, що надсилались відповідачу у період з 01.09.2023 по 31.10.2024 на адресу його банківської установи.
Відтак, матеріалами справи підтверджується надання позивачем у період з 01.09.2023 по 31.10.2024 послуг з постачання питної води та приймання стічних вод, відповідно до укладеного договору на суму 439898,06 грн.
Відповідачем не спростовано кількість та вартість отриманих послуг за договором, наданих йому позивачем у період з 01.09.2023 по 31.10.2024, та у встановлений договором строк не направлено свого представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання акту звіряння. Тому, в силу положень 2.1.6 договору, кількість та вартість наданих ПрАТ «АК «Київводоканал» з 01.09.2023 по 31.10.2024 послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі вважаються безумовно погодженими абонентом.
Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення за період з 01.09.2023 по 31.10.2024.
Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 439898,06 грн.
Вказані висновки місцевого господарського суду не оскаржуються на стадії апеляційного перегляду справи.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 27515,65 грн, 3% річних у розмірі 7096,70 грн за загальний період прострочення з 08.10.2023 по 31.10.2024, пені у розмірі 46011,10 грн за загальний період прострочення з 08.12.2023 по 31.10.2024, та штрафу у розмірі 21994,90 грн колегія суддів зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» № 206 від 05.03.2022, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 №390, установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 №1405, яка набрала чинності 31.12.2023, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» № 206 від 05.03.2022, а саме пункт 1 викладено у новій редакції та установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).
Відповідач територіально знаходиться у місті Києві, яке з 31.12.2023 і по теперішній час не відноситься до територіальних громад, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування 3% річних, інфляційних втрат та неустойки (штрафу, пені) є обґрунтованими з 31.12.2023, дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 №1405, оскільки до зазначеної дати було заборонено здійснювати вказані нарахування.
Крім того, апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що позивачем при визначенні дати виникнення зобов'язань з оплати комунальних послуг, не враховано, що в деяких місяцях останній день строку на оплату припадав на вихідний день, а тому останнім було невірно визначено дати початку нарахування санкцій.
Щодо вимог про стягнення пені та штрафу, які є предметом апеляційного розгляду, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 4.2 договору у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оплата споживачем пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному розмірі.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.
Нормами ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Пунктом 41 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 № 690 передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за послуги споживач сплачує пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не більше 0,01 відсотка суми боргу за кожний день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за послуги.
Як вбачається з матеріалів справи, послуги, які надані відповідачеві з водопостачання, є комунальними послугами, а тому їх регулювання підпадає під норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який, на переконання колегії суддів, є спеціальним для наведених правовідносин сторін.
Відтак, у відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який є спеціальним законом у спірних правовідносинах, нарахування пені не може здійснюватися в розмірі вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.
Зазначене спростовує доводи апелянта про те, що граничний розмір пені визначений, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», не підлягає застосуванню, оскільки сторонами при укладанні договору №05244/4-02 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, погоджено сплату пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу.
Здійснивши перерахунок розміру пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що задоволенню підлягає пеня у розмірі 6167,94 грн, враховуючи встановлений судом період нарахування та перенесення останнього дня строку на оплату на перший робочий день, у разі якщо такий припав на вихідний.
Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача штрафу відповідно до п. 4.6 договору у розмірі 21994,90 грн.
Вирішуючи дану вимогу колегія суддів зазначає наступне.
За безпідставну відмову сплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити. Сплата штрафу не звільняє абонента від обов'язку оплатити рахунок постачальника (п. 4.6 договору).
Колегія суддів зазначає, що для застосування зазначеного пункту договору та накладення на відповідача штрафу, необхідним є наявність двох обставин, а саме: 1) направлення відповідачу рахунку або вимоги; 2) відмова відповідача від сплати направленого рахунку або вимоги.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні рахунки або вимоги, які направлялися відповідачу і від оплати яких останній відмовився.
Апеляційний господарський суд звертає увагу, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку штрафу та не зазначено, які саме рахунки відповідач відмовився оплатити і на яку суму.
Враховуючи недоведеність виставлення рахунків відповідачу та відмови останнього від їх оплати, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафу, у зв'язку з її необґрунтованістю.
Твердження апелянта про те, що надсилання дебетово-інформаційних повідомлень до банківської установи відповідача, які останнім не оплачено, є підставою для застосування штрафних санкцій, передбачених договором, відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки направлення до банківської установи абонента (відповідача) розрахункових документів (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги- доручення тощо), не є тотожним до передбаченого п. 4.6 договору направлення відповідачу рахунку або вимоги, у зв'язку з тим, що у першому випадку розрахунковий документ направляється до банківської установи відповідача, а у другому випадку - відповідачу.
Посилання апелянта на справу №910/11984/21 також відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, разом з тим у справі №910/11984/21 відсутні висновки Верховного Суду щодо подібних правовідносин.
Правомірність вирішення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, судом апеляційної інстанції не переглядаються з огляду на межі вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому в задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» необхідно відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2025- залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 у справі № 910/2469/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 у справі №910/2469/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/2469/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до статей 287-291 ГПК України.
Повний текст підписано 15.07.2025.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко