Постанова від 09.07.2025 по справі 911/3363/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2025 р. Справа№ 911/3363/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Сибіги О.М.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 09.07.2025,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 (повний текст рішення складено та підписано 01.05.2025)

у справі №911/3363/24 (суддя Колесник Р.М.)

за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до 1) Поліської селищної ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок Полісся"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс"

про визнання недійсним рішення, договору оренди, скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Заступника керівника Київської обласної прокуратури (надалі - прокурор/прокуратура) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (надалі - КОДА) до Поліської селищної ради (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок Полісся" (далі - ТОВ "Світанок Полісся", відповідач-2) із наступними позовними вимогами:

1) усунути перешкоду власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 50,6701 га з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011 шляхом визнання рішення Радинської сільської ради Поліського району від 15.07.2020 № 845-53-VII недійсним;

2) усунути перешкоди власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора індексний номер 53209286 від 20.07.2020 про державну реєстрацію права власності за Радинською сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011 із припиненням речових прав щодо неї.

3) усунути перешкоди власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011 шляхом визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, який укладено 15.07.2020 між Радинською сільською радою та ТОВ "Світанок Полісся".

4) усунути перешкоди власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011 у Державному земельному кадастрі.

В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, належить державі на праві державної власності, а тому Радинська сільська рада (правонаступником якої стала Поліська селищна рада) не мала повноважень на здійснення реєстрації права комунальної власності на неї та розпорядження зазначеною земельною ділянкою на користь ТОВ "Світанок Полісся".

Відповідно до листа ДП "СЛП "Київоблагроліс" від 30.05.2024 №210 земельна ділянка з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011 частково накладається на землі, які знаходяться в постійному користуванні підприємства, що також підтверджується інформацією ВО "Укрдержліспроект" від 22.05.2024 № 03-607 у відповідності до матеріалів базового лісовпорядкування 2019 року.

В силу ст. 122 Земельного кодексу України належним розпорядником спірної землі є виключно Київська обласна державна адміністрація, а тому рішення сільської ради "Про надання в оренду земельної ділянки" є незаконним і прийнято в порушення вимог ст.ст. 20, 22, 57, 93, 116, 122, 149 Земельного кодексу України та ст.ст. 16-18 Лісового кодексу України оскільки прийнято не уповноваженим органом, з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, у спосіб та для потреб не передбачених законодавством, без попереднього припинення права користування землекористувача, а тому укладений на його підставі договір оренди землі підлягає визнанню недійсними, а спірна земельна ділянка поверненню у розпорядження і користування за цільовим призначенням власнику з одночасним скасуванням державної реєстрації права оренди.

Рішення державного реєстратора від 20.07.2020 про внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем прийнято за відсутності акту-приймання-передачі спірної земельної ділянки, а також за відсутності рішення правонабувача майна про надання згоди на передачу об'єкта нерухомого майна та за відсутності рішення відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Реорганізація КСП "Світанок" шляхом перетворення у СТОВ "Світанок", а в подальшому у ТОВ "Світанок Полісся" не відбулося, оскільки 15.04.2020 мала місце реєстрація нової юридичної особи - ТОВ "Світанок Полісся", а тому земельна ділянка могла бути передана в оренду ТОВ "Світанок Полісся" лише за результатами земельних торгів.

Обґрунтовуючи обраний спосіб захисту порушеного права - негаторний позов, прокурор посилався на те, що зайняття земельних ділянок шляхом часткового накладання треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цим майном, а тому ефективним способом захисту порушеного права, для даного випадку, слід вважати подання позову про усунення перешкод у користуванні майном, у складі якого має бути вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Короткий зміст відзивів

Відповідач-1 - Поліська селищна рада посилалась на недоведеності прокурором факту неправомірності та безпідставності проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку за територіальною громадою Радинської сільської ради та розпорядження нею на користь ТОВ "Світанок Полісся" у спосіб укладання договору оренди щодо земельної ділянки, яка належить до земель комунальної власності, що свідчить про відсутність у КОДА права розпоряджатись вказаною земельною ділянкою згідно вимог ст. 122 Земельного кодексу України.

До того ж, звернення прокурора до суду із вимогами про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є неналежним способом захисту. Невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі № 911/404/21, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 21.03.2023 вже було відмовлено у задоволенні позову прокурора у подібних правовідносинах (справа стосувалася іншої земельної ділянки), поданого в інтересах держави в особі КОДА до Поліської селищної ради та ТОВ "Світанок Полісся" з мотивів недоведеності прокурором факту неправомірності та безпідставності проведення державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку за територіальною громадою Радинської сільської ради та розпорядження нею на користь ТОВ "Світанок Полісся" шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. У цій справі суди дійшли висновку про відсутність у КОДА права розпоряджатись спірною земельною ділянкою відповідно до положень статті 122 Земельного кодексу України, встановивши, що спірна земельна ділянка до державної власності не відноситься і права держави в особі КОДА не порушені.

Відповідач-2 - ТОВ "Світанок Полісся" в обгрунтуванян заперечень проти позову посилався на наступне.

Посилаючись на часткове накладання спірної земельної ділянки на землі лісового фонду, що перебувають у користуванні ДП "СЛП "Київоблагроліс", про що зазначено у його листі від 30.05.2024 № 210 прокурором: не надано належних та допустимих доказів підтвердження права постійного користування спірною земельною ділянкою та щодо частини якої ДП "СЛП "Київоблагроліс" начебто наділене правом постійного користування, тобто у позовній заяві прокурором не доведено, яким чином спірна земельна ділянка була передана у державну власність, на підставі яких документів було надане право користування нею ДП "СЛП "Київоблагроліс".

Прокурор, стверджуючи про лише часткове накладання спірної земельної ділянки на землі лісового фонду не конкретизує, яка ж саме частина земельної ділянки є предметом позову, тобто позовні вимоги є не конкретизованими та необґрунтованими, а також такими, що не ґрунтуються на вимогах закону в частині, що стосується позовних вимог щодо всієї площі земельної ділянки.

Посилання прокурора на положення п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України в частині посилання у якості підтвердження факту постійного користування земельною ділянкою ДП "СЛП "Київоблагроліс" на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є безпідставним оскільки зазначені положення закону допускають таке посилання лише щодо земельних ділянок, які надані ДП "СЛП "Київоблагроліс" у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, проте доказів передання спірної земельної ділянки у таке постійне користування прокурором не надано, він не може в підтвердження перебування землі у постійному користуванні цієї особи посилатися на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

ТОВ "Світанок Полісся" було створене рішенням загальних зборів СТОВ "Світанок", як правонаступник СТОВ "Світанок" у зв'язку з припиненням його діяльності шляхом ліквідації на підставі постанови Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2013. В свою чергу, СТОВ "Світанок" створено в процесі реорганізації з правонаступництвом КСП "Світанок", що підтверджується відповідними документами, а тому доводи прокурора стосовно відсутності правонаступництва є безпідставними, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи прокурору у задоволенні позову, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що враховуючи недоведеність прокурором факту безпідставності набуття відповідачем Поліською селищною радою права комунальної власності на спірну земельну ділянку, та, відповідно, приналежності її до земель державної власності, приймаючи до уваги недоведеність прокурором факту порушення прав та інтересів Київської обласної державної адміністрації, обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Київської обласної прокуратури 21.05.2025 (згідно поштового трекера на конверті) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/3363/24 та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права (ст. ст. 2, 3, 76-79, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України) та неправильно застосовано норми матеріального права (ст. ст. 15, 16, 328, 330, 373, 387, 391, 658 Цивільного кодексу України), рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

В апеляційній скарзі прокурор наголошував на наступному.

Щодо доведення факту віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, прокурор вказував, що:

- відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування;

- Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу, а перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення;

- при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України;

- саме наявність у лісогосподарського підприємства матеріалів лісовпорядкування, є належним доказом наявності права постійного користування лісовими ділянками спеціалізованого лісогосподарського підприємства;

- рішенням Радинської сільської ради від 14.02.2000 № 10 «Про надання у користування земель лісового фонду», якому судом першої інстанції не надано жодної правової оцінки, передано в постійне користування Іванківському міжлісгоспу асоціації «Київагроліс», правонаступником якого є ДП «СЛП «Київоблагрорліс» (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 911/164/21) ділянки лісового фонду, які були в постійному користуванні КСП «Світанок» площею 909,3 га., а отже, Радинській сільській раді на момент видачі вказаного рішення було відомо про наявність на території сільської ради земель лісогосподарського призначення, які вивільнились під час реорганізації КСП «Світанок»;

- відповідно до листа ДП «СЛП «Київоблагроліс» від 30.05.2024 № 210 спірна земельна ділянка частково накладається на землі, які знаходяться в постійному користуванні підприємства (квартал 2 виділи 1-83) та на яких ростуть сосна звичайна віком 4-81 років, вільха червона 50-60 років, береза повисла віком 6-5-41 років;

- розташування спірної земельної ділянки на землях лісового фонду, які знаходяться в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс» також підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 22.05.2024 № 03-607 у відповідності до матеріалів базового лісовпорядкування 2019 року;

- в силу положень ст. ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовуються для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України;

- в порушення приписів ст.ст. 92, 141, 142 Земельного кодексу України, якими визначено поняття та порядок припинення права постійного користування землею, ДП «СЛП «Київоблагроліс» не надавало згоду на припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою лісогосподарського призначення, що підтверджено листом від 30.05.2024 № 210;

- отже, в силу положень ст. ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України;

- крім того, в порушення вимог ст.ст. 20, 116, 122, 149 Земельного кодексу України, якими розмежовується компетенція щодо розпорядження і вилучення таких земель з постійного користування та зміни їх цільового призначення оскаржуваним рішенням неуповноваженого органу - Радинської сільської ради Поліського району «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває в ТОВ «Світанок Полісся» фактично здійснено незаконне відведення земельної ділянки в оренду без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування ділянки та без зміни її цільового призначення, у тому числі без погодження з постійним лісокористувачем, та, відповідно, без розроблення і затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення ділянки (із зміною цільового призначення);

- в силу положень ст. 122 Земельного кодексу України, належним розпорядником земель лісогосподарського призначення державної форми власності за межами населеного пункту, які фактично перебувають в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», є виключно Київська обласна державна адміністрація;

- ДП «СЛП «Київоблагроліс» фактично з 2000 року вчиняються правомірні дії щодо спірної земельної ділянки, а саме: проводиться постійне лісовпорядкування спірної земельної ділянки, за результатами якого розробляються відповідні матеріали лісовпорядкування, здійснюються заходи щодо охорони, захисту та відтворення лісів, також здійснюється спеціальне використання лісових ресурсів, а також вчиняються інші дії, відповідно до сфери діяльності підприємства;

- ДП «СЛП «Київоблагроліс» є законним постійним користувачем спірної земельної ділянки, а оспорюване рішення Радинської сільської ради є незаконним і прийнято в порушення вимог ст.ст. 20, 22, 57, 84, 93, 116, 122, 141,142, 149 Земельного кодексу України та ст.ст. 1, 5, 7,16, 17,18 Лісового кодексу України, а отже, спірне рішення сільської ради «Про надання в оренду земельної ділянки» та укладений на його підставі договір оренди землі підлягають визнанню недійсними.

Щодо ненадання судом першої інстанції оцінки факту відсутності правонаступництва ТОВ «Світанок Полісся» від СТОВ «Світанок» та КСП «Світанок», прокурор наголошував на наступному:

- мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду першої інстанції не містить висновків щодо фактичних обставин, які б свідчили про законність відведення спірної земельної ділянки чи відсутність порушення прав власника у зв'язку із цим, мотивованої оцінки аргументів учасників справи і усіх поданих доказів, у тому числі оцінки факту відсутності правонаступництва ТОВ «Світанок Полісся» від СТОВ «Світанок» та КСП «Світанок»;

- у справі № 911/838/21 судовими рішеннями встановлено, що реорганізація КСП «Світанок» шляхом перетворення у СТОВ «Світанок», а в подальшому у ТОВ «Світанок Полісся» не відбулася, оскільки 15.04.2020 мала місце реєстрація нової юридичної особи - ТОВ «Світанок Полісся»;

- відповідно до п. 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, проте, спірна земельна ділянка надана в оренду ТОВ «Світанок полісся» лише за результатами затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), тобто всупереч вимог п. 2 ст. 124 Земельного кодексу України без проведення земельних торгів.

Щодо висновків суду першої інстанції про обрання прокурором неналежного способу захисту у даній справі, прокурор в апеляційній скарзі зазначав, що ним обрано належний спосіб захисту з огляду на наступне:

- за змістом наведених у позовній заяві обставин вбачається, що державний інтерес полягає у відновленні становища, яке існувало до незаконного відведення земельної ділянки, а порушений він саме шляхом прийняття Радинською сільською радою відповідного рішення;

- оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування є правовою підставою набуття відповідачем права оренди на спірну земельну ділянку, яка частково накладається на землі лісогосподарського призначення, що порушує права держави, а тому допоки оскаржуване рішення залишається підставою набуття права оренди на спірну земельну ділянку, доти воно може бути предметом оскарження в суді; в разі скасування вказаного рішення та договору оренди сторони були б повернуті в попереднє становище, яке існувало до порушення;

- відтак, обраний прокурором спосіб захисту, передбачений законом, а саме пунктами 4, 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, пунктом «г» частини третьої статті 152 та частиною першою статті 155 Земельного кодексу України, є правомірним та ефективним, і не потребує подання ще якогось позову для відновлення порушеного права Київської обласної державної адміністрації як власника державних земель лісогосподарського призначення;

- право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Радинською сільською радою, і наявність зазначеної державної реєстрації права створює перешкоди державі в особі Київської обласної державної адміністрації в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення;

- також, держава не має можливості сформувати земельні лісові ділянки для реєстрації права власності і постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства;

- з метою поновлення порушених прав держави та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за Радинською сільською радою підлягає скасуванню;

- вимога про скасування державної реєстрації права власності також є ефективним способом захисту, оскільки спрямована на скасування реєстрації прав Радинської сільської ради на землю, яка не є, та в силу імперативної законодавчої заборони, не може бути власником земель державної власності лісогосподарського призначення;

- відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки не впливають на правовий режим земель як таких, що належать до земель лісогосподарського призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов'язаний із фактом перебування їх у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства і використання для лісогосподарських потреб;

- без скасування державної реєстрації земельної ділянки як об'єкта Державного земельного кадастру власник буде зобов'язаний вживати додаткових заходів для відновлення стану законності, зокрема розробляти документацію щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, здійснювати її поділ з урахуванням меж земель, що перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, фрагментуючи ділянку, тощо;

- для забезпечення реальної та безперешкодної можливості державі реалізувати всі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно скасувати державну реєстрацію земельної ділянки в державному земельному кадастрі, і при цьому, скасування реєстрації земельної ділянки є ефективним способом захисту порушених прав, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельних ділянок.

Узагальнені доводи відзиву ТОВ «Світанок Полісся» на апеляційну скаргу

23.06.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» від ТОВ «Світанок Полісся» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 2, 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому ТОВ «Світанок Полісся» просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що:

- на підставі державних актів від 22.05.2000 ІІ-КВ № 001203 у постійному користуванні КСП "Світанок" перебувало на праві постійного користування 1256,6 га земель товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Радинської сільської ради Поліського району та серії ІІ-КВ № 001201 від 22.05.2000 561,6 га землі в межах Орджонікідзевської (Романівської) сільської ради Поліського району;

- відповідно до тверджень, шо викладені Київською обласною прокуратурою, оскаржуваним рішенням Романівської сільської ради Поліського району «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває в ТОВ «Світанок Полісся» фактично здійснено незаконне відведення земельної ділянки в оренду без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування ділянки та без зміни її цільового призначення, у тому числі за погодженням з постійним лісокористувачем, та, відповідно, без розроблення і затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення ділянки (із зміною цільового призначення);

- однак, відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, що містяться у витягу від 10 січня 2024 року, цільове призначення земельної ділянки - 01.01 «Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», категорія земель - «Землі сільськогосподарського призначення», форма власності - комунальна, відомості про суб'єктів права власності на земельну ділянку - Романівська сільська рада, відомості про суб'єкти речового права на земельну ділянку - товариство з обмеженою відповідальністю «Світанок Полісся» на праві оренди земельної ділянки;

- відповідно до пункту 21 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України установлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності;

- водночас, Київська обласна прокуратура доводить, що саме наявність у лісогосподарського підприємства матеріалів лісовпорядкування, є належним доказом наявності права постійного користування лісовими ділянками спеціалізованого лісогосподарського підприємства та не вимагає додаткового доказування, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України;

- відповідно до листа ДП «СЛП «Київоблагроліс» від 30.05.2024 № 210 спірна земельна ділянка частково накладається на землі, які знаходяться в постійному користуванні підприємства (квартал 11 виділи 2-44), однак, з урахуванням вимог пункту 21 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України та з огляду на припинення КСП "Світанок", до земель якого входила спірна земельна ділянка, з 01.01.2019 (дата набрання чинності зазначеним вище Законом) спірна земельна ділянка може вважатися власністю територіальної громади, на території якої вона розташована, тобто є такою, що перейшла до комунальної власності територіальної громади Радинської сільської ради Поліського району в силу закону, що було достатньою та належною правовою підставою, як для проведення державної реєстрації права комунальної власності на зазначену земельну ділянку, так і виникнення у Радинської сільської ради Поліського району (правонаступником якої є Поліська селищної ради) права на здійснення повноважень щодо подальшого розпорядження нею;

- прокурором невірно застосовані положення п. 5 Розділу VIII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України оскільки згідно зазначеної норми закону матеріали лісовпорядкування можуть тимчасово посвідчувати права державних лісогосподарських підприємств лише на фактично раніше надані або передані їм землі;

- обов'язковою обставиною для підтвердження належності відповідних земельних лісових ділянок лісогосподарським підприємствам є факт надання таких земельних ділянок уповноваженими органами деревної влади або місцевого самоврядування, натомість, в матеріалах справи відсутні жодні документи, що підтверджують факт надання відповідних земельних ділянок для лісогосподарського призначення;

- умовами, за яких право постійного користування земельною ділянкою може підтверджуватися планово-картографічними матеріалами, є доведеність факту передання земельної ділянки на користь відповідного державного (комунального) підприємства до набрання чинності Земельним Кодексом України, який набрав чинності 01.01.2002, проте, в матеріалах справи відсутні докази, що спірна земельна ділянка була раніше передана відповідному державному підприємству до 01.01.2002;

- суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вірно встановив що з наявних у матеріалах справи доказів неможливо встановити як сам факт передання у постійне користування спірної земельної ділянки чи масиву, що включав би її, так і дату такого ймовірного передання, що унеможливлює перевірку судом факту дійсного перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні ДП СЛП «Київоблагроліс», та, відповідно, ставить під сумнів можливість доведення прокурором факту перебування спірних земельних ділянок на праві постійного користування вказаного підприємства планово-картографічними матеріалами; позивачем не доведено належними та допустимим доказами, що земельні ділянки, які було надано у власність ТОВ «Світанок Полісся» на підставі оспорюваного рішення Романівської сільської ради Поліського району були раніше надані відповідним лісогосподарським підприємствам, а недоведеність факту віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, свідчить і про недоведення віднесення спірної земельної ділянки до державної власності, порушення інтересів держави в особі КОДА, що є достатнім для відмови у задоволенні позову та усуває необхідність надання оцінки іншим доводам прокурора;

- прокурор, посилаючись на часткове накладання спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення, що перебувають у державній власності та у користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», межі ймовірного накладання не визначив, а тому вимоги про усунення перешкод у користуванні, зокрема, шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011 у Державному земельному кадастрі в цілому не відповідають ознакам законності та не можуть бути задоволені як з мотивів обрання неналежного способу захисту порушеного права (подання негаторного позову замість віндикаційного), так і з мотивів недоведеності позовних вимог (щодо меж часткового накладання).

Також, відповідач-2 зазначав, що згідно установчих документів СТОВ «Світанок» (Установчого договору), зареєстрованого 24.02.2000, вказане товариство створене в процесі реорганізації та є юридичним правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства «Світанок», с. Радинка, Поліського району, майно та майнові права ТОВ складаються з основних і оборотних фондів та майнових прав КСП, що передаються ТОВ в результаті реорганізації КСП в порядку правонаступництва по майну та майнових правах КСП, товариство набуває права власності на частину землі КСП, пропорційну кількості переданих учасниками ТОВ земельних часток ТОВ набуває прав власності на земельну ділянку від КСП в порядку правонаступництва і відповідно до статей 17 (частина 2), 22 та 23 Земельного кодексу України.

В свою чергу, постанова Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2013. у справі 810/3563/13-а за позовом Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Державної податкової служби до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок» не може ліквідувати підприємство без проведення законної процедури з ліквідації юридичної особи. А отже, СТОВ «Світанок» реорганізоване у ТОВ «Світанок Полісся» з передачею майна та земельних ділянок за правонаступництвом. Згідно з частиною 1 статті 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Пункт 7 Прикінцевих положень Земельного кодексу України, який передбачає, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. З наведених норм випливає, що державні акти на право колективної власності не втратили чинності.

Водночас, у статті 140 Земельного кодексу України передбачений вичерпний перелік підстав для припинення права власності на землю: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк. Відсутність підстав, з якими Кодекс пов'язує припинення права власності на земельну ділянку, закріплює за сільськогосподарськими підприємствами право власності на відповідні земельні ділянки.

Загальними зборами учасників СТОВ «Світанок» 04.04.2020 було прийнято рішення, оформлене протоколом № 07/04-01, про створення ТОВ «Світанок Полісся», як правонаступника СТОВ «Світанок» у зв'язку з припиненням його діяльності шляхом ліквідації на підставі постанови Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2013. Отже, оскільки ТОВ "Світанок Полісся" було створене рішенням загальних зборів СТОВ "Світанок", як правонаступник СТОВ "Світанок" у зв?язку з припиненням його діяльності шляхом ліквідації на підставі постанови Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2013 року, в свою чергу СТОВ "Світанок" створено в процесі реорганізації з правонаступництвом КСП "Світанок", що підтверджується відповідними документами, що на думку відповідача-2 спростовує доводи прокурора стосовно відсутності правонаступництва.

Додатково відповідач-2 наголошував, що доводи Заступника керівника Київської обласної прокуратури щодо порушення принципу диспозитивності та обрання способу захисту на розсуд позивача, при визначенні судом першої інстанції обраного ним способу захисту неправомірним, - є такими, що не відповідають чинному законодавству та дійсності, оскільки обраний позивачем в даному конкретному випадку спосіб захисту порушує право законного станом на момент звернення з позовом володільця майна (спірної земельної ділянки) на мирне володіння своїм майном.

Узагальнені доводи відзиву Поліської селищної ради на апеляційну скаргу

03.07.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» від Поліської селищної ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, і у якому відповідач-1 просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що:

- прокурором не доведено належними та допустимими доказами факт віднесення спірної земельної ділянки, станом на дату передання її у комунальну власність та в оренду, до земель лісогосподарського призначення;

- матеріали справи не містять рішення уповноважених органів про передачу в постійне користування ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» спірної земельної ділянки;

- матеріали справи не містять доказів отримання ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» державного акту на право постійного користування спірною земельною ділянкою;

- недоведеність факту віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, свідчить і про недоведення факту віднесення спірної земельної ділянки до державної власності, порушення інтересів держави в особі позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову;

Також, Поліська селищна рада просила продовжити встановлений судом процесуальний строк для подачі відзиву, посилаючись на те, що вказаний строк на подачу відзиву було пропущено з поважних причин, оскільки відповідач-1 є бюджетною організацією, і у в бюджетному розписі відповідача-1 були відсутні видатки на оплату правничої допомоги, а тому пошук спеціаліста з правничої допомоги, який би погодився надати відповідні послуги з написання відзиву з відстроченням оплати гонорару до внесення відповідних змін в бюджет ради, зайняв час. Відповідний договір на надання правничої допомоги був укладений лише 03.07.2025, а тому відповідач-1 просив продовжити процесуальний строк на подання відзиву.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 911/3363/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/3363/24 залишено без руху, запропоновано апелянту усунути недоліки, надавши докази, що підтверджують сплату судового збору у встановленому законодавством розмірі, а саме 18 168,00 грн.

09.06.2025 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху від Заступника керівника Київської обласної прокуратури на адресу Північного апеляційного господарського суду засобами поштового зв?язку надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено докази сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/3363/24, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзивів, заяв та клопотань, призначено розгляд справи 09.07.2025.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах воєнного стану.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 09.07.2025 з'явився прокурор, представник позивача - Київської обласної державної адміністрації, представник відповідача-1 - Поліської селищної ради та представник відповідача-2 - ТОВ "Світанок Полісся".

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс" в судове засідання представників не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином шляхом направлення ухвали суду в електронний кабінет в системі «Електронний суд».

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Також, суд апеляційної інстанції в судовому засіданні встановив, що 03.07.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» від Поліської селищної ради надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Судом враховано, що Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/3363/24, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзивів, зокрема, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Вказана ухвала була вручена відповідачу-1 11.06.2025 шляхом доставки в «Електронний кабінет», а отже, відзив на апеляційну скаргу подано відповідачем-1 з пропуском встановленого процесуального строку.

Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, встановлюються судом.

Стаття 118 Господарського процесуального кодексу України, визначає, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини: від 28.10.1998 у справі "Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії", від 13.01.2000 у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії", від 08.03.2017 у справі "ТОВ "Фріда" проти України").

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України», «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на наведені у відзиві обставини, беручи до уваги те, що відповідач-1 одночасно із клопотанням подав відзив на апеляційну скаргу, з метою недопущення порушення права на доступ до правосуддя, враховуючи норми статей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, а також завдання та основні засади (принципи) господарського судочинства, визначені статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення відповідачу-1 строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, про що постановив протокольну ухвалу.

Також, судом апеляційної інстанції залишено без розгляду клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи у зв?язку з відкликанням вказаного клопотання останнім та явкою представника відповідача-2 в судове засідання.

В судовому засіданні 09.07.2025 прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/3363/24 - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов прокурора задовольнити повністю.

Відповідач-1 - Поліська селищна рада в судовому засіданні 09.07.2025 проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач-2 - ТОВ "Світанок Полісся" в судовому засіданні 09.07.2025 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції, підтверджується наявними матеріалами справи, і що перевірено судом апеляційної інстанції, відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001203 від 22.05.2000 КСП "Світанок" надано право постійного користування 1265,6 га землі в межах Радинської сільської ради Поліського району.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001201 від 22.05.2000, КСП "Світанок" надано право постійного користування 561,6 га землі в межах Орджонікідзевської (Романівської) сільської ради Поліського району.

На підставі рішення Радинської сільської ради Поліського району Київської області від 15.07.2020 № 845-53-VII "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває у ТОВ "Світанок Полісся" затверджено технічну документацію та передано в оренду ТОВ "Світанок Полісся" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011 площею 50,6701 га на території Радинської сільської ради, за межами населеного пункту.

15.07.2020 Радинською сільською радою, як орендодавцем, та ТОВ "Світанок Полісся", як орендарем, укладено договір оренди землі, за змістом якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011, площею 50,6701 га строком на 49 років.

20.07.2020 на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Березанської міської ради Брикова О. С. від 20.07.2020 за індексним номером 53209286 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію за Радинською сільською радою Поліського району права власності на земельну ділянку площею 50,6701 га, кадастровий номер 3223588000:11:001:0011, а також за ТОВ "Світанок Полісся" права користування на умовах оренди земельною ділянкою площею 50,6701 га, кадастровий номер 3223588000:11:001:0011.

Листом від 22.05.2024 № 03-607 Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об?єднанням ВО «Укрдержліспроект» на запит Київської обласної прокуратури надано витяг з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами кварталів 2, 3, 7, 35, 37, 47, 48, 49, 50, 56, 58, 79, 80, Радинського, 6, Стещанського 70, 72 Зеленополянського лісництв ДП «Поліський лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року, кварталів 1, 2, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12 ДП "СЛП "Київоблагроліс" Північний агролісгосп Поліського лісництва відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2019 року та межами їх таксаційних виділів і межами земельних ділянок, що нанесені згідно з наданими каталогами координат. До листа також додано витяг з картографічної бази даних.

Листом № 210 від 30.05.2024 ДП "СЛП "Київоблагроліс" повідомило прокурора, що відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2019 року земельна ділянка 3223588000:11:001:0011 частково накладається на квартал 2 Поліського агролісництва підприємства. До вказаного листа додано копію "Проекту організації та розвитку лісового господарства", копію планшетів Поліського агролісництва, скріншот з програмного забезпечення "Google Планета Земля" з накладанням квартальної сітки Поліського агролісництва.

Також, прокурором до позову додано наказ Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства № 48 від 08.09.2022, яким затверджено матеріали лісовпорядкування ДП "СЛП "Київоблагроліс" за відповідним додатком.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Щодо підстав звернення прокурора до суду першої інстанції з відповідним позовом, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України закріплено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частини 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами частин 3, 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Отже, чинним законодавством визначено дві обов'язкові умови, за наявності яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді: 1) порушення або загроза порушення інтересів держави; 2) нездійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Так, прокурор вказував у позові, що ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відповідно до п. п. а) п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Таким чином, прокурор наголошував, що розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення на цей час покладено на Київську обласну державну адміністрацію, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.

07.06.2024 Київська обласна прокуратура листом № 15/1-457вих24 просила повідомити Київську обласну державну адміністрацію чи вживалися обласною адміністрацією заходи, спрямовані на захист держави з метою повернення у державну власність, зокрема спірної земельної ділянки, або повідомити про неможливість звернення до суду з вказаних питань з метою вжиття заходів представницького характеру обласною прокуратурою в порядку, визначеному ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Листом № 553/31.01/31.02.01/2024 від 14.06.2024 Київська обласна державна адміністрація в особі Департаменту містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації повідомила Київську обласну прокуратуру, що заходи цивільно-правового характеру не вживались і до суду з позовом про повернення вказаних у запиті земельних ділянок лісогосподарського призначення, розташованих на території Вишгородського району Київської області - не зверталась.

У порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Київська обласна прокуратура попередньо, до звернення до суду, повідомила позивача листом від 27.06.2024 №15/1-693 вих24 про намір подати позов в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, а підставою для пред?явлення даного позову слугує порушення вимог ст. ст. 20,22, 57, 93, 116, 122, 149 Земельного кодексу України та ст. ст. 16, 17, 18 Лісового кодексу України під час державної реєстрації права власності та надання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011 за рахунок земель ДП «СЛП «Київоблагроліс».

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції також зазначає, що прокурор навів достатні підстави для звернення з позовом до суду в інтересах держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» вирішено відповідно до абз. 1 п. 71 розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначити адміністративні центри та затвердити території територіальних громад Київської області згідно з додатком, відповідно до якого Поліська територіальна громада з адміністративним центром у смт Красятичі об?єднує наступні територіальні громади: Красятицька, Вовчківська, Володарська, Залишанська, Зеленополянська, Луговицька, Максимовицька, Мар?янівська, Млачівська, Рагівська, Радинська, Романівська, Стещинська, Шкнівська. Таким чином, правонаступником Радинської та Романівської сільських рад є Поліська селищна рада.

Отже, суд апеляційної інстанції враховує, що правові підстави позову прокурора, як і їх обгрунтування, є предметом дослідження під час розгляду справи по суті, і досліджуються з урахуванням наявних у справі доказів.

Щодо суті спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги прокурора про усунення перешкод власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним рішення Радинської сільської ради Поліського району (правонаступником якої є Поліська селищна рада) від 15.07.2020 № 843-53-VII, скасування рішення державного реєстратора від 20.07.2020 про державну реєстрацію права власності за Радинською сільською радою, із припиненням речових прав, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладеного 15.07.2020 між Радинською сільською радою Поліського району та ТОВ "Світанок Полісся" та шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані необхідністю захисту інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації у зв'язку з віднесенням спірної земельної ділянки до складу земель лісового фонду та, відповідно, до земель державної власності.

Отже правильне вирішення цієї справи перебуває у залежності від того, чи знайшло в перебігу розгляду справи підтвердження того факту, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, перебуває у державній власності, розпоряджатися якою могла в силу вимог закону тільки Київська обласна державна адміністрація та користувачем якої є ДП СЛП "Київоблагроліс".

В силу положень статей 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Стаття 1 Лісового кодексу України визначає, що усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Згідно ст. 8 Лісового кодексу України, у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, належить державі на праві державної власності, а тому Радинська сільська рада не мала повноважень на здійснення реєстрації права комунальної власності на неї та розпорядження зазначеною земельною ділянкою на користь ТОВ "Світанок Полісся".

Згідно зі ст. 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. 57 Земельного кодексу України, земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, Земельного кодексу України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

За змістом ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, як в редакцій чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і станом на час розгляду справи право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом та виникає з моменту державної реєстрації права.

Факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення державної власності, на думку прокурора, підтверджується відповідними планово-картографічні матеріалами лісовпорядкування, які у відповідності до положень п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджують їх перебування в користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 вказує: покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.

Згідно п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, в редакцій чинній на момент звернення прокурора з позовом до суду, до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Так, Земельний кодекс України набрав чинності 01.01.2002.

З урахуванням вищенаведених приписів закону, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умовами, за яких право постійного користування земельною ділянкою може підтверджуватися планово-картографічними матеріалами, є доведеність факту передання земельної ділянки на користь відповідного державного (комунального) підприємства до набрання чинності Земельним Кодексом України (тобто до 01.01.2002), і саме в сукупності ці дві обставини підтверджують віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Таким чином, доводи прокурора в апеляційній скарзі про те, що відповідно до положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України саме наявність у лісогосподарського підприємства матеріалів лісовпорядкування, є належним доказом наявності права постійного користування лісовими ділянками спеціалізованого лісогосподарського підприємства - є необгрунтованими, оскільки як зазначено вище, саме в сукупності обставини надання у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України земельної ділянки та оформлення планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування підтверджують віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Проте, суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і в сукупності, дійшов висновку, що з наявних у матеріалах справи доказів неможливо встановити як сам факт передання у постійне користування спірної земельної ділянки чи масиву, що включав би її, так і дату такого ймовірного передання, що унеможливлює перевірку судом факту дійсного перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні ДП СЛП "Київоблагроліс", та, відповідно, ставить під розумний сумнів можливість доведення прокурором факту перебування спірних земельних ділянок на праві постійного користування вказаного підприємства саме наданими планово-картографічними матеріалами.

До того ж, матеріали лісовпорядкування було затверджено наказом Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства № 48 від 08.09.2022, тобто пізніше ніж було проведено державну реєстрації щодо спірної земельної ділянки права комунальної власності за Радинською сільською радою та права оренди за ТОВ "Світанок Полісся".

З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України факт віднесення/приналежності спірної земельної ділянки, станом на дату передання її у комунальну власність та в оренду, до земель лісогосподарського призначення.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що прокурор в апеляційній скарзі посилався зокрема на те, що в силу положень ст. 122 Земельного кодексу України, належним розпорядником земель лісогосподарського призначення державної форми власності за межами населеного пункту, які фактично перебувають в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», є виключно Київська обласна державна адміністрація.

Проте, недоведеність факту віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, свідчить і про недоведення віднесення спірної земельної ділянки до державної власності, порушення інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, що свідчить про відсутність обумовлених законом підстав для задоволення вимог прокурора за наведених ним підстав. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції і що не було спростовано прокурором в апеляційній скарзі.

Доводи прокурора про те, що ДП «СЛП «Київоблагроліс» фактично з 2000 року вчиняються правомірні дії щодо спірної земельної ділянки, а саме: проводиться постійне лісовпорядкування спірної земельної ділянки, за результатами якого розробляються відповідні матеріали лісовпорядкування, здійснюються заходи щодо охорони, захисту та відтворення лісів, також здійснюється спеціальне використання лісових ресурсів, а також вчиняються інші дії, відповідно до сфери діяльності підприємства - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки вказані обставини не є такими, що підтверджують право постійного користування спірною земельною ділянкою в розумінні п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України в контексті спірних правовідносин.

Також, в апеляційній скарзі прокурор наголошував, що рішенням Радинської сільської ради від 14.02.2000 № 10 «Про надання у користування земель лісового фонду», якому судом першої інстанції не надано жодної правової оцінки, передано в постійне користування Іванківському міжлісгоспу асоціації «Київагроліс», правонаступником якого є ДП «СЛП «Київоблагрорліс» (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 911/164/21) ділянки лісового фонду, які були в постійному користуванні КСП «Світанок» площею 909,3 га., а отже, Радинській сільській раді на момент видачі вказаного рішення було відомо про наявність на території сільської ради земель лісогосподарського призначення, які вивільнились під час реорганізації КСП «Світанок».

Проте, суд апеляційної інстанції відхиляє вказані доводи прокурора, з огляду на наступне.

Так, згідно з рішенням Радинської сільської ради від 14.02.2000 № 10 «Про надання у користування земель лісового фонду» передано в постійне користування Іванківському міжлісгоспу асоціації «Київагроліс» ділянки лісового фонду, які були в постійному користуванні КСП «Світанок» площею 909,3 га. При цьому, до вказаного розпорядження не подано жодних матеріалів, які б підтверджували, що виділена площа 909,3 га входить до меж спірної земельної ділянки.

В свою чергу, відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001203 від 22.05.2000 КСП "Світанок" надано право постійного користування 1265,6 га землі в межах Радинської сільської ради Поліського району, а відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001201 від 22.05.2000, КСП "Світанок" надано право постійного користування 561,6 га землі в межах Орджонікідзевської (Романівської) сільської ради Поліського району, і відповідні акти були оформлені вже після вищенаведеного рішення, і жодних застережень стосовно входження зазначених земельних ділянок до меж Іванківського міжлісгоспу асоціації «Київагроліс» - вказані акти не містять.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому, положення про обов'язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі № 1- 17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 «Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинним і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, та на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється.

Крім того, Законом України «Про Державний земельний кадастр» (в редакції з 01.01.2013) встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Таким чином, подане прокурором до матеріалів справи разом з відповіддю на відзив рішення Радинської сільської ради від 14.02.2000 № 10 - не є належним доказом в підтвердження передання у постійне користування правопопереднику ДП «СЛП «Київоблагрорліс» спірної земельної ділянки.

Крім того, прокурор також посилався в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не надано оцінки факту відсутності правонаступництва ТОВ «Світанок Полісся» від СТОВ «Світанок» та КСП «Світанок».

Щодо вказаного доводу стосовно відсутності правонаступництва, суд апеляційної інстанції вважає його необгрунтованим та відхиляє, з огляду на наступне.

Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності.

Як вказував Верховний Суд, складовою юридичної визначеності є принцип res judicata. Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано (п.8.15 постанови Верховного Суду у справі №910/16505/19 від 11.09.2020).

Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, у межах справи № 911/839/21 розглядались позовні вимоги Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Поліської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок Полісся» про визнання недійсним рішень та договорів оренди землі, зокрема і щодо спірної земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.12.2021 у справі №911/839/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2022, у позові прокурора відмовлено, а Верховний Суд ухвалою від 22.12.2022 закрив касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора, зокрема з огялду на наступне:

- у вказаних судових актах в межах справи № 911/839/21 також встановлено, що згідно наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 11.05.2021 року №11399352202 вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Світанок Полісся» (код ЄДРПОУ 43595021) є правонаступником Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок» (код ЄДРПОУ 30163758), а як вбачається з протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Світанок Полісся» від 08.04.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Іванківського районного нотаріального округу Київської області Білан Є.Г. за №1096, 1097, що міститься у матеріалах справи, до ТОВ «Світанок Полісся» як правонаступника, передаються всі права, майно та обов'язки СТОВ «Світанок», які належать йому;

- згідно Рішення загальних зборів засновників СТОВ «Світанок» від 20.04.2020 року вбачається, що у зв'язку із ліквідацією СТОВ «Світанок» (правонаступника КСП «Світанок») вирішено передати право власності на земельні ділянки колективної власності СТОВ «Світанок» правонаступнику ТОВ «Світанок Полісся» загальною площею 747,78 га, передати право постійного користування землями загальною площею - 2174,5 га правонаступнику ТОВ «Світанок Полісся», вважати ТОВ «Світанок Полісся» правонаступником СТОВ «Світанок»;

- рішенням загальних зборів учасників СТОВ «Світанок Полісся» від 21.04.2020 року вирішено наступне. У зв'язку з тим, що ТОВ «СВІТАНОК ПОЛІССЯ» є правонаступником СТОВ «СВІТАНОК» (правонаступник КСП «СВІТАНОК»), прийняти у власність товариства землі колективної власності СТОВ «СВІТАНОК» площею - 747,78 га, які належали СТОВ «СВІТАНОК» на підставі державних актів на право колективної власності серії КВ №000005 від 22.05.2000 року; серії КВ №000006 від 22.05.2000 року; серії КВ №000004 від 22.05.2000 року. Також, запропоновано ТОВ «СВІТАНОК ПОЛІССЯ», як правонаступнику СТОВ «СВІТАНОК», прийняти землі площею - 2174,5 га, які перебували в постійному користуванні СТОВ «СВІТАНОК» (правонаступник КСП «СВІТАНОК») на підставі державних актів на право колективної власності серії ІІ-КВ №001203 від 22.05.2000 року, ІІ-КВ №001202 від 22.05.2000 року, ІІ-КВ №001201 від 22.05.2000 року;

- Статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» встановлено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою;

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі №813/6286/15, від 06.02.2019 року у справі №462/2646/17, від 19.06.2019 року у справі №826/5806/17 зроблено висновок, що статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» установлено спростовану презумпцію відомостей, унесених до ЄДР;

- отже, запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує (аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 липня 2020 № 826/10249/18);

- відсутність у ЄДР відомостей про правонаступництво юридичної особи не позбавляє заінтересовану сторону права доводити наявність правонаступництва (Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2020 у справі №826/10249/18);

- крім того, з матеріалів справи вбачається, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2013 року у справі №810/3563/13-а за позовом Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Державної податкової служби до СТОВ «Світанок» припинено юридичну особу - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Світанок» та запис №13371130010000910 щодо припинення юридичної особи СТОВ «Світанок» внесено саме на виконання вказаного судового рішення;

- згідно ч. 1 ст. 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду чи арбітражного суду;

- відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», державна реєстрація припинення юридичної особи за судовим рішенням проводиться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов'язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію;

- згідно ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників;

- відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства чи договору, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події (ч. 6 ст. 11 ЦК України);

- внаслідок певної дії (події) сторону у зобов'язанні можна замінити на іншу особу - правонаступника чи стосовно лише цивільних прав (обов'язків), чи одночасно щодо цивільних прав і обов'язків. Заміна сторони у зобов'язанні може бути результатом або сингулярного правонаступництва, або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (ч. 1 ст. 104 ЦК України), або спадкування (ст. 1216 ЦК України));

- реорганізацію слід розглядати крізь призму сукупності ознак, які притаманні даному правовому явищу, не ототожнюючи таку процедуру тільки зі зміною організаційно-правової чи майнової складової як кваліфікуючої ознаки реорганізації. Це процес, якому притаманні такі ознаки: 1) має місце універсальне правонаступництво, яке полягає у переході майна, прав і обов'язків від юридичної особи - правопопередника до юридичної особи - правонаступника; 2) при здійсненні реорганізації відбувається припинення та / або створення юридичних осіб, які перебувають у процесі реорганізації; 3) суб'єктами, які беруть участь у проведенні реорганізації, виступають юридичні особи, які передають своє майно, права і обов'язки юридичним особам - правонаступникам; 4) при проведенні реорганізації може відбуватися зміна майнового становища юридичної особи - правонаступника, яка полягає у зменшенні або збільшенні обсягу капіталу, що переходить у порядку правонаступництва, та / або зміна суб'єктного складу (учасників), що залежить від порядку та форми проведення реорганізації;

- при реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов'язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов'язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі №910/5953/17);

- згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі №264/5957/17 зазначено, що відомості з ЄДР можуть підтверджувати факт правонаступництва юридичної особи у випадку її припинення шляхом реорганізації. Проте у випадках заміни сторони у зобов'язанні такі відомості не підтверджують правонаступництво прав та обов'язків юридичної особи, яку замінили. Іншими словами, інформація, відображена в ЄДР щодо правонаступника юридичної особи (відомості, передбачені у пунктах 29 і 30 частини другої, пунктах 14 і 15 частини третьої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»), не охоплює всіх випадків правонаступництва прав і обов'язків юридичної особи, зокрема у випадку заміни сторони у зобов'язанні, що відбулася до припинення юридичної особи шляхом її реорганізації чи ліквідації;

- відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 року у справі №21-3а11, припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво;

- як вірно встановлено судом першої інстанції, КСП «Світанок» припинило своє існування та право постійного користування на земельні ділянки 01.01.2002 року. Відповідно до Статуту ТОВ «Світанок Полісся» (код ЄДРПОУ 43595021), затвердженого протоколом №1 від 08.04.2020 року установчих зборів засновників, ТОВ «Світанок Полісся» є юридичним правонаступником Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок» (код ЄДРПОУ 30163758);

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним;

- статтею 141 ЗК України, передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме, а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

- відповідно до ст. 37 ЦК України у редакції 1963 року, юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання) (ч.1). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію (ч.2);

- таким чином, як вірно зазначив місцевий господарський суд, наведені положення Земельного кодексу України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою;

- у разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2019 року у справі №914/839/18);

- відповідно до п. 6 Положення про ЄДР (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним; у разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код; у разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом; в інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб'єктам забороняється. Відповідно до п. 15 Положення про ЄДР, ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб'єктом протягом усього періоду його існування; у разі перереєстрації (створення) суб'єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов'язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.09.2020 року);

- у разі реорганізації новоутворена юридична особа має однаковий код ЄДРПОУ, майно, юридичну адресу, що і юридична особа, яка припинилася (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.04.2014 року у справі №5004/1264/12).

Отже, доводи прокурора, що у справі № 911/838/21 судовими рішеннями встановлено, що реорганізація КСП «Світанок» шляхом перетворення у СТОВ «Світанок», а в подальшому у ТОВ «Світанок Полісся» не відбулася, оскільки 15.04.2020 мала місце реєстрація нової юридичної особи - ТОВ «Світанок Полісся» - є необгрунтованими.

Щодо того, що прокурор в апеляційній скарзі зазначав, що ним обрано належний спосіб захисту, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Так, способом захисту порушеного права прокурор обрав негаторний позов та сутність такого захисту, на думку прокурора, має полягати у необхідності усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом визнання рішення Радинської сільської ради Поліського району від 15.07.2020 № 845-53-VII недійсним; скасування рішення державного реєстратора індексний про державну реєстрацію права власності за Радинською сільською радою на земельну ділянку із припиненням речових прав щодо неї; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, який укладено 15.07.2020 між Радинською сільською радою та ТОВ "Світанок Полісся"; скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

За приписами частин 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За визначеннями, наведеними у ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.

Державній реєстрації прав підлягають, зокрема право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки (ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 20.07.2020 на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Березанської міської ради Брикова О.С. від 20.07.2020 за індексним номером 53209286 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію за Радинською сільською радою Поліського району права власності на земельну ділянку площею 50,6701 га, кадастровий номер 3223588000:11:001:0011, а також за ТОВ "Світанок Полісся" права користування на умовах оренди земельною ділянкою площею 50,6701 га, кадастровий номер 3223588000:11:001:0011.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Верховний Суд відступив від своїх попередніх висновків, та зазначив, що оскільки законодавство прямо передбачає можливість перебування земель лісового фонду у володінні приватних суб'єктів, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності, то на відміну від земель водного фонду захист прав власника на які має здійснюватися у спосіб подання негаторного позову, захист прав власника на землі лісогосподарського призначення має здійснюватися у спосіб подання віндикаційного позову, в порядку передбаченому ст. 387 Цивільного кодексу України, за умови, що за відповідачем зареєстроване право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав, що є підтвердженням здійснення відповідачем володіння такою земельною ділянкою.

Так, у п. 72 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Згідно приписів ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тобто негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.

У п. 70 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.

Як вже зазначалося вище та підтверджується наявними матеріалами справи, право власності за Поліською селищною радою на спірні земельні ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на майно, що з огляду на викладене вище, дає підстави для висновку, що відповідач є володільцем спірної земельної ділянки.

У п. 146 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем Поліською селищною радою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння спірними земельними ділянками, стверджуючи про її приналежність до земель лісогосподарського призначення та державної власності мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити усунути перешкоди у користуванні майном, а мав звернутися із віндикаційним позовом за правилами ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, а тому обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є належним до розглядуваних правовідносин. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано прокурором в апеляційній скарзі.

В контексті зазначених висновків суд апеляційної інстанції також відхиляє посилання прокурора в позові на низку постанов Верховного Суду, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.

Додатково обґрунтовуючи обраний спосіб порушеного права прокурор посилався на правові висновки викладені Верховним Судом у відповідних постановах, згідно яких зайняття земельних ділянок, зокрема, шляхом часткового накладання, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цим майном, а тому ефективним слід вважати подання позову про усунення перешкод у користуванні майном.

Така позиція обумовлена тим, що у разі коли незаконно сформована земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду, лише частина спірної земельної ділянки є власністю держави, а інша належить іншій особі. За таких обставин повернення усієї земельної ділянки у власність держави порушуватиме право цієї особи на іншу частину земельної ділянка, а часткове повернення неможливе у зв'язку з її сформованістю як єдиного об?єкта цивільних прав.

Тому ефективним способом захисту порушеного права у разі часткового накладання спірної земельної ділянки на землі лісового фонду прокурор вважає подання негаторного позову, у складі позовних вимог якого має бути вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Як вбачається, серед іншого, прокурор просить усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011 у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до листа ДП "СЛП "Київоблагроліс" від 30.05.2024 № 210, земельна ділянка з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011 частково накладається на землі, які знаходяться в постійному користуванні підприємства, що також підтверджується інформацією ВО "Укрдержліспроект" від 22.05.2024 № 03-607 у відповідності до матеріалів базового лісовпорядкування 2019 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, Верховний Суд, сформував висновки про те, що навіть у разі часткового накладання спірної земельної ділянки особи, за якою зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно належним способом захисту порушеного права слід вважати саме віндикаційний позов.

Особа, що звертається із таким позовом має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо. Тобто позивач має ідентифікувати, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Тобто, особа, за якою в Державному реєстрі речових прав зареєстроване право власності буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

У даній справі, прокурор, посилаючись на часткове накладання спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення, що перебувають у державній власності та у користуванні ДП "СЛП "Київоблагроліс" зазначених вимог - не дотримався, межі ймовірного накладання не визначив, а тому вимоги про усунення перешкод у користуванні, зокрема, шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011 у Державному земельному кадастрі в цілому не відповідають ознакам законності та не можуть бути задоволені як з мотивів обрання неналежного способу захисту порушеного права (подання негаторного позову замість віндикаційного) так і з мотивів недоведеності позовних вимог (щодо меж часткового накладання).

Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

А тому, оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, викладених з відповідного питання, суд не приймає до уваги посилання прокурора в позові на висновки, що викладено у постановах Верховного Суду, перелік яких зазначено в позові та вважає, що релевантними для розглядуваної справи є саме висновки, що викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав також є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, розглядуваний позов, окрім того, що він не доведений прокурором в частині віднесення спірних земельних ділянок до категорії земель лісогосподарського призначення, не може бути задоволений і з підстав обрання неналежного способу захисту права. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано прокурором в апеляційній скарзі.

Усі інші заяви, обгрунтування, доводи учасників справи, а також докази, враховані судом апеляційної інстанції , проте є такими, що не впливають на висновки суду апеляційної інстанції у даній постанові.

Отже, оцінивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність прокурором факту як безпідставності набуття відповідачем-1- Поліською селищною радою права комунальної власності на спірну земельну ділянку, так, відповідно, і недоведеність факту приналежності її до земель державної власності, що свідчить і про недоведеність прокурором факту порушення прав та інтересів Київської обласної державної адміністрації, а також обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, у зв?язку з чим позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають.

Таким чином, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким відмовлено у задоволенні позову прокурора повністю.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником (прокурором) в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі № 911/3363/24, за наведених доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі № 911/3363/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі № 911/3363/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №911/3363/24 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано: 15.07.2025.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

О.М. Сибіга

Попередній документ

128845202

Наступний документ

128845204

Інформація про рішення:

№ рішення:	128845203
№ справи:	911/3363/24
Дата рішення:	09.07.2025
Дата публікації:	16.07.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них; щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них; щодо визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою, з них; що виникають з договорів оренди

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (17.09.2025)
Дата надходження:	08.08.2025
Предмет позову:	про визнання недійсним рішення, договору оренди, скасування державної реєстрації

Розклад засідань:

Минулі засідання (5)

15.01.2025 15:45	Господарський суд Київської області
12.02.2025 15:00	Господарський суд Київської області
19.03.2025 14:45	Господарський суд Київської області
09.07.2025 15:20	Північний апеляційний господарський суд
17.09.2025 11:30	Касаційний господарський суд