Постанова від 09.07.2025 по справі 916/3403/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/3403/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюк І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників сторін:

від ТОВ “Отєкс» - адвокат Каплун О.Б. та директор Карпенко І.О.

від ПАТ “Автотранспортне підприємство 15168» - адвокат Ляшенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства “Автотранспортне підприємство 15168»

на рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2025 (повний текст складено та підписано 28.03.2025, суддя Петров В.С.)

у справі №916/3403/24

за позовом Приватного акціонерного товариства “Автотранспортне підприємство 15168»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Отєкс»

2) Комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради

про скасування державної реєстрації права власності, витребування майна та усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні майном

ВСТАНОВИВ

Приватне акціонерне товариство “Автотранспортне підприємство 15168» (далі - ПАТ “Автотранспортне підприємство 15168») звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Отєкс» (далі - ТОВ “Отєкс») в якій просило:

- скасувати державну реєстрацію за ТОВ “Отєкс» права власності на будівлі і споруди: майстерні (літ. С) = всього 2 641,3 кв.м., ОГМ (літ. Р) - 6,5х26,0 = 169,0 кв.м., загальною площею 2 389,9 кв.м., що становить 99/1000 частки за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Стовпова, буд. 15-Г, а фактичною площею 2 810,3 кв.м., які належать ПАТ «Автотранспортне підприємство 15168»;

- витребувати у ТОВ “Отєкс» будівлі і споруди: майстерні (літ. С) = всього 2 641,3 кв.м., ОГМ (літ. Р) - 6,5х26,0 = 169,0 кв.м., загальною площею 2 389,9 кв.м., що становить 99/1000 частки за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Стовпова, буд. 15-Г, а фактичною площею 2 810,3 кв.м., які належать ПАТ «Автотранспортне підприємство 15168»;

- усунути перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні будівлями і спорудами, загальною площею 2 389,9 кв.м., що становить 99/1000 частки за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Стовпова, буд. 15-Г, фактичною площею 2 810,3 кв.м., , які належать ПАТ «Автотранспортне підприємство 15168» - шляхом їх звільнення ТОВ “Отєкс», а саме: 1) майстерні (літ. С) = всього 2 641,3 кв.м.: 2) ОГМ (літ. Р) - 6,5х26,0 = 169,0 кв.м.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що саме він є власником спірного майна, у той час як за ТОВ “Отєкс» було безпідставно зареєстровано право власності на таке майно на підставі договору купівлі-продажу, який позивач вважає недійсним. На переконання позивача, відповідач не має правовстановлювальних документів, зареєстрованих у встановленому порядку, а також не є законним землекористувачем ділянки на якій розміщено спірне майно.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.03.2025 по справі №916/3403/24 у задоволенні позову відмовлено повністю.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що спірне майно було відчужено позивачем на користь ТОВ “Отєкс» у відповідності до договору купівлі-продажу, який укладений у належній формі, містить усі істотні умови, підписано уповноваженими особами сторін, та який не визнано судом недійсним. Відтак, на переконання суду першої інстанції, ТОВ “Отєкс» вважається правомірним набувачем спірного майна.

Місцевий господарський суд зазначив, що критично оцінює твердження позивача про те, що про існування договору купівлі-продажу він не був обізнаний на дізнався лише у вересні 2023 року, оскільки ТОВ “Отєкс» з 2001 року відкрито безперервно використовує спірне майно, в свою чергу позивач не надав жодних пояснень яким чином він протягом 23 років не знав, що вказане майно використовується іншою особою та зареєстровано право власності на іншу особу, а також не вчиняв жодних дій, спрямованих на повернення такого майна у свою власність та не висловлював жодних претензій чи прав на вказані приміщення до звернення до суду із даним позовом.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2025 у справі №916/3403/24 - скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким:

- усунути перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні будівлями і спорудами, загальною площею 2 389,9 кв.м., що становить 99/1000 частки за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Стовпова, буд. 15-Г, фактичною площею 2 810,3 кв.м., , які належать ПАТ «Автотранспортне підприємство 15168» - шляхом їх звільнення ТОВ “Отєкс», а саме: майстерні (літ. С) = всього 2 641,3 кв.м.; ОГМ (літ. Р) - 6,5х26,0 = 169,0 кв.м.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є помилковим, не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить нормам матеріального права, з огляду на таке:

- позивач є власником спірного майна, а також землекористувачем земельної ділянки на якій воно розташоване;

- ТОВ “Отєкс» не надано, а наявні матеріли справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що відповідач є землекористувачем, орендарем земельної ділянки на якій, зокрема розташовано спірне майна та землекористувачем якої є позивач;

- Акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі від 12.02.2001, на переконання апелянта, жодним чином не стосується ТОВ “Отєкс», оскільки не містить жодних згадок про останнього та має відношення лише до земельної ділянки позивача;

- щодо акту обстеження та погодження в натурі меж земельної ділянки від 15.01.2002, то апелянт вважає, що він є недостовірним доказом, так як має виправлення по тексту, не містить додатків, підписів уповноважених осіб тощо;

- позивач не був обізнаний про наявність договору купівлі-продажу спірного майна та дізнався про такий договір лише у 2023 році. При цьому, відповідач-2 на запит позивача повідомив про відсутність в матеріалах реєстраційної справи підтверджуючих правовстановлюючих документів реєстрації права власності майна за ТОВ “Отєкс»;

- ТОВ "Отєкс" понад 23 роки користувалося спірним майном, при цьому не сплачуючи будь-які обозові платежі або податки. В свою чергу такі платежі здійснювались саме позивачем;

- апелянт вважає, що договір купівлі-продажу фактично не тільки невиконаний, а є неукладеним, з огляду на те, що недосягнуто згоди як з суттєвих умов так і не отримано згоду на відчуження від вищого органу управління, а отже не створив жодних юридичних наслідків;

- до того ж, такий договір не може бути належним, достовірним доказом, оскільки він не прошитий, не підписаний сторонами, на ньому відсутня відмітка про реєстрацію саме його в органі реєстрації;

- відповідач надав для огляду у судове засідання оригінал акту (типова форма ОЗ-1), який складений на 2 дні раніше договору купівлі-продажу, і це у свою чергу виключає його як належний, достатній та допустимий доказ виникнення права власності на спірне майно. Крім іншого підпис голови правління на договорі та цьому акті не є тотожними, вчинені різними людьми;

- у ході судового засідання відповідач, крім договору купівлі-продажу № 177 від 12.04.2001, надав суду інші договори купівлі-продажу з тим самим предметом купівлі-продажу. Тобто існують ще два договори предметом за яким виступають спірні нерухомі об'єкти;

- суд першої інстанції залучив докази відповідачів, які не супроводжувались клопотанням про поновлення строків на їх подання, однак суд у супереч приписам процесуального права їх залучив до матеріалів справи та розглянув справу з їх урахуванням, поклавши їх в основу своїх висновків при прийнятті оскаржуваного судового рішення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.05.2025 відкрито апеляційне провадження по справі №916/3403/24 за апеляційною скаргою ПАТ “Автотранспортне підприємство 15168» на рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2025 та призначено справу до розгляду на 11.06.2025.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому ТОВ “Отєкс» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що починаючи з 2001 року ТОВ “Отєкс» є єдиним та законним власником спірного приміщення та відкрито володіє вказаним приміщенням з часу їх набуття у власність і жодних претензій чи прав на ці приміщення ніким не заявлялись. Наголошує відповідач й на тому, що ТОВ “Отєкс» з 2001року сплачує земельний податок щодо земельної ділянки на якій розташовано спірне нерухоме майно.

ТОВ “Отєкс» стверджує, що набуло право власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу, який підписано уповноваженою особою позивача, яка не мала будь яких обмежень, щодо виконання своїх обов'язків, містить усі істотні умови та наразі не визнано недійсним.

У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 у справі №916/3403/24 оголошено перерву до 25.06.2025.

19.06.2025 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання ТОВ “Отєкс» про залучення до матеріалів справи копій Актів звірки складених між ТОВ “Отєкс» та ПАТ “Автотранспортне підприємство 15168» та протоколу № 73 «Про проведення відшкодування сум податку на додану вартість».

20.06.2025 Південно-західним апеляційним господарським судом отримано клопотання ПАТ “Автотранспортне підприємство 15168» в якому воно просить поновити строк на залучення доказів до матеріалів справи та залучити до матеріалів справи №916/3403/24 копії договорів: № 147 від 18.12.2000 «купівлі-продажу Корпуса ремонтных мастерских» - літ «С», № 177 від 09.04.2001 «купівлі-продажу Корпуса отдела главного механика» - літ. «Р», № 202 від 20.09.2001 «купівлі-продажу - літ. «Ф».

В обґрунтування даного клопотання позивач зазначає, що під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції йому стало відомо про те, що такі договори відсутні у матеріалах справи. Оригінали договорів, копії яких апелянт за цим клопотанням просить врахувати та долучити до матеріалів справи, за твердженням позивач, знаходяться у ТОВ “Отєкс», а апелянт не має оригіналів цих договорів у своєму розпорядженні.

30.06.2025 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання ТОВ “Отєкс» про залучення до матеріалів справи копій платіжних доручень за оплату корпусних мастерських відповідно договору куплі-продажу та виписку з реєстру власників іменних цінних паперів.

09.07.2025 Південно-західним апеляційним господарським судом отримано заперечення ПАТ “Автотранспортне підприємство 15168» на клопотання ТОВ «ОТЄКС» від 19.06.2025 та від 30.06.2025 про приєднання доказів в яких позивач зазначає, що заперечує щодо задоволення вказаних клопотань, оскільки вважає їх безпідставними та необґрунтованими.

Так позивач зазначає, що ТОВ “Отєкс» не вказує з якою метою залучаються такі докази і яким чином вони стосуються предмету позову, що у свою чергу виключає підстави для їх залучення до матеріалів даної справи. Крім цього ТОВ “Отєкс» з порушенням норм процесуального права залучає дані доказі у суді апеляційної інстанції.

Позивач також наголошує на тому, що за договором № 147 від 18.12.2000 не проводилась державна реєстрація прав власності за ТОВ “Отєкс». Тобто договір є нікчемним і права та обов'язки за ним у сторін не виникають і перерахування коштів не може вважатися правомірним. Договір, за яким оскаржується державна реєстрація та витребовується майно містить іншу дату - 12.04.2001. Отже, платіжний документ від 20.12.2000 не може відноситись до договору який укладений 12.04.2001.

Також позивач вважає, що платіжне доручення № 142 від 12.04.2001 взагалі неможливо ідентифікувати як оплату за спірне майно саме за договором № 177 від 12.04.2001. ТОВ “Отєкс» не надав належних, допустимих, достатніх доказів здійснення оплати за спірне майно та доказів передачі права власності на спірне майно.

До того ж, позивач зауважує, що ТОВ “Отєкс» не надало копії вказаних доказів разом із відзивом, чим відповідно порушило вимоги чинного процесуального законодавства щодо порядку подачі доказів у справі.

09.07.2025 до суду надійшли додаткові пояснення від ПАТ “Автотранспортне підприємство 15168» в яких останній надає пояснення, зокрема щодо договору № 177 купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та споруди головного механіка від 12.04.2001.

Так, за твердженням позивача, відповідно до п. 3 договору № 177 купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та споруду головного механіка від 12.04.2001 та згідно ст. ст. 224, 225 ЦК УРСР - передача у власність спірного майна не відбулась, оскільки сторони цього договору не уклали акту про передачу у власність, відтак, такий договір є неукладеним, оскільки за ним не перейшло право власності.

Як стверджує позивач, залучений ТОВ “Отєкс» акт форми ОЗ-1 від 10.04.2001 визначає, що не все майно, а тільки одне приміщення - позначене літерою «С» передається позивачем - ТОВ “Отєкс», але: 1) у користування, що є відмінним від права власності; 2) майно оглядалось, що не означає передачу у власність; 3) опис нерухомого майна (тільки літера «С») не співпадає з предметом договору (у якому згадуються літери «С» і «Р»); 4) одноосібний керівник виконавчого органу апелянта - Волков В.А. не підписував, не затверджував цей акт, підписи у договорі та акті- не належать Волкову В.А.; 5) членів комісії від позивача не можливо ідентифікувати, а наказ про створення такої комісії апелянтом не видавався.

Відтак, позивач вважає, що право власності у ТОВ “Отєкс» за договором № 177 від 12.04.2001 купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та споруди головного механіка від 12.04.2001 не виникло.

Позивач вважає, що договір № 177 купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та споруди головного механіка від 12.04.2001, фактично не тільки невиконаний, а є неукладений, оскільки сторонами не досягнуто згоди з суттєвих умов, а отже він не створив жодних юридичних наслідків.

Також позивач стверджує, що за договорами: № 147 від 18.12.2000, № 177 від 09.04.2001, № 202 від 20.09.2001 не проводилась державна реєстрація прав власності за ТОВ “Отєкс». Предметами перелічених вище договорів стали спірні нерухомі об'єкти. Доказів протилежного (тобто реєстрації права власності за переліченими договорами) не було надано.

У додаткових поясненнях наданих до суду апеляційної інстанції 09.07.2025 ПАТ “Автотранспортне підприємство 15168» також зазначає, що позивач був і є законним належним землекористувачем земельної ділянки на якій розташовано спірне майно, в той час як ТОВ “Отєкс» не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження право користування даною земельною ділянкою.

Вирішуючи питання щодо залучення до матеріалів справи доказів наданих сторонами під час апеляційного перегляду справи, колегією суддів дійшла наступних висновків.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

Згідно з частинами другою та третьою статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Частинами четвертою, п'ятою та восьмою цієї статті передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

У відповідності до ч. 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті124, 129 Конституції України, статей 7,13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 статті 13 ГПК України). Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №913/479/18.

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).

Колегія суддів зазначає, що з огляду на наведені законодавчі приписи, позивач та відповідач повинені були подати відповідні докази у строки визначені чинним процесуальним законодавством, однак своїм правом не скористались та не обґрунтували наявності об'єктивної, непереборної та незалежної від них обставини, яка стала перешкодою у наданні таких доказів під час розгляду справи у суді першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотань позивача та відповідача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів оскільки на підставі частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України останні, не надали суду апеляційної інстанції доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від них.

Під час судового засідання від 09.07.2025 представник апелянта підтримав доводи та вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представники ТОВ “Отєкс» надали пояснення у відповідності до яких не погоджуються із доводами та вимогами скаржника, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, рішенням Одеської міської ради народних депутатів від 05.02.1987 № 76 “Про дозвіл АТП-15068 Одеського обласного управління вантажного автотранспорту проектування розширення та реконструкції підприємства по вул. Стовбова,15г, в м. Одеса», зокрема, зобов'язано АТП-15068 Одеського обласного управління вантажного автотранспорту розробити проект розширення та реконструкції АТП-15068 з виділенням в якості будівництва першої черги (1988-1990) профілакторія на 300 автомобілів та КТП на земельній ділянці загальною площею 5,38 га по вул. Стовбовій 15г.; АТП-15168 розробити проектну документацію на розширення та реконструкцію підприємства згідно з нормативними вимогами на період до 1995 року.

Рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ “АТП 15168?, оформленого протоколом № 1 від 30.09.1997 року, затверджено Статут Відкритого акціонерного товариства “АТП 15168?; зареєстровано Виконавчим комітетом Іллічівської районної Ради народних депутатів 06 червня 1996 р. за реєстраційним номером 387 (а.с. 60-70 Т. 1).

При цьому розпорядженням Іллічівської районної адміністрації № 540 від 20.10.1997 “Про перереєстрацію Відкритого акціонерного товариства “АТП 15168? перереєстровано Відкрите акціонерне товариство “АТП 15168?; місцезнаходження: Одеса-98, вул. Стовпова, 15г.

Наказом Регіонального відділення по Одеській області Фонду державного майна України № 685 від 17.09.1999 “Про завершення приватизації Відкритого акціонерного товариства “АТП 15168? наказано, зокрема: 1) вважати процес приватизації ВАТ “АТП-15168? завершеним; 2) комісії з продажу акцій ВАТ “АТП-15168?? припинити роботу у зв'язку із завершенням усіх видів продажу акцій.

Листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області Фонду державного майна України від 18.09.2000 на запит ВАТ “АТП-15168? від 23.08.2000 вх. № 145 направлено останньому перелік об'єктів нерухомості, які передані до статутного фонду ВАТ “АТП 15168», згідно з наказом регіонального відділення про перетворення орендного автотранспортного підприємства 15168 у Відкрите акціонерне товариство № 739 від 30.05.1996.

Згідно з додатком № 1 до листа № 1/4067 від 18.09.2000 року - Переліку нерухомого майна, що передано у власність Відкритому акціонерному товариству “АТП-15168?, складеного на підставі інвентаризаційних описів і відомостей індексації основних фондів, наданих у РВ ФДМУ по Одеській області, згідно з Положенням “Про інвентаризацію майна приватизуємих державних підприємств, а також державних підприємств і організацій, передаваємих в оренду?, затвердженого постановою КМУ від 02.03.93 № 158 та згідно з наказом про створення Відкритого акціонерного товариства (про перетворення з орендного підприємства) від 30.05.1996 року № 739, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області передало до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства “АТП-15168? наступні об'єкти нерухомості: 1) майстерні, 2) учбовий клас, 3) адміністративний корпус, 4) склад, 5) ТО-1, 6) ОГМ, 7) зварювальний цех, 8) резервуар для води, 9) асфальтове покриття, 10) огорожа навколо території, 11) АЗП, 12) автоколона 2, 13) водопроводні мережі, 14) каналізаційні мережі, 15) АКБ, 16) профілакторій, 17) очисні споруди, 18) КПП (без об'єкту ЦО).

Листом від 17.10.2000 за вих. № 199 Відкрите акціонерне товариство “АТП-15168» просило керівника Одеського БТІ та РОН видати свідоцтво про власність на приватизовані об'єкти згідно з наказом Фонду державного майна України по Одеській області та документів БТІ.

Із наявної в матеріалах справи копії Реєстраційного посвідчення на домоволодіння, яке належить державним, кооперативним, громадським установам, підприємствам та організаціям від 19.10.2000 року (а.с. 50 Т. 1) вбачається, що Одеське міжміське бюро технічної інвентаризації засвідчує, що домоволодіння № 15-г по вулиці Стовповій в місті Одесі - будови та споруди згідно з переліком нерухомого майна: п. 1 - майстерні (літ. З, С), п. 3 - адміністративний корпус (літ. А, Д), п. 4 - склад (літ. К, Л, М, Е, Ф, Т, У, Х), п. 5 - ТО (літ. Ж, Ч), п. 6 - ОМГ (літ. Р), п. 7 - зварювальний цех (літ. В, Г, П), п. 8 - резервуар для води (літ. 5, 8, 9), п. 16 - профілакторій (літ. И), п. 17 - очисні споруди (літ. Б), п. 18 - КПП (літ. Ц) зареєстровано за ВАТ “Автотранспортне підприємство 15168» на підставі наказу Фонду державного майна України Регіональне відділення по Одеській області № 685 від 17.09.1999 року, записано в реєстраційну книгу за № 11неж-ст. 27 - р № 986.

Згідно з Висновком Управління земельних ресурсів Одеської міської ради від 28.11.2000 № 791 по проекту відведення про надання земельної ділянки, для експлуатації та обслуговування автотранспортного підприємства ВАТ “АТП 15168», розглянувши проект відведення земельної ділянки, погоджено його та визнано за можливе надання ВАТ “АТП 15168» земельної ділянки, площею 4,5613 га, за адресою: вул. Стовбова, 15/Г, у промзоні Іллічівського району у постійне користування для експлуатації та обслуговування автотранспортного підприємства.

Рішенням Одеської міської ради від 26.01.2001 № 2016-ХХІІІ “Про затвердження проектів відведення та надання фактично займаних земельних ділянок відкритому акціонерному товариству “Автотранспортне підприємство 15168», за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 15/Г, загальною площею 4,7804 га, для експлуатації та обслуговування автотранспортного підприємства і АЗС на 250 заправок на добу», зокрема:

1) затверджено проекти відведення земельних ділянок (додатки 1,2);

2) надано ВАТ “АТП 15168» земельні ділянки, за адресою: м. Одеса, вул. Стовбова, 15/Г, загальною площею 4,7804 га, у тому числі:

- земельну ділянку, площею 4,5613 га, (код згідно Українського класифікатору цільового використання земель - 1.14.2. - землі автомобільного транспорту) у постійне користування, для експлуатації та обслуговування ВАТ “АТП 15168»;

- земельну ділянку, площею 0,2191 га, (код згідно Українського класифікатору цільового використання земель - 1.11.1. - землі автотехобслуговування) у тимчасове довгострокове користування, на умовах оренди, строком на 10 років, для експлуатації обслуговування автозаправної станції на 250 заправок на добу;

3) затверджено договір між Одеською міською радою та ВАТ “АТП 15168» на право тимчасового довгострокового користування на умовах оренди, земельною ділянкою, площею 0,2191 га (додаток 3);

4) зобов'язано ВАТ “АТП 15168»:

4.1 замовити в управлінні земельних ресурсів оформлення документів, що посвідчують право користування земельними ділянками відповідно до п. 2 цього рішення;

4.2 виконувати вимоги та умови щодо землекористування, визначені службами і організаціями міста та області, викладені у проектах відведення земельних ділянок;

4.3 дотримуватися положень ст.ст. 40, 115 Земельного кодексу України.

Згідно з наявним в матеріалах справи Державним актом на право постійного користування землею серія І-ОД № 003355 від 13.03.2001 Відкритому акціонерному товариству “Автотранспортне підприємство 15168» (нині - Приватне акціонерне товариство “Автотранспортне підприємство 15168», позивач) надано в постійне користування для експлуатації автотранспортного підприємства 4,5613 га землі в межах згідно з планом користування відповідно до рішення Одеської міської ради народних депутатів від 26.01.2001 № 2016-ХХІІІ. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 133.

В подальшому, як вбачається із матеріалів справи, 12 квітня 2001 року між Відкритим акціонерним товариством “Автотранспортне підприємство 15168» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Отєкс» (покупець) укладено договір № 177 купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та будівлі відділу головного механіка, відповідно до п. 1 якого ВАТ “АТП-15168» продало, а ТОВ “Отєкс» придбало корпус ремонтних майстерень та будівлю відділу головного механіка, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 15 “Г». Відповідно до довідки-характеристики МБТІ № 16162 від 12.04.2001 та технічного паспорту, виданих Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 12.10.2000, відчужені об'єкти складаються з двох будівель, зазначених на схематичному плані - ремонтні майстерні літерою “С», відділ головного механіка літерою “Р», в цілому загальною площею 2389,9 кв.м., загальною вартістю 174061,00 грн., які складають 99/1000 ідеальну частку. Відчужувані корпус ремонтних майстерень та будівля ВГМ належать продавцю на підставі реєстраційного посвідчення від 19.10.2000, виданого МБТІ під № 16.

Згідно з п. 2 договору від 12.04.2001 року продаж здійснюється в сумі 177000,00 грн., яку покупець зобов'язаний оплатити продавцю протягом 3-х днів з моменту підписання даного договору.

Відповідно до п. 3 договору від 12.04.2001 року право власності на відчужені корпус та будівлю виникає у покупця з моменту передачі корпусу ремонтних майстерень та будівлі відділу головного механіка згідно з актом приймання - передачі, але не пізніше 14 днів після оплати.

Положеннями п. 4 договору від 12.04.2001 року продавець свідчить про те, що корпус, що відчужується, та будівля, які є предметами цього договору, не продані іншій особі, іншим способом не відчужені, під забороною (арештом) не перебувають, судової спору, що стосується їх, а також прав у третіх осіб, як у межах так і за межами України немає, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесено.

Із наявного в матеріалах справи акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення основних засобів) від 10.04.2001 року, який підписаний представниками ВАТ “АТП-15168» та ТОВ “Отєкс», а також скріплено їх печатками, вбачається, що на підставі договору № 177 (купівлі-продажу) від 12.04.2001 проведений огляд корпусу ремонтних майстерень та будівлі відділу головного механіка площею 2389,9 кв.м, які передаються у постійне користування - для експлуатації на підприємстві ТОВ “Отєкс» відповідно до договору № 177; об'єкт знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Стовбова, 15Г. Вказаний акт затверджений головою правління ВАТ “АТП-15168» Волковим В.А.

14.06.2023 року Департамент архівної справи та діловодства Одеської міської ради листом за вих. № 917-11.1 на запит ПРАТ “АТП 151682? № 18 від 31.05.2023 р. надані запитувані копії рішень та повідомлено, що документи Виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих до 1970 року зберігаються в Державному архіві Одеської області за адресою: м. Одеса, вул. Жуковського 18.

Листом Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради за вих. № 1828-1.1-34 від 26.10.2023 у відповідь на адвокатський запит адвоката Ляшенка Олега № 25-10-23 від 25.10.2023 надано копію розпорядження Іллічівської районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради від 20.10.1997 року № 540 “О перерегистрации открытого акционерного общества “Автотранспортное предприятие 15168» з витягом з додатків, а саме: копію Статуту Відкритого акціонерного товариства “Автотранспортне підприємств 15168». Також Департаментом зазначено, що в перевірених документах Іллічівської районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради за 1998-2002 роки інших розпоряджень стосовно Статуту Відкритого акціонерного товариства “Автотранспортне підприємств 15168» не знайдено.

Листом за вих. № 31285 від 03.11.2023 Комунальним підприємством “Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради на адвокатський запит від 24.10.2023 № 24-10-23 адвоката Ляшенка Олега та на замовлення-зобов'язання від 31.10.2023 № 31285 надано копії матеріалів інвентаризаційно-реєстраційної справи на об'єкт нерухомості, що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 15-Г.

Також листом від 10.11.2023 за вих. № 4168/03.01-12 КП “БТІ? ОМР на питання, порушені у адвокатському запиті від 07.11.2023 № 07-11-23, повідомило адвоката Ляшенка Олега, що у КП “БТІ? ОМР наявна архівна справа на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 15-Г, однак у вищезазначеній справі відсутні підтверджуючі документи реєстрації права власності на 99/1000 частин за ТОВ “Отєкс? (ООО “Отєкс?), а саме: договір купівлі-продажу від 12.04.2001 р. № 177, про що складений Акт про не виявлення документів, шляхи розшуку яких вичерпано від 09.11.2023 № 51. Окрім того, КП “БТІ? ОМР додатково повідомило, що в матеріалах справи відсутній технічний паспорт на вищезазначений об'єкт нерухомості.

Листом від 15.01.2024 за вих. № 48/03.01-16 КП “БТІ? ОМР надана відповідь Приватному акціонерному товариству “Автотранспортне підприємство 15168» на запит від 25.12.2023 № 25/12-01 щодо скасування рішення про реєстрацію за ТОВ »Отєкс» (ООО »Отєкс») та проведення такого скасування (вилучення) запису(ів) про реєстрацію права власності в цілому 2389,9 кв.м, які складають 99/1000 частин ідеальної частини за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, буд. 15-Г, а фактичною площею 2810,3 кв.м, які належать ПАТ “АТП 15168», в якій повідомлено, що у підприємства відсутні доступ до Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно з 01.01.2013 року та відповідні повноваження щодо скасування реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна.

При цьому Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради листом від 24.01.2024 року (вих. № 01-18/78) повідомив ПрАТ “Автотранспортне підприємство 15168» про те, що рішень про припинення права постійного користування ВАТ “Автотранспортне підприємство 15168» (на підставі його добровільної відмови) земельною ділянкою площею 0,9063 га та про передачу її іншій юридичній особі Одеською міською радою не приймалось.

Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції позивач стверджував, що є власником спірного майна, а про існування договору купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та споруди головного механіка від 12.04.2001 йому стало відомо лише 14.09.2023 під час розгляду справи № 916/3296/23 із відзиву ТОВ “Отєкс» на позов ПрАТ “Автотранспортне підприємство 15168».

За ствердженнями позивача, договір № 177 купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та споруди головного механіка від 12.04.2001 фактично є не тільки невиконаним, а також неукладеним, оскільки не досягнуто згоди як із суттєвих умов, так і не отримано згоду на відчуження від вищого органу управління, а відтак вказаний договір не створив жодних юридичних наслідків.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, а тому відмовив у їх задоволенні в повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи, доводи учасників справи та мотиви оскаржуваного рішення, дійшла наступних висновків.

Щодо вимоги позивача про скасування державної реєстрації за ТОВ “Отєкс» права власності на будівлі і споруди: майстерні (літ. С) = всього 2 641,3 кв.м., ОГМ (літ. Р) - 6,5х26,0 = 169,0 кв.м., загальною площею 2 389,9 кв.м., що становить 99/1000 частки за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Стовпова, буд. 15-Г, а фактичною площею 2 810,3 кв.м., які належать ПАТ «Автотранспортне підприємство 15168», колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

За частиною третьою статті 26 цього Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункт 87)).

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19).

Відтак, коли право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).

Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148).".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 927/261/24.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що у даному випадку позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права у вигляді скасування запису, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо заявлених позивачем позовних вимог про витребування майна та усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні майном, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин 1, 2 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 Цивільного кодексу України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Виходячи з цієї норми, фактичне володіння передбачає фактичне панування особи над річчю.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Аналіз вказаної норми та зміст позовних вимог за даним позовом свідчить про те, що цей позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння).

Віндикація - витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред'являється в тих випадках, коли порушені права володіння користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами.

Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Володіння - це фактичне, фізичне панування над майном, яке передбачає повний фізичний контроль його власника чи законного володільця.

Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які і становлять предмет доказування.

Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 923/630/17, від 29.01.2019 у справі № 911/3312/17, від 02.04.2019 у справі № 911/737/18, від 19.06.2019 у справі № 914/1671/17, від 27.08.2019 у справі № 925/366/18, від 12.09.2019 у справі № 21/93б.

Отже, умовами задоволення такого позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.

Положеннями статті 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений (Постанова ВП ВС від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Положеннями статті 328 Цивільного кодексу закріплено презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, тобто право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

Як зазначено судом вище та вбачається з матеріалів справи, наказом Регіонального відділення по Одеській області Фонду державного майна України № 685 від 17.09.1999 “Про завершення приватизації Відкритого акціонерного товариства “АТП 15168? наказано, зокрема: 1) вважати процес приватизації ВАТ “АТП-15168? завершеним; 2) комісії з продажу акцій ВАТ “АТП-15168? припинити роботу у зв'язку із завершенням усіх видів продажу акцій.

При цьому листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області Фонду державного майна України від 18.09.2000 направлено ВАТ “АТП-15168? перелік об'єктів нерухомості, які передані до статутного фонду ВАТ “АТП 15168» згідно з наказом регіонального відділення про перетворення орендного автотранспортного підприємства 15168 у Відкрите акціонерне товариство № 739 від 30.05.1996.

Згідно з додатком № 1 до листа № 1/4067 від 18.09.2000 року - Переліку нерухомого майна, що передано у власність Відкритому акціонерному товариству “АТП-15168?, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області передало до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства “АТП-15168? наступні об'єкти нерухомості: 1) майстерні, 2) учбовий клас, 3) адміністративний корпус, 4) склад, 5) ТО-1, 6) ОГМ, 7) зварювальний цех, 8) резервуар для води, 9) асфальтове покриття, 10) огорожа навколо території, 11) АЗП, 12) автоколона 2, 13) водопроводні мережі, 14) каналізаційні мережі, 15) АКБ, 16) профілакторій, 17) очисні споруди, 18) КПП (без об'єкту ЦО).

Крім того, із наявної в матеріалах справи копії Реєстраційного посвідчення на домоволодіння, яке належить державним, кооперативним, громадським установам, підприємствам та організаціям від 19.10.2000 року (а.с. 50 Т. 1) вбачається, що Одеське міжміське бюро технічної інвентаризації засвідчує, що домоволодіння № 15-г по вулиці Стовповій в місті Одесі - будови та споруди згідно з переліком нерухомого майна: п. 1 - майстерні (літ. З, С), п. 3 - адміністративний корпус (літ. А, Д), п. 4 - склад (літ. К, Л, М, Е, Ф, Т, У, Х), п. 5 - ТО (літ. Ж, Ч), п. 6 - ОМГ (літ. Р), п. 7 - зварювальний цех (літ. В, Г, П), п. 8 - резервуар для води (літ. 5, 8, 9), п. 16 - профілакторій (літ. И), п. 17 - очисні споруди (літ. Б), п. 18 - КПП (літ. Ц) зареєстровано за ВАТ “Автотранспортне підприємство 15168» на підставі наказу Фонду державного майна України Регіональне відділення по Одеській області № 685 від 17.09.1999 року, записано в реєстраційну книгу за № 11неж-ст. 27 - р № 986.

Відтак, наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що домоволодіння № 15-г по вулиці Стовповій в місті Одесі - будови та споруди згідно з переліком нерухомого майна були зареєстровані за Відкритим акціонерним товариством “Автотранспортне підприємство 15168» (наразі - Приватне акціонерне товариство “Автотранспортне підприємство 15168») на підставі наказу Фонду державного майна України Регіональне відділення по Одеській області № 685 від 17.09.1999 року.

В подальшому ж, як встановлено судом, на підставі договору купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та споруди головного механіка № 177 від 12.04.2001 р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством “Автотранспортне підприємство 15168» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Отєкс» (покупець), ВАТ “АТП-15168» продало, а ТОВ “Отєкс» придбало корпус ремонтних майстерень та будівлю відділу головного механіка, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 15 “Г».

Відповідно до довідки-характеристики МБТІ № 16162 від 12.04.2001 та технічного паспорту, виданих Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 12.10.2000, відчужені об'єкти складаються з двох будівель, зазначених на схематичному плані - ремонтні майстерні літерою “С», відділ головного механіка літерою “Р», в цілому загальною площею 2389,9 кв.м., загальною вартістю 174061,00 грн., які складають 99/1000 ідеальну частку. Відчужувані корпус ремонтних майстерень та будівля ВГМ належать продавцю на підставі реєстраційного посвідчення від 19.10.2000, виданого МБТІ під № 16.

В свою чергу, як вже було вказано вище, позивач вважає, що Договір № 177 купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та споруди головного механіка від 12.04.2001, є невиконаним, а також є неукладеним, оскільки сторонами не досягнуто згоди, як щодо його суттєвих умов, так і не отримано згоду на відчуження від вищого органу управління, а отже такий правочин не створив жодних юридичних наслідків.

Колегія суддів зазначає, що станом на час укладання договору купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та споруди головного механіка № 177 від 12.04.2001 діяв Цивільний кодекс Української РСР в редакції від 30.10.1999 року.

Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу Української РСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст. 41 Цивільного кодексу Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній) (ст. 42 Цивільного кодексу Української РСР).

Відповідно до ст. 44 Цивільного кодексу Української РСР повинні укладатись у письмовій формі:

1) угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР;

2) угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР;

3) інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась. Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення (ст. 154 Цивільного кодексу УРСР).

Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі (ст. 45 Цивільного кодексу Української РСР).

Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається (ст. 47 Цивільного кодексу Української РСР).

Відповідно до ст. 151 Цивільного кодексу Української РСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Згідно з ст. 224 Цивільного кодексу Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів (ст. 227 Цивільного кодексу Української РСР).

З викладеного вбачається, що вимогами статті 227 Цивільного кодексу УРСР було передбачено необхідність нотаріального посвідчення угоди купівлі - продажу лише у тому випадку, якщо хоча б однією з сторін є громадянин, і предметом відчуження за вказаною статтею є жилий будинок.

Тобто, для укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна, сторонами за яким були юридичні особи, і предметом відчуження було нежитлове приміщення, відповідно до законодавства, що діяло в 2001 році, достатнім було підписання договору простої письмової форми, а його нотаріальне посвідчення не вимагалося.

Як встановлено судом, договір купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та споруди головного механіка № 177 від 12.04.2001 укладений між юридичними особами, зокрема, між Відкритим акціонерним товариством “Автотранспортне підприємство 15168», як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю “Отєкс», як покупцем, а предметом відчуження за вказаним договором були корпус ремонтних майстерень та будівля відділу головного механіка, у зв'язку із чим, в силу приписів чинного на той час законодавства, нотаріальне його посвідчення не вимагалося.

З огляду на таке, колегія суддів вважає необґрунтованими твердження позивача про обов'язкове нотаріальне посвідчення вказаного договору купівлі-продажу № 177 від 12.04.2001.

Відтак, форма договору купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та споруди головного механіка № 177 від 12.04.2001, укладеного між ВАТ “Автотранспортне підприємство 15168» та ТОВ “Отєкс», відповідала вимогам законодавства, яке існувало на час його укладання.

Крім того, із наявного в матеріалах справи акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення основних засобів) від 10.04.2001 року, підписаного представниками ВАТ “АТП-15168» та ТОВ “Отєкс», а також скріплено їх печатками, вбачається, що на підставі договору № 177 (купівлі-продажу) від 12.04.2001 проведений огляд корпусу ремонтних майстерень та будівлі відділу головного механіка площею 2389,9 кв.м, які передаються у постійне користування - для експлуатації на підприємстві ТОВ “Отєкс» відповідно до договору № 177; об'єкт знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Стовбова, 15Г. Вказаний акт затверджений головою правління ВАТ “АТП-15168» Волковим В.А.

При цьому, судом апеляційної інстанції не приймаються твердження позивача стосовно того, що вказаний акт від 10.04.2001, який складений на 2 дні раніше договору купівлі-продажу № 177, не є належним, достатнім та допустимим доказом виникнення у відповідача права власності на корпус ремонтних майстерень та споруду головного механіка, оскільки у зазначеному акті приймання-передачі (внутрішнього переміщення основних засобів) від 10.04.2001 міститься посилання саме на договір від 12.04.2001 року, а не на будь-який інший договір купівлі-продажу. Крім того, вказаний акт приймання-передачі від 10.04.2001 року затверджений головою правління ВАТ “АТП-15168» Волковим В.А. та скріплений печаткою товариства.

До того ж, колегія суддів зазначає, що позивач стверджуючи про те, що Волков В.А. даний акт ніколи не підписував, підпис не належить керівнику виконавчого органу позивача, не надав відповідного висновку експерта щодо почеркознавчої експертизи такого документа, а також не ставив перед судом питання щодо призначення такої експертизи.

Щодо посилання апелянта на те, що вищевказаний договір є неукладеним, оскільки сторонами не досягнуто згоди як із суттєвих умов, так і не отримано згоду на відчуження від вищого органу управління, колегія суддів зазначає таке.

Так, відповідно до п. 8.2 статуту Відкритого акціонерного товариства “Автотранспортне підприємство 15168», затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ “АТП 15168?, оформленого протоколом № 1 від 30.09.1997 року, до компетенції Вищого органу товариства відносяться, зокрема, затвердження угод, укладених на суму, що перебільшує 50% Статутного фонду товариства.

Згідно з п. 5.1 статуту ВАТ “Автотранспортне підприємство 15168» статутний фонд товариства становить 413070,00 грн.

З огляду на викладені положення статуту Відкритого акціонерного товариства “Автотранспортне підприємство 15168», Вищий орган товариства затверджує угоди, укладені на суму, що перебільшує 50% Статутного фонду товариства, а відтак угод на суму більше 206535,00 грн.

В свою чергу, відповідно до п. 2 договору № 177 від 12.04.2001 продаж здійснюється в сумі 177000,00 грн, яку покупець зобов'язаний оплатити продавцю протягом 3-х днів з моменту підписання даного договору.

З огляду на викладене, вартість продажу спірних нежитлових приміщень 177000,00 грн, а відтак нижча від 206535,00 грн.

При цьому судом не приймаються до уваги посилання позивача на те, що сума договору, за яким вибуло спірне майно позивача, становить 212400 грн, у т.ч. ПДВ, оскільки, як встановлено судом вище, продаж нерухомого майна було здійснено саме в сумі 177000,00 грн.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що Відкрите акціонерне товариство “Автотранспортне підприємство 15168», укладаючи договір купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та споруди головного механіка № 177 від 12.04.2001, не повинно було отримувати згоду на відчуження передбаченого в ньому майна від Вищого органу управління.

Відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу Української РСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

З урахуванням умов спірного договору № 177 від 12.04.2001, останній є договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 224 Цивільного кодексу Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з статтею 225 Цивільного кодексу Української РСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Так, істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну.

З умов спірного договору купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та споруди головного механіка № 177 від 12.04.2001 вбачається, що сторонами досягнуто згоди про його предмет та ціну.

Крім того, як встановлено судом вище, такий договір від імені Відкритого акціонерного товариства “Автотранспортне підприємство 15168» підписаний уповноваженою особою, а саме його головою Правління Волковим Володимиром Андрійовичем.

Приймаючи до уваги наведене вище, колегія суддів не приймає до уваги твердження позивача про те, що договір купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та споруди головного механіка № 177 від 12.04.2001 є неукладеним.

Судова колегія також не приймає до уваги твердження позивача про те, що він не був обізнаний про наявність договору купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та споруди головного механіка № 177 від 12.04.2001, а дізнався про його наявність лише 14.09.2023 під час розгляду справи № 916/3296/23 із відзиву ТОВ «Отєкс» на позов ПРАТ «АТП-15168», з огляду на таке.

За приписами ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідними за інші докази.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.

Як вже було вказано вище, ТОВ “Отєкс» набуло право власності на спірне майно у відповідності до договору купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та споруди головного механіка № 177 від 12.04.2001.

Відповідний запис про реєстрацію за ТОВ “Отєкс» майна відчуженого за вищевказаним договором купівлі-продажу було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з статті 32 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, у даному випадку відповідач - ТОВ “Отєкс» з моменту укладення договору та внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто більш ніж 23 року, відкрито та безперервно використовує спірне майно.

Як вказано Верховним Судом у постанові від 19.02.2020 по справі №910/3044/18 відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння.

В свою чергу, позивач, який вважає себе власником спірного майна не зазначає, із посиланням на відповідні докази, чому він протягом більш ніж 23 років не знав, що вказане зареєстровано та використовується іншою особою, а також не вчиняв жодних дій спрямованих на повернення такого майна у свою власність та не висловлював жодних претензій чи прав на вказане майно до звернення до суду із даним позовом.

Тим більш, як вже було вказано вище, спірне майно було передано від позивача до ТОВ “Отєкс», зокрема за підставі акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення основних засобів) від 10.04.2001 року, підписаного представниками ВАТ “АТП-15168» та ТОВ “Отєкс», а також скріплено їх печатками, з якого вбачається, що він складений та підписаний саме на на підставі договору № 177 (купівлі-продажу) від 12.04.2001.

Наведене, на переконання колегії суддів, презюмує обізнаність позивача про відчуження спірного майна на користь ТОВ “Отєкс».

Судова колегія також відзначає, що позивачем не надано, а наявні матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ТОВ “Отєкс» у будь-який інший спосіб, зокрема на підставі оренди, використовувало спірне майно, що в свою чергу, могло б свідчити про необізнаність позивача про відчуження такого майна та покладання на те, що таке майно використовується відповідачем на іншій правовій підставі, ані ж на праві власності.

Колегія суддів відхиляє твердження позивача про те, що він сплачував і сплачує усі податки на земельну ділянку на якій розташовано спірне майно, що на його думку, також є доказом того, що 23 роки позивач не був обізнаним і не міг бути обізнаним про вибуття із його власності спірного майна, оскільки у даному випадку право власності (користування) позивачем земельною ділянкою на якій розташовано спірне майно, в межах даної справи, не оспорюється. Відповідно, сплата позивачем податків та зборів за користування земельною ділянкою, не може достеменно свідчити про не обізнаність позивача щодо відчуження майна, яке розташоване на такій земельній ділянці.

Слід також визначити, що відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Сторонами по справі, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи, не надано суду доказів визнання договору купівлі-продажу № 177 від 12.04.2001, укладеного між ВАТ “АТП-15168» та ТОВ “Отєкс», недійсним.

При цьому відповідно до п. 1.7 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 року № 121 (в редакції, чинній станом на дату укладення договору) реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів за рахунок коштів власників нерухомого майна.

Підставою для реєстрації згідно з п. 10 Додатка № 1 Інструкції Держбуду № 121 “Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна» є договори відчуження між юридичними особами недержавної форми власності (п. 9 та п. 10 Додатка № 1 інструкції Держбуду № 121).

Як встановлено судом вище, відповідний договір купівлі-продажу № 177 від 12.04.2001 року укладений між ВАТ “АТП-15168» та ТОВ “Отєкс» у належній формі, підписаний його уповноваженими представниками.

Відтак, ТОВ “Отєкс» вважається правомірним набувачем корпусу ремонтних майстерень та споруди головного механіка, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Стовбова, 15Г.

Між тим із матеріалів справи вбачається, що 15 січня 2002 року між ВАТ “АТП-15168» та ТОВ “Отєкс» був підписаний додатковий акт обстеження та погодження в натурі меж земельної ділянки, що знаходиться в користуванні ТОВ “Отєкс», яка знаходиться за адресою вул. Стовпова, 15/Г, в якому зазначено, що спеціалістом Комунального підприємства “Земельно-кадастрове бюро при управлінні земельних ресурсів» Єгоровим І.Ю., у присутності начальника Управління земельних ресурсів Одеської міської ради Ржепецького С.О., директора ТОВ “Отєкс» Карпенка В.А., представників суміжних землекористувачів: голови правління ВАТ “АТП-15168» Бойко В.О., проведено обстеження та погодження внатурі (на місцевості) меж земельної ділянки (код Українського класифікатора цільового використання землі автомобільного транспорту) площею 0,9063 га забудованих земель, в тому числі капітальна поверхова - 0,3110га; під проходами, проїздами та площадками - 0,5953 га, що знаходяться у користуванні на умовах оренди терміном на 50 років у ТОВ “Отєкс», для експлуатації комплексу будівель по обслуговуванню автомобільного транспорту за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 15/Г. Межі земельної ділянки проходять по існуючим огорожам та спорудам. При встановленні меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з боку присутніх представників ніяких заперечень не виявлено.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального ("суспільного", "публічного") інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення від 02.11.2004 у справі "Tregubenko v. Ukraine", заява № 61333/00, пункт 54).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору.

Право витребувати майно з огляду на доведену незаконність і безпідставність його відчуження передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони права власності і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

У статті 41 Конституції України також закріплено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ураховуючи викладене, а також обставини у цій справі щодо фактичного передання рухомого майна у власність за договором купівлі-продажу ТОВ “Отєкс?, реєстрацію за останнім права власності на таке майно, відкрите та безперервне користування відповідачем таким майном протягом більш ніж 23 років, за відсутності жодних претензій з боку позивача, відповідно за відсутності підстав вважати, що ТОВ “Отєкс? не може бути добросовісним набувачем (іншого позивач не довів), колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. В іншому разі буде порушено наведені європейські стандарти правомірності втручання у право власності.

Щодо заяви відповідача про сплив строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Враховуючи те, що судом встановлено необґрунтованість позовних вимог позивача, за захистом яких він звернувся до суду із заявленим позовом, відповідно відсутні підстави для застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що позивач був і є законним належним землекористувачем земельної ділянки площею 4,5613 га по вул. Стовбова (Стовпова), 15Г у м. Одесі, а відповідач-1 не був і не належним ні землекористувачем, ні орендарем земельної ділянки землекористувачем якої є позивач, з огляду на таке.

У даному випадку, як вже було вказано вище, позивачем заявлено вимоги щодо витребування майна та усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні майном, а саме будівлями і спорудами, загальною площею 2 389,9 кв.м., що становить 99/1000 частки за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Стовпова, буд. 15-Г, фактичною площею 2 810,3 кв.м., які належать ПАТ «Автотранспортне підприємство 15168» - шляхом їх звільнення ТОВ “Отєкс».

При цьому, жодних вимог щодо земельної ділянки на якій розташовано таке майно, зокрема усунення перешкод у її користуванні, витребування від іншої особи, позивачем заявлено не було.

Натомість, як вбачається з наявних матеріалів справи та відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, у липні 2023 року Приватне акціонерне товариство “АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15168» звернулось до Господарський суд Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “ОТЄКС» у якій просило:

- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “ОТЄКС» усунути перешкоди в користуванні Приватним акціонерним товариством “Автотранспортне підприємство 15168» земельною ділянкою, площею 4,5613 га, розташованою за адресою: м. Одеса вул. Стовпова, 15/Г, яка належить Приватному акціонерному товариству “АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15168», на підставі Державного акту на право постійного користування землею І-ОД № 003355, виданого 13.03.2001 Одеською міською радою народних депутатів, про що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 133, шляхом звільнення земельної ділянки площею 4,5613 га, розташованої за адресою: м. Одеса вул. Стовпова, 15/Г, яка належить Приватному акціонерному товариству “АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15168».

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.09.2024 року по справі №916/3296/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 відмовлено Приватному акціонерному товариству “Автотранспортне підприємство 15168» у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю “Отєкс», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Одеської міської ради та Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Дане рішення та постанова залишені без змін постановою Верховного Суду від 03.06.2025.

Так, Верховний Суд у справі №916/3296/23 виснував, що як законодавством, чинним на момент набуття відповідачем права власності на нерухоме майно відповідно до договору купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та будівлі відділу головного механіка від 12.04.2001 № 177, укладеного між ВАТ "АТП-15168" та ТОВ "ОТЄКС", так і земельним та цивільним законодавством, чинним на сьогодні, імперативно передбачено перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Отже, особа, яка законно набула у власність нерухоме майно, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими нерухомим майном після його набуття. Такий підхід застосовувався і в момент набуття відповідачем права власності на нерухоме майно.

Верховний Суд також зазначив, що у справі №916/3296/23 суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач "мирно володів" нерухомим майном, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, з 12.04.2001 (дати укладення договору № 177 купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та будівлі відділу головного механіка) та дійшли висновку про те, що відповідач мав "правомірні очікування" щодо користування земельною ділянкою під нерухомим майном, яке придбане на підставі договору купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та будівлі відділу головного механіка від 12.04.2001 №177, укладеного між сторонами у справі. Тому суди дійшли висновку, що позивач не довів неправомірності користування відповідачем спірною земельною ділянкою та вчинення відповідачем перешкод у користуванні позивачем вказаною земельною ділянкою.

Відтак, відносини пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням земельною ділянкою не є предметом спору у справі, яка наразі переглядається судом апеляційної інстанції, натомість такі розглядались та вирішувались в межах справи №916/3296/23, а тому колегія суддів не надає оцінку таким обставинами (правовідносинам).

Щодо посилання апелянта на те, що Загальна площа корпусу ремонтних майстерень (літера «С») та споруди головного механіка (літера «Р») складають: 2 641,3 кв.м. + 169,0 кв.м. = 2 810,3 кв.м., що перевищує площу, вказану у договорі на 420,4 кв.м., колегія суддів зазначає таке.

Так, у договорі № 177 купівлі-продажу корпусу ремонтних майстерень та будівлі відділу головного механіка від 12.04.2001 вказано, що відчужені об'єкти складаються з двох будівель, зазначених на схематичному плані - ремонтні майстерні літерою “С», відділ головного механіка літерою “Р», в цілому загальною площею 2389,9 кв.м., які складають 99/1000 ідеальну частку.

Також, у договорі міститься посилання на те, що відчужувані корпус ремонтних майстерень та будівля ВГМ належать продавцю на підставі реєстраційного посвідчення від 19.10.2000, виданого МБТІ під № 16.

Дійсно, у наявних матеріалах справи міститься відповідне реєстраційне посвідчення від 19.10.2000, з якого вбачається, що Одеське міжміське бюро технічної інвентаризації засвідчує, що домоволодіння № 15-г по вулиці Стовповій в місті Одесі - будови та споруди згідно з переліком нерухомого майна: п. 1 - майстерні (літ. З, С), п. 3 - адміністративний корпус (літ. А, Д), п. 4 - склад (літ. К, Л, М, Е, Ф, Т, У, Х), п. 5 - ТО (літ. Ж, Ч), п. 6 - ОМГ (літ. Р), п. 7 - зварювальний цех (літ. В, Г, П), п. 8 - резервуар для води (літ. 5, 8, 9), п. 16 - профілакторій (літ. И), п. 17 - очисні споруди (літ. Б), п. 18 - КПП (літ. Ц) зареєстровано за ВАТ “Автотранспортне підприємство 15168» на підставі наказу Фонду державного майна України Регіональне відділення по Одеській області № 685 від 17.09.1999 року, записано в реєстраційну книгу за № 11неж-ст. 27 - р № 986.

Однак, у вказаному реєстраційному посвідченні від 19.10.2000 не вказано ані загальну площу всіх приміщень, ані площу кожної складової такого приміщення окремо.

Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що у власності позивача перебувало нерухоме майно площею 2 810,3 кв.м., наявні матеріли справи не містяться, а позивачем не надано.

Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на наявність договорів № 147 від 18.12.2000 «купівлі-продажу Корпуса ремонтных мастерских» - літ «С», № 177 від 09.04.2001 «купівлі-продажу Корпуса отдела главного механика» - літ. «Р», № 202 від 20.09.2001 «купівлі-продажу - літ. «Ф», які за твердженням останнього містять той самий предмет договору та були укладені з метою уникнення перевищення суми продажу спірного майна, що потребувало узгодження Вищім органом управління, оскільки як вбачається з наявних матеріалів справи, такі договори не були надані позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції. Відповідно, місцевий господарський суд не надав оцінку таким договорам.

В свою чергу, судом апеляційної інстанції відмовлено у долученні таких доказів до матеріалів справи на стадії апеляційного перегляду справи, оскільки позивач не обґрунтував неможливості їх подання під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду з приводу необґрунтованості заявлених позовних вимог, та вважає, що доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2025 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2025 по справі №916/3403/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 14.07.2025.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.

Попередній документ

128845092

Наступний документ

128845094

Інформація про рішення:

№ рішення:	128845093
№ справи:	916/3403/24
Дата рішення:	09.07.2025
Дата публікації:	16.07.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Південно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них; про приватну власність, з них; щодо витребування майна із чужого незаконного володіння

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (17.09.2025)
Дата надходження:	04.08.2025
Предмет позову:	про скасування державної реєстрації права власності, витребування майна та усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні майном

Розклад засідань:

Минулі засідання (16)

11.09.2024 12:00	Господарський суд Одеської області
01.10.2024 11:00	Господарський суд Одеської області
21.10.2024 11:30	Господарський суд Одеської області
25.11.2024 11:00	Господарський суд Одеської області
03.12.2024 15:30	Господарський суд Одеської області
12.12.2024 15:00	Господарський суд Одеської області
06.01.2025 15:00	Господарський суд Одеської області
21.01.2025 15:30	Господарський суд Одеської області
29.01.2025 15:30	Господарський суд Одеської області
28.02.2025 11:00	Господарський суд Одеської області
11.03.2025 11:45	Господарський суд Одеської області
18.03.2025 16:00	Господарський суд Одеської області
11.06.2025 14:30	Південно-західний апеляційний господарський суд
25.06.2025 15:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
09.07.2025 15:30	Південно-західний апеляційний господарський суд
17.09.2025 12:20	Касаційний господарський суд