79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"10" липня 2025 р. Справа №909/864/24
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СЕТІ" б/н від 01.04.2025,
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.03.2025 суддя Кобецької С.М., м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено 14.03.2025
у справі №909/864/24
за позовом державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго",
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "СЕТІ",
про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії в сумі 229 530,87 грн., з яких: 193 331,29 грн. - основний борг, 1 035,33 грн. - пеня, 8 762,16 грн. - 3 % річних, 26 402,09 грн. - інфляційні втрати,
Короткий зміст позовних вимог
Державне міське підприємство "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "СЕТІ" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії в сумі 229 530,87 грн, з яких: 193 331,29 грн - основний борг, 26 402,09 грн - інфляційні втрати, 8762,16 грн - 3 % річних, 1035,33 грн - пеня.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем зобов'язань, що виникли за публічним договором про надання послуг теплопостачання в житловому будинку, як власника нежитлового приміщення на вул. Молодіжна,52 в м. Івано-Франківську за період з грудня 2021 року по серпень 2024 року на задоволення загальнобудинкових потреб та забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач керуючись п. 45 публічного договору та ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу 1 035,33 грн - пені, 8 762,16 грн - 3 % річних, 26 402,09 грн - інфляційних втрат.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилається на ст. 530, 549, 610, 612, 625, 626, 634, 903 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06.03.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "СЕТІ" на користь державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" 229 530,87 грн. заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, з яких: 193 331,29 грн. - основний борг, 1 035,33 грн. - пеня, 8 762,16 грн. - 3 % річних, 26 402,09 грн. - інфляційні втрати та 3 442,96 грн. - судового збору. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "СЕТІ" на користь державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" 229 530,87 грн. заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, та 3442,96 грн- судового збору.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що суд встановив факт порушення відповідачем зобов'язань за публічним договором щодо оплати отриманих послуг з постачання теплової енергії.
З огляду на встановлені судом обставини, у відповідача, як власника нежитлового приміщення за адресою: вул. Молодіжна, 52 у м. Івано-Франківську, за період з грудня 2021 року по серпень 2024 року виник обов'язок здійснювати оплату за теплову енергію, спожиту на задоволення загальнобудинкових потреб. Водночас відповідач не надав доказів здійснення оплати за отримані послуги з постачання теплової енергії.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи
01.04.2025 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "СЕТІ" б/н від 01.04.2025 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.03.2025 у справі №909/864/24.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не з'ясував у повному обсязі обставин, що мають значення для справи, ухвалив рішення при недоведеності встановлених обставин, зробив висновки, що не відповідають матеріалам справи, а також порушив норми процесуального та неправильно застосував норми матеріального права.
Зокрема, суд першої інстанції, задовольняючи позов про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з постачання теплової енергії в сумі 229 530,87 грн, дійшов висновку про надання таких послуг на підставі типового індивідуального договору. Однак відповідач не є стороною зазначеного договору та не є споживачем послуг з теплопостачання, оскільки належний йому об'єкт нерухомого майна має окремий вхід, обладнаний автономними інженерними комунікаціями, які не під'єднані до загальнобудинкових мереж. Крім того, приміщення загального користування будинку (зокрема, сходові клітини, ліфтові шахти, вестибюлі, коридори, підвали тощо) не перебувають у користуванні відповідача, а сам відповідач не є членом обслуговуючого кооперативу «АВІАТОР - 52», створеного власниками та співвласниками квартир для забезпечення експлуатації та управління будинком.
Апелянт вказує, що суд безпідставно відмовив у призначенні будівельно-технічної експертизи, що унеможливило повне з'ясування фактичних обставин справи і порушило принцип змагальності сторін.
Суд також не перевірив правильність і обґрунтованість нарахувань заборгованості, пені, інфляційних втрат і 3% річних, а подані позивачем розрахунки не відповідають вимогам методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджених наказом Мінрегіону від 22.11.2018 року Nє315.
За відсутності необхідних параметрів, відповідач позбавлений можливості перевірити обґрунтованість розміру заборгованості та сум, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
Крім того, розрахунок пені, поданий позивачем, суперечить пункту 45 Типового індивідуального договору на послугу з постачання теплової енергії, згідно з яким нарахування пені здійснюється з першого робочого дня, що настає після граничного строку оплати. Проте, як вбачається з розрахунків позивача, пеня нараховувалась, зокрема, з 01.10.2023 (неділя), 01.06.2024 (субота) та 01.09.2024 (неділя), що суперечить умовам договору.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу №06/672 від 06.05.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/3614/25 від 08.05.2025), в якому заперечив доводи апелянта, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.03.2025 у справі №909/864/24 залишити без змін.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2025 справу №909/864/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г..
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 з підстав, що визначені ч. 2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СЕТІ" б/н від 01.04.2025 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.03.2025 у справі №909/864/24 залишено без руху.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "СЕТІ" б/н від 01.04.2025 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.03.2025 у справі №909/864/24, відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю "СЕТІ" у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та постановлено здійснювати розгляд справи №909/864/24 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Заяви та клопотання
25.04.2025 до Західного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання, у якому останній просить долучити до матеріалів справи копію витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про присвоєння адрес в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва та копію витягу з Державного реєстру речових прав. У цьому ж клопотанні відповідач просить здійснити розгляд справи у відкритому судовому засіданні з викликом представників усіх учасників справи.
Також 26.05.2025 до Західного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи ? 20.05.2025 -? ? "" з аналогічним проханням про розгляд справи у відкритому судовому засіданні з викликом представників усіх учасників справи.
Розглянувши зазначені клопотання, суд апеляційної інстанції вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частина 1 статті269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2 статті269 Господарського процесуального кодексу України). Водночас така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання відповідачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 21.01.2021 у справі № 908/3359/19).
Виходячи з принципу змагальності господарського процесу,закріпленим у статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Водночас, відповідач не надав жодного обґрунтування неможливості подання зазначених доказів у суді першої інстанції, а лише почав вчиняти дії щодо їх отримання після ухвалення рішення судом першої інстанції. Це свідчить не про наявність об'єктивних перешкод, а про суб'єктивне ставлення сторони до реалізації свого процесуального обов'язку щодо належного доказування.
Окрім цього, документи, подані у клопотаннях, а саме витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про присвоєння адрес у Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, копія витягу з Державного реєстру речових прав, а також сканована копія висновку від 20.05.2025 року щодо будівельно-технічного обстеження нежитлових приміщень ТОВ «СЕТІ», не мають значення для розгляду даного спору по суті, оскільки стосуються періоду та обставин, які не є предметом доказування у цій справі. Тому вони не підлягають долученню до матеріалів справи в межах апеляційного провадження.
Щодо повторного клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні з викликом сторін, апеляційний суд зазаначає, що таке питання вже було вирішене ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2025, якою у задоволенні відповідного клопотання ТОВ «СЕТІ» було відмовлено. Повторне подання аналогічного клопотання без зазначення нових обставин або правових підстав, визначених ГПК України, не може бути підставою для зміни раніше прийнятого судового рішення з цього питання.
У зв'язку з наведеним, апеляційний суд відмовляє в задоволенні клопотань відповідача від 25.04.2025 та 26.05.2025.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції
ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" є юридичною особою та створене з метою здійснення в інтересах Івано-Франківської міської територіальної громади діяльності щодо надання якісних послуг фізичним і юридичним особам із централізованого теплопостачання та централізованого постачання гарячої води.
Предметом діяльності підприємства є, зокрема, виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії тощо.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 24.07.2024 товариство з обмеженою відповідальністю "СЕТІ" на праві власності з 03.01.2004, яке оформлене на підставі договору купівлі-продажу №3229 від 12.12.2003 належить нерухоме майно, зокрема нежитлове приміщення площею 597,10 м.кв, яке знаходиться по вул. Молодіжна,52, м. Івано-Франківськ, реєстраційний номер 2495584.
Нежитлове приміщення з добудовою розміщене в межах зовнішніх стін житлового будинку за адресою: вул. Молодіжна,52, м. Івано-Франківськ, а житловий будинок технічно під'єднаний до зовнішніх теплових інженерних мереж ДМП "ІФТКЕ" та забезпечується тепловою енергією, що надається позивачем.
Згідно наявних в матеріалах справи документів, у період з грудня 2021 по серпень 2024 року ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" забезпечувало тепловою енергією житловий будинок по вул. Молодіжна,52, м. Івано-Франківськ.
Для ідентифікації споживача виконавцем комунальної послуги - ДМП "ІФТКЕ" застосовувалась внутрішня ідентифікація абонентського номера споживача. Споживачу присвоєно номер договору 809.0, який вказується в рахунках-фактурах.
Сформовані позивачем рахунки на оплату за споживання теплової енергії відповідачем за період грудень 2021 року-серпень 2024 року в сумі 193331,29 грн, направлені відповідачу, що підтверджується списком рекомендованих відправлень Укрпошти та витягами із реєстру рахунків та актів виконаних робіт.
Предметом розгляду спору є стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії в сумі 229 530,87 грн, з яких: 193 331,29 грн - основний борг, 1035,33 грн - пеня, 8762,16 грн - 3 % річних, 26 402,09 грн - інфляційні втрати. Заборгованість виникла на підставі Типового індивідуального договору на послугу з постачання теплової енергії.
Форма типового індивідуального договору на послугу з постачання теплової енергії, що є публічним договором приєднання, затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 1022 від 08.09.2021.
Відповідно до п.5 Індивідуального договору, виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Згідно з п. 30 Індивідуального договору, споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається: з плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. №1022 та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця. У п. 31 Індивідуального договору визначено, що вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Розмір тарифу зазначається на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця.
Відповідно до наказу ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" № 271 від 01.12.2021, для абонентів ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" з 01.12.2021 встановлено плату за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для послуг з постання теплової енергії, що надаються споживачам багатоквартирних будинків за індивідуальними договорами у розмірі: 10,70 грн/міс. (з ПДВ) за послугу з постачання теплової енергії без приладів обліку та 12,62 грн/міс. (з ПДВ) за послугу з постачання теплової енергії за наявності приладів обліку.
За змістом п. 32 Індивідуального договору, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.
Згідно з п. 34 Індивідуального договору, споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
В п. 45 Індивідуального договору визначено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
У зв'язку із введенням в дію в повному обсязі з 01.05.2019 нового Закону «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VІІІ (далі закон) та враховуючи вимоги Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання від 09.06.2018 №2119-VІІІ виникла необхідність переходу на нову систему взаємовідносин, що виникатимуть у процесі надання та споживання комунальних послуг. Зокрема, змінено порядок розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг. Порядок такого розподілу визначено Правилами надання послуг з постачання теплової енергії затверджених постановою КМУ від 21.08.2019 №830 та Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, що затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житло-комунального господарства України від 28.12.2018 №315.
За ч.2 п.3 вищеназваної Методики, де розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об'єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.
Пунктом 6 ст. 10 Закону про облік та абз.4 п.24 Правил встановлено, що обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.
Абзацом 6 п.14 Правил встановлено, що відокремлення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов'язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, втраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики.
Згідно п. 38 Правил споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (системи) централізованого опалення (теплопостачання).
З аналізу вищезазначених обставин та норм права, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відповідач є споживачем послуг з теплопостачання загальнобудинкових потреб на опалення, і за наявності індивідуального опалення у приміщенні відповідача.
Щодо доводів апелянта-відповідача про необгрунтованість позовних вимог з підстав того, що спірне житлове приміщення відділене від будинку капітальними стінами певної товщини, що передбачають повну теплову ізоляцію даного приміщення від будинку та має окремі зовнішні входи, що свідчить про відсутність будь-якого сполучення із житловими та допоміжними приміщеннями вказаного житлового будинку, то суд вважає їх помилковими.
Згідно з роз'яснення Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України Щодо визначення термінів: вбудоване приміщення, прибудоване приміщення, вбудовано-прибудоване приміщення від 31.01.2008 року під поняттям вбудовано-прибудованим приміщенням розуміється приміщення, конструктивна схема якого прийнята в межах огороджувальних конструкцій основної споруди, а частина виступає за межі споруди.
Таким чином, нежитлове приміщення, яке знаходиться по вул. Молодіжна,52 в м. Івано-Франківську є вбудовано-прибудованим приміщенням в межах зовнішніх стін житлового будинку, який підключений до мереж централізованого опалення та обладнаний комерційним приладом обліку Pollustat №80260091, згідно якого і проводиться нарахування за спожите тепло.
Відповідно до абз. 4 та 5 ч.2 розділу І Методики в редакції чинній від 28.01.2022 встановлено, що загальнобудинковими потребами опалення є витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.
Розділом IV Методики передбачено визначення обсягу теплової енергії витраченого на загальнобудинкові потреби опалення одним із трьох варіантів: розрахунково, спрощено або відповідно до проекту/енергоаудиту.
Відповідно до абз. 2 п. 3 Методики розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об'єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.
Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України від 14.05.2015 №417-VІІІ Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку (далі Закон №417) власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.
Частиною 1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
Згідно п. 2 ч.1 ст. 7 Закону №417 співвласники зобов'язані забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст.12 вказаного вище Закону витрати на управління багатоквартирним будинком включають витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку.
У статті 1 Закону №417 визначено, що спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
З урахуванням ч.2 ст. 382 Цивільного кодексу України система опалення відноситься до сантехнічного обладнання і належить мешканцям на праві спільної сумісної власності, якщо вона обслуговує більше однієї квартири.
Тобто, система опалення, як інженерна система будинку, належить на праві спільної сумісної власності всім співвласникам (в тому числі власникам прибудинкових приміщень та власникам, що мають індивідуальне опалення) і які повинні утримувати її в належному стані.
Відповідно до п.2 та п.6 ч.2 ст. 10 Закону про облік визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках передбачених ч.2 ст. 9 цього Закону за розрахунковим або середнім споживанням) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку - обсяг теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об'єму) квартири (іншого нежитлового приміщення, яке є самостійним об'єктом нерухомого майна).
За змістом ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлового-комунальні послуги", у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування та/або на вебсайті виконавця послуги, співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
Співвласники приміщень житлового будинку на вул. Молодіжна,52 який був підключений до мереж централізованого опалення, до 31.10.2021 не визначилися з моделлю договірних відносин з ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго".
За наведених обставин, враховуючи вимоги ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлового-комунальні послуги" індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (далі - Індивідуальний договір) є укладеним з 01.12.2021 та обов'язковим до виконання для усіх власників/співвласників житлових та нежитлових приміщень, які розміщені у будівлях підключених до мереж централізованого опалення.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 24 Закону України «Про теплопостачання встановлені права та обов'язки споживача теплової енергії та зокрема обов'язок своєчасного укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії».
Отже, судом першої інстанції з дотриманням норм як матеріального так і процесуального права досліджено підстави виникнення між сторонами договірних відносин між позивачем та відповідачем, визначених публічним Типовим індивідуальним договором про надання послуг з постачання теплової енергії № 809.0 від 01.12.2021.
За змістом ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться.
Згідно з ст. 634 ЦК України, договором приєднання, в свою чергу, є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому і друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як визначено у ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, Типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії № 809.0 від 01.12.2021, на підставі якого між сторонами по справі виникли правовідносини, за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
З огляду на встановлені судом обставини, у відповідача, як власника нежитлового приміщення на вул. Молодіжна,52 в м. Івано-Франківську за період з грудня 2021 року по серпень 2024 року виникло зобов'язання здійснювати оплату теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В порушення умов договору відповідач оплату за надані йому позивачем послуги не здійснював.
Загальна сума заборгованості за вказаний період складає 193 331,29 грн., що вбачається із наявних в матеріалах справи рахунків, що надані позивачем та детальним розрахунком, що долучений на підставі клопотання від 23.01.2025 року за 06/122. У чому саме цей розрахунок неправильний апелянтом не зазначено, а грунтується на припущенні, що не береться до уваги апеляційним судом.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 193331,29 грн. за поставлену теплову енергію за період з грудня 2021 року по серпень 2024 року є обґрунтованими та правильно задоволені судом першої інстанції.підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В індивідуальному договорі про надання послуги з постачання теплової енергії визначено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення (п. 45).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано відповідачу 1035,33 грн- пені, 8762,16 грн- 3 % річних, 26 402,09 грн- інфляційних втрат.
Апеляційний суд здійснивши перевірку нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат встановив правильне їх нарахування, і в цій частині доводи апелянти не знайшли свого підтвердження.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.03.2025 у цій справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.
Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати
У зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СЕТІ" б/н від 01.04.2025 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.03.2025 у справі №909/864/24- залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Бойко С. М.
Судді Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.