15 липня 2025 року
м. Київ
справа № 344/5275/24
провадження № 51 - 2469 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 лютого 2025 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 62023140150000015, щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Полтави, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 406 ч. 1 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 лютого 2025 року ОСОБА_4 засуджено за ст. 406 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_6 матеріальну шкоду в розмірі 1 974, 21 грн, моральну шкоду - 30 000 грн та 15 000 грн в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.
Вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
12 січня 2023 приблизно о 09:00 годині солдат ОСОБА_4 , знаходячись у приміщенні холу військової частини, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , будучи невдоволеним висловлюваннями солдата ОСОБА_6 , яка проходить службу в цій же частині, прагнучи продемонструвати їй свою удавану перевагу перед нею, принизити її честь та гідність, тим самим утвердивши власний авторитет у військовому колективі, всупереч інтересам служби, з прямим умислом, вчинив порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що виразилось у нанесенні одного удару рукою в ліву частину голови та одного удару рукою в праву частину голови ОСОБА_6 , при цьому нецензурно лаючись та погрожуючи фізичною розправою, чим заподіяв їй фізичний біль.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2025 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_7 зі змінами захисника ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог захисник вказує на те, що суд при призначенні ОСОБА_4 покарання безпідставно не застосував вимоги ст. 69 КК України та проігнорував ряд обставин, які пом'якшують покарання, а саме вчинення злочину вперше і у молодому віці, наявність постійного місця проживання, перебування на його утриманні малолітніх дітей, його активну участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. Також захисник зазначив, що ОСОБА_4 у суді визнав свою вину, вказав про наявність конфлікту, щиро розкаявся та сприяв розкриттю злочину. Апеляційний суд, на думку захисника, не звернув уваги на вказані порушення, допущені місцевим судом, та належним чином не врахував обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого.
Мотиви Суду
Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучені до касаційної скарги копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо
з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ст. 406 ч. 1 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості
й достатності обраного покарання тощо.
Статтею 69 ч. 1 КК України передбачено, що, за наявності кількох обставин,
що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Застосовуючи положення ст. 69 КК України, суд повинен не просто встановити наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання, а з урахуванням особи винного умотивувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час його вчинення та іншими факторами, які безпосередньо впливають
на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК України і тих статей Особливої частини Кодексу,
що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінальних правопорушень, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого
є зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було
би явно несправедливим. При цьому, призначаючи засудженому більш м'який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК України, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
При цьому згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Санкція ст. 406 ч. 1 КК України передбачає покарання у виді арешту на строк до шести місяців або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до трьох років і цей злочин відповідно до ст.12 КК України є нетяжким.
З доданих до касаційної скарги копій судових рішень вбачається, що суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України при призначенні покарання ОСОБА_4 врахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 406 ч. 1 КК України, конкретні обставини його вчинення та відомості про його особу, який раніше не судимий, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, позитивно характеризується за місцем військової служби, має хворобу, приймав участь у заходах для забезпечення оборони України у зв'язку із військовою агресією з боку РФ.
Місцевий суд врахував і відсутність обставин, що відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання, та обставин, що згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_4 .
Крім того, місцевий суд при призначенні покарання ОСОБА_4 взяв до уваги досудову доповідь про обвинуваченого, з якої вбачається середня ймовірність вчинення ОСОБА_4 повторного кримінального правопорушення та середній рівень його небезпеки для суспільства, в тому числі для окремих осіб, а виправлення ОСОБА_4 без позбавлення волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, в тому числі для окремих осіб.
Також суд вказав про неможливість призначення обвинуваченому інших видів покарання, передбачених санкцією ст. 406 ч. 1 КК України, а саме у виді арешту та тримання у дисциплінарному батальйоні, оскільки дані покарання можуть бути призначені тільки спеціальним суб'єктам - військовослужбовцям, проте судом встановлено, що ОСОБА_4 звільнився з військової служби.
Крім того, місцевий суд при призначенні покарання ОСОБА_4 з'ясував і можливість застосування до ОСОБА_4 ст. 75 КК України, проте, врахувавши ступінь тяжкості та обставини кримінального правопорушення, ставлення обвинуваченого до вчиненого, дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для застосування вказаної статті.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов
до обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, яке є мінімальне в межах санкції ст. 406 ч. 1 КК України, і таке своє рішення належним чином мотивував.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - захисника ОСОБА_7 зі змінами захисника ОСОБА_5 , де він просив пом'якшити ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 69 КК України та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 2 920 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, належним чином перевірив викладені у ній доводи щодо пом'якшення ОСОБА_4 покарання, визнав їх безпідставними та мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою в частині призначеного покарання.
Погодившись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що призначене ОСОБА_4 покарання є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, та відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України
є законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Захисник у касаційній скарзі посилається на те, що суди не врахували щире каяття засудженого ОСОБА_4 у вчиненні протиправного діяння та активне сприяння в розкритті злочину, проте із судових рішень вбачається, що ОСОБА_4 не визнав свою вину і судами пом'якшуючих обставин не встановлено, тому посилання на це в касаційній скарзі захисника є безпідставними.
Крім того, суди як першої, так і апеляційної інстанцій не встановили сукупності обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, та не знайшли підстав для пом'якшення призначеного покарання.
Відомості про особу ОСОБА_4 , на які є посилання в касаційній скарзі захисника, судами були враховані при призначенні йому покарання.
За таких обставин, підстав для пом'якшення засудженому покарання і застосування положень ст. 69 КК чи ст. 75 КК України за доводами касаційної скарги захисника та наявними матеріалами провадження колегія суддів не вбачає.
Отже, покарання, призначене місцевим судом ОСОБА_4 і залишене без зміни судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідає вимогам закону, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, і є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостямпро особу винного.
Обставин, які б вказували на те, що таке покарання є явно несправедливим через суворість, за наявними матеріалами провадження колегією суддів не встановлено.
Враховуючи зазначене, з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення, скасування судових рішень щодо ОСОБА_4 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції немає, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України.
Керуючись ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України, Верховний Суд
постановив:
Відмовити захиснику засудженого ОСОБА_4 - адвокату ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 лютого 2025 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3