15 липня 2025 року
м. Київ
справа № 553/226/23
провадження № 51-2045ск25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженої ОСОБА_4 на вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 3 серпня 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року,
установив:
Ленінський районний суд м. Полтави вироком від 3 серпня 2023 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше неодноразово судиму, останній раз засуджену 5 жовтня 2021 року вироком цього суду за частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки і звільнену від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, засудив: за частиною першою статті 309 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік; за частиною другою статті 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за частиною третьою статті 15, частиною четвертою статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за частиною четвертою статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
На підставі частини першої статті 70, статті 72 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Згідно зі статтею 71 КК до призначеного за цим вироком покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 5 жовтня 2021 року й остаточно визначено ОСОБА_4 покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці.
Зараховано ОСОБА_4 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 12 травня по 2 серпня 2023 року включно з розрахунку що одному дню ув'язнення відповідає один день позбавлення волі.
Постановлено строк покарання ОСОБА_4 рахувати з 3 серпня 2023 року.
Вирішено питання щодо речових доказів, судових витрат та арештованого майна.
Указане кримінальне провадження розглянуто із застосуванням положень частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 24 лютого 2025 року вирок суду першої інстанції змінив. На підставі пункту 4-1 частини першої статті 284 КПК кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 за частиною другою статті 190; частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 185; частиною третьою статті 15, частиною четвертою статті 185 КК закрив у зв'язку з втратою чинності законом, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Виключено з мотивувальної частини вироку суду вказівку про засудження ОСОБА_4 за частиною четвертою статті 185 КК за епізодом від 12 квітня 2023 року у зв'язку з декриміналізацією діяння.
Перекваліфіковано дії ОСОБА_4 за епізодом від 30 листопада 2022 року із частини четвертої статті 185 КК на частину першу статті 162 цього Кодексу та призначено за цим законом покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
Постановлено вважати ОСОБА_4 засудженою за частиною першою статті 309 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі частини першої статті 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_4 покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
Відповідно до статті 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 5 жовтня 2021 року й остаточно визначено ОСОБА_4 покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
В іншій частині вирок суду залишено без змін.
З урахуванням змін, унесених у вирок судом апеляційної інстанції, ОСОБА_4 визнано винуватою в тому, що вона 30 листопада 2022 року близько 17:00 незаконно проникла до будинку ОСОБА_5 .
Крім того, 11 квітня 2023 року приблизно о 10:00 ОСОБА_4 під мостом біля річки Ворскла поблизу готелю «Турист» на вул. Миру, 12 в м. Полтаві незаконно придбала та зберігала при собі для власного вживання без мети збуту особливо небезпечну психотропну речовину - PVP масою 0,8186 г, яку цього ж дня о 10:43 добровільно видала працівникам поліції.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить пом'якшити призначене їй покарання, застосувавши положення статті 69-1 КК. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що вона щиро розкаялася у вчиненому, активно сприяла розкриттю злочинів, добровільно видала працівникам поліції усе набуте незаконним шляхом, не переховувалася від слідства та відшкодувала збитки потерпілим. Вважає, що суди хоч і зазначили ці обставини, але не врахували їх, призначаючи покарання.
Перевіривши доводи касаційної скарги, долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження належить відмовити на підставі пункту 2 частини другої статті 428 КПК з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах касаційної скарги.
Призначаючи покарання, суд керується положеннями, передбаченими статтями 50, 65 КК.
Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
З доданих до касаційної скарги копій судових рішень видно, що суди під час вибору ОСОБА_4 виду й розміру покарання зважили на ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу засудженої, яка раніше неодноразово судима, у тому числі за вчинення аналогічних злочинів, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Поряд із цим суди врахували щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, визнані обставинами, що пом'якшують покарання, і не встановили обставин, які його обтяжують.
Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги інформацію, викладену в досудовій доповіді стосовно ОСОБА_4 , згідно з якою встановлено високий ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та середній ризик небезпеки для суспільства. За висновком органу пробації, виправлення ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства є неможливим.
Усупереч посиланням у касаційній скарзі ОСОБА_4 суди в ході вибору виду й розміру покарання врахували й ті обставини та дані про особу засудженої, на які є посилання в касаційній скарзі.
Разом із тим, з огляду на вчинення кримінальних правопорушень під час іспитового строку, встановленого попереднім вироком, суди визнали неможливим призначення ОСОБА_4 покарання, не пов'язаного з ізоляцією від суспільства.
При цьому, на переконання Суду, оскаржувані судові рішення, якими ОСОБА_4 було призначено покарання за правилами статті 71 КК, є правильними та такими, що ґрунтуються на законі.
Стосовно тверджень засудженої про необхідність застосування під час призначення покарання положень статті 69-1 КК Суд зазначає.
Відповідно до вимог статті 69-1 КК за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 (з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення) та 2 (добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди) частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Санкціями частини першої статті 162 КК і частини першої статті 309 КК, за якими засуджено ОСОБА_4 , передбачено найбільш суворий вид покарання у виді обмеження волі відповідно на строк до 3 та 5 років.
З огляду на це і згідно з приписами статті 69-1 КК дві третини максимального розміру покарання, передбаченого санкцією частини першої статті 162 КК, становить 2 роки обмеження волі, а передбаченого санкцією частини першої статті 309 цього Кодексу -3 роки 3 місяці.
З копій судових рішень видно, що за частиною першою статті 162 КК ОСОБА_4 призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, а за частиною першою статті 309 КК - у виді обмеження волі на строк 1 рік, тобто в межах виду й розміру покарання, як того вимагають правила статті 69-1 КК.
Отже, обране ОСОБА_4 передбачене законом обмеження прав і свобод відповідає закріпленим у статті 65 КК загальним засадам, є необхідним і достатнім для виправлення засудженої та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи наведене, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірити їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги і наданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 Кримінального процесуального Кодексу України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_4 на вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 3 серпня 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3