14 липня 2025 року
м. Київ
справа № 341/1758/24
провадження № 51-1797ск25
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянула касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 січня
2025 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 24 березня
2025 року і
встановила:
вироком Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2025 року, ОСОБА_4 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі КК України) та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду заподіяну кримінальним правопорушенням (витрати на лікування від отриманих тілесних ушкоджень) в розмірі 4389 (чотири тисячі триста вісімдесят дев'ять) гривень 45 копійок та моральну шкоду заподіяну кримінальним правопорушенням в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 березня 2025 року апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_6 , залишена без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.
За вироком суду 29.07.2024 близько 17 години, ОСОБА_4 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, скоїв кримінальне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 125 КК України, яке виразилось у заподіянні потерпілому умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, за обставин детально викладених у цьому вироку.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 висуває вимогу про скасування судових рішень через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність. Посилається у скарзі на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а також на неповноту судового розгляду обох інстанцій при розгляді справи. В обґрунтування вимог ставить під сумнів висновки суду першої інстанції й наголошує, що стороною обвинувачення не надано безсумнівних доказів його причетності до вчиненого злочину. Зауважує, що при перегляді вироку суд апеляційної інстанції не усунув порушень допущених місцевим судом і не надав умотивовані відповіді на усі доводи сторони захисту в апеляційній скарзі, а тому оскаржувані вирок та ухвала не відповідають вимогам статті 370 КПК України і не можуть бути залишені в силі.
Мотиви Суду
Перевіривши аргументи, викладені в касаційній скарзі засудженого, а також надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Як убачається зі змісту оскаржених судових рішень, долучених до скарги, свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК України.
Засуджений ОСОБА_4 , як видно з копій судових рішень, свою вину у пред'явленому обвинуваченні визнав частково, проте разом з тим надав пояснення відповідно яких суд прийшов до висновку, що останній свою вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні фактично не визнає. У судовому засіданні надав пояснення, що раніше в нього з потерпілим були непорозуміння з приводу випасання худоби. Зазначає, що 29.07.2024 року він спілкувався з ОСОБА_7 біля її господарства. В цей час біля них проїжджав на велосипеді ОСОБА_5 , який сам впав з велосипеда, після чого почав махати руками та ногами та намагався вдарити. Зазначає, що він не бив потерпілого, а лише схопив за одяг, щоб заспокоїти. Потім його відтягнула ОСОБА_7 за одяг від потерпілого, тобто розборонила їх, після чого потерпілий забрав свій велосипед та пішов додому.
Незважаючи на таку позицію засудженого, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання:
- потерпілого ОСОБА_5 , який детально описав суду обставини завдання йому ОСОБА_4 легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я. При цьому суд зауважив, що під час судового розгляду і потерпілий, і обвинувачений вказували на наявність між ними конфлікту, який розпочався до вказаної події; показання потерпілої узгоджуються з сукупністю інших досліджених доказів, є послідовними, тому суд не має підстав не довіряти їм.
- свідка ОСОБА_7 , яка стала очевидцем вчинення кримінального правопорушення щодо ОСОБА_5 , свідка ОСОБА_8 .
Крім того, суд першої інстанції навів у вироку дані щодо повного узгодження показань потерпілого ОСОБА_5 з висновком експерта №458 від 21.08.2024 року, яким встановлена ступінь тілесних ушкоджень, які були отримані потерпілим внаслідок неправомірних дій обвинуваченого.
Висновки судово-медичної експертизи повністю узгоджуються з показаннями потерпілого ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_7 в частині часу та місця вчинення кримінального правопорушення, характеру насильства та наслідків у виді легких тілесних ушкоджень.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
При цьому суд щодо доводів сторони захисту про недоведеність у діях ОСОБА_4 умислу на заподіяння легких тілесних ушкоджень зазначив таке.
Частиною 2 ст. 125 КК України встановлено відповідальність за легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умисною формою вини. Умисел може бути як прямим, так і непрямим, та необережність щодо наслідків. Відповідальність за цією статтею настає і в тих випадках, коли умисел винного було спрямовано на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, якщо фактично було заподіяно легке тілесне ушкодження.
Показання обвинуваченого про те, що він не завдавав взагалі ударів потерпілому, спростовуються висновком експерта, згідно якого характер та локалізація тілесних ушкоджень: закрита черепно-мозкова травма з струсом головного мозку, садна на ділянці лівого вуха, синці в ділянці голови, рани в ділянках голови, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що викликали короткочасний розлад здоров'я. Закрита черепно-мозкова травма, садно в ділянці лівого вуха, синець в ділянці голови, утворилися від дії тупих твердих предметів, якими могли бути руки ноги та інші тупі тверді предмети, могли утворитись як при нанесенні ударів такими предметами у вище вказані ділянки тіла, так і при падінні та ударів цими ділянками тіла по таких предметах. Отже, ураховуючи локалізацію та кількість тілесних ушкоджень, можна вважати, що ОСОБА_5 було здійснено не менше п'яти ударів в ділянки голови. Крім того наявні причини поведінки винного і потерпілого, що передували події, тому такі доводи сторони захисту суд уважав безпідставними.
Апеляційний суд, у ході перегляду вироку місцевого суду щодо ОСОБА_4 за апеляційною скаргою його захисника ОСОБА_6 , доводи якої майже є аналогічними доводам у касаційній скарзі останнього, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення.
Так, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками місцевого суду, в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, за обставин, установлених судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні та досліджених у судовому засіданні доказів, які суд оцінив у сукупності з іншими доказами і на підставі яких прийняв законне та обґрунтоване рішення.
При цьому колегія суддів апеляційного суду наголосила, що висновки суду першої інстанції щодо доведення винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, в повному обсязі відповідають фактичним обставинам справи.
Водночас усі доводи захисника, як вказала колегія суддів, викладені в апеляційній скарзі, були предметом розгляду суду першої інстанції, на спростовування яких, суд вірно зазначив, що покладає в основу вироку показання очевидців події щодо механізму спричинення тілесних ушкоджень як такі, що узгоджуються як із показаннями потерпілого, свідків, так і між собою, та відповідають даним, що містяться у протоколах проведення слідчих експериментів за їх участі, щодо того, яким чином і звідки ОСОБА_4 були завдані тілесні ушкодження ОСОБА_5 .
Із наведено убачається, що судами першої і апеляційної інстанцій ретельно перевірялися доводи, аналогічні тим, що викладені в касаційній скарзі засудженого. Зазначені в судових рішеннях мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що гуртуються на досліджених у судовому засіданні доказах.
При призначенні покарання суд першої інстанції належним чином дотримався вимог ст. 65-67 КК України стосовно загальних засад призначення покарання та призначив покарання з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, відомостей про особу обвинуваченого та обставин, що обтяжують покарання, яке за своїм видом та розміром відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
При цьому, на переконання апеляційного суду, судом першої інстанції обране обвинуваченому покарання є виваженим щодо приведених вище обставин, наслідків вчиненого, необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених та запобігання вчиненню ними нових злочинів та відповідає вимогам ч. 2 ст. 50 КК України.
Доводи касаційної скарги збігаються із основними доводами поданої стороною захисту апеляційної скарги, які, на думку колегії суддів, були всебічно розглянуті судом апеляційної інстанції.
За таких обставин переконливих аргументів, які би ставили під сумнів законність судових рішень та вмотивованість їх висновків з питань істотного порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність скаржником у касаційній скарзі не наведено і таких даних із змісту судових рішень не вбачається.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Ураховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів
постановила:
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2025 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 24 березня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3