09 липня 2025 року
м. Київ
справа № 755/11764/19
провадження № 51-1335км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
особи, щодо якої кримінальне провадження закрито ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100040004258, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Дніпровський районний суд м. Києва вироком від 14 липня 2022 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Також вирішив питання, які стосуються: запобіжного заходу; початку строку відбування покарання; процесуальних витрат; речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у закінченому замаху на умисне вбивство, вчиненому за таких обставин.
27 травня 2019 року приблизно о 03:00, ОСОБА_7 , будучи в стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, через те що ОСОБА_8 разом із ОСОБА_9 створювали шум, який заважав мешканцям прилеглих будинків відпочивати, реалізуючи злочинний умисел, спрямований на заподіяння смерті ОСОБА_8 , перебуваючи біля смітників, розташованих коло першого під'їзду будинку на бульв. Перова, 32 у м. Києві, тримаючи в правій руці ніж, підійшов позаду до потерпілого та спричинив йому три ножові поранення живота і грудної клітки. Після цього ОСОБА_8 вибіг на проїжджу частину ближче до першого під'їзду житлового будинку АДРЕСА_2 , а ОСОБА_7 із ножем у руках почав його наздоганяти, вважаючи, що заподіяних ударів недостатньо для настання смерті потерпілого. Наздогнавши, ОСОБА_7 , який усвідомлював, що ОСОБА_8 стікає кров'ю, завдав йому ще одного удару ножем в обличчя, однак потерпілий ухилився від удару та упав на асфальт. У цей час ОСОБА_9 вступив у протистояння з ОСОБА_7 і нападник втік з місця події.
Київський апеляційний суд ухвалою від 20 лютого 2025 року задовольнив апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , скасував вирок районного суду від 14 липня 2022 року та закрив кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості й вичерпанням можливості їх отримати.
Звільнив ОСОБА_7 негайно з-під варти в залі суду.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Сторона обвинувачення зазначає, що, порушуючи приписи статей 85-89 КПК, суд апеляційної інстанції не навів законних і достатніх підстав для визнання доказів неналежними, недостовірними та недопустимими.
Також указує, що цей суд оцінив докази без дотримання вимог ст. 94 КПК, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 . Понад те, надав оцінку доказам, які не були безпосередньо досліджені під час апеляційного розгляду, а саме показанням свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , а також протоколам перегляду цифрових відеозаписів від 18 липня 2019 року.
На переконання прокурора, суд апеляційної інстанції не навів обґрунтування щодо недостовірності даних, що містяться в доказах, наданих стороною обвинувачення.
Стверджує про порушення вимог ст. 419 КПК, оскільки суд не вказав мотивів, з яких виходив під час ухвалення рішення, і не зазначив положення закону, якими керувався.
Як зазначає прокурор, наведені вище істотні порушення, допущені апеляційним судом, призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування закону, який підлягав застосуванню - ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , надавши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення в повному обсязі.
Захисник ОСОБА_6 , виклавши свою позицію, а також ОСОБА_7 заперечили стосовно задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, Суд дійшов висновку, що скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 цієї статті суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, як визначено ст. 438 КПК, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Крім того, за змістом статей 404, 409 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги. При цьому апеляційний суд наділений повноваженнями за певних обставин повторно досліджувати докази та обставини, встановлені під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції.
Згідно зі ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Водночас, у разі встановлення апеляційним судом обставин, передбачених ст. 284 КПК, рішення про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження, передбачене ст. 417 КПК, має бути належним чином вмотивоване, а такі висновки суду - підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими в суді апеляційної інстанції.
Однак суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 наведених вище вимог не дотримався.
Прокурор у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції надав доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав місцевий суд і безпосередньо не дослідив їх, у зв'язку з чим дійшов безпідставного висновку про недостатність доказів для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Ці доводи прокурора колегія суддів уважає слушними з огляду на таке.
З результатів перевірки матеріалів провадження впливає, що місцевий суд, установивши фактичні обставини кримінального провадження, дослідивши, проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності й надавши їм оцінку, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК.
Цей висновок ґрунтується на підставі досліджених доказів: показаннях ОСОБА_7 , який не визнав винуватості та підтвердив, що 27 травня 2019 року приблизно о 03:00 з вікна кімнати робив зауваження двом незнайомим чоловікам, які були біля сміттєвих баків; показаннях ОСОБА_8 (потерпілого), який указав, що особа з вікна робила їм зі свідком ОСОБА_9 зауваження та ображала нецензурною лайкою, зазначив, що чоловік, який ударив його ножем, був одягнений у шорти і футболку, на зріст 1,80 м, східної зовнішності, однак це був не ОСОБА_7 , показаннях свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (працівників поліції) та ОСОБА_12 (працівника швидкої допомоги), які підтвердили, що, коли ОСОБА_7 підвели до потерпілого, який був у кареті швидкої медичної допомоги, останній відповів, що ОСОБА_7 схожий на особу, яка спричинила йому ножові поранення, а також на детально відображених у вироку письмових доказах, серед яких: протокол слідчого експерименту від 27 травня 2019 року за участю свідка ОСОБА_9 з відеозаписом цієї слідчої дії, відповідно до якого свідок вказав на вікно на третьому поверсі із синім пластиком з якого невідома особа висловлювалася нецензурною лайкою щодо нього та потерпілого. Також свідок підтвердив, що та ж особа спричинила тілесні ушкодження потерпілому та сварилася з ними з вікна; протокол обшуку від 27 травня 2019 року з відеозаписом цієї слідчої дії, проведеної на АДРЕСА_1 , де проживає ОСОБА_7 ; протоколи перегляду цифрового відеозапису від 18 липня 2019 року, згідно з якими свідки ОСОБА_13 і ОСОБА_12 , переглядаючи відеозаписи з нагрудних бодікамер поліцейських патрульної поліції, упізнали потерпілого; протокол слідчого експерименту від 07 червня 2019 року за участю ОСОБА_8 з відеозаписом слідчої дії, відповідно до якого потерпілий зазначив, що працівники поліції ходили до карети швидкої медичної допомоги із чоловіком, на якого вказували він і свідок ОСОБА_9 , який був схожий на нападника за описом; протокол перегляду цифрового відеозапису від 18 липня 2019 року, згідно з яким потерпілий, переглядаючи записи з нагрудних камер працівників патрульної поліції, упізнав себе і розповів про свій стан після спричинення йому тілесних ушкоджень.
Наведені вище докази місцевий суд визнав належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують визначені ст. 91 КПК обставини, які підлягають доказуванню, та доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК.
Не погодившись із вироком місцевого суду, захисник ОСОБА_6 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просила скасувати вирок суду і постановити новий, яким визнати ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, а кримінальне провадження щодо нього закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв'язку з відсутністю достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді й вичерпанням можливостей для їх отримання. Також захисник просила повторно дослідити обставини кримінального правопорушення, встановлені судом першої інстанції, шляхом повторного дослідження документів, які перебувають у матеріалах справи і повторно допитати потерпілого ОСОБА_8 .
Апеляційний суд задовольнив клопотання захисника подане в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 404 КПК, дослідив протоколи слідчих експериментів за участю свідка ОСОБА_9 і потерпілого та прослухав аудіозапис судового засідання із показаннями потерпілого, наданими в суді першої інстанції.
Інші докази, покладені в основу доведення винуватості ОСОБА_7 , не були предметом безпосереднього дослідження суду під час апеляційного розгляду.
За наслідком апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції скасував вирок районного суду щодо ОСОБА_7 та закрив кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_7 і вичерпанням можливості їх отримати.
Однак Верховний Суд уважає позицію апеляційного суду передчасною з огляду на таке.
Однією з фундаментальних засад верховенства права під час судового розгляду кримінальний процесуальний закон виділяє безпосередність дослідження показань, речей і документів, що знайшла своє відображення у ст. 23 КПК.
Недотримання указаної засади кримінального провадження призводить до порушення інших засад: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 ст. 7 КПК).
Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення.
Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, її недотримання судом, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 23 та ст. 86 КПК, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути враховані під час постановлення рішення, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а отже, судове рішення відповідно до ст. 370 КПК не може бути визнано законним й обґрунтованим та згідно з ч. 1 ст. 412 КПК підлягає скасуванню, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд у постановах, зокрема від 16 квітня 2024 року у справі № 297/741/17, провадження № 51-6843км23, від 16 січня 2025 року у справі № 755/4443/19, провадження № 51-4475км24.
Водночас рішення апеляційного суду про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284, ст. 417 КПК має містити встановлені судом першої інстанції обставини, аналіз доказів, які судом першої інстанції були покладені в основу обвинувального вироку, та відповідну власну оцінку, переоцінку таких доказів у випадку, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що суд попередньої інстанції помилково врахував той чи інший доказ як такий, що підтверджує винуватість особи, так і висновки щодо належності й допустимості доказів, які, на думку апеляційного суду, не є такими. Дотримання принципу безпосередності дослідження доказів апеляційним судом у цьому разі є обов'язковим.
Тобто перевірка встановлених обставин, що з огляду на положення ст. 91 КПК підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, має здійснюватися судом апеляційної інстанції шляхом дослідження доказів з дотриманням принципу безпосередності.
Так, постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд акцентував, що під час судового розгляду потерпілий категорично заперечив факт спричинення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , а проведені за участю потерпілого і свідка ОСОБА_9 слідчі експерименти не підтверджують того, що тілесні ушкодження ОСОБА_8 завдав саме ОСОБА_7 .
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив на непроведенні в ході досудового розслідування впізнання особи в порядку, передбаченому ст. 228 КПК, а також будь-яких слідчих дій, зокрема слідчих експериментів, з метою з'ясування, з якого саме вікна невідома особа робила зауваження, хто саме проживає у квартирі, де розташоване це вікно, чи є це приміщення місцем проживання ОСОБА_7 і чи саме він робив зауваження.
Водночас апеляційний суд не допитав свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , не дослідив протоколів перегляду цифрових відеозаписів від 18 липня 2019 року за участю свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_12 і потерпілого та за наслідком розгляду кримінального провадження визнав їх недопустимими доказами з тієї підстави, що фактичні обставини (пояснення потерпілого щодо особи, яка спричинила йому ножові поранення, впізнання ним ОСОБА_7 як особи, що завдала тілесних ушкоджень) були встановлені на місці події одразу після вчинення злочину, за результатами допиту та впізнання, які працівники поліції провели до внесення відомостей до ЄРДР і вони не були уповноважені на вчинення цих слідчих дій.
Крім того, апеляційний суд, не дослідивши протоколу огляду місця події від 27 травня 2019 року, висновку судово-психіатричного експерта від 27 червня 2019 року № 360 щодо ОСОБА_7 , а також висновку судово-медичного експерта від 24 червня 2019 року № 042-1180-2019, визнав ці докази такими, які не підтверджують факт спричинення тілесних ушкоджень потерпілому саме ОСОБА_7 . Натомість протокол обшуку від 27 травня 2019 року містить обставини, що не мають значення для кримінального провадження.
Отже, суд апеляційної інстанції, не дослідивши наведених вище доказів безпосередньо, надав їм власну оцінку, іншу ніж та, яку дав суд першої інстанції, ухвалив протилежне судове рішення, констатував відсутність достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та, як наслідок, передчасно закрив кримінальне провадження.
З урахуванням наведеного вище, ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, оскільки її постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, та відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування такого рішення.
За таких обставин, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційному суду необхідно врахувати зазначене в цій постанові, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку і за наявності для цього підстав перевірити обставини кримінального провадження шляхом повторного дослідження наданих стороною обвинувачення доказів, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Керуючись статтями433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3