03 червня 2025 року
м. Київ
справа № 357/10054/22
провадження № 51 - 4178 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_6 ,
його захисника адвоката ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019110030003423
від 12 листопада 2019 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Первомайськ Миколаївської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше
не судимого,
за ст. 156 ч. 2 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 156 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з навчанням та вихованням дітей, або займатися діяльністю, пов'язаною з роботою з дітьми, на строк 3 роки.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_6 , проживаючи у квартирі АДРЕСА_2 , перебував у дружніх стосунках із сусідкою
з квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_8 , знав її онуку - ОСОБА_9 , 2009 року народження,
неодноразово проводив з ними дозвілля, у зв'язку із чим йому було відомо,
що остання є малолітньою особою.
Влітку 2019 року ОСОБА_6 за обставин, детально викладених у вироку суду,
в квартирі АДРЕСА_4 за вказаною вище адресою вчинив розпусні дії щодо малолітньої ОСОБА_9 .
Він же за обставин, детально викладених у вироку суду, 20 жовтня 2019 року вчинив розпусні дії щодо малолітньої ОСОБА_9 на території домоволодіння
АДРЕСА_5 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2024 року щодо нього - без зміни.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, та короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що всупереч вимогам ст. 214 КПК України відомості про вчинення ним розпусних дій влітку 2019 року до ЄРДР не вносилися, а тому кримінальне провадження за цим епізодом підлягало закриттю.
Вважає, що під час досудового розслідування було порушено його право на захист, оскільки він не був забезпечений захисником та позбавлений правової допомоги.
Вказує, що потерпіла схильна до фантазування, мала необмежений доступ
до забороненої інформації в інтернеті, з урахуванням чого надала відповідні показання, які не можна вважати беззаперечним доказом його винуватості,
не є такими і показання свідків, котрі не повідомили обставин кримінального правопорушення. Однак апеляційний суд не звернув увагу на ці доводи
і на наведені вище процесуальні порушення, не дослідив повторно докази
та не надав вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурор, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій,
ОСОБА_10 просить залишити її без задоволення через необґрунтованість наведених засудженим доводів.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та захисник у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу, вважали її обґрунтованою та просили задовольнити.
В судовому засіданні прокурор вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України
та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 433 ч. 1,
ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Суд першої інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 156 ч. 2 КК України, тобто
у вчиненні розпусних дій щодо малолітньої особи, послався на такі докази:
- показання ОСОБА_6 , який не заперечував того, що проводив дозвілля
з ОСОБА_8 та її онукою ОСОБА_9 , зокрема під час поїздки до с. Бикова Гребля, однак зазначив, що розпусних дій щодо останньої не вчиняв;
- показання малолітньої потерпілої ОСОБА_9 про те, як ОСОБА_6 вчиняв стосовно неї розпусні дії восени 2019 року в с. Бикова Гребля,
про що вона розповіла старшій сестрі;
- показання свідка ОСОБА_8 про те, як вона від ОСОБА_11 дізналася про розпусні дії ОСОБА_6 щодо малолітньої онуки свідка - ОСОБА_9
та про події і обставини в с. Бикова Гребля у жовтні 2019 року за участю ОСОБА_6 ;
- показання свідка ОСОБА_12 про обставини повідомлення їй у жовтні
2019 року молодшою сестрою ОСОБА_9 про дії ОСОБА_6 щодо неї
у с. Бикова Гребля;
- показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_11 про те, як вони дізналися
про вчинення злочину щодо їх доньки ОСОБА_9 ;
- показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про те, як в жовтні 2019 року
в с. Бикова Гребля приїжджала їх рідна сестра ОСОБА_8 з онукою
ОСОБА_9 та ОСОБА_6 . Свідок ОСОБА_15 вказала, що ОСОБА_9 вийшла із-за столу, а через 5-10 хвилин пішов ОСОБА_6 , якого не було близько 20 хвилин. ОСОБА_14 зазначив, що останній ходив на річку;
- протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 27 липня 2022 року, згідно з яким потерпіла ОСОБА_9 впізнала ОСОБА_6
як особу, яка вчинила відносно неї відповідні дії;
- висновок судово-психіатричної експертизи від 27 грудня 2019 року № 488, згідно з яким встановлено, що ОСОБА_9 на час вчинення щодо неї відповідних дій на психічне захворювання не страждала, не перебувала
і не перебуває в тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності.
З урахуванням рівня психічного розвитку ОСОБА_9 могла під час скоєння відносно неї відповідних дій правильно сприймати та запам'ятовувати факти, що мають значення у кримінальному провадженні. Внаслідок малолітнього віку і притаманної для цього віку природної необізнаності в статевих питаннях ОСОБА_9 не могла розуміти характер та значення здійснюваних з нею дій
і чинити опір;
- висновок судово-психіатричної експертизи від 27 листопада 2019 року № 483, згідно з яким досліджено відеозапис допиту ОСОБА_9 та встановлено,
що в її поведінці не спостерігаються: психологічні особливості,
які дають підстави для визначення ознак несамостійного надання показань; психологічний вплив, навіювання, ознаки примусу щодо неї з боку осіб,
які проводили слідчу дію; ознаки підвищеної схильності її до фантазування під час допиту як потерпілої;
- довідку від 06 листопада 2019 року, виписки з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_9 № 5299, 5877 щодо її перебування на стаціонарному лікуванні з відповідними діагнозами;
- висновок судово-психіатричної експертизи від 12 жовтня 2022 року № 306, згідно з яким встановлено, що ОСОБА_6 під час скоєння інкримінованих йому дій на психічне захворювання не страждав, не перебував у тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності, під час скоєння інкримінованих дій він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. У ОСОБА_6 клінічних ознак алкогольної та наркотичної залежності, ознак психічного захворювання не виявлено, він може усвідомлювати свої дії і керувати ними, не потребує застосування примусових заходів медичного характеру.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази
у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов
до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 інкримінованого
йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії
за ст. 156 ч. 2 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності,
а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
У цьому кримінальному провадженні не було свідків - безпосередніх очевидців розпусних дій ОСОБА_6 щодо малолітньої потерпілої, з огляду на що суд першої інстанції ретельно перевірив та проаналізував показання ОСОБА_9 . Під час
її допиту й безпосереднього сприйняття її поведінки в ході такого допиту суд
не встановив ознак психологічного впливу з боку інших осіб та навіювання у потерпілої, зазначивши, що потерпіла в цілому позитивно відгукувалася
про ОСОБА_6 , який до неї ставився приязно. В ході допиту ОСОБА_9
не повідомила обставин щодо неприязних стосунків між дорослими, з огляду
на це місцевий суд констатував, що вона не була очевидцем їх з'ясування та з нею не проводились відповідні бесіди для формування негативного ставлення
до ОСОБА_6 з метою його обмови. При цьому потерпіла давала чіткі, послідовні показання і проявила невластиву для свого віку орієнтованість у питаннях специфіки обставин вчинення злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. В ході безпосереднього спілкування суд першої інстанції переконався, що малолітня потерпіла об'єктивно визначила тривалість вчинення щодо неї злочину, продемонструвавши чітке орієнтування в часових вимірах.
Крім того, як зазначив місцевий суд, правдивість показань потерпілої підтверджується висновками судово-психіатричних експертиз від 27 листопада 2019 року № 483, 488, згідно з якими лікарі та експерти-психологи визначили особливості поведінки, сприйняття, запам'ятовування ОСОБА_9 певних обставин, при цьому не встановив ознак несамостійного надання показань дитиною, стороннього психологічного впливу або примусу, навіювання, а також ознак підвищеної схильності до фантазування.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6
про те, що потерпіла нібито схильна до фантазування та надала недостовірні показання є безпідставними. Його ж доводи про те, що ОСОБА_9 мала необмежений доступ до забороненої інформації в інтернеті, що вплинуло
на її показання, нічим не підтверджені.
Водночас місцевий суд дав оцінку показанням свідків - старшої сестри малолітньої потерпілої ОСОБА_12 , якій дитина неохоче, будучи засмученою та довго наважуючись, вперше розповіла про обставини злочину, вчиненого ОСОБА_6 , а вона переповіла почуте від ОСОБА_9 батькам дитини, від яких про вчинений ОСОБА_6 злочин дізналася вже бабуся дитини ОСОБА_8 .
Показання цих свідків суд першої інстанції визнав послідовними й такими,
що узгоджуються між собою, не містять суперечностей. Будь-яких підстав
для недовіри показанням вказаних осіб суд першої інстанції також не встановив,
як і причин для обмови ними ОСОБА_6 . Суд оцінив показання свідків
у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
При цьому нездатність свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 чітко згадати окремі деталі подій місцевий суд розцінив як індивідуальні особливості відтворення в пам'яті
в силу тривалого перебігу часу з моменту відповідних подій. Незначні протиріччя
у їхніх показаннях щодо часу, елементів одягу, місцезнаходження особи
в конкретний момент суд визнав такими, що не спростовують факту вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому злочину.
Разом з тим, суд першої інстанції оцінив показання обвинуваченого ОСОБА_6 , зазначивши, що його свідчення узгоджуються з показаннями малолітньої потерпілої і свідків стосовно загальних обставин, які передували вчиненню злочину, при цьому суперечать цим показанням щодо окремих деталей та конкретних обставин його вчинення, оскільки розпусні дії щодо потерпілої ОСОБА_6 вчиняв, перебуваючи з нею сам на сам, коли поряд не було інших осіб, або ж коли такі особи не бачили його дій.
Також місцевий суд перевірив і критично поставився до тверджень ОСОБА_6 про те, що його нібито обмовили з мотивів прихованої помсти з боку ОСОБА_8 , оскільки сторона захисту не навела переконливих аргументів на підтвердження такої версії.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що вирок суду щодо ОСОБА_6 в частині доведення його винуватості належним чином умотивований і відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок місцевого суду, перевірив відповідні доводи про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого,
які в більшій частині аналогічні доводам касаційної скарги засудженого, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких подану апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
За результатом апеляційного розгляду апеляційний суд констатував, що суд першої інстанції, дослідивши безпосередньо всі надані докази, дійшов правильного висновку про неспроможність доводів ОСОБА_6 щодо його невинуватості
та обмові з боку інших осіб, доведення його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 156 ч. 2 КК України, що підтверджується сукупністю досліджених доказів.
Необґрунтованими є доводи касаційної скарги ОСОБА_6 про порушення його права на захист під час досудового розслідування через незабезпечення йому захисника та доступу до правової допомоги.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, одразу після повідомлення ОСОБА_6 про підозру 06 жовтня 2022 року йому було роз'яснено право
на захист і він власноруч у відповідному протоколі зазначив про необхідність залучення йому захисника безкоштовно. Того ж дня постановою слідчого для надання правової допомоги ОСОБА_6 залучено захисника через Київський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який згідно
з дорученням від 07 жовтня 2022 року № 2451 призначив для здійснення захисту інтересів ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_16 , котрий представляв його інтереси під час досудового розслідування та під час судового розгляду кримінального провадження.
Під час апеляційного провадження клопотань про повторне дослідження доказів
в порядку ст. 404 ч. 3 КПК України від сторони захисту не надходило, не встановив для цього підстав і апеляційний суд, погодившись з оцінкою доказів місцевим судом, з огляду на що доводи засудженого в касаційній скарзі про не дослідження судом апеляційної інстанції доказів є безпідставними.
Разом з тим, в апеляційній скарзі ОСОБА_6 посилався на порушення органом досудового розслідування вимог ст. 214 КПК України, оскільки відомості
за епізодом вчинення ним розпусних дій влітку 2019 року до ЄРДР не вносилися,
а тому розслідування за цим епізодом здійснювалося без належних правових підстав. Однак ці твердження апелянта залишились без належної перевірки апеляційним судом.
За змістом ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше
24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування
та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг
з ЄРДР. При цьому здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Системний аналіз положень ст. 214 КПК України дозволяє дійти до висновку,
що однією з обов'язкових умов для внесення відомостей до ЄРДР є виявлення діяння, яке містить склад злочину, передбаченого особливою частиною КК України. Внесення до ЄРДР короткого викладу обставин, які вказують на наявні в діянні ознаки складу злочину, підтверджує обґрунтованість початку досудового розслідування.
Проте зазначених вимог закону органом досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні не було дотримано.
Зокрема, як убачається з матеріалів кримінального провадження, 12 листопада 2019 року в ЄРДР за № 12019110030003423 було внесено відомості про початок досудового розслідування за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263 ч. 1 КК України, тобто незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами.
Згідно з витягом від 20 листопада 2019 року в ЄРДР було зареєстровано кримінальне провадження № 12019110030003524 з фабулою такого змісту:
«ЄО № 38274 від 20.11.2019. До Білоцерківського ВП ГУНП в Київській області надійшов рапорт старшого інспектора з ЮПВП Білоцерківського ВП про те, що в ході перевірки матеріалів ЄО було встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 20 жовтня 2019 року, перебуваючи в
АДРЕСА_5 , вчинив розпусні дії щодо малолітньої ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Відомості до ЄРДР внесено з правою кваліфікацією
за ст. 156 ч. 2 КК України (т. 1, а.к.п. 53).
26 листопада 2019 року постановою прокурора зазначені кримінальні провадження об'єднані в одне під № 12019110030003423, 26 липня 2022 року кримінальне провадження за ст. 263 ч. 1 КК України закрито, а 06 жовтня 2022 року
ОСОБА_6 повідомлено про підозру за ст. 156 ч. 2 КК України.
Разом з тим, 27 жовтня 2022 року в зазначеному кримінальному провадженні складено обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 156 ч. 2 КК України, за епізодами розпусних дій щодо малолітньої ОСОБА_9 у квартирі
АДРЕСА_2 влітку 2019 року
(1 епізод) та на території домоволодіння АДРЕСА_6 20 жовтня 2019 року (2 епізод).
При цьому докази на підтвердження факту внесення відомостей до ЄРДР
за епізодом розпусних дій щодо малолітньої влітку 2019 року в квартирі будинку
на АДРЕСА_7 в матеріалах кримінального провадження відсутні, що свідчить про застосування органом досудового розслідування неналежної правової процедури через порушення вимог ст. 214 КПК України.
Застосування належної правової процедури означає здійснення справедливого правосуддя задля досягнення мети і вирішення його завдань, визначених приписами ст. 2 КПК України. Дотримання встановленої правової процедури означає, що дії уповноважених суб'єктів мають відповідати вимогам закону, вони мають здійснюватися на підставі законних повноважень щодо вирішення конкретного процесуального завдання, яке постає перед слідчим чи прокурором
на певному етапі досудового розслідування. Дотримання належної правової процедури забезпечує відповідність кримінального провадження стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, реалізацію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні
і публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цілей і вирішення завдань кримінального провадження.
Твердження прокурора в запереченні на касаційну скаргу про те, що ОСОБА_6 вчинив продовжуваний злочин, оскільки діяв з єдиним умислом, спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Зазначене залишилося поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій,
а тому доводи касаційної скарги засудженого в цій частині є обґрунтованими.
Разом із тим, наведене процесуальне порушення не є безумовною підставою
для скасування ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду в цьому суді, як про це просить ОСОБА_6 у касаційній скарзі, а підлягає виправленню шляхом зміни судових рішень, виключення із зазначеного судового рішення
та в порядку ст. 433 ч. 2 КПК України з вироку місцевого суду посилання на визнання винуватим та засудження ОСОБА_6 за вказаним епізодом обвинувачення.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів
не встановила інших процесуальних порушень при збиранні, дослідженні й оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ст. 156 ч. 2 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог
КПК України.
Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений винний у його вчиненні.
При призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення та наслідки, що настали, дані про особу обвинуваченого, який раніше
не судимий, у лікарів психіатра і нарколога на обліках не перебуває, за місцем роботи та мешкання характеризується позитивно, має статус учасника бойових дій, міцні соціальні зв'язки, відсутність обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання, і призначив ОСОБА_6 за ст. 156 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з навчанням та вихованням дітей, або займатися діяльністю, пов'язаною з роботою з дітьми, на строк 3 роки.
Призначене ОСОБА_6 покарання за своїм видом і розміром є необхідним
та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Виключення із обвинувачення епізоду вчинення ОСОБА_6 розпусних дій влітку 2019 року не впливає на правильність кваліфікації його дій за ст. 156 ч. 2
КК України і не змінює її, не впливає на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у зв'язку із чим колегія суддів не вбачає підстав для пом'якшення призначеного засудженому покарання, яке є мінімальним згідно із санкцією
ст. 156 ч. 2 КК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами
для скасування ухвали апеляційного суду, не виявлено.
Враховуючи зазначене, касаційну скаргу засудженого слід задовольнити частково.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого
2024 року в порядку ст. 433 ч. 2 КПК України та ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року щодо ОСОБА_6 змінити.
Виключити із вказаних судових рішень висновки про визнання винуватим
та засудження ОСОБА_6 за епізодом розпусних дій щодо малолітньої влітку 2019 року в квартирі АДРЕСА_2 .
У решті зазначені судові рішення щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3