09 липня 2025 року
м. Київ
справа № 454/2920/22
провадження № 61-10262св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Релігійна організація «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Латій Оленою Вікторівною, на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року у складі судді Струс Т. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2024 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року Релігійна організація «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» (далі - РО «РГ Преображення Господнього Львівської єпархії УПЦ», релігійна організація) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення.
Позовна заява мотивована тим, що у 1992 році релігійна організація набула у власність житловий будинок (плебанію) за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі рішення Виконкому Сокальської районної ради від 19 березня 1992 року № 113 за нею зареєстровано право власності на вказаний будинок. На цей час житловий будинок (плебанія) перебуває у власності релігійної організації, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Будинок збудований та використовувався для проживання священослужителя, який є настоятелем храму Преображення Господнього у с. Волиця. Зазначала, що до ІНФОРМАЦІЯ_1 таким настоятелем був ОСОБА_2 , який проживав та був зареєстрований у спірному будинку (плебанії). Разом із ним на час смерті у будинку проживав та був зареєстрований його син - ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. У зв'язку зі смертю настоятеля храму с. Волиця ОСОБА_2 , указом Управління Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) від 10 червня 2022 року № 146 настоятелем храму призначено ієрея ОСОБА_3 .
Вказувала, що 14 червня 2022 року ієрей звернувся до голови Релігійної громади Преображення Господнього ПЦУ с. Волиця із заявою про забезпечення житлом для виконання обов'язків настоятеля храму. Розпорядженням голови релігійної організації від 14 липня 2022 року № 1 вирішено поселити на проживання ієрея ОСОБА_3 у житловий будинок (плебанію) за адресою: АДРЕСА_1 . Голова релігійної громади та інші її члени неодноразово зверталися до ОСОБА_1 з вимогою звільнити займаний ним спірний будинок (плебанію) у зв'язку з необхідністю поселення настоятеля храму та відсутністю підстав для його проживання у плебанії.
Відповідач відмовився звільнити будинок та передати ключі від нього релігійній громаді.
Позивач стверджував, що відповідач займає спірний будинок без жодної правової підстави, між ним та організацією відсутні будь-які договірні відносини щодо користування будинком, він не наділений самостійним правом проживання та не мав жодних домовленостей щодо проживання у будинку із його власником - релігійною громадою, чим чинить перешкоди у користуванні будинком законному власнику, який має необхідність поселити у будинок настоятеля храму с. Волиця. При цьому, порушуються інтереси всієї релігійної громади села. Вказує, що згідно з довідкою КП ЛОР «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 7 липня 2022 року № 2107 за ОСОБА_2 була зареєстрована квартира АДРЕСА_2 , яка відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України підлягає спадкуванню відповідачем та свідчить про те, що він має інше житло і виселення його із займаного будинку не призведе до порушення його прав.
Ураховуючи викладене, РО «РГ Преображення Господнього Львівської єпархії УПЦ» просила суд усунути їй перешкоди у користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 з цього будинку без надання іншого жилого приміщення.
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до РО «РГ Преображення Господнього Львівської єпархії УПЦ» про визнання права користування спірним будинком та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що він з дитинства проживає у будинку АДРЕСА_1 та вселився туди разом зі своїми батьками: ОСОБА_2 , який був настоятелем храму с. Волиця; матір'ю ОСОБА_4 та сестрою ОСОБА_5 . Зазначав, що із часу призначення настоятелем батька, його сім'я проживала у вказаному будинку. ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стверджував, що він зареєстрований у спірному будинку. Виселення його із займаного будинку, яким він користується тривалий час, не відповідатиме потребам загальної суспільної ваги та позбавить його фундаментальних прав на збереження єдиного житла, яке він займає 25 років.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право користування спірним житловим будинком, зобов'язати відповідача не чинити йому перешкод у користування житловим будинком.
Протокольною ухвалою від 09 лютого 2023 року суд першої інстанції об'єднав зустрічний позов ОСОБА_1 з позовом РО «РГ Преображення Господнього Львівської єпархії УПЦ» для спільного розгляду.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 13 червня
2024 року, позов РО «РГ Преображення Господнього Львівської єпархії УПЦ» задоволено.
Усунуто перешкоди у користуванні житловим будинком, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 зі вказаного будинку, без надання іншого житлового приміщення.
Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судові рішення мотивовано тим, що спірний будинок є власністю релігійної організації, яка використовує своє майно згідно з вимогами законодавства і статуту, зокрема, для проживання настоятеля храму. Будинок не належить до житлового фонду і не може бути використаний для забезпечення житлових умов ОСОБА_1 незалежно від тривалості його проживання у цьому будинку.
Самостійного права проживання у спірному житловому будинку у ОСОБА_1 не виникало, він проживав у плебанії, куди був вселений на час виконання його батьком функцій настоятеля храму у с. Волиця та жодних договірних чи зобов'язальних відносин із Релігійною організацією у відповідача немає.
Виселення ОСОБА_1 не буде порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та надмірним тягарем для нього, оскільки зазначене житло надано його батькові на час виконання обов'язків настоятеля храму, а зі спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 , вбачається, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем померлого, зокрема, щодо належної його батькові квартири. Відтак, він забезпечений житлом.
Із цих самих підстав суди вважали безпідставними позовні вимоги ОСОБА_1 , оскільки він не набув права користування спірним житловим будинком.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2024 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Латій О. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Сокальського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2024 року скасувати і направити справу до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що релігійна організація не є належним власником спірного будинку. У державного реєстратора у 1992 році не було належних правових підстав для реєстрації такого права за РО «РГ Преображення Господнього Львівської єпархії УПЦ». Вказана обставина, на думку заявника, є вагомою для ухвалення законного та обґрунтованого рішення у цій справі.
Суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотань про витребування інвентаризаційної справи та реєстраційної, які стосуються реєстрації права власності на спірний будинок за релігійною організацією.
Враховуючи наведене, вважав, що РО «РГ Преображення Господнього Львівської єпархії УПЦ» є неналежним позивачем у цій справі, оскільки з вимогами про усунення перешкод у користуванні власністю може звернутися до суду саме належний власник такого майна.
Вважає, що його виселення зі спірного будинку буде порушенням статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України. Суди попередніх інстанцій не обґрунтували належно своїх судових рішень.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2024 року РО «РГ Преображення Господнього Львівської єпархії УПЦ» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, не спростовують правильності вирішення судами спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
30 серпня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено, зупинено виконання рішення Сокальського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2025 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Релігійна організація «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» зареєстрована у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, діє на підставі її Статуту, прийнятого у новій редакції рішенням парафіяльних зборів 26 липня 2020 року, затвердженого і зареєстрованого у встановленому порядку.
Відповідно до пункту 3.1. Статуту органами управління Релігійної громади є парафіяльні збори, парафіяльна рада, настоятель.
Релігійна громада здійснює володіння, користування та розпорядження майном, що їй належить (пункт 4.1. Статуту).
Відповідно до рішення Виконавчого комітету Сокальської районної ради народних депутатів від 19 березня 1992 року № 113 ухвалено оформити право власності на житловий будинок (плебанію) у с.Волиця за громадою УАПЦ та доручено Виконкому Волицької сільської ради видати свідоцтво про право власності на будинок.
Згідно з реєстраційного посвідчення, виданого Червоноградським бюро технічної інвентаризації, домоволодіння АДРЕСА_1 у цілому зареєстровано за громадою УАПЦ на підставі рішення Сокальського райвиконкому від 19 березня 1992 року № 113.
На підставі вказаного рішення № 113 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності внесено запис про те, що Релігійна організація «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» є власником спірного будинку.
Відомості про скасування зазначених рішень відсутні.
Батько ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 (дня смерті) був настоятелем храму Преображення Господнього у с. Волиця, проживав та був зареєстрований у спірному будинку (плебанії).
Разом з ОСОБА_2 у будинку проживав та був зареєстрований ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою Сокальської міської ради від 20 червня 2022 року № 195.
Указом Управління Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) від 10 червня 2022 року № 146 настоятелем храму призначено ієрея ОСОБА_3 з благословенням проживати на парафії.
14 червня 2022 року ієрей ОСОБА_3 звернувся до голови Релігійної громади Преображення Господнього ПЦУ с. Волиця щодо забезпечення житлом для належного виконання обов'язків настоятеля храму.
Розпорядженням керівника Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у с. Волиця Сокальського району Львівської області» від 14 липня 2022 року № 1 вирішено поселити на проживання ієрея ОСОБА_3 у житловий будинок (плебанію) за адресою: АДРЕСА_1 .
З акту на поселення від 22 липня 2022 року вбачається, що виконати розпорядження голови Релігійної організації від 14 липня 2022 року щодо поселення ОСОБА_3 у спірний будинок не видалося можливим, оскільки у будинку проживає ОСОБА_1 , який відмовився від виселення з будівлі і передачі ключів.
З огляду на спадкову справу, заведену після смерті ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 28 вересня 2022 року звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , де зазначив про відсутність інших спадкоємців. Спадкове майно складається, зокрема, із квартири АДРЕСА_2 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Латій О. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 317 цього Кодексу визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частин першої і другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).
Згідно із частиною першою статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, передбачених законом.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши, що ОСОБА_1 самостійного права проживання у спірному житловому будинку (плебанії) не має, він проживав у плебанії, куди був вселений на час виконання його батьком функцій настоятеля храму у с. Волиця, договірні чи зобов'язальні відносини із Релігійною організацією у нього відсутні, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про усунення перешкод релігійній організації у користуванні належним їй нерухомим майном, шляхом виселення ОСОБА_1 з будинку за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
У зазначеній справі спір виник щодо так званого «похідного права» на проживання ОСОБА_1 у спірному житловому приміщенні, в якому він проживав у зв'язку з тим, що його батько, який у подальшому помер, виконував обов'язки настоятеля храму і у зв'язку із цим отримав вказане житло.
Вказана правова проблема («похідне право») неодноразово вирішувалося Верховним Судом України, Великою Палатою Верховного Суду, Верховним Судом.
Так, у постанові у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) Велика Палата Верховного Суду, використовуючи цей термін, зробила правовий висновок про те, що при вирішенні питання про виселення члена сім'ї колишнього користувача житла суд має враховувати, як право особи на продовження користування житлом, так і враховувати зазначені норми, що регулюють питання реалізації права власності. А саме, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виселення особи без надання іншого житла можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції у достатній мірі дослідили принцип пропорційності у контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
З такими висновками судів Верховний Суд у цій справі погоджується й зазначає таке.
Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла.
Втручання держави є порушенням цієї статті, якщо воно не переслідує законну мету, що визначена у пункті 2 статті 8 Конвенції, не здійснюється згідно із законом та не є необхідним у демократичному суспільстві.
Відповідно до пункту 98 постанови Верховного Суду від 4 липня 2018 року (справа № 653/1096/16-ц) виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує загальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
На підставі правової оцінки наявних у справі доказів суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що виселення ОСОБА_1 не буде порушенням статті 8 Конвенції та надмірним тягарем для нього, оскільки зазначене житло надано його батькові на час виконання обов'язків настоятеля храму, а зі спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 , вбачається, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем померлого, зокрема, щодо належної його батькові квартири. Відтак, він забезпечений житлом.
Доводи касаційної скарги про те, що релігійна організація не є власником зазначеного будинку, є безпідставними та спростовуються встановленими судами обставинами.
Судами було встановлено, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Сокальської районної ради народних депутатів від 19 березня 1992 року № 113 ухвалено оформити право власності на житловий будинок (плебанію) у с. Волиця за громадою УАПЦ та доручено Виконкому Волицької сільської ради видати свідоцтво про право власності на будинок.
Згідно з реєстраційним посвідченням, виданим Червоноградським бюро технічної інвентаризації, домоволодіння АДРЕСА_1 у цілому зареєстровано за громадою УАПЦ на підставі рішення Сокальського райвиконкому від 19 березня 1992 року № 113.
На підставі вказаного рішення № 113 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності внесено запис про те, що РО «РГ Преображення Господнього Львівської єпархії УПЦ» є власником спірного будинку. З огляду на витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформований 18 липня 2022 року, який був поданий позивачем разом з первісним позовом, державна реєстрація права власності Р+О «РГ Преображення Господнього Львівської єпархії УПЦ» на будинок відбулася 13 липня 2022 року на підставі рішення Виконавчого комітету Сокальської районної ради народних депутатів від 19 березня 1992 року № 113 (том 1, а. с. 17).
Інші доводи касаційної скарги зводиться до того, що реєстрація права власності РО «РГ Преображення Господнього Львівської єпархії УПЦ» на спірний будинок відбулася незаконно, не згідно з передбаченою законом процедурою. Проте такі доводи заявника до уваги Верховним Судом не беруться, оскільки реєстрація права власності релігійної організації на вказаний будинок не є предметом спору у цій справі.
Із цих самих підстав також відхиляються й доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій повинні були витребувати матеріали реєстраційних справ, у наслідок яких відбулася реєстрація права власності на вказаний будинок за РО «РГ Преображення Господнього Львівської єпархії УПЦ».
Крім того, цивільний процес здійснюється на засадах змагальності (статті 12, 81 ЦПК України) і саме особа, яка посилається на ці обставини зобов'язана їх довести.
Доводів щодо наявності підстав ОСОБА_1 для проживання в спірному будинку чи інших, які б стосувалися предмету спору, касаційна скарга не містить.
ЄСПЛ також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України»).
Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не забезпечили належного дослідження обставин справи, доказів та не відповіли на всі його аргументи, тому їх судові рішення не можна вважати обґрунтованими, оскільки вважає, що, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильних по суті, законних та обґрунтованих судових рішень.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення районного суду, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову апеляційного суду - без змін.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Латій Оленою Вікторівною, залишити без задоволення.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2024 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Сокальського районного суду Львівської області від 25 січня 2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець