09 липня 2025 року
м. Київ
справа № 369/4007/23
провадження № 61-8582св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Андрєєвим Микитою Андрійовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів та моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що 23 серпня 2017 року між нею, як покупцем, та відповідачем, як продавцем, укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, засвідчений нотаріусом Михальченко М. М. Згідно з пунктом 4 попереднього договору, на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 203 200,00 грн (еквівалентно 8 000,00 дол. США). Всупереч умовам договору продавець не передав у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу вказану квартиру. Більш того, багатоквартирний житловий будинок, в якому має знаходитися вказана квартира, не побудований та не введений в експлуатацію досі. Продавцем не повернуто покупцю одержану від нього суму авансу як протягом одного місяця, так і станом на день подання даного позову.
ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 : авансовий платіж за попереднім договором в розмірі 203 200,00 грн, три проценти річних за боргом, які обчислюються з дня його виникнення до дня прийняття рішення у справі, які станом на день подання позову складають 26 924,00 грн, інфляційні витрати за боргом, які обчислюються з дня його виникнення до дня прийняття рішення у справі, які станом на день подання позову складають 103 835,20 грн, моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн та судові витрати у розмірі 11 976,39 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2023 року заяву представника позивача про закриття провадження в частині позовних вимог задоволено. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений аванс в розмірі 203 200,00 грн, три відсотки річних в розмірі 31 699,20 грн та інфляційні втрати в розмірі 132 199,73 грн. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 3 976,39 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу квартири, позивач у рахунок попередньої оплати вартості зазначеного нерухомого майна передав відповідачу 203 200,00 грн як авансовий платіж в рахунок сплати вартості об'єкту нерухомого майна. Однак основний договір купівлі-продажу не був укладений, тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача фактично переданих відповідачу коштів. Доказів того, що станом на 30 вересня 2018 року була можливість у відповідача укласти основний договір, а позивач ухилявся від цього, матеріали справи не містять. Оскільки відповідач грошові кошти не повертає, тому обґрунтовані є доводи позивача про стягнення на день ухвалення рішення інфляційних втрат в розмірі 132 199,73 грн та трьох відсотків річних в розмірі 31 6999,20 грн.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2023 року скасовано.
Матеріали справи № 369/4007/23 передано на розгляд Господарського суду Київської області, у провадженні якого перебуває справа № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалою Господарського суду Київської області від 14 лютого 2024 року відкрито провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_2 . Введений мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Характер правовідносин між учасниками справи, що переглядається, свідчить про те, що спір у цій справі є майновим та стороною відповідача в якому є боржник.
З огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Указане узгоджується із висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19.
Отже, спір, який виник між сторонами у цій справі, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. При цьому необхідності закриття провадження у справі немає, оскільки зазначені дії можуть призвести до створення перешкод позивачу у доступі до правосуддя та унеможливить захист його прав у господарському процесі у повному обсязі з урахуванням визначених строків звернення, встановлених статтею 45 КУзПБ.
Аргументи учасників справи
13 червня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і направити справу до цього суду на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої та другої статті 7 КУзПБ у випадках, коли рішення у справі ухвалене до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, але їх апеляційний перегляд відбувається вже після відкриття провадження. Відповідно згаданої норми права спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України.
Правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15 (а також в інших постановах Верховного Суду), на який послався в оскаржуваній постанові апеляційний суд, не підлягає застосуванню у справі, що переглядається, оскільки в ній ішлося про відкриття провадження у справі, а не апеляційного провадження як у справі, що переглядається. Крім того, вказаний правовий висновок стосується спору, в якому під час розгляду справи в суді першої інстанції за заявою відповідача - юридичної особи була відкрита справа про банкрутство. Водночас, у цій справі відповідачем є фізична особа, і за її заявою було відкрито провадження у справі про неплатоспроможність, а не про банкрутство, яка хоч і регулюється теж КУзПБ, але має суттєві особливості, оскільки стосується громадян - фізичних осіб.
Питання підсудності справи визначається судом на момент відкриття провадження у справі, про що свідчать приписи пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Інакше тлумачення цієї норми зводилося би до того, що суд відкриваючи провадження у справі має передбачити, чи не відкриється у майбутньому провадження про неплатоспроможність за заявою однієї зі сторін.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував статтю 378 ЦПК України, яка встановлює підстави для скасування судового рішення і направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю. У цьому контексті слід зазначити, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Таким чином скасуванню підлягає лише те рішення, яке прийнято судом в умовах наявності підстав для зміни підсудності. Поява умов для зміни підсудності після винесення рішення не може мати наслідком скасування судового рішення, оскільки ця обставина (яка з'явиться в майбутньому) не може бути врахована судом під час винесення рішення.
Крім того, частина друга статті 378 ЦПК України проголошує, що справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи. Апелянт у суді першої інстанції не заявляв про непідсудність вказаної справи під час розгляду справи у суді першої інстанції, а тому відсутні підстави скасування судового рішення.
29 червня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 подала до Верховного Суду клопотання, в якому просила справу № 369/4007/23 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України у зв'язку з оскарженням судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про повернення надмірно сплаченого судового збору відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від03 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до частин першої - третьої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 908/129/22 (908/1333/22) (провадження № 12-46гс23) зробила висновок про те, що юрисдикцію спорів визначають процесуальні кодекси, а не КУзПБ. При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження.
Юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження. Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції. Норми статті 7 КУзПБ регулюють питання передачі справи господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, ще на стадії розгляду справи у суді першої інстанції та до ухвалення рішення суду по суті заявлених вимог. Передача справи до господарського суду на підставі частини третьої статті 7 КУзПБ можлива лише на стадії розгляду справи в суді першої інстанції та до ухвалення рішення судом першої інстанції по суті заявлених вимог. Неможливо передати матеріали справи до суду іншої юрисдикції з ухваленим у ній рішенням по суті заявлених вимог. Не є підставою для скасування рішень при апеляційному/касаційному перегляді з передачею справи до господарського суду відкриття провадження у справі про банкрутство, яке відбулося після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, за винятком якщо судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 756/3328/20 (провадження № 61-14576сво23)).
У справі, що переглядається, апеляційний суд не врахував, що на момент звернення позивача з позовом у березні 2023 року, а також на час ухвалення судом першої інстанції рішення 12 грудня 2023 року провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 порушене не було (14 лютого 2024 року відкрито провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_2 . Введений мораторій на задоволення вимог кредиторів).
З огляду на викладене, в апеляційного суду не було підстав для скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи до господарського суду для розгляду в межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ.
Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 756/3328/20 (провадження № 61-14576сво23), дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У частині п'ятій статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Тлумачення змісту частини п'ятої статті 403 ЦПК України свідчить, що клопотання має містити обґрунтування необхідності передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що відсутні підстави, передбачені у статті 403 ЦПК України, для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вже викладали у наведених постановах висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах. Касаційний суд не вбачає підстав для ініціювання відступлення від наведених висновків Верховного Суду.
Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року скасувати.
Справу № 369/4007/23 направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко