09 липня 2025 року
м. Київ
справа № 636/3930/23
провадження № 61-8594св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
боржник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - виконуюча обов'язків начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Катерина Нагорна,
заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2023 рокуу складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі - ВПВР УЗПВР у Харківській області), заінтересована особа - ОСОБА_2 .
Скарга мотивована тим, що ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 22 вересня 2017 року у справі № 636/2301/17 в поряду забезпечення позовних вимог ОСОБА_2 накладено арешт на все належне ОСОБА_1 рухоме та нерухоме майно з забороною відчуження на суму боргу у розмірі 10 716 600,00 грн. 18 листопада 2017 року ОСОБА_1 добровільно виконав рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 30 жовтня 2017 року у вказаній справі та сплатив ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 10 716 600,00 грн, про що ним складено розписку. Між тим, під час перереєстрації автомобіля в Територіальному сервісному центрі № 6342 регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській області йому стало відомо, що ухвала Чугуївського міського суду Харківської області від 22 вересня 2017 року про накладення арешту не скасована.
При зверненні до державної виконавчої служби йому стало відомо, що 10 січня 2018 року державним виконавцем відкрито виконавчого провадження по виконавчому листу № 636/2301/17, виданому 17 листопада 2017 року про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової суми за договором позики від 02 лютого 2016 року у розмірі 10 716 600,00 грн. В цей же день державним виконавцем накладено арешт на все його нерухоме та рухоме майно в межах суми боргу з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у загальному розмірі 11 788 411,00 грн.
Ухвалою ВПВР УЗПВР у Харківській області від 04 лютого 2021 року виконавчий лист повернено стягувачу; виконавче провадження № НОМЕР_1 набуло статусу «ЗАВЕРШЕНЕ».
08 серпня 2023 року на його заяву про зняття арешту та виключення з реєстру боржників, державним виконавцем повідомлено щодо неможливості вчинення зазначених дій у зв'язку з несплатою боржником витрат виконавчого провадження.
Вказані дії є неправомірними, оскільки він розрахувався з ОСОБА_2 ще до набрання рішенням законної сили, а тому підстави для видачі виконавчого документу та його подальшого виконання були відсутні. Проте державний виконавець не повідомив його про факт відкриття виконавчого провадження та усі наступні виконавчі дії, що позбавило можливості подати відповідну заяву про закриття виконавчого провадження у зв'язку із повним виконанням боргових зобов'язань.
Просив суд:
визнати протиправними дії виконуючого обов'язки начальника ВПВР УЗПВР у Харківській області щодо відмови виключення з реєстру боржників та скасування арешту майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;
визнати незаконним пункт 3 постанови про відкриття виконавчого провадження по виконавчому листу № 636/2301/17, який виданий 17 листопада 2017 року, про стягнення з боржника виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у розмірі 1 071 660,00 грн;
зобов'язати відповідальних осіб ВПВР УЗПВР у Харківській області скасувати арешт, накладений на все його рухоме та нерухоме майно відповідно до постанови про арешт майна боржника від 10 січня 2018 року.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 27 вересня 2023 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії виконуючої обов'язки начальника ВПВР УЗПВР у Харківській області Катерини Нагорної щодо відмови виключення з реєстру боржників, скасування арешту майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Визнано незаконним пункт 3 постанови про відкриття виконавчого провадження по виконавчому листу № 636/2301/17, виданому 17 листопада 2017 року, про стягнення з боржника виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у розмірі 1 071 660,00 грн.
Зобов'язано відповідальних службових осіб ВПВР УЗПВР у Харківській області скасувати арешт, накладений на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до постанови про арешт майна боржника від 10 січня 2018 року.
Ухвала суду першої інстанції мотивовано тим, що боржником добровільно виконано рішення суду та сплачено заборгованість, у зв'язку з чим проведення виконавчих дій та стягнення виконавчого збору є неправомірним.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року апеляційну скаргу ВПВР УЗПВР у Харківській області задоволено.
Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 27 вересня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Скаргу ОСОБА_1 на дії ВПВР УЗПВР у Харківській області, стягувач - ОСОБА_2 , залишено без задоволення.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ВПВР УЗПВР у Харківській області 2 684,00 грн судового збору.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що державний виконавець, відмовляючи у знятті арешту з майна боржника, діяв відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавче провадження не є закінченим. Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 06 березня 2019 року у справі № 263/1468/17; від 04 березня 2020 року у справі № 127/2-1421/09; від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17.
Судова колегія критично оцінює доводи ОСОБА_1 щодо незаконності відкриття виконавчого провадження, оскільки докази належного виконання рішення суду матеріали справи не містять, виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, визнано не було. Особисто від стягувача державному виконавцю заяв про відсутність претензій до боржника не надходило. Також суд враховує, що заява про пред'явлення виконавчого листа до виконання подана особисто ОСОБА_2 .
Зважаючи, що постанова про повернення виконавчого документу у встановленому законом порядку не оскаржена, зобов'язання щодо сплати виконавчого збору не виконано, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення вимог скарги.
Аргументи учасників справи
11 червня 2024 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-5/111 без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернений виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Указане узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18. Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові виснувала про обов'язковість до застосування у подібних правовідносинах правового висновку про неправомірність стягнення з боржника виконавчого збору у разі повернення виконавчого документа стягувачеві. Натомість суд апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові неправильно застосував норми, передбачені статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2025 року зупинено касаційне провадження у справі № 636/3930/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 2/1522/11652/11 (провадження
№ 61-15480св23).
Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2025 року поновлено касаційне провадження у справі.
Фактичні обставини справи
Судивстановили, що 22 вересня 2017 року Чугуївським міським судом Харківської області у цивільній справі № 636/2301/17 винесена ухвала про забезпечення позовних вимог ОСОБА_2 та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно з забороною відчуження в рамках суми боргу у розмірі 10 716 600 грн, що належить ОСОБА_1 на підставі права власності.
26 грудня 2017 року ОСОБА_7 пред'явлено до примусового виконання виконавчий лист № 636/2301/17 від 30 жовтня 2017 року.
На підставі вказаної заяви постановою державного виконавця від 10 січня 2018 року відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа, виданого 17 листопада 2017 року Чугуївським міським судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів за договором позики в розмірі 10 716 600,00 грн; зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1 071 600,00 грн.
Вказана постанова отримана ОСОБА_1 16 січня 2018 року.
Постановою державного виконавця від 10 січня 2018 року накладено арешт на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження - 11 788 411,00 грн.
Постановою державного виконавця від 04 лютого 2021 року виконавчий лист № 636/2301/17, виданий 17 листопада 2017 року Чугуївським міським судом Харківської області, повернено стягувачеві на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Заявник вказував, що 18 листопада 2017 року він добровільно виконав рішення суду від 30 жовтня 2017 року та сплатив на користь ОСОБА_2 всю суму боргу 10 716 600,00 грн, про що ОСОБА_2 власноруч склав письмову розписку (а. с. 139).
ОСОБА_1 звернувся до державного виконавця із заявою про скасування арешту, який було накладено відповідно до постанови державного виконавця від 04 лютого 2018 року, та виключення його з реєстру боржників. Відповіддю від 08 серпня 2023 року відмовлено у задоволені вимоги про скасування арешту та виключення з реєстру боржників у зв'язку із тим, що відповідно до статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесені в порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем) повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Позиція Верховного Суду
Щодо вимог скарги про визнання незаконним пункту 3 постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору
Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини першої статті 74 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Такий правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17 (провадження № 12-246гс18), від 16 січня 2019 року у справі № 910/22695/13 (провадження № 12-277гс18), від 07 лютого 2019 року у справі № 927/769/16 (провадження № 12-273гс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 925/138/18 (провадження № 12-74гс19), від 15 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.001073 (провадження № 11-709апп19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), та постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справа № 754/2223/15-ц (провадження № 14-568 цс 19) вказано, що «імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані».
Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
У справі, що переглядається, суди не врахували, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору,прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
В цій частині скарги боржник оскаржує саме рішення державного виконавця про стягнення з нього виконавчого збору, тому такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. У зв'язку з цим судам слід було закрити провадження у справі в цій частині.
Щодо вимог скарги про визнання протиправними дій щодо відмови виключення з реєстру боржників та скасування арешту майна, зобов'язання скасувати арешт
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, цим законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону, а також рішеннями, які відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 447 ЦПК України (тут і далі ? в редакції, чинній на час розгляду справи судами) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті стаття 451 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
Відповідно до частини третьої цієї статті арешт з майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню (частина п'ята статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 263/1468/17зазначено, що «у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження». Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що у зв'язку з відсутністю майна у боржника державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, але законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу з цих підстав, який має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано і боржником за яким є саме заявник у цій справі».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року в справі № 127/2-1421/09 вказано, що «відмовляючи у скарзі ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками, якого погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши наведені вище норми права, дійшов до обґрунтованих висновків про те, що державний виконавець відмовляючи у знятті арешту з майна боржника діяв відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавче провадження не є закінченим, а рішення суду є невиконаним, що заявником не оспорюється. Крім того, державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав перешкоджання провадженню виконавчих дій або не здійснення авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, оскільки відповідно до положень статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження не є закінченим. При цьому державним виконавцем винесено постанову не про закінчення виконавчого провадження (стаття 49 наведеного вище Закону), а про повернення виконавчого листа стягувачу (стаття 47 вказаного Закону), а не суду».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17 зазначено, що «зняття арешту з майна боржника пов'язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) вказано, що:
«законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій); у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків. Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII)».
Касаційний суд звертає увагу, що Законом № 1662-IX від 15 липня 2021року, що набрав чинності 05 серпня 2021 року, статтю 40 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено частиною четвертою, згідно із якою у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Зазначеною нормою передбачений єдиний випадок, коли виконавець може зняти арешти з майна боржника, виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасувати інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, без відновлення виконавчого провадження (повторного прийняття виконавчого документу до виконання), і такий випадок пов'язаний лише з укладенням відповідної угоди про врегулювання спору (мирової угоди) між іноземним суб'єктом та державою Україна.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п'ята статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено загальний висновок, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 203/3435/21 зроблено висновок, що «суди попередніх інстанцій встановили, що виконавчий лист від 05 липня 2016 року у справі № 2-378/11 був визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, однак виконавча служба відмовляється зняти арешт з майна боржника, накладений з метою виконання цього виконавчого документа. З огляду на встановлені обставини суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання неправомірною бездіяльності виконавчої служби та необхідність зняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2. Установивши, що виконавчий лист, задля виконання якого накладений арешт на майно боржника, визнано таким, що не підлягає виконанню, і боржник звертався із заявою про зняття цього арешту, уповноважена особа відділу ДВС МЮУ відповідно до вимог частини четвертої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, мала б винести постанову про скасування заходів примусового виконання у вигляді арешту майна боржника. Безпідставними є аргументи касаційної скарги про те, що для скасування накладеного на майно боржника арешту необхідним є відновлення відповідного виконавчого провадження, оскільки у цій правовій ситуації відмова зняти арешт з майна боржника унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна. Враховуючи те, що виконавчий лист від 05 липня 2016 року, на виконання якого накладений арешт на майно боржника, визнаний таким, що не підлягає виконанню, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність у необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, бездіяльність виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння його майном. Верховний Суд також звертає увагу, що ОСОБА_1, який був боржником у виконавчому провадженні, позбавлений іншого способу захисту свого права на мирне володіння майном, аніж оскарження дій виконавця щодо незняття арешту із належного йому майна. При цьому Верховний Суд виходить із того, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Доводи касаційної скарги про те, що дії органу виконавчої служби в частині відмови зняти арешт з майна боржника за відсутності відкритого виконавчого провадження і визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідають вимогам законодавства є необґрунтованими, оскільки спростовуються висновками викладеними в оскаржуваній постанові».
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при відмові у задоволені скарги апеляційний суд врахував, що законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження; докази належного виконання рішення суду матеріали справи не містять; виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, визнано не було; заявник вказував, що він добровільно виконав рішення суду та сплатив на користь позивача всю суму боргу у розмірі 1 0716 600,00 грн за розпискою від 18 листопада 2017 року; проте стягувач особисто до державного виконавця із заявою про відсутність претензій до боржника не звертався, а заява про пред'явлення виконавчого листа до виконання подана особисто ОСОБА_2 26 грудня 2017 року;
касаційний суд також враховує, що постановою державного виконавця від 10 січня 2018 року накладено арешт на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, державним виконавцем відмовлено у знятті арешту та виключення заявника з реєстру боржниківу тому числі в зв'язку з тим, що не сплачено витрати виконавчого провадження та виконавчий збір, а провадження у справі в частині рішення державного виконавця про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору закрито, обґрунтованість якого маже бути перевірено в порядку адміністративного судочинства.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення вимог скарги про визнання протиправними дій щодо відмови виключення з реєстру боржників та скасування арешту майна, зобов'язання скасувати арешт.
Тому постанову апеляційного суду в зазначеній частині слід залишити без змін.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24), дають підстави для висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині вимог скарги про визнання незаконним пункту 3 постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору скасувати, провадження у справі в цій частині - закрити, в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.
Відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз'яснює заявнику його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи для вирішення вимоги скарги про визнання незаконним пункту 3 постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору до відповідного суду адміністративної юрисдикції.
Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 410, 414, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 27 вересня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року в частині вимог скарги ОСОБА_1 про визнання незаконним пункту 3 постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору скасувати.
Провадження у справі № 636/3930/23 в зазначеній частині закрити.
Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи в частині вимог скарги про визнання незаконним пункту 3 постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору віднесений до юрисдикції адміністративного суду.
В іншій частині постановуХарківського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року залишити без змін.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Чугуївського міського суду Харківської області від 27 вересня 2023 року та постанова Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року в скасованій частині втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І Пархоменко