Житомирський апеляційний суд
Справа №293/1488/24 Головуючий у 1-й інст. Лось Л. В.
Категорія 72 Доповідач Павицька Т. М.
14 липня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №293/1488/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Черняхівської селищної ради Житомирського району Житомирської області про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 08 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Лось Л.В. в селищі Черняхів Житомирської області,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову зазначала, що вона із ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 липня 2016 року, справа №293/576/16-ц розірваний. Вказує, що від шлюбу вони мають двох спільних дітей: дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що відповідач зв'язок з дітьми не підтримує, не дивлячись на те, що жодних перешкод у спілкуванні з дітьми йому не чинилося, не проявляє до дітей батьківської турботи, не цікавиться та не відвідує дітей в школі-ліцеї. Стверджує, що фактично від народження дітей відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не турбується про їхній фізичний та духовний розвиток, не надає матеріальної допомоги на виховання, не дбає про їхнє нормальне самоусвідомлення. Зазначає, що вона сама утримує та забезпечує дітей, оскільки відповідач не сплачує аліменти та злісно ухиляється від погашення заборгованості по аліментах. Вказує, що з часу розлучення відповідач жодного разу не цікавився дітьми, які вони мають потреби, ніколи не був на батьківських зборах, жодного разу не приїжджав і не телефонував, щоб довідатись про них, не вітав їх з днем народження, не дарував подарунків до свят та до дня народження, не проводив з ними вільного часу чи дозвілля, не забезпечував відпочинком, не цікавився їх матеріально - побутовими проблемами, рівнем розвитку. Вважає, що така поведінка відповідача свідчить про неналежне виконання відповідачем батьківських обов'язків, що є підставою для позбавлення його батьківських прав. Враховуючи вищевикладене просила задовольнити позов в повному обсязі.
Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 08 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виховання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо можливості виправлення поведінки відповідача без позбавлення батьківських прав; не дослідив та не врахував надані стороною позивача доказів винної поведінки відповідача, його свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками; не врахував показів допитаних в судовому засіданні свідків; з власної ініціативи суд першої інстанції допитав дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; не дослідив та не надав оцінки висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача. Звертає увагу на те, що відповідач будучи обізнаним про судові засідання жодного разу не був присутнім на них. Зазначає, що відповідачем не було надано жодних доказів виконання ним належним чином батьківських обов'язків відносно своїх дітей. Вказує, що сам лише факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про інтерес відповідача до дітей та реальне бажання змінити свою поведінку на краще. Зазначає, що судом першої інстанції зроблено посилання на практику Верховного Суду, яка не є релевантною до спірних правовідносин. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 08 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
30 травня 2025 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми. Вказує, що правових підстав для позбавлення його батьківських прав немає. Долучені позивачем довідки не підтверджують жодним чином невиконання батьківських прав та обов'язків щодо дітей, оскільки він проживає в іншій області. Зазначає, що він любить своїх дітей, про їх успіхи в навчанні дізнається від своєї матері та сестри. Вказує, що заборгованість по аліментам він сплачує по можливості, однак завжди дає кошти дітям при зустрічі. Звертає увагу на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків. Також просить стягнути витрати на правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 від 15.02.2011 та серії НОМЕР_2 від 11.04.2013.
Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 липня 2016 року у справі №293/576/16-ц шлюб між сторонами, зареєстрований 26.08.2010 відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції, за актовим записом №1271, розірваний.
Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади №2024/011809676, №2024/011810301, №2024/011810571 від 30.09.2024 ОСОБА_1 разом з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки Андріївського ліцею Черняхівської селищної ради №140 від 30.09.2024 ОСОБА_2 , батько учнів ліцею: ОСОБА_4 , учениці 8 класу та ОСОБА_5 учня 6 класу взагалі не приймає участі у вихованні дітей, так як жодного разу не з'являвся на батьківські збори, загальношкільні заходи та не цікавився навчанням і вихованням дітей.
Відповідно до листа Житомирського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області від 07.10.2024, адресованого на ім'я ОСОБА_1 , повідомлено про наявність відкритого виконавчого провадження №72092459 від 23.06.2023 з примусового виконання виконавчого листа №293/1522/22 від 15.06.2023, виданого Черняхівським районним судом Житомирської області про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 668,76 грн пені за просторочення сплати аліментів, із зазначенням про вживання державним виконавцем заходів, спрямованих на примусове виконання вказаного рішення відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження».
Згідно довідки-розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 07.10.2024, наданої ОСОБА_1 , з відповідача на підставі виконавчого листа №293/163/23 від 15.06.2023, виданого Черняхівським районним судом Житомирської області, стягуються аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 2000 гривень на кожну дитину, щомісячно, з урахуванням індексації відповідно до закону, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дітьми повноліття. Заборгованість зі сплати аліментів за період з червня 2023 року по вересень 2024 року становить 62 800,00 грн.
Згідно із довідкою-розрахунком від 14.10.2024 заборгованість по аліментам за виконавчим листом №293/716/17 від 03.01.2018, виданого Черняхівським районним судом Житомирської області, станом на 09.06.2023 включно становить 15 014,87 грн.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відносно його малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Черняхівської селищної ради від 28.11.2024 №143, є доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітніх дітей з урахуванням отриманих відомостей від матері дітей щодо відсутності участі батька дітей у їх вихованні та утриманні, обстежених умов проживання дітей, які є задовільними, наявної довідки Андріївського ліцею про те, що батько дітей не цікавиться навчанням дітей, не відвідує батьківськи збори, відсутності можливості у проведенні бесіди з батьком дітей, який тривалий час за місцем реєстрації не проживає, проведеної бесіди під час засідання комісії з батьком дітей, який в телефонному режимі від 20.11.2024 заперечив проти позбавлення його батьківських прав відносно його дітей та озвучив, що колишня дружина перешкоджала у спілкуванні з дітьми, заперечень матері - ОСОБА_1 стосовно перешкод у спілкуванні дітей з батьком та повідомленням про значну заборгованість зі сплати аліментів.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що факт наявності заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення батьківських прав. Стосовно показів свідків, то суд першої інстанції критично їх оцінив, з підстав, що їх покази побудовані про обставини, які їм відомі саме зі слів позивача, а твердження про відсутність батька дітей за зареєстрованим місцем проживання не підтверджує факт ухилення від виконання ним батьківських обов'язків. Також суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела та не надала суду доказів того, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення батька по відношенню до них батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків відносно дітей. Позивачем не додано доказів притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, доказів звернення до служби у справах дітей з метою вжиття заходів щодо відповідача за неналежне виконання відповідачем батьківських обов'язків, доказів звернення до відповідних органів за свідоме ухилення від сплати аліментів. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи відповідач ствердив, що має бажання спілкуватися з дітьми, брати безпосередню участь у їх житті, та пояснив, що відсутність тривалих відносин з дітьми, а саме побачень за їх місцем проживання, пов'язані виключно з місцем його проживання та ситуацією в країні та відповідно з небажанням/забороною позивача давати спілкуватись з ними засобами зв'язку. Також наголошував, що з дочкою бачиться щоразу влітку, коли та приїздить на канікули до його сестри в м. Київ. Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що батько дітей (відповідач) є особливо неблагонадійним та спілкування з ним буде суперечити інтересам дітей.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи із наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та як найкращим забезпеченням інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява №10383/09; рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява №2091/13).
У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Іlya Lyapin vs russia» (заява №70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження №14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 22 листопада 2023 року в справі №320/4384/18, провадження №61-1682св22; від 19 лютого 2024 року в справі №159/2012/23, провадження №61-15840св23; від 21 лютого 2024 року в справі №404/9387/21, провадження №61-13425св23.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі №320/5094/19, провадження №61-7357св21; від 07 березня 2024 року в справі №947/7448/22, провадження №61-18610св23; від 01 серпня 2024 року в справі №366/52/21, провадження №61-8861св24).
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Такий захід застосовується за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Зокрема, такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі №331/5427/17, від 25 листопада 2019 року у справі №640/15049/17, від 17 січня 2020 року у справі №712/14772/17, від 29 січня 2020 року у справі №127/31288/18, від 08 квітня 2020 року у справі №645/731/18, від 26 квітня 2023 року у справі №931/709/21, від 26 грудня 2024 року у справі №561/474/24.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки позивачка не довела належними та допустимим доказами умисного ухилення відповідача від виховання дітей, свідомого нехтування батьківськими обов'язками. Позбавлення відповідача батьківських прав є передчасним і таким, що суперечить інтересам дітей.
Відповідач ОСОБА_2 протягом усього розгляду справи як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно дітей так як бажає спілкуватися із ними, що свідчить про те, що він не втратив інтересу до дітей і має намір на відновлення відносин з ними.
При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв'язку із неналежним поводженням щодо дітей.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Суд першої інстанції, надаючи оцінку висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_7 та малолітнього сина ОСОБА_8 , дійшов правильного висновку про те, що він не містить достатнього обґрунтування ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків відносно сина.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі №638/15336/18, провадження №61-13690св20; від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, провадження №61-1544св21; від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22, провадження №61-10115св23; від 15 листопада 2023 року у справі №932/2483/21, провадження №61-5203св23).
За частиною шостою статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам усунення відповідача від утримання та виховання дітей, ставлення дітей до батька та матері на час складання висновку.
Також, суд першої інстанції надав належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам та зазначивши, що думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, дійшов правильного висновку, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів випливу на неї.
Так, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності (постанови Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі №185/6994/15-ц, від 18 грудня 2023 року у справі №523/21283/21, від 31 липня 2024 року у справі №752/13450/22).
Колегією суддів було відмовлено апелянту у задоволенні клопотання про заслуховування думки дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 для з'ясування їх думки щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки думка дітей була заслухана судом першої інстанції в присутності представника органу опіки та піклування Іщенко Р.С.
Заявляючи клопотання про виклик у судове засідання дітей апелянтом не викладені обставини необхідності повторного з'ясування думки дітей, та які обставини не були зазначені дітьми.
Посилання апелянта на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов'язки не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв'язків між ним та дітьми, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дітьми з боку їх матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його дітей (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі №553/449/20).
Також колегія суддів звертає увагу на те, що наявність заборгованості зі сплати аліментів, саме по собі не є тією виключною обставиною, яка може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. Факт стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо її утримання, оскільки таке стягнення є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька/матері до надання їй належного утримання (постанова Верховного Суду від 23 квітня 2020 року (справа №420/1075/17).
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Окрім того, суд першої інстанції обґрунтовано попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виховання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що узгоджується з пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».
Наведене узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі №735/308/21 (провадження №61-10098св23).
Разом з тим, суд першої інстанції не поклав контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо дітей на орган опіки та піклування, що є підставою для зміни рішення.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом доповнення абзацом третім наступного змісту: «Контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 покласти на виконавчий комітет Черняхівської селищної ради Житомирської області, як орган опіки та піклування», а в решті підлягає залишенню без змін.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення позову та апеляційної скарги щодо позбавлення батьківських прав без змін, а лише дійшов висновку про доповнення його абзацом про покладення на орган опіки та піклування контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо дітей, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 08 квітня 2025 року змінити, доповнивши абзацом третім наступного змісту:
«Контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 покласти на виконавчий комітет Черняхівської селищної ради Житомирської області, як орган опіки та піклування».
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 15 липня 2025 року.
Головуючий
Судді