Справа № 545/2322/25
Провадження № 2/545/1557/25
"14" липня 2025 р. м. Полтава
Полтавський районний суд Полтавської області у складі
головуючого судді Зуб Т.О.,
за участю секретаря судового засідання Пінчук З.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів та утримання неповнолітніх дітей та дружини до досягнення дитиною трирічного віку,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку, у якому зазначила, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Діти проживають разом з нею та перебувають на її утриманні. ОСОБА_2 у добровільному порядку кошти на утримання дітей не надає. Крім того позивачка не працює, оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та отримує державну допомогу при народженні дитини, якої зовсім недостатньо для її існування.
Просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини заробітку відповідача і до їх повноліття, та на її утримання у розмірі 1/6 частини заробітку відповідача і до досягнення сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трирічного віку.
Ухвалою судді від 03.06.2025 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
В судове засідання сторони не з'явилися.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Хайнацька Г.М. надала заяву про розгляд справи у відсутність сторони позивача. Позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з'являвся, про час, місце і дату слухання справи повідомлявся належним чином, відзиву на позов не надав. Причини неявки суду невідомі.
За таких обставин, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів в порядку ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9), сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9 звор. бік). Позивач та її діти є внутрішньо переміщеними особами (а.с. 10, 14). Як зазначає ОСОБА_1 , відповідач у добровільному порядку матеріальну допомогу на її утримання та утримання дітей не надає, хоча має таку можливість.
Відповідно до ст. 84 СК України, дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Аліменти, присуджені дружині під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.
Таким чином, сімейним законодавством передбачено право дружини (матері дитини) на утримання чоловіком (батьком дитини) до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов'язковим, оскільки право на аліменти належить дружині (матері дитини) незалежно від цієї обставини.
В постанові Верховного Суду по справі № 750/9224/16-ц (провадження № 61-16837св18) від 13 червня 2018 року суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що відповідно до частин другої та шостої статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років і в разі розірвання шлюбу. Згідно з частиною четвертою статті 84 СК України право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Право на аліменти у дружини-матері може виникнути лише у разі достатнього матеріального забезпечення чоловіка, наявності у чоловіка достатніх коштів для надання дружині-матері спільної дитини матеріальної допомоги та стягуються за умови, що чоловік, до якого пред'явлено вимоги про надання утримання, спроможний надавати матеріальну допомогу (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 712/4702/19).
Таким чином, сімейним законодавством передбачено право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов'язковим, оскільки право на аліменти належить дружині - матері незалежно від цієї обставини.
В Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд бере до уваги стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров'я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов'язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу.
Оскільки, ОСОБА_2 , як батько дитини, яка не досягнула трьох років кошти на утримання позивача не надає, то суд, з урахуванням вимог, передбачених ст. 84 СК України, беручи до уваги матеріальне становище сторін, наявність у відповідача малолітньої дитини від іншого шлюбу, приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині слід задовольнити і стягувати з останнього на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку щомісячно і до досягнення дитиною трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Частиною 2 ст. 2 Сімейного кодексу України врегульовано сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно вимог ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» за якою, батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Одним із принципових положень, закріплених у Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 р., є те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ст. 3, 18 Конвенції «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 27 Конвенції передбачено, що дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно ст. 5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції; Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Виходячи з положень ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р., передбачено, що батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Це положення відображене і в національному законодавстві. Так, відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Таким чином, системний аналіз норм законодавства, дає підстави стверджувати, що як матір, так і батько зобов'язані неухильно дотримуватися свого обов'язку щодо утримання та виховання дитини. Відповідно, невиконання зазначеного обов'язку тягне за собою встановлену законом відповідальність.
Частиною 3 ст.181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Відповідно до ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Крім цього, судом роз'яснюється, що відповідно до ч. 1 ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, зобов'язаний брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Також позивач не позбавлений в майбутньому звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідача на його користь матеріальної допомоги на лікування та/або навчання дитини в порядку ст. 185 СК України або збільшення розміру аліментів згідно зі ст. 192 СК України.
Суд допускає негайне виконання рішень суду у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць (ст. 430 ЦПК України).
В даному випадку норми закону передбачають обов'язковість батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей. Неповнолітні діти сторін проживає разом з матір'ю- позивачкою по справі, та перебувають на її утриманні, як зазначила позивачка, ОСОБА_2 допомоги на утримання синів не надає, протилежного суду не надано, а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню
Згідно ст. 430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.
ОСОБА_1 , як одержувач аліментів, від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції звільнена (п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»), відтак, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь держави.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 19, 41, 77, 81, 208-282, 258, 259, 263, 430 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів та утримання неповнолітніх дітей та дружини до досягнення дитиною трирічного віку- задовольнити.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу) платника аліментів щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткових мінімуму на одну дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 2705.2025 року і до досягнення дітьми повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку відповідача щомісячно, починаючи стягнення з 27.05.2025 року, і до досягнення дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах платежу за один місяць.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд- якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Т. О. Зуб