Справа № 357/7900/25
Провадження № 2/357/3907/25
іменем України
10 липня 2025 року Білоцерківськийміськрайонний суд Київськоїобласті у складі:
головуючого судді - Орєхова О.І.,
за участі секретаря - Махненко Б.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У травні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд капітал» звернулось до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором, посилаючись на наступні обставини.
20.06.2019 між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , та ПрАТ "Страхова компанія «ПЗУ Україна страхування життя» був укладений Договір кредиту та страхування № Z06.00600.005390262, що є змішаним договором відповідно до ст. 628 ЦК України та поєднує в собі елементи кредитного договору та договору страхування.
Відповідно до пунктів 3.2, 3.4 вказаного договору позичальник акцептував публічну пропозицію банку про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, що з моменту його акцептування є невід'ємною складовою Договору кредиту та страхування.
Згідно п. 9.1 ДКБОФО банк надає позичальнику споживчий кредит на підставі цього Договору та Договору кредиту, укладеного з позичальником. Умови Договору кредиту в сукупності з умовами цього Договору визначають цілісні умови кредитування позичальника, передбачені Законом України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п. 9.27 ДКБОФО цей Договір в частині споживчого кредиту є укладеним з дня прийняття позичальником пропозиції щодо укладення даного Договору, підписанням позичальником Договору кредиту та діє протягом строку кредитування, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов'язків за Договором кредиту та даним Договором. Договір кредиту та страхування був підписаний позичальником власноручно.
Відповідно до п. 1.7 Кредитного договору банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на власні потреби в сумі 37 700 гривень, включаючи витрати на страховий платіж в сумі 3 270,78 грн, а позивальник відповідно до п. 9.9 та п. 9.14.2 ДКБОФО зобов'язується повернути кредит разом з процентами до дня/числа кожного місяця, згідно з Графіком.
У пунктах 1.4 та 1.6. Кредитного договору сторони погодили, що строк кредитування становить 36 місяців і датою повернення кредиту є 20.06.2022 року.
Згідно п. 1.3 Кредитного договору, позичальник за користування кредитом сплачує банку річну змінювану процентну ставку, яка на день укладення Кредитного договору становила 21,99% річних і в подальшому не змінювалась.
Згідно до п. 9.12, 9.13 ДКБОФО нарахування процентів здійснюється два рази на місяць за методом «факт/факт».
Відповідно до п. 1.6 Кредитного договору, повернення заборгованості за договором здійснюється відповідно до Графіку, що міститься у Додатку № 1 до Кредитного договору.
Розмір страхового внеску за цим договором страхування становить 3 270,78 гривень. Вигодонабувачем за цим договором страхування є Банк.
Після укладення Кредитного договору банк свої зобов'язання виконав і перерахував на банківський поточний рахунок позичальника грошові кошти в сумі 37 700 гривень, з яких також за рахунок суми кредиту сплатив на користь ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна страхування житла» страховий платіж від імені позичальника в сумі 3 270,78 гривень.
У подальшому позичальник виконав свої зобов'язання з повернення суми кредиту разом з процентними платежами лише частково.
Згідно виписки по рахунку позичальника за весь строк з моменту укладення Кредитного договору і до моменту звернення з цим позовом сплатив банку лише 2 402,31 гривень. Останній платіж проведено 28.08.2019. Строк на який було надано кредит за Договором сплив 20.06.2022.
Після закінчення строку кредиту кредитор не здійснював нарахування процентів за користування кредитними коштами, не нараховував штрафні санкції та комісії. У зв'язку із зазначеним, станом на 20.06.2022 сформувалася наступна заборгованість позичальника перед банком за Договором: - заборгованість за основним боргом в сумі 37 527,14 гривень; - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками в сумі 26 161,99 гривень, що разом становить 63 689,13 гривень.
16.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сонаті» був укладений договір факторингу № 16/11-23.
Відповідно до п. 2.1 зазначеного Договору, клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.
Пунктом 2.2. Договору факторингу № 16/11-23 передбачено, що права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим Договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, та визначені в друкованому Реєстрі боржників, що підписується сторонами в день укладання цього Договору та в Реєстрі боржників в електронному вигляді, що надсилається разом з Актом приймання-передачі Реєстру боржників в електронному вигляді клієнтом фактору засобами корпоративного зв'язку в день укладання цього Договору. Друкований Реєстр боржників після належного його підписання вважається невід'ємною частиною цього Договору.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сонаті» 29.12.2023 уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» Договір факторингу № 29/12-23.
Відповідно до умов Договору факторингу № 29/12-23 від 29.12.2023 ТОВ «Санфорд Капітал» набуло право вимоги і є поточним кредитором щодо заборгованості боржників за первинними Договорами.
Відповідно до Додатку № 2 «Друкований Реєстр Боржників» до вказаного Договору факторингу серед інших, до ТОВ «Санфорд капітал» перейшло і право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № Z06.00600.005390262 від 20.06.2019.
Згідно до Довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором № Z06.00600.005390262 від 20.06.2019, сформованої первісним кредитором (АТ «Ідея Банк») станом на 16.11.2023 заборгованість боржника/позичальника становить: за основним боргом в сумі 37 527,14 гривень; за нарахованими та несплаченими відсотками в сумі 26 161,99 гривень, що разом становить 63 689,13 гривень.
Просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорл Капітал» заборгованість за Кредитним договором № Z06.00600.005390262 від 20.06.2019 у розмірі 63 689,13 грн, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 200 грн, покласти на відповідача (а.с. 1-12).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2025 (а.с. 137-138) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру (ч. 8 ст. 187 ЦПК України).
Згідно відповіді № 1423421 від 28.05.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді стосовно визначення підсудності щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача, за вказаними параметрами особу ОСОБА_1 не знайдено (а.с. 142).
28 травня 2025 року здійснено запит до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача (а.с. 143).
17 червня 2025 року за вх. № 34007 судом отримано з Відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача (а.с. 113).
Згідно отриманої інформації вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , знятий з реєстрації 02.07.2021.
Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи) (ч. 9 ст. 28 ЦПК України).
Оскільки останнім відомим місцем реєстрації відповідача ОСОБА_1 є с. Фурси Білоцерківського району Київської області, то вказана справа підсудна Білоцерківському міськрайонному суду Київської області.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Відповідно до ч. 10 ст. 187 ЦПК України якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.
Ухвалою судді від 18 червня 2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання по справі на 10 липня 2025 року (а.с. 145-146).
В судове засідання позивач свого представника не направив, представник позивача, адвокат Маслюженко Микола Павлович, який діє на підставі ордеру, серія АЕ № 131092 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 113-115) надіслав клопотання, в якому просив розглянути справу за відсутності представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечують (а.с. 148-151).
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся у відповідності до вимог ч. 10 ст. 187 ЦПК України, після отримання інформації з Відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача.
Вказане оголошення було розміщено 18.06.2025, яким Білоцерківський міськрайонний суд Київської області викликав ОСОБА_1 в якості відповідача на 15 годину 30 хвилин 10.07.2025 про стягнення заборгованості (а.с. 147).
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (ч. 11 ст. 128 ЦПК України).
Тобто, у відповідності до вимог Цивільно-процесуального кодексу України, відповідач був належним чином повідомлений судом про дату, час та місце слухання справи та завчасно.
Заяв та клопотань з боку відповідача на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача.
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності (ч. 3 ст. 211 ЦПК України).
В свою чергу, представник позивача скористувався своїм правом, передбаченим ч. 3. ст. 211 ЦПК України.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_1 не з'явився в судове засідання, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзив, і представник позивача не заперечував проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.
10 липня 2025 року судом було ухвалено проводити розгляд справи в заочному порядку.
Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
В судовому засіданні встановлено, що 20 червня 2019 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк», Товариством з обмеженою відповідальністю «Нью Файненс Сервіс» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту та страхування № Z06.00600.005390262, що є змішаним договором відповідно до ст. 628 ЦК України та поєднує в собі елементи кредитного договору та договору страхування (а.с. 14).
Відповідно до п. 1 Договору, банк надає позичальнику кредит, а позичальник отримує його на наступних умовах: тип кредиту - цільовий, сума кредиту - 37 700 гривень, процентна ставка та тип - 21,99% річних, змінювана, строк кредиту - 36 місяців.
Під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим Договором та Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (надалі - ДКБОФО), за надання яких встановлена плата, відповідно до п. 5 Додатку № 1 як «Інші послуги банку». Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в банку сплачується згідно діючих Тарифів банку. Тарифи є невід'ємною частиною Договору, та розміщені на веб-сайті банку
Згідно п. 1.6-1.9 Договору, дата повернення кредиту - 20.06.2022. Повернення заборгованості за Договором здійснюється через рахунок № 29098040653516 (IBAN НОМЕР_1 ), відкритий у Банку, відповідно до Графіку, викладеного в Додатку № 1 до даного Договору.
Банк надає кредит позичальнику для власних потреб, шляхом переказу коштів в розмірі 37 700,60 гривень на рахунок позичальника, який відкритий в АТ «Ідея Банк» та позичальник доручає банку оплатити страховий внесок за рахунок кредиту в розмірі 3 270,78 гривень, згідно з умовами Договору добровільного страхування життя, укладеного відповідно до п. 2 цього Договору. Спосіб оплати - переказ коштів на рахунок ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна страхування життя» в AT «Ідея Банк» через транзитний рахунок, відкритий в AT «Ідея Банк».
Змінювана процентна ставка визначається як змінна частина ставки у розмірі
9,5% збільшена на банку в розмірі 12,49%.
Банк вправі зменшити процентну ставку вказану в пункті 1.3 Договору на 10% у разі настання однієї з подій, що вказані в п.п. 1.9.1 та 1.9.2.
Відповідно до п.п. 1.9.1 та пп. 1.9.2 Договору, придбання позичальником за рахунок кредитних коштів транспортного засобу та надання до банку письмової заяви в термін 30 днів від дати видачі кредиту про зниження процентної ставки та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого на ім'я позичальника та зареєстрованого в Україні. Використання позичальником кредитних коштів на цілі, що пов'язані з ремонтом власних об'єктів нерухомого майна та надання до банку письмової заяви в термін 30 днів від дати видачі кредиту про зниження процентної ставки та документів, що потверджують використання коштів на цілі, що пов'язані з ремонтам нерухомого майна.
Згідно п. 2 Договору, нанесенням власноручного підпису за цим Договором страхувальник (застрахована особа) акцептує оферту ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна страхування життя» від імені якого діє страховий агент, та укладає Договір добровільного страхування життя № Z06.00600.005390262 від 20.06.2019 для клієнтів Акціонерного товариства «Ідея Банк», який є Договором приєднання, згідно ст. 634 Цивільного кодексу України.
Основні умови: страховий випадок - смерть в результаті нещасного випадку; страхова сума - 34 429,22 грн; страховий тариф одноразовий - 9,50%; строк дії - з 20.06.2019, але не раніше дня отримання страхового внеску га рахунок страховика по 20.06.2020; вигодонабувач - АТ «Ідея Банк».
Відповідно до Паспорт споживчого кредиту вбачається, що дата платежу - 20 липня 2019 року/20 червня 2022 року; погашення кредиту - 37 700 гривень, проценти за користування кредитом - 16777,92, інші послуги банку - 31536, реальна річна процентна ставка - 103,86361805. Загальна вартість кредиту - 86013,92 грн (а.с. 15).
Також, додано Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (а.с. 17-51).
Відповідно до п. 3 ДКБОФО, у порядку та на умовах цього Договору, банк зобов'язується надавати клієнту комплекс послуг, визначених цим Договором та замовлених клієнтом шляхом підписання Заяв(и) про приєднання, а клієнт зобов'язується сплачувати банку винагороду за послуги та виконувати інші зобов'язання за цим Договором.
Підписанням Заяв(и) про приєднання, клієнт беззастережно погоджується на умови цього Договору. Договір вважається укладеним після отримання банком від клієнта заповненої та підписаної відповідної Заяви на приєднання.
Згідно п. 9 ДКБОФО, банк надає позичальнику споживчий кредит на підставі цього Договору та Договору кредиту, укладеного з позичальником. Умови Договору кредиту в сукупності з умовами цього Договору визначають цілісні умови кредитування позичальника, передбачені Законом України «Про споживче кредитування».
Кредит (грошові кошти) надається на поточні потреби позичальника, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності).
Сума, валюта, строк, тип кредиту, мета кредиту, розмір процентної ставки, загальна вартість кредиту з урахуванням реальної річної процентної ставки для позичальника на дату укладення Договору кредиту, розмір плати за обслуговування кредитної заборгованостіта/або комісій за надання кредиту чи інших комісій, що можуть бути погоджені між сторонами, умови сплати щомісячного платежу, необхідність укладення договорів щодо супутніх послуг вказуються в Договорі кредиту.
Всі укладені між сторонами протягом строку дії цього Договору зміни до Договору кредиту, які оформляються додатками до Договору кредиту є невід'ємними частинами цього Договору, Договору кредиту та разом складають єдиний документ.
З укладенням цього Договору, позичальник доручає банку здійснювати договірне списання банком з будь-яких рахунків позичальника в АТ «Ідея Банк» грошових коштів в розмірі наявної простроченої заборгованості по кредиту, нарахованих процентах, плати за обслуговування кредитної заборгованості, неустойках, штрафах, пені.
Нарахування процентів здійснюється 2 рази на місяць за методом «факт/факт», а плата за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісяця, починаючи з дати надання кредиту. Графік позичальника за Договором кредиту в розрізі сум погашення кредиту, процентів і плати за обслуговування кредитної заборгованості є невід'ємною частиною Договору кредиту. Нарахування процентів і плати за обслуговування кредитної заборгованості припиняється після повного повернення всієї заборгованості за Договором кредиту, а також у інших випадках, передбачених цим Договором або законом. Банк може припинити нарахування процентівта/або інших нарахувань, передбачених умовами Договору кредиту, а також неустойки (штрафу, пені) з моменту звернення банку до позичальника із вимогою про дострокове виконання кредитних зобов'язань, в разі невиконання позичальником кредитних зобов'язань у строк, передбачений законодавством.
Базою для нарахування процентів є неповернена сума кредиту, базою для нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості є початкова сума кредиту. Позичальник зобов'язаний повернути заборгованість за Договором, сплатити неустойку (штрафи, пені) та відшкодувати завдані банку збитки.
У зв'язку із вищезазначеним, станом на 20.06.2022 сформувалася заборгованість позичальника перед банком за Договором, а саме: - заборгованість за основним боргом в сумі 37 527,14 гривень; - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками в сумі 26 161,99 гривень, що разом становить 63 689,13 гривень.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно частиною 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. 3).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статтею 530 ЦК України якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
За умовами статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положенням статті 611 ЦК України, визначено правові наслідки порушення зобов'язання. Так, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Договір в силу приписів ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до вимог ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Умови договорів приєднання розробляються Товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладання відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг товариства) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно ст. 642 ЦК України - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (позика) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором, визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
З матеріалів справи вбачається і судом встановлено, що відповідачем дійсно був укладений Договір кредитної лінії з ТОВ «Макс Кредит», умовами якого передбачалося надання кредитних коштів.
В преамбулі Договору кредиту та страхування зазначено особисті дані ОСОБА_1 - адреса місця реєстрації, РНОКПП, контактні телефони, та інше. Доказів на спростування відповідності анкетних даних відповідача в зазначеному Договорі матеріали справи не містять.
Доказів про те, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, ідентифікаційний номер) були використані АТ «Ідея Банк» для укладення Кредитного договору від його імені, відповідачем до суду не надано. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався, як і не оскаржував правомірність (дійсність) укладеного Договору.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Отже, підписання Договіру кредиту та страхування № Z06.00600.005390262 від 20 червня 2019 року свідчить про те, що відповідачу всі умови даного Договору цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього.
Вказаний Договір був прочитаний та підписаний сторонами.
Оскільки відповідач підтвердив свою згоду та погодився з усіма умовами вищевказаного Договору, підписавши його, а тому зазначені умови були прочитані, з якими погодилися сторони.
Таким чином, своїми підписами сторони письмово підтвердили та закріпили те, що вони діяли свідомо, були вільні в укладенні Договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20) від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17 січня 2022 року в справі № 234/7723/20, провадження № 61-6379св21.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Позичальник зобов'язаний, відповідно до ст. 1049 ЦК України, повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
В порушення вищезазначених вимог закону та умов Договору, відповідач зобов'язання за договором не виконує, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
16 листопада 2023 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сонаті» був укладений Договір факторингу №16/11-23 (а.с. 55-68).
ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті» є фінансовою установою та має діючу ліцензію для здійснення діяльності з надання фінансових послуг, зокрема з надання послуг з факторингу видану розпорядженням Нацкомфінпослуг № 1250 від 09.06.2020.
Відповідно до п. 2.1 зазначеного Договору, клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.
Пунктом 2.2. Договору факторингу №16/11-23 передбачено, що права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим Договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, та визначені в друкованому Реєстрі боржників (а.с. 69-74), що підписується сторонами в день укладання цього Договору та в Реєстрі боржників в електронному вигляді, що надсилається разом з Актом приймання-передачі реєстру боржників в електронному вигляді клієнтом фактору засобами корпоративного зв'язку в день укладання цього Договору.
Друкований Реєстр боржників після належного його підписання вважається невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно п. 5.1 Договору факторингу № 16/11-23, права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора саме в день підписання сторонами друкованого Реєстру боржників та Договору за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно», за умови виконання фактором зобов'язань передбачених п. 4.1 цього Договору (здійснення оплати за договором).
Пункт 5.2 Договору факторингу № 16/11-23 визначає, що в день підписання сторонами друкованого Реєстру боржників за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно», за умови виконання фактором зобов'язань передбачених п. 4.1 цього Договору клієнт втрачає права на будь-які платежі боржників в оплату їх заборгованостей за первинними Договорами.
Також клієнт і фактор підписали всі додатки до Договору факторингу, зокрема і друкований Реєстр боржників.
Таким чином фактор набув право вимоги до боржників за первинними Договорами, серед яких і право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № Z06.00600.005390262 від 20.06.2019.
Пунктом 5.4 Договору факторингу № 16/11-23 передбачено, що фактор може відступити або передати всі або будь-які права та/або зобов'язання за цим Договором третім особам, які згідно із законодавством мають на це право.
Користуючись даним правом Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сонаті» 29 грудня 2023 року уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» Договір факторингу №29/12-23 (а.с. 77-89).
ТОВ «Санфорд Капітал» є фінансовою установою та має діючу ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на надання послуг з факторингу, видана згідно рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг Національного банку України № 21/1311 від 11.09.2020. Отже, відступлення права вимоги відбулось законно з урахуванням ч. 2 ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно п. 2.1 цього Договору, клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до п. 5.1 Договору факторингу № 29/12-23, права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора з моменту підписання сторонами цього Договору.
Таким чином, відповідно до умов Ддоговору факторингу № 29/12-23 від 29.12.2023 ТОВ «Санфорд Капітал» набуло право вимоги і є поточним кредитором щодо заборгованості боржників за первинними Договорами.
Відповідно до Додатку № 2 «Друкований Реєстр Боржників» до вказаного Договору факторингу серед інших, до ТОВ «Санфорд Капітал» перейшло і право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № Z06.00600.005390262 від 20 червня 2019 року (а.с. 90).
Встановлено, що всупереч умовам Договору, відповідач належним чином не виконував свого зобов'язання, сплатив лише частково суму кредиту та процентів у загальному розмірі 2 402,31 гривень. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки АТ «Ідея Банк», ні на рахунки попередніх кредиторів.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Аналогічної правової позиції дотримується і КЦС ВС в постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц.
В зазначеній постанові ВС зауважив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, на що посилається ОСОБА_3, не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.
Таким чином, за Договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.
Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц (провадження № 61-153св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що у зв'язку із порушенням взятих на себе зобов'язань, відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 63 689,13 грн, з яких: 37 527,14 грн - прострочене тіло кредиту; 26 161,99 грн - прострочені відсотки, що підтверджується Випискою з особового рахунка за Кредитним договором (а.с. 53) та Довідкою-розрахунком заборгованості (а.с. 54).
Отже, банківська виписка з рахунку позичальника є належним та допустимим доказом у справі, що підтверджує рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщує записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписка за картковими рахунками можуть бути належним доказом щодо заборгованості за кредитним договором.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21).
В зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів суд установив, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит в обумовленій сумі, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача, тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог до позичальника про стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотків.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2021 по справі № 278/2177/15-ц про те, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Така позиція викладена і в постанові КЦС ВС від 31.05.2022 № 194/329/15-ц (провадження № 61-3753св22).
Отже, Виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за кредитом.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19 ).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В свою чергу, з боку відповідача не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо наявної заборгованості та нарахованих сум.
Окрім цього, відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов'язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості.
Водночас суд звертає увагу, що не згода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє її можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій контррозрахунок.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Розрахунок боргу обґрунтований належним чином, відповідачем не спростований.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки тіло кредиту у розмірі 37 527,14 грн за вищевказаним Договором не була повернута відповідачем, позивач правомірно вимагає стягнення з відповідача на його користь вищевказану заборгованість, а тому такі вимоги в цій частині є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 26 161 ,99 грн, то з цього приводу, суд зазначає про таке.
Так, матеріалами справи встановлено, що у зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань, відповідач має сплатити, окрім залишку за тілом кредиту, нараховані відсотки, розмір та нарахування яких передбаченого умовами договору.
Згідно умов Договору, розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється на щоденній основі, починаючи з дати перерахування коштів кредиту з поточного рахунку кредитодавця до дня фактичного повного повернення кредиту протягом строку дії кредитної лінії.
Тип кредиту - цільовий, сума кредиту - 37 700 гривень, процентна ставка та тип - 21,99% річних, змінювана, строк кредиту - 36 місяців, дата повернення кредиту - 20.06.2022. Змінювана процентна ставка визначається як змінна частина ставки у розмірі 9,5% збільшена на банку в розмірі 12,49%. Банк вправі зменшити процентну ставку вказану в пункті 1.3 Договору на 10% у разі настання однієї з подій, що вказані в п.п. 1.9.1 та 1.9.2.
З укладенням цього Договору, позичальник доручає банку здійснювати договірне списання банком з будь-яких рахунків позичальника в АТ «Ідея Банк» грошових коштів в розмірі наявної простроченої заборгованості по кредиту, нарахованих процентах, плати за обслуговування кредитної заборгованості, неустойках, штрафах, пені.
Нарахування процентів здійснюється 2 рази на місяць за методом «факт/факт», а плата за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісяця, починаючи з дати надання кредиту. Графік позичальника за Договором кредиту в розрізі сум погашення кредиту, процентів і плати за обслуговування кредитної заборгованості є невід'ємною частиною Договору кредиту. Нарахування процентів і плати за обслуговування кредитної заборгованості припиняється після повного повернення всієї заборгованості за Договором кредиту, а також у інших випадках, передбачених цим Договором або законом. банк може припинити нарахування процентів та/або інших нарахувань, передбачених умовами Договору кредиту, а також неустойки (штрафу, пені) з моменту звернення банку до позичальника із вимогою про дострокове виконання кредитних зобов'язань, в разі невиконання позичальником кредитних зобов'язань у строк, передбачений законодавством. Базою для нарахування процентів є неповернена сума кредиту, базою для нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості є початкова сума кредиту. Позичальник зобов'язаний повернути заборгованість за Договором, сплатити неустойку (штрафи, пені) та відшкодувати завдані банку збитки.
Позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості до дня/числа кожного місяця, згідно з Графіком, що вказаний в Договорі кредиту. Платежі здійснюватимуться на транзитний рахунок, вказаний в Договорі кредиту, з якого проводиться погашення заборгованості за Договором кредиту у такій черговості: 1) для оплати прострочених платежів за Договором кредиту; 2) для погашення нарахованих платежів за Договором кредиту, строк сплати яких не минув; 3) для сплати неустойки (штрафу, пені), передбачених цим Договором за невиконання грошових та інших зобов'язань згідно Договору кредиту та даного Договору; 4) для погашення іншої заборгованості (в т.ч. дострокове погашення заборгованості за кредитом при поданні відповідної заяви).
За користування кредитом позичальник сплачує фіксовану річну процентну ставку згідно з Договором кредиту, яка вказується в Договорі кредиту та є незмінною протягом усього строку дії Договору кредиту; або річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на маржу банку вказану в Договорі кредиту. Змінна частина процентної ставки дорівнює потрійному значенню UIRD (Український індекс за депозитами фізичних осіб) за терміном 3 місяці в гривні за останній день попереднього місяця. Індекс використовується як база для визначення процентної ставки. Індекс переглядається та може змінюватись банком щомісячно. Сторони домовились, що у випадку зміни назви Індексу чи посилання на Індекс, але без зміни його економічної суті, сторони не вносять змін до Договору, і такі дані продовжують використовуватись у формулі визначення змінної частини ставки.
В правових позиція Верховного Суду зазначено про відсутність підстав для визнання договорів недійсними, зокрема, пунктів договору щодо нарахування процентів за користування кредитом та відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», що відображено в постановах від 12.01.2022 у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20, від 18.06.2021 у справі № 234/8079/20.
Волевиявлення сторони щодо підписання договору свідчить, що особа, яка погоджується укласти Договір, отримав всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов договору.
Згідно ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Однак, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що ним під сумнів не ставиться.
Отже, суд погоджується із розрахованою сумою відсотків в розмірі 26 161,99 грн, які підлягають стягненню з відповідача за порушення взятих на себе зобов'язань за Договором кредиту та страхування № Z06.00600.005390262 від 20.06.2019, оскільки відсотки нараховані у відповідності до умов вищевказаного Договору, розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами Договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору.
З боку відповідача не було надано суду доказів тому, що останнім було виконано умови Договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень».
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є такими, що підлягають задоволенню з урахуванням вищенаведеного.
Окрім цього, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 200 гривень (а.с. 9-11).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.
Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Так, судові витрати понесені позивачем підтверджуються наявними в матеріалах справи наступними документами: Договором про надання правничої допомоги № 1/04 від 01.04.2024 (а.с. 99-106); Актом приймання-передачі послуг з правничої допомоги № 5 від 05.05.2025 (а.с. 108); Реєстром боржників від 01.04.2025 (а.с. 110), Вартість послуг(прейскурант) від 01.04.2024 (а.с. 111).
Відповідно до п. 3 Договору про надання правничої допомоги, за надання правничої допомоги, за цим Договором, клієнт сплачує адвокату гонорар, який погоджується сторонами у додатках до цього Договору.
Згідно з Актом прийому-передачі наданих послуг, між сторонами узгоджено вартість послуг: проведення юридичного та фінансового аналізу боржника: 1 год. - 1 200 грн, складання підписання та подання до суду позовної заяви: 1 год. - 6 000 грн. Загальна сума - 7 200 грн.
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловлену у постановах від 27.06.2021 у справі № 922/2495/20, від 25.06.2021 у справі № 922/902/20, від 23.06.2021 у справі № 910/2478/20, від 18.06.2021 у справі № 905/411/17, від 15.06.2021 у справі № 910/3419/20, від 01.06.2021 у справі № 922/2385/20, від 21.03.2021 у справі № 712/1720/19, Верховний Суд зазначив, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвокатом іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Отже, сума гонорару є фіксованою, а при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
Так, своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Отже, між сторонами виникли договірні зобов'язання, де позивач отримав правову допомогу.
Однак, до суду, станом на час розгляду судом вищевказаної позовної заяви з боку відповідача не надходило жодних заяв та клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, не надходження з боку сторони клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, виключає можливість суду на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Така правова позиція міститься в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.
Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року.
У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.
Отже, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Водночас, суд враховує правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).
Також, судом враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18.
У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, колегія суддів зазначає, що в контексті правовідносин, які склались у даній справі, суд апеляційної інстанції при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу пов'язаних із розглядом справи № 910/7540/19 в суді апеляційної інстанції повинен був не обмежуватись лише посиланням на те, що вказана сума є «фіксованим гонораром», визначеним відповідачем 1 та адвокатом, а повинен був надати оцінку заявленій ПАТ «Оболонь» сумі на предмет її обґрунтованості, необхідності та неминучості, в частині такого перевищення та відповідно оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру.
У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».
За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 808/1849/18).
У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21).
ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.
Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов'язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: складання та подання позовної заяви, проведення юридичного та фінансового аналізу.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 7 200 грн на думку суду не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.
Так, суд вважає, що з боку адвоката не потребувало значного часу для оформлення позовної заяви з додатками та направлення її до суду, проведення аналізу, оскільки справи відносно осіб, які є боржниками за договорами самі по собі є ідентичними, в свою чергу, сама позовна заява не є змістовою та вказана категорія справ (стягнення заборгованості) є розповсюдженою.
Окрім цього, згідно Єдиного реєстру судових рішень, який міститься у вільному доступі, містяться рішення в аналогічних справах, де ТОВ «Санфорд Капітал» зверталось до боржників з аналогічними позовами.
Суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).
Суд, оцінюючи подані документи, якими позивач (представник) обґрунтовують фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.
Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок відповідача до 3 000 гривень.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).
Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи Платіжною інструкцією № 1211 від 22 травня 2025 року (а.с. 13).
Зазначена сума судового збору була сплачена враховуючи те, що позовна заява позивачем була подана до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», то у відповідності до ЗУ «Про судовий збір», застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8, що узгоджується з правовою позицією, висловлену Верховним Судом в ухвалах від 14.12.2021 у справі № 9901/454/21, від 31.01.2022 у справі № 316/356/20, від 03.02.2022 у справі № 300/1617/21, від 14.02.2022 у справі № 560/4216/21, від 15.02.2022р у справі № 560/8629/21.
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача і судові витрати понесені останнім при зверненні до суду у вищевказаному розмірі.
Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 288 ЦПК України позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 16, 203, 512, 514, 516, 526, 530, 599, 610, 625, 626, 627, 628, 629, 632, 638, 903, 1048, 1049, 1054, 1077 Цивільного кодексу України та керуючись ст. ст. 2, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 89, 133, 137, 141, 187, 211, 247, 263-265, 273, 274, 280-289 ЦПК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», Законом України «Про судоустрій і статус суддів», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- задовольнити.
Стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» заборгованість за Договором кредиту та страхування № Z06.00600.005390262 від 20 червня 2019 року в розмірі 63 689,13 гривень, витрати на правничу допомогу в розмір 3 000 гривень та судовий збір в сумі 2 422,40 гривень, загалом 69 111,53 гривень (шістдесят дев'ять тисяч сто одинадцять гривень п'ятдесят три копійки).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (адреса місцезнаходження: 49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 21, 5-й поверх, приміщення 68, 69, ЄДРПОУ: 43575686);
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Повний текст заочного судового рішення складено 15 липня 2025 року.
Суддя О. І. Орєхов