(заочне)
Справа № 293/266/25
Провадження № 2/293/247/2025
10 липня 2025 рокуселище Черняхів
Черняхівський районний суд Житомирської області у складі судді Лось Л.В.
за участі секретаря судового засідання Артемчук Т.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Черняхів справу за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення заборгованості за договором позики
Процесуальні дії по справі.
13.03.2025 адвокат Маленко Олександр Васильович як представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, за змістом якого просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 29 500,00 доларів США.
13.03.2025 суд у порядку ч.6 ст. 187 ЦПК України звернувся до Черняхівської селищної ради з метою отримання інформації щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2 .
19.03.2025 на адресу суду від Черняхівської селищної ради надійшов лист, згідно якого за даними реєстру Черняхівської територіальної громади інформація про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання на території громади та інші персональні дані гр. ОСОБА_2 , відсутні.
Відповідно до відповіді №1212564 від 19.03.2025, отриманої з Єдиного державного демографічного реєстру стосовно зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_2 , за вказаними параметрами особи не знайдено.
Ухвалою від 24.03.2025 суд позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху та надав позивачу 7-денний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вимог ухвали суду від 24.03.2025 представник позивача 25.03.2025 подав заяву про усунення недоліків позову.
Ухвалою від 27.03.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначив на 22.04.2025.
Ухвалою від 22.04.2025, яка у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання від 22.04.2025, суд відклав підготовче судове засідання на 21.05.2025.
Ухвалою від 21.05.2025, яка у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання від 21.05.2025, суд відклав підготовче судове засідання на 16.06.2025.
Ухвалою від 16.06.2025, яка у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання від 16.06.2025, суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 10.07.2025.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору позики від 01.03.2024.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 01.03.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, що підтверджується власноручною розпискою останнього.
За умовами договору позики ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 отримав 01.03.2024 в позику грошові кошти в сумі 29 500,00 доларів США зі строком повернення до 08.03.2024.
Однак умови договору порушив та кошти станом на 12.03.2025, не повернув.
Позивач пояснює, що причини не виконання умов договору йому невідомі та досягти домовленості з відповідачем для урегулювання спору в позасудовому порядку не є можливим.
З метою захисту свого порушеного права позивач звернувся до суду з даним позовом.
У судове засідання сторони не з'явились. Про день, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.
10.07.2025 від представника позивача надійшла заява, за змістом якої просить розгляд справи проводити без участі позивача та його представника. Заявлений позов підтримує, просить його задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с.116).
Відповідач ОСОБА_2 про причини неявки суд не повідомив.
Виклик відповідача до суду здійснювався судом шляхом направлення судової повістки за останнім відомим місцем його проживання ( АДРЕСА_1 , а.с.62,92,97,115), та одночасно суд додатково здійснив виклик відповідача в судове засідання від 10.07.2025, шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті судової влади України (а.с.113).
Отже, відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.
Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно із ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За нормами ч.1 ст. 281 ЦПК України, про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.
Враховуючи, що в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, з урахуванням наявності умов, за яких можливе проведення заочного розгляду справи, відповідно до ст. 280,281 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, яка у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України, занесена до протоколу судового засідання від 10.07.2025.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
В ході розгляду справи, суд відповідно до п. 4 ч. 5 ст.12 ЦПК України створив сторонам всі умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ЦПК України.
У судовому засіданні від 10.07.2025 відповідно до ч.6 ст. 259, ст. 268 ЦПК України, суд підписав скорочене (вступну та резолютивну частину) рішення суду.
Згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
01.03.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики у виді розписки.
Відповідно до умов договору ОСОБА_1 (позивач) передав, а ОСОБА_2 (відповідач) отримав 01.03.2024 в позику грошові кошти в сумі 29 500,00 дол. США.
За умовами договору відповідач зобов'язався повернути суму позики до 08.03.2024 в обмін на надану ним розписку.
Відповідно до копії витягу з реєстру територіальної громади зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 (позивач) є АДРЕСА_2 (а.с.11).
Місце проживання ОСОБА_2 на час укладення договору позики позивач підтверджує статутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротранс 2016" (40529616), учасником якого є безпосередньо ОСОБА_2 із зазначенням адреси його зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 (а.с.29-45).
Позивач доводить, що відповідач порушив умови договору та не повернув суму позики у визначений договором строк.
Станом на 12.03.2025 заборгованість відповідача перед позивачем становить 29 500 дол. США.
Оскільки відповідач допустив порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором позики, позивач за захистом свого порушеного права звернувся до суду та просить стягнути заборгованість за договором позики в сумі 29500 дол. США.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Як передбачено ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України та ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правовідносини між сторонами склалися у зв'язку з підписанням відповідачем договору позики у виді наданої останнім розписки (а.с.12).
Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за цим договором.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.
За приписами ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Про вказане неодноразово резюмує і Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17, від 06.07.2022 у справі № 537/1118/20 та від 10.08.2022 у справі № 504/369/18.
Відповідно достатті 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно із ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Аналізуючи долучену позивачем до матеріалів справи розписку, судом встановлено, що розписка написано власноручно позичальником - відповідачем, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом.
Сторони дотримались письмової форми договору.
Таким чином, позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах, тобто виконання ним умов договору.
Наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано. Зворотного відповідачем не доведено.
Факт отримання коштів у позику відповідачем у заявленому до стягнення розмірі також не спростовано.
На час розгляду справи судом, відповідач заборгованість перед позивачем не сплатив та відповідних доказів до суду не подав.
В ході вирішення спору відповідач своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні та подачу відзиву не скористався, фактичних обставин справи не оспорив.
З урахуванням наведених норм та з огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань порушило право позивача на своєчасне та в повному обсязі отримання грошових коштів, які були надані в позику.
При цьому, суд уважає за необхідне зазначити, що з огляду на положення частини першоії статті 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.
Вказане виснував і Верховний Суд у постанові від 04 липня 2018 у справі № 14-134цс18 та від 16 січня 2019 у справі № 373/2054/16-ц.
Враховуючи вище викладені обставини, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, ґрунтується на умовах договору та чинного законодавства, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до норм закріплених у ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
За викладених фактичних обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Щодо стягнення заборгованості в іноземній валюті, то суд зазначає про наступне.
За змістом ч. 2 ст. 533 ЦК України сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними договорі не погодили.
У постанові ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) виснувала, що якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.
Розподіл судових витрат
У порядку ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-284,354,355 ЦПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_2 (остання відома адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 )
- 29 500,00 доларів США заборгованість за договором позики;
- 9 772,76 грн судового збору.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його складення.
Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення до Житомирського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Повне рішення складено 15.07.2025.
Суддя Людмила ЛОСЬ