Справа № 291/208/22
Провадження №2/291/13/25
іменем України
18 червня 2025 року селище Ружин
Ружинський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Митюк О.В.,
секретаря судового засідання Кащук Л.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Ружині Житомирської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до ОСОБА_3
про стягнення боргу за договором позики -,
Позивач, ОСОБА_1 через представника, адвоката Мірошніченка А.О., звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму позики в розмірі 845000 грн. 3% річних від суми боргу в розмірі 2639,18 грн., проценти від суми позики на рівні облікової ставки НБУ в розмірі 110135,59 грн., а всього 957 774,77 грн.. Позовні вимоги мотивує тим, що березні 2020 року ОСОБА_3 (надалі Відповідач) звернувся до ОСОБА_1 (надалі Позивач) з питання передачі йому в позику суми в розмірі 845 000 гривень, так як зазначив, що йому необхідні ш кошти для вирішення своїх фінансово-побутових питань та повернення боргів за лікування. Відповідач запевняв, що така сума коштів йому необхідна на короткий проміжок часу і що до 2021 року віддасть вказану суму коштів в повному обсязі. Відповідач мав довірчі відносини з позивачем, в результаті чого останній погодився передати гроші і 15.03.2020 року кошти в сумі 845 000 грн. були передані відповідачеві, про що свідчить власноручно написана останнім розписка в отриманні суми позики. В січні 2021 року позивач вказав на те, що відповідач повинен повернути суму позики, на що останній просив відтермінувати строк віддачі грошових коштів відразу до травня, а потім до вересня 2021 року.
Неодноразові телефонні дзвінки та намагання в позасудовому порядку вирішити спір зі сторони позивача з приводу повернення суми боргу позитивного результату не принесли, відповідач постійно відкладає строки повернення вказаної суми, тому на сьогоднішній момент сума позики відповідачем повернута не була, про що свідчить наявна у позивача в оригіналі розписка в отримані коштів.
23.11.2021 р. позивач по справі вирішив звернутись з листом-вимогою про необхідність відповідачеві повернути передану за розпискою суму коштів в повному обсязі, направивши даний лист за місцем проживання відповідача. Даний лист ним отриманій 04.12.2021 р., про що свідчить історія відправлення листа на № 5550114233712, але жодної відповіді від відповідача на адресу позивача не надходило, в свою чергу кошти також ним не повернуто.
В зв'язку з неможливістю вирішити питання в позасудовому порядку, задля захисту своїх порушених прав, позовні вимоги пред'явлені до відповідача, як боржника у зв'язку з невиконанням останнім договірних зобов'язань щодо повернення суми коштів позивачу як кредитору, тому дана сума коштів підлягає стягненню в судовому процесі.
Позивач та його представник позовні вимоги підтримав повністю та просили їх суд задовольнити з підстав викладених в позові. Зокрема позивач суду пояснив, що це було 15 березня 2020 року, він приїхав в с.Ягнятин, це була неділя, ніякі с/г роботи не проводилися. В ОСОБА_3 в той день був день поминання його покійної доньки. ОСОБА_3 просив позичити йому 30 тисят доларів США на лікування та вирішення особистих питань. Доларів не було, були гривні. Домовились з ним про зустріч, приїхав в с.Ягнятин. Почекав його біля кантори. Коли ОСОБА_3 приїхав, зайшли в приміщення кантори. Гроші були в рюкзаку, в пакеті. Дав йому гроші, він написав розписку. Ще розмовляли про роботу. В канторі не було нікого, вони були тільки вдвох. Він сів на диванчику, а ОСОБА_3 сам написав розписку, сказав нехай буде. Він навіть не хотів цієї розписки. ОСОБА_3 був керівником господарства, в господарстві було десь 100 га землі. Але с/г роботи в березні не проводились. Коли купував це підприємство в 2019 році, то всі документи, печатки забрав і всі документи вів його бухгалтер. Все насіння куплялося за перерахунком. У кожного пайщика є картка на яку робилися перерахунки коштів. З ОСОБА_3 , на момент позики грошей, був знайомий та був у хороших відносинах. Познайомився з ним десь в 2017-2018 роках. Позичив ОСОБА_5 845 тис. грн.. ОСОБА_3 сказав що позичає гроші на рік, на той час він був директором ТОВ «Ягнятин Агро», а він був власником. Але гроші позичив як товариш. Ризиків ніяких не було В 2021 році почав питати у відповідача, коли він поверне гроші. ОСОБА_3 сам приїхав до нього машиною яку йому купив, залишив її і заяву про звільнення, таким чином був звільнений. На телефонні дзвінки не відповідав. На даний час не спілкуються. Їхні відносини погіршились, після ряду вчинків відповідача.
Відповідач та його представник заперечували щодо задоволення позовних вимог. Відповідач суду пояснив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в обідню перерву запросив друзів на обід, бо була річниця смерті доньки. В цей день зайшов ОСОБА_6 , на той час в приміщенні був бухгалтер, та його товариш і сказав написати розписку на 845 тисяч гривень, що він ні бити позичив їх у нього. На той час на слова позичив не звернув уваги, бо з ОСОБА_7 були в дружніх відносинах. Він написав розписку, а ОСОБА_1 пішов по гроші до машини, але одразу повернувся, та повідомив, що забув гроші, на днях передасть. Розписку забрав, а гроші так і не передав. З людьми розрахувалися. Якось запитав у ОСОБА_8 де розписка, а він повідомив, що порвав її. Потім ОСОБА_6 забрав право підпису і керівництво. Побачив що в нього стало холодне відношення до нього, написав заяву про звільнення і його звільнили. При звільненні з'ясовував чи є якісь претензії, сказав за кошти які йому винні, але ніхто їх не повернув, та розрахунок не провели. Підготував позов про стягнення коштів через суд. Потім з'явився даний позов і розписка. Коштів в сумі 845 тис. гривень про які написана розписка він у ОСОБА_8 не брав. Про те, що написав розписку в АДРЕСА_1 , в офісі (хата) ТОВ «Ягнятин-Агро» не заперечує. При цьому були присутні ОСОБА_9 і ОСОБА_10 .. На той час ОСОБА_10 була бухгалтером. Робочий день починався зранку. Він працював без вихідних. Коли була посівна працювали зранку до самісінького вечора, можливо і так було 15 березня 2020 року. Кошти які зазначено в розписці ОСОБА_1 не надавав. Один раз приходив лист - вимога про повернення коштів від ОСОБА_1 ..
Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові докази встановив наступне.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання та повернення коштів.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15.
Згідно оригіналу розписки, ОСОБА_3 , проживаючий с.Ягнятин Ружинського району Житомирської області 15 березня 2020 року позичив у гр. ОСОБА_1 гроші в сумі 845000 грн. Вісімсот сорок п'ять тисяч гривень, під розпискою підпис, прізвище ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.160).
При цьому, зміст розписки не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів, а також зобов'язання повернути ці кошти. Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачу.
Відповідно листа- вимоги від 23.11.2021 року ОСОБА_1 звертався до ОСОБА_3 із вимогою повернути грошову позику в сумі 845000 грн. до 01.01.2022 року, даний факт не оспорюється сторонами.
Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що з відповідачем були знайомі давно, разом проходили службу у міліції. 15 березня 2020 року приїхав до ОСОБА_3 щоб пом'янути дочку. В той час він був керівником підприємства, коли сиділи, приїхав господар ОСОБА_1 .. Вони поговорили, ОСОБА_3 прийшов і написав розписку, він запитав навіщо ти це робиш. На що він відповів, що це нормально, вони свої розберуться. Подія відбувалася в офісі в с.Ягнятинв. На місці був присутній ще бухгалтер. ОСОБА_1 представили як власника підприємства. Капітанчук йому написав розписку. ОСОБА_1 вийшов, а потім повернувся та повідомив що кошти забув. В той день він ОСОБА_3 ніяких коштів не давав. Говорив відповідачеві що він робить не правильно. Сказав, круто, розписку написав, а коштів не має. Розписку ОСОБА_3 писав при ньому на столі. І він його застерігав.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що була на роботі 15 березня 2020 року. Це був день народження покійної доньки ОСОБА_3 . Сиділи поминали. Приїхав головний керівник підприємства ОСОБА_1 , вона вийшла. Розмови між ними вона не чула. В цей же день ОСОБА_3 повідомив, що написав розписку ОСОБА_1 про отримання крштів, але останній коштів не дав бо забувся. Для того, щоб підприємство працювало потрібні кошти. Розпорядку роботи у них не було. Працювали як того вимагала робота, коли була посівна могли сидіти і допізна та виходили спозаранку. Чи провело підприємство розрахунок із ОСОБА_3 їй невідомо, оскільки її звільнити раніше.
Отже, наявність у позивача розписки про позику грошових коштів, не може свідчити про те, що між сторонами було укладено договір позики та те, що позивачем було передано відповідачу грошові кошти, оскільки даний борг міг виникнути на підставі інших правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Тобто, позивач як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, оскільки обов'язок подання доказів покладається на сторони.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.
Виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен подати належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.
Відповідно до роз'яснень, що надані в п. 23, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2 розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей про належність і допустимість доказів. Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Однак, позивач не надав суду переконливих доказів на підтвердження факту передачі відповідачу грошових коштів, та відсутнє зобов'язання повернути грошові кошти.
Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення позивача від обов'язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях навіть з урахуванням загальновідомих обставин.
Так само рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в позовній заяві без встановлення відповідних фактів.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, зважаючи на те, що позивачем не було доведено факт укладення між сторонами договору позики, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку з тим, що позовні вимоги не задоволено, суд вважає, що судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову, стягненню з відповідача не підлягає.
Керуючись ст.ст. 4-13, 81, 82, 89, 141, 264-265, 273, 274, 279 ЦПК України, ст.ст. 1047- 1049 ЦК України, суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення виготовлено 26.06.2025 року.
Суддя Ружинського районного суду
Житомирської області О. В. Митюк