Справа № 466/6241/25
Провадження № 1-кп/466/757/25
15 липня 2025 року м.Львів
Шевченківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024141380000779 про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Львова, українця, гр. України, з освітою неповною середньою, неодруженого, працюючого неофіційно, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , згідно ст.89 КК України раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.185 КК України,-
ОСОБА_4 19.06.2025 р. біля 9:40 год., перебуваючи у приміщенні магазину «Король Напоїв», що на пр.Чорновола, 43 у м.Львові, маючи злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), в умовах воєнного стану, який введено в Україні згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», керуючись корисливим мотивом, переконавшись, що за його діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає, з метою власного протиправного збагачення, шляхом вільного доступу таємно викрав мобільний телефон марки «Samsung», моделі «Galaxy A55 5G» 256GB, IMEI-1: НОМЕР_1 , IMEI-2: НОМЕР_2 , синього кольору, вартістю 14 116,80 грн. та з викраденим залишив місце події, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_5 матеріальної шкоди на вказану суму.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину свою у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю та пояснив, що 19.06.2025 р. зранку зайшов в магазин «Король Напоїв», що на пр. Чорновола, 43. На прилавку побачив мобільний телефон. Скориставшись тим, що у приміщенні нікого не було, викрав цей телефон і заніс його за місцем проживання. На наступний день був затриманий працівниками поліції і телефон у нього був вилучений. У вчиненому розкаюється, просить його суворо не карати.
Враховуючи те, що обвинувачений не заперечував фактичні обставини та судом було встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, переконавшись у добровільності та істинності його позиції, суд, роз'яснивши всім учасникам судового провадження правові наслідки ч.3 ст. 349 КПК України та отримавши на це їх згоду, визнав недоцільним дослідження інших доказів у справі, обмежився допитом обвинуваченого та оголошенням характеризуючих матеріалів.
Крім повного визнання обвинуваченим своєї винуватості, його вина у вчиненні кримінального правопорушення повністю і об'єктивно стверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю, його дії вірно кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України, оскільки він вчинив таємне викрадення чужого майна \крадіжку в умовах воєнного стану.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У той же час згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
У справі №205/7091/16-к від 17.10.2019 ВС розтлумачив судову дискрецію у кримінальному судочинстві та звернув увагу на міжнародно-правове регулювання зазначеного інституту. Так, поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду, принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який вважається несудимим, визнав свою вину, відсутність матеріальних претензій до нього з боку потерпілої.
Обставиною, що пом'якшує покарання є -щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання, суд не вбачає, і такі не зазначені в обвинувальному акті.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання в межах санкції, передбаченої ч.4 ст.185 КК України, у виді позбавлення волі та звільнити його від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК України, з випробуванням, з покладенням на нього обов'язків у відповідності до вимог ст. 76 КК України.
Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст.65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів.
Запобіжний захід - особисте зобов'язання залишити до набрання вироком законної сили .
Заходи забезпечення кримінального провадження слід вирішити відповідно до статті 174 КПК України.
Питання про долю речових доказів слід вирішити відповідно до статті 100 КПК України, про що зазначити в резолютивній частині цього вироку.
Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 373, 374, 615 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.185 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.
Відповідно до вимог ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
Запобіжний захід - особисте зобов'язання залишити до набрання вироком законної сили.
Арешт, накладений ухвалами слідчого судді Шевченківського районного суду м.Львова від 24.06.2025 (справа № 466/6025/25) - скасувати.
Речові докази :
-компакт диск формату «DVD-R» із відеозаписом з магазину «Король Напоїв»- залишити при матеріалах кримінального провадження.;
-мобільний телефон марки «Galaxy A55 5G» - повернути потерпілій ОСОБА_5 .
Вирок відповідно до ст. 532 КПК України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.
Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляції через Шевченківський районний суд м.Львова.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 статті 349 КПК України.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому і прокурору.
Вирок виготовлено в одному примірнику в нарадчій кімнаті.
Суддя ОСОБА_1