Справа № 148/553/24
Провадження № 22-ц/801/1330/2025
Категорія: 44
Головуючий у суді 1-ї інстанції Штифурко Л. А.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
14 липня 2025 рокуСправа № 148/553/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,
суддів: Матківської М. В., Сопруна В. В.,
учасники справи:
позивач - виконуючий обов'язки керівника Тульчинської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Національної служби здоров'я України, Тульчинської міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Тульчинська центральна районна лікарня» Тульчинської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 01 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Штифурко Л. А. в залі суду в місті Тульчин Вінницька область, дата складення повного тексту рішення 07 травня 2024 року,
у цивільній справі № 148/553/24 за позовом виконувача обов'язків керівника Тульчинської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Національної служби здоров'я України, Тульчинської міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Тульчинська центральна районна лікарня» Тульчинської міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину,
встановив:
Короткий зміст вимог
У березні 2024 року виконуючий обов'язки керівника Тульчинської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Національної служби здоров'я України, Тульчинської міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Тульчинська центральна районна лікарня» Тульчинської міської ради звернуся в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат на лікування потерпілих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Позов мотивований тим, що ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області у справі № 148/1661/23 від 11.10.2023 (набрала законної сили 19.10.2023) закрито кримінальне провадження № 12023020180000176 від 06.05.2023 за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 286 КК України, на підставі ст. 46 КК України, у зв'язку з примиренням з потерпілим.
Зі змісту ухвали вбачається, що ОСОБА_2 06.05.2023 керуючи технічно - справним автомобілем «УАЗ 469», д.н.з. НОМЕР_1 , по автодорозі сполученням с. Мазурівка - с. Маяки Тульчинського району Вінницької області, нехтуючи вимогами п. 10.4 ПДР України, не увімкнувши покажчик повороту здійснив маневр повороту праворуч, де далі знову ж таки не увімкнувши покажчик повороту ліворуч, почав виконувати поворот ліворуч, в той час, коли водій мотоцикла марки «HONDA NC 700ХА», д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_3 з пасажиром ОСОБА_4 здійснював його випередження, внаслідок чого, відбулось зіткнення, в результаті якого водій мотоцикла «HONDA NC 700ХА», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_3 та його пасажирка ОСОБА_4 отримали тілесні ушкодження та були госпіталізовані до комунального некомерційного підприємства «Тульчинська ЦРЛ» Тульчинської міської ради.
В результаті ДТП ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритого багатоуламкового перелому обох кісток правої гомілки на рівні верхньої третини з незначним зміщенням уламків, обширної скальпованої рани задньої праавої гомілки, які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які спричинили тривалий (більш як 21 день) розлад здоров'я та ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження у вигляді відкритого перелому кісток правої гомілки зі зміщенням, скальпованої рани правої гомілки, які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які спричинили тривалий (більш як 21 день) розлад здоров'я.
Відповідно до висновку експерта судової автотехнічної експертизи - в заданій дорожній ситуації в діях водія автомобіля УАЗ 469 д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 вбачаються невідповідності вимогам п 10.4 ПДР України, які з технічної точки зору знаходились у причинному зв'язку з виникненням події даної ДТП.
Також, відповідно до висновку експерта на момент огляду гальмівна система, рульове керування, ходова частина автомобіля «УАЗ 469», д.н.з. НОМЕР_1 , знаходиться у працездатному стані. У деталях та вузлах гальмівної системи, рульового керування, ходової частини мотоцикла «УАЗ 469», д.н.з. НОМЕР_3 , на момент експертного огляду експлуатаційних несправностей, які б могли виникнути до ДТП та могли впливати на можливий некерований рух чи керованість даного мотоцикла до початку розвитку події ДТП не виявлено.
Позивач вказує, що дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження. Вина ОСОБА_1 повністю підтверджується матеріалами зібраними у ході досудового розслідування кримінального провадження.
Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні в комунальному некомерційному підприємстві «ТЦРЛ» Тульчинської міської ради у відділенні анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії з 06.05.2023 по 07.05.2023 та у травматологічному відділенні з 08.05.2023 по 15.05.2023. Загальна вартість лікування потерпілого ОСОБА_3 згідно розрахунку вартості лікування становить 18655,64 грн. (кошти НСЗУ - 17929,97 грн., кошти місцевого бюджету - 725,67 грн., 9 ліжко-днів).
Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, потерпіла ОСОБА_4 знаходилась на стаціонарному лікуванні в КНП «Тульчинська ЦРЛ» у відділенні анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії з 06.05.2023 по 07.05.2023 та у травматологічному відділенні з 08.05.2023 по 29.05.2023. Загальна вартість лікування потерпілої ОСОБА_4 згідно розрахунку вартості лікування становить 28276,06 грн. (кошти НСЗУ - 26436,02 грн., кошти місцевого бюджету - 1840,04 грн., 23 ліжко-дня).
Цивільний позов про відшкодування витрат на лікування потерпілих в межах кримінального провадження не заявлявся.
З огляду на викладене, позивач у заявленому позові просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 кошти, витрачені на лікування потерпілих внаслідок вчинення кримінального правопорушення в сумі 44365 гривень 99 копійок на користь державного бюджету України та в сумі 2565 гривень 71 копійка на користь КНП «Тульчинської ЦРЛ».
Вказані обставини стали підставою для звернення з позовом до суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 01 травня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національної служби здоров'я України 44365,99 грн. в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілих від кримінального правопорушення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КНП «ТЦРЛ» 2565,71 грн. в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілих від кримінального правопорушення.
Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду мотивовано тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача КНП «Тульчинська центральна районна лікарня» Тульчинської міської ради та Національна служба здоров'я України понесли витрати на лікування потерпілих від кримінального правопорушення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , між діями ОСОБА_1 та цими витратами є прямий причинний зв'язок, що встановлено ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області № 148/1661/23 від 11.10.2023, яка набрала законної сили, а тому обов'язок по відшкодуванню цих витрат лежить саме на відповідачу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У травні 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 05 травня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий - суддя Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Сопрун В. В.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 травня 2025 року, після усунення недоліків відкрито апеляційне провадження у справі, надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30 травня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Дунаєва Івана Борисовича про участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що задовольняючи позов місцевий суд не врахував, що прокурор ставить питання не про відшкодування матеріальної шкоди, яку понесли потерпілі внаслідок кримінального правопорушення, що регулюється ст. 1188 ЦК України, а щодо відшкодування шкоди, яка полягає у витратах на лікування відповідно до ст. 1206 ЦК України.
Також, місцевий суд не надав правової оцінки ухвали Тульчинського районного суду Вінницької області від 11.10.2023 у справі №148/1661/23, що призвело до неповноти встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки дана ухвала висновку про винуватість відповідача у вчиненні злочину не містить, а також не містить відомостей про дослідження судом висновку експерта судової автотехнічної експертизи на предмет його достовірності та відповідності обставинам справи, на який посилається позивач у справі.
Крім того, відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину можливе лише тоді, коли є причинний зв'язок між злочинними діями чи бездіяльністю винної особи та перебуванням потерпілого на такому лікуванні. Законодавець покладає обов'язок відшкодувати кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину саме на особу, яка вчинили злочин та у відповідності порядку визнана винною у вчинені злочину.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
Виконуючий обов'язки керівника Тульчинської окружної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області № 148/1661/23 від 11.10.2023, яка набрала законної сили 19.10.2023, кримінальне провадження № 12023020180000176 від 06.05.2023 за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 286 КК України, закрито на підставі ст. 46 КК України, у зв'язку з примиренням з потерпілим. (а.с. 18-20).
12.01.2024 керівником Тульчинської окружної прокуратури надіслано запит до КНП «Тульчинська ЦРЛ» Тульчинської міської ради щодо надання інформації щодо перебування потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на стаціонарному лікуванні в КНП «Тульчинська центральна районна лікарня» Тульчинської міської ради та про вжиття лікарнею заходів позовного характеру про відшкодування шкоди на стаціонарне лікування потерпілих від злочину ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Також повідомлено, що у разі невжиття таких заходів окружною прокуратурою буде подано заяву самостійно (а.с. 21).
З листа КНП «Тульчинська ЦРЛ» Тульчинської міської ради від 05.02.2024 встановлено, що внаслідок отриманих ушкоджень потерпілий ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні у відділенні анестезіології КНП «Тульчинської ЦРЛ» з ліжками для інтенсивної терапії з 06.05.2023 по 07.05.2023 та у травматологічному відділенні з 08.05.2023 по 15.05.2023, в кількості 9 ліжко-днів з діагнозом: багатоуламковий перелом верхньої третини-нижньої третини правої гомілки, обширні скальповані рвані рани правої гомілки. Вартість лікування становить 18655,64 грн. (кошти НСЗУ - 17929,97 грн., кошти місцевого бюджету - 725,67 грн.). Також в даному листі керівника Тульчинської окружної прокуратури повідомлено про те, що вартість лікування закладу не відшкодовувалася (а.с. 22).
Згідно розрахунку вартості лікування ОСОБА_3 у відділенні анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії та у травматологічному відділенні КНП "Тульчинська ЦРЛ" за період з 06.05.2023 по 15.05.2023, вартість всього його лікування становить 18655,64 грн.: кошти НСЗУ - 17929,97 грн.; кошти місцевого бюджету - 725,67 грн. (а.с.23, 24).
З листа КНП «Тульчинська ЦРЛ» Тульчинської міської ради від 05.02.2024 встановлено, що внаслідок отриманих ушкоджень потерпіла ОСОБА_4 знаходилася на стаціонарному лікуванні у відділенні анестезіології КНП «Тульчинської ЦРЛ» з ліжками для інтенсивної терапії з 06.05.2023 по 07.05.2023 та у травматологічному відділенні з 08.05.2023 по 29.05.2023, в кількості 23 ліжко-дня з діагнозом: відкритий багатоуламковий перелом верхньої третини-нижньої третини правої гомілки зі зміщенням уламків. Вартість лікування становить 28276,06 грн. (кошти НСЗУ - 26436,02 грн., кошти місцевого бюджету - 1840,04 грн.). Також в даному листі керівника Тульчинської окружної прокуратури повідомлено про те, що вартість лікування закладу не відшкодовувалася (а.с. 22).
Згідно розрахунку вартості лікування ОСОБА_4 у відділенні анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії та у травматологічному відділенні КНП "Тульчинська ЦРЛ" за період з 06.05.2023 по 29.05.2023, вартість всього його лікування становить 28276,06 грн. (а.с. 26, 27).
12.01.2024 керівником Тульчинської окружної прокуратури надіслано запит до Національної служби здоров'я України чи відшкодовано на рахунок служби кошти понесені КНП "Тульчинська ЦРЛ" на лікування потерпілих від злочину ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та чи вживалися службою в разі невідшкодування даних витрат заходи до ОСОБА_1 (а.с. 28).
З копії листа Національної служби здоров'я України від 25.01.2024 вбачається, що послуги КНП "Тульчинська ЦРЛ" за програмою медичних гарантій пацієнтам оплачено НСЗУ як замовником медичних послуг за рахунок коштів Державного бюджету України. Також зазначено, що Служба не наділена повноваженнями представляти інтереси держави у справах про відшкодування коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від злочину. Служба не заперечує щодо звернення прокуратури до суду в інтересах держави для відшкодування витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілих від кримінальних правопорушень (а.с. 29-31) .
12.01.2024 керівником Тульчинської окружної прокуратури надіслано запит до Тульчинської міської ради щодо надання інформації про вжиття міською радою заходів позовного характеру про відшкодування шкоди на стаціонарне лікування потерпілих від злочину ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Також повідомлено, що у разі невжиття таких заходів окружною прокуратурою буде подано заяву самостійно (а.с. 32).
На адресу Тульчинської окружної прокуратури надійшло повідомлення Тульчинської міської ради від 23.01.2024 №02-26-193 про те, що Тульчинська міська рада не наділена чинним законодавством повноваженнями та необхідною компетенцією щодо проведення претензійно-позовної та іншої юридичної роботи з боржниками комунальних підприємств, установ, організацій, засновником яких є, та відповідні заходи позовного характеру про відшкодування шкоди на стаціонарне лікування потерпілих від злочину ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не вживалися (а.с. 33, 34).
Згідно Інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 367723845 від 28.02.2024 ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 36, 37).
Відповідно до копії статуту КНП «Тульчинська ЦРЛ» Тульчинської міської ради (а.с. 40-48), затвердженого рішенням 4 (позачергової) сесії Тульчинської міської ради 8 скликання від 28.12.2020 №204 (а.с. 39) засновником та органом управління майном КНП «Тульчинська ЦРЛ» є Тульчинська міська рада за рішенням 4 (позачергової) сесії Тульчинської міської ради 8 скликання від 28.12.2020 №204 «Про входження Тульчинської міської ради до складу засновника комунального некомерційного підприємства «Тульчинська центральна районна лікарня» шляхом прийняття права засновника від Тульчинської районної ради. Підприємство створене на базі майна, що є комунальною власністю Тульчинської міської ради та відповідно підпорядковане, підзвітне і підконтрольне Тульчинській міській раді.
З витягу договору № 0837-Е123-Р000 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, укладеного між НЗСУ (замовник) та КНП «Тульчинська ЦРЛ» 27.01.2023 слідує, що надавач зобов'язується надавати медичні послуги за програмою медичних гарантій пацієнтам, а замовник зобов'язується оплачувати такі послуги (а.с. 51-66).
Листом №0255-659 від 27.02.2024, листом №0255-658 від 27.02.2024 та листом №0255-657 від 27.02.2024 керівником Тульчинської окружної прокуратури повідомлено голову Національної служби здоров'я України, КНП «Тульчинська ЦРЛ» Тульчинської міської ради та Тульчинського міського голову про намір Тульчинської окружної прокуратури звернутися до Тульчинського районного суду з позовом в інтересах держави в особі НСЗУ, Тульчинської міської ради, КНП «Тульчинська ЦРЛ» Тульчинської міської ради про відшкодування витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину (а.с. 67-68, 70-71, 72-73).
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно положень частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Приписами ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Між сторонами наявний спір щодо наявності підстав стягнення витрат на стаціонарне лікування осіб, які потерпіли від злочину, безпосередньо з особи, яка вчинила діяння, що має ознаки кримінального правопорушення.
За загальним правилом встановленим ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Питання відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину, врегульовано ст. 1206 ЦК України.
Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладу охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину (ст. 1206 ЦК України).
Відповідно до частини третьої цієї статті якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.
Отже, положення вказаної статті регулюють порядок відшкодування особою, яка вчинила злочин витрат закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від кримінального правопорушення.
За змістом наведеної норми матеріального права обов'язок відшкодування витрат, понесених закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, покладається саме на винну особу, яка вчинила цей злочин, і заподіяла шкоду здоров'ю потерпілої, як умисними, так і необережними діями.
Таким чином, законодавець відмежовує поняття витрат на лікування потерпілого від злочину та інституту шкоди, відповідальність за заподіяння якої не завжди покладається на винну особу.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 липня 1995 року №11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат" питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 року № 545.
Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування. Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні.
До справи має бути приєднана довідка-розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого. Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить заклад.
Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат" постановлено звернути увагу судів на те, що відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину можливе лише тоді, коли є причинний зв'язок між злочинними діями чи бездіяльністю винної особи та перебуванням потерпілого на такому лікування.
Пунктом 3 "Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.1993 № 545 встановлено, що визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я або прокурора.
У разі коли при ухваленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб.
У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочину, в разі закриття кримінального провадження за нереабілітуючими обставинами.
Згідно з вказаним Порядком сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі та вартості витрат на його лікування в день. Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого форма 003 (у) або інших документів, які підтверджують дати госпіталізації та виписки хворого із стаціонару лікувального закладу.
Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Згідно з ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області у справі № 148/1661/23 від 11.10.2023, яка набрала законної сили 19.10.2023, звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 286 КК України на підставі ст. 46 КК України, у зв'язку із примиренням із потерпілими. Кримінальне провадження № 12023020180000176 від 06.05.2023 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК України, закрито (а.с. 18-20).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 вчинив діяння, яке має ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, внаслідок якого потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості у зв'язку з чим перебували на стаціонарному лікуванні в КНП «Тульчинська ЦРЛ» у відділенні анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії з 06.05.2023 по 07.05.2023 та у травматологічному відділенні ОСОБА_3 з 08.05.2023 по 15.05.2023, а ОСОБА_4 з 08.05.2023 по 29.05.2023, на що закладом охорони здоров'я було витрачено 46 931,70 грн (18 655,54 грн + 28 276,06 грн), що підтверджено належними та допустимими доказами.
Заявлений розмір витрат на лікування потерпілих від злочину закладів охорони здоров'я відповідачем не оскаржується та жодним чином не спростований.
Закриття кримінального провадження можливе лише при наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься в законі.
Підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі.
Реабілітуючі - це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.
Закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави можливе за умови, якщо в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу кримінального правопорушення, але відсутні достатні докази, що вказують на вчинення цього діяння саме підозрюваним.
Висновок про непричетність особи до вчинення кримінального правопорушення може бути зроблений у результаті достовірного встановлення невинуватості підозрюваного (обвинуваченого) (наприклад, при підтвердженні його алібі) або вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.
Незалежно від того, яка з вказаних обставин привела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу.
Нереабілітуючі підстави означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.
Реабілітуючі, на відміну від нереабілітуючих підстав, пов'язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.
Отже, в усіх інших випадках, у тому числі і у разі, коли кримінальне провадження закрите у зв'язку із примиренням винного із потерпілим, питання про цивільно-правову відповідальність вирішується на загальних підставах.
Таким чином, обов'язковою умовою для застосування частини першої статті 1206 ЦК України є наявність вироку суду, що набрав законної сили, або постанови слідчого, дізнавача, прокурора чи ухвали суду про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, яким встановлено те, що певна особа є винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, або, і це є найголовнішим, встановлено сам факт вчинення стосовно потерпілої особи, яка проходила лікування в закладі охорони здоров'я, певного кримінального правопорушення.
Враховуючи те, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 , закрито у зв'язку із примиренням винного із потерпілими, що відноситься до нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження, витрати на стаціонарне лікування потерпілого від злочину відшкодовуються у такому самому порядку як і при ухваленні обвинувального вироку.
Суд першої інстанції задовольняючи позовну заяву посилався на те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт витрат, понесених медичним закладом на стаціонарне лікування потерпілих від кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, вчиненого ОСОБА_1 , відтак наявний причинний зв'язок між злочинними діями винної особи та перебуванням потерпілих на такому лікуванні, а тому понесені медичним закладом витрати на лікування потерпілих підлягають стягненню із відповідачки.
З урахуванням наведеного, аналізуючи надані сторонами докази та встановлені обставини, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 , як особа, який вчинив кримінальне правопорушення, в силу ст. 1206 ЦК України зобов'язаний відшкодувати витрати закладу охорони здоров'я на лікування потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а тому місцевий суд обґрунтовано задовольнив позов.
При цьому, апеляційний суд враховує те, що фінансування закладів охорони здоров'я здійснюється, у тому числі, за рахунок коштів державного, обласного та міського бюджетів, а невжиття відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування заходів для відшкодування витрат на лікування осіб, які є потерпілими від злочину, свідчить про неналежне здійснення ними відповідних повноважень на захист майнових прав держави та територіальної громади, тому з цим позовом до суду обґрунтовано звернувся прокурор, з метою захисту їх інтересів.
Доводи апеляційної скарги про те, що ухвала, якою закрито кримінальне провадження не містить відомостей про дослідження судом висновку експерта судової автотехнічної експертизи на предмет його достовірності та відповідності обставинам справи, на який посилається позивач у справі, є необґрунтованими, оскільки не спростовує правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення спору і не вказують на допущення судом порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов'язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
У постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 522/17831/20 (провадження № 61-7951св23) зазначено, що «справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів».
Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Бюрг та інші проти Франції), Гору проти Греції).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Щодо судових витрат
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 01 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко
Судді: М. В. Матківська
В. В. Сопрун