Справа № 466/4890/25
Провадження № 2-а/466/148/25
10 липня 2025року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Свірідової В.В.
при секретарі Якубів І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в спрощеному порядку адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головне управління національної поліції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
встановив:
22.05.2025р. ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління національної поліції у Львівській області, в якій просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 4716443 від 12.05.2025, винесену сержантом поліції Яворівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Палюх І.С. у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП, а провадження у справі закрити.
В обґрунтування заявленого позову покликається на те, що 12.05.2025 сержантом поліції Яворівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Палюх І.С. винесено постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 4716443 про те, що 12.05.2025, о 22:21:03 год. в с. Ясниська вул. Центральна,51 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом обладнаний засобами пасивної безпеки та був непристебнутий ременем безпеки та не маючи поліса цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п.2.3 в Правил дорожнього руху, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Зазначену вище постанову у справі про адміністративне правопорушення позивач вважає необгрунтованою та такою, що підлягає скасуванню оскільки, у ній відсутні відомості про технічний засіб, яким здійснювався відеозапис. Відсутність відеозапису не дає можливості встановити наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Зазначає, що ним не було порушено правил дорожнього руху, що дало б підстави для зупинення транспортного засобу і винесення постанови, оскільки на момент руху, був пристебнутий ременем безпеки, однак як вказано у постанові час можливого правопорушення є 22:30:52год., що є нічною порою доби, видимість про пристебнутість ременя у водія очевидно є сумнівною.
Всупереч даним вимогам, суб'єктом владних повноважень жодного доказу в обґрунтування законності винесеної ним постанови та накладення на нього штрафу, передбаченого санкцією ч. 5 ст. 121 КУпАП не долучено до матеріалів справи.
В оскаржуваній постанові не наведено жодного доказу його вини у скоєнні даного правопорушення, в тому числі і не зазначено жодних відомостей про фіксування подій на нагрудну камеру поліцейського.
Відтак, вважає постанову незаконною, просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 27.05.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи (а.с.12).
Відзив на адміністративний позов в порядку ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем подано не було.
В судове засіданні позивач не з'явився, однак подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує з підстав викладених у позові, просить такі задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належними чином повідомлений про час та дату розгляду справи. Клопотань на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ст. 2КАС України завданнями адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За умовами ч. 1 ст. 5КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до ст.ст. 9, 7 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку із адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах та в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху.
Відповідно до зазначеного Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимоги цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють ПДР. Особи, які порушують ці ПДР, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно пункту 11 частини 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Пунктом 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом №1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Протоколи не складаються у випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення (ст. 258 КУпАП).
Постанова про адміністративне правопорушення виноситься у разі виявлення правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, у тому числі частиною 5 ст. 121 КУпАП.
У свою чергу, пунктами 1.3 та 1.9 ПДР установлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
П.п. 2.3 «в» для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
За порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами передбачена відповідальність за частиною 5 ст. 121 КУПАП із накладенням штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При цьому, відповідно до пункту 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів.
Передумовою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є встановлення факту невиконання обов'язку позивача з дотримання ПДР, зокрема у цьому конкретному випадку п.п. 2.3 «в».
Судом встановлено, що 12.05.2025 сержантом поліції Яворівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Палюх І.С. винесено постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 4716443 про те, що 12.05.2025, о 22:21:03 год. в с. Ясниська вул. Центральна,51 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом обладнаний засобами пасивної безпеки та був непристебнутий ременем безпеки та не маючи поліса цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п.2.3 в Правил дорожнього руху, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно зі ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» передбачено застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Так, частиною 1 цього Закону закріплено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може встановлювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Відповідачем на підтвердження вчиненого позивачем адміністративного правопорушення не долучено до матеріалів справи відеозаписи обставин вчинення адміністративного правопорушення із патрульного автомобіля та процесу розгляду інспектором патрульної поліції адміністративної справи.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Таким чином, всупереч вимогам ч.1 ст. 77 КАС доказів на спростування доводів позивача (відео чи фото) про відсутність складу адміністративного правопорушення не надано.
На переконання суду, факт допущення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення не підтверджується відповідними доказами.
Ст.246 КУпАП передбачено, що порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до пункту 5 частини 1 ст. 213, ст. ст. 222, 258 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, правил забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі передбачених ч.5 ст.121 КУпАП, у порядку скороченого провадження, тобто без складання протоколу про адміністративне правопорушення із винесенням постанови по справі про адміністративне правопорушення за результатами її розгляду на місці вчинення правопорушення.
Із матеріалів справи слідує, що справа про адміністративне правопорушення розглянута безпосередньо на місці вчинення правопорушення інспектором патрульної поліції, як уповноваженою посадовою особою органу поліції, що не суперечить ст. 276 КУпАП.
Відповідності до частини 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», розділу ІІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої Наказом №1376, розгляд справи та складення постанови фіксується на портативні відеореєстратори, закріплених на форменому одязі поліцейських.
Однак такі до матеріалів справи не долучено.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався).
Враховуючи, що у постанові про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 4716443 відсутні відомості про технічний засіб, яким здійснювався відеозапис, слід дійти висновку, що такий відеозапис не здійснювався і такий не зазначений у постанові у графі, що постанови додається.
Відсутність відеозапису не дає можливості встановити наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Аналогічного висновку дійшов Касаційний адміністративний суд, який у постанові від 23.10.2019 у справі № 357/10134/17.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа)при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справ
.Положеннями ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, згідно вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Всупереч даним вимогам, суб'єктом владних повноважень жодного доказу в обґрунтування законності винесеної ним постанови та накладення на позивача штрафу, передбаченого санкцією ч. 5 ст. 121 КУпАП не долучено до матеріалів справи.
Відповідно до частини 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ураховуючи принципи змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов'язку доказування протилежного.
Оцінивши наведені позивачем доводи на підтвердження заявлених позовних вимог та заперечень щодо них, суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування постанови про адміністративне правопорушення, оскільки доказів на підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення відповідачами не доведено.
Частиною 3 ст.286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Як вбачається із частини 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог частини 2 ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто притягнути особу до адміністративної відповідальності можливо лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо її вини. Докази, що викликають такі сумніви, суд має відхилити.
Принцип презумпції невинуватості у правових позиціях Європейського суду з прав людини визначається як одна з основних гарантій справедливого судового розгляду. Наприклад, згідно Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 під час оцінки доказів суд має керуватися критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
У той же час, згідно із частиною 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви, стосовно доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Отже, винесення рішень може ґрунтуватися лише на достатніх доказах. Обґрунтованість рішення не може розглядатися без оцінки достатності доказів для досягнення того рівня знань про обставини справи, який вимагається для цього рішення. Достатність доказів утворюють належні, допустимі та достовірні докази.
Наведені вище недоліки унеможливлюють встановити наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність правопорушника, та інші обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення справи.
Згідно усталеної судової практики Верховного Суду визнання вини не є беззаперечним доказом і не звільняє слідчого, прокурора, суд від всебічної, повної та неупередженої перевірки та оцінки показань окремо та всієї доказової бази у сукупності. Водночас регламентований ст. 62 Конституції України та закріплений у ст. 17 КПК принцип презумпції невинуватості звільняє особу від обов'язку доводити свою невинуватість, усі сумніви щодо доведеності вини повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. Якщо обвинувачений посилається на обставини, що свідчать про його невинуватість, то встановити або спростувати такі обставини повинна сторона обвинувачення. Показання обвинуваченого підлягають оцінці за тими ж правилами, що й усі докази, наявні у матеріалах кримінального провадження.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд приходить до висновку, що відповідачами не підтверджено вчинення позивачем порушення вимог п.п. 2.3 «в» ПДР, як наслідок не доведено відповідачами у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 ст.121 КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позовних вимог сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, з Головного управління патрульної поліції підлягають стягненню понесені позивачем витрати, пов'язані із сплатою судового збору за подання позову до суду у розмірі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2,9,76,77,139,229, 241-246, 205, 250, 255, 272, 286, 293,295 КАС України,суд,-
ухвалив:
позов задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №4716443 від 12.05.2025 року, винесену сержантом поліції Яворівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Палюх І.С. у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП - закрити.
Стягнути з Головного управління національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань сплачений позивачем судовий збір за подання позову до суду у розмірі 605 грн 60 коп.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління національної поліції у Львівській області, Код ЄДРПО: 40108833, адреса місцезнаходження: 79000, пл. Генерала Григоренка, 3.
Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 286 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених ч. 2 ст. 299 КАС України.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених ст. 286 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Текст рішення складено 10.07.2025.
Суддя В. В. Свірідова