Апеляційне провадження № 22-ц/824/9927/2025
Справа № 759/7934/21
Іменем України
09 липня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня 2025 року, ухвалене у складі судді Горбенко Н.О. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи ОСОБА_6 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тарасова Юлія Петрівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Панченко Алла Миколаївна про визнання недійсним договору довічного утримання і договору про зміну набувача за договором довічного утримання та визнання заповіту недійсним, скасування запису про державну реєстрацію права власності,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В квітні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, просила визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 02 липня 2020 року ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. та зареєстрований в реєстрі за № 483; визнати недійсним договір від 25 серпня 2020 року про зміну набувача за договором довічного утримання від 02 липня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. за реєстровим № 653, згідно до умов якого право набувача нерухомого майна частини квартири за адресою АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_5 , скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 2113459780000, внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. як державним реєстратором на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 53744956 від 25 серпня 2020 року щодо реєстрації за ОСОБА_5 права власності на частини квартири за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору від 25 серпня 2020 року про зміну набувача за договором довічного утримання від 02 липня 2020 року, визнати недійсним заповіт як розпорядження на випадок смерті, складений ОСОБА_7 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. від 26 червня 2020 року за реєстровим № 444.
Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер у віці 78 років її батько ОСОБА_7 , спадкоємцями першої черги за законом після смерті якого є його доньки ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, непрацездатна, утримується у Білоцерківському психоневрологічному інтернаті та має право на обов'язкову частку у спадщині.
За життя ОСОБА_7 належало право власності на частину квартири за адресою АДРЕСА_1 , інша частина квартири належить її сестрі ОСОБА_6 .
09 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Панченко А.П. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, в зв'язку з чим нотаріусом заведено спадкову справу. Згодом їй стало відомо, що видати свідоцтво на спадщину неможливо, оскільки 02 липня 2020 року ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання, згідно з яким відчужувач передав, а набувач отримала у власність частини квартири за вказаною адресою. 25 серпня 2020 року було укладено договір про зміну набувача за договором довічного утримання, згідно умов якого право набувача нерухомого майна перейшло до ОСОБА_5 . Право власності на частини квартири було зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 53744956 від 25 серпня 2020 року, винесеного державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П.
Крім цього, своїм листом приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Панченко А.П. повідомила, що видати свідоцтво про право на спадщину неможливо, оскільки 26 червня 2020 року було посвідчено заповіт від імені ОСОБА_7 , згідно умов якого батько заповів все належне йому майно на користь ОСОБА_4 .
Не погоджувалася з договором довічного утримання та договором про заміну набувача, оскільки ОСОБА_7 не був тією особою, яка потребувала фінансового утримання в розмірі 3000 грн. на місяць, на особовому депозитному рахунку її батька знаходилась сума в розмірі 300000 грн. Крім цього, допомога, догляд та утримання надавалися донькою ОСОБА_1 та падчеркою ОСОБА_8 . З 1971 року ОСОБА_7 разом зі своєю сім'єю фактично проживав у будинку за адресою АДРЕСА_2 . За життя батько страждав на психічні розлади, з приводу чого перебував на диспансерному обліку у психіатра, у 2013 році протягом декілька місяців проходив стаціонарне лікування. Після смерті матері позивача у 2017 році психічний стан ОСОБА_7 погіршився, спостерігалися приступи агресії і провали пам'яті. Крім цього, батько мав загальні захворювання, з приводу яких лікувався у невропатолога. Під час загострення захворювання потребував сторонньої допомоги, погано пересувався, спостерігалася сонливість. Останні роки ОСОБА_1 проживала окремо від батька, але систематично навідувала його, про існування спірного договору позивачу не було відомо, батько про це не повідомляв.
Вважала, що під час укладення договору довічного утримання від 02 липня 2020 року та змін до нього від 25 серпня 2020 року ОСОБА_7 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Також не погоджувалася із заповітом від 26 червня 2020 року, оскільки вона та її сестра були єдиними спадкоємцями першої черги за законом. Батько останні роки життя хворів, протягом всього життя позивач підтримувала його, надавала фінансову та всі можливі види допомоги для забезпечення нормального життя, отже не було жодних підстав чи внутрішніх переконань складати заповіт на користь інших осіб. Батько мав психічні захворювання, крім цього, приймав багато ліків в зв'язку з загальним станом здоров'я, в тому числі знеболювальні ліки, які впливають на свідомість людини. Отже, у неї є сумніви, що під час укладення заповіту ОСОБА_7 міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня 2025 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказувала, що судом першої інстанції не взято до уваги в якості доказу висновок судово-психіатричного експерта № 186-ц від 04 жовтня 2024 року, складений за наслідком повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, яким встановлено, що ОСОБА_7 страждав на хронічний стійкий, психічний розлад у вигляді шизофренії параноїдної, безперервний перебіг, на фоні розладів особистості та поведінки, обумовлених органічними ураженнями головного мозку, під час підписання заповіту та договорів не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. У своєму висновку експерти дали повний аналіз стану здоров'я ОСОБА_7 та його поведінці, ці висновки узгоджуються з наданою медичною документацією, висновок містить і аналіз показів свідків щодо стану здоров'я і поведінки. Крім того, оскільки експертиза є повторною, у висновку надається і аналіз первинної посмертно-судово-психіатричної експертизи № 1259 від 09 жовтня 2023 року відносно ОСОБА_7 . Жодних зауважень або процесуальних порушень по суті самого висновку судом встановлено не було.
Посилаючись на ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», вказувала, що оскільки КНП КОР «Обласне психіатрично-наркологічне об'єднання» підпорядковане безпосередньо Мінздраву, експертиза проведена компетентною установою.
Щодо строку дії свідоцтв атестованих судових експертів, строк яких за висновком суду першої інстанції закінчився на час проведення експертизи, а саме станом на 04 жовтня 2024 року, вказувала, що згідно наказу МОЗ України від 31 серпня 2023 року № 1555, термін дії посвідчень про кваліфікаційну категорію та сертифікатів лікаря-спеціаліста, який сплив у період дії воєнного стану, продовжується на період дії воєнного стану та протягом трьох місяців з дня його припинення або скасування. Таким чином, термін дії свідоцтв експертів, який закінчився під час дії воєнного стану, було продовжено, в тому числі і на дату проведення експертизи 04 жовтня 2024 року, таку ж позицію підтримують суди м. Києва та Київської області, якими призначаються експертизи, і ці ухвали пройшли апеляційний розгляд. При цьому, у штаті КНП КОР «Обласне психіатрично-наркологічне об'єднання» наявні лише два діючих судових експерта ОСОБА_9 та ОСОБА_11, які проводили також експертизу в цій справі.
Наголошувала, що до висновку про відсутність повноважень у судових експертів на час проведення експертизи суд прийшов на підставі приєднаних до матеріалів справи всупереч вимог закону письмових документів на стадії судового розгляду під час останнього судового засідання, при цьому ці документи були подані стороною відповідача у спосіб, не передбачений ЦПК України.
Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу, якщо у експертів немає повноважень, то повторна експертиза фактично не була проведена, а відтак, суд повинен був повернутись на відповідну стадію провадження і роз'яснити стороні право на зміну експертної установи та направлення справи на повторну посмертну судово-психіатричну експертизу з метою виконання ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 18 березня 2024 року, однак не зробив цього, чим порушив вимоги ст. 2 ЦПК України та принцип змагальності цивільного процесу.
Зазначала, що фактичні обставини справи, встановлені судом, не відповідають матеріалам справи, є вибірковими та вирваними з контексту і внаслідок цього судом було зроблено помилкові висновки. При цьому жодного аналізу документам, на які посилалася сторона позивача, надано не було, як і тому факту, що могло статися з невиліковними діагнозами, які були поставлені ще у 2013 році ОСОБА_7 . Також вибірково були викладені та перекручені покази свідків.
Вказувала, що мотивація суду ґрунтується, в тому числі, на листі ДП «Інститут судової психіатрії» МОЗ України від 07 лютого 2025 року № 01/10/15, згідно якого експерти ОСОБА_11 та ОСОБА_9 не є судовими експертами та не мають законних підстав проводити експертизи. Проте ДП «Інститут судової психіатрії» МОЗ України не є установою, яка має право надавати оцінку діяльності експертів КНП КОР «Обласне психіатрично-наркологічне об'єднання», оскільки ці експерти не є їх працівниками.
Також в основу судового рішення покладено висновок судово-психіатричного експерта від 09 жовтня 2023 року № 1259, згідно якого визначити психічний стан ОСОБА_7 та вирішити питання щодо його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на час, що цікавить суд, не є можливим. Сторона позивача не погодилась з вказаним висновком експерта, вважала його недостатньо обґрунтованим, таким, що суперечить матеріалам справи та містить істотні порушення процесуальних норм. Суд погодився з доводами сторони позивача та ухвалою від 18 березня 2024 року задовольнив клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.
Таким чином, обґрунтування рішення суду першої інстанції висновком судово-психіатричного експерта від 09 жовтня 2023 року № 1259, з прямо протилежними стосовно нього висновками відносно тих, що викладені в ухвалі Святошинського районного суду м. Києва про призначення експертизи, не витримує критики.
Отже, у випадку встановлення апеляційним судом відсутності повноважень у судових експертів на проведення експертизи, вважається, що ухвала суду першої інстанції від 18 квітня 2024 року про призначення повторної експертизи виконана не була, а висновок первинної судово-психіатричної експертизи не може бути визнаний судом належним та допустимим доказом по справі з підстав, викладених в цій ухвалі, відтак в матеріалах справи відсутній експертний висновок стосовно психічного стану ОСОБА_7 , в тому числі під час укладення спірних правочинів.
Від відповідача ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_10 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Погоджувався з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_9 та ОСОБА_11 не є судовими експертами та не мають законних підстав проводити судово-психіатричні експертизи. Звертав увагу, що ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 с. 358 КК України («Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою») і є підсудним у Васильківському міськрайонному суді Київської області в кримінальному провадженні від 26 січня 2024 року, відкритому ще до призначення експертизи. Вказана характеризуюча обставина є доказом упередженості та недобросовісності експерта ОСОБА_11 під час виконання своїх робочих завдань.
Зазначив, що строк дії свідоцтва судовому експерту, який не є працівником державної спеціалізованої установи, та має науковий ступінь за галуззю знань, що відповідає присвоєній йому експертній спеціальності, продовжується рішенням кваліфікаційної палати ЦЕКК на підставі акта за результатами перевірки діяльності судового експерта, проведеної Міністерством юстиції України або за дорученням Міністерства юстиції України його міжрегіональним управлінням. Отже, твердження позивача, що свідоцтва експертів продовжені внаслідок дії воєнного стану, не відповідають дійсності, так як вони не подавали заяви та документи для проходження атестації до введення воєнного стану.
Вказував, що навіть якщо припустити, що позивач та її представник не знали про відсутність кваліфікації у судових експертів, то ОСОБА_9 та ОСОБА_11 зобов'язані були повідомити суд про неможливість проведення судово-психіатричної експертизи в зв'язку з відсутністю підтвердження кваліфікації, чого свідомо не зробили.
Наводив зміст ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров'я, вказував, що КЗ КОР «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об'єднання» входило до переліку установ, в яких проводяться судово-психіатричні експертизи згідно наказу МОЗ України від 29 липня 2017 року № 722, проте на даний час такий наказ було скасовано наказом МОЗ України від 17 липня 2019 року № 1626.
Посилався на зміст ч. 1, 2, 3 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», вказував, що на його думку, КНП КОР «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об'єднання» не входить до виключного переліку державних спеціалізованих установ, які мають право здійснювати судово-експертну діяльність, пов'язану з проведенням судово-психіатричних експертиз.
Наводив зміст ст. 215, 203, 225 ЦК України, п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2011 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визначення правочинів недійсними», правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20 грудня 2021 року в справі № 635/3664/16, згідно яких для визначення правочину недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях; в постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц, у якій зазначено, що для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними; для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України); висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Наводив зміст ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу», вказував, що у контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Вважав, що суд дійшов правильного висновку про те, що наявна у матеріалах справи медична документація ОСОБА_7 не надає можливості встановити його дійсний психічний стан на момент укладення оспорюваних правочинів, як і неможливо однозначно встановити наявність ознак будь-якого тяжкого психічного розладу ОСОБА_7 під час укладення цих спірних правочинів, доказів того, що ОСОБА_7 на час їх укладення мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надала, що є її процесуальним обов'язком.
Посилався на п. 10 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженої наказом МОЗ України від 08 травня 2018 року № 865, згідно якої предметом судово-психіатричної експертизи є психічний стан особи у певні юридично значимі проміжки часу, який визначається з метою надання відповіді на запитання, поставлені особою або органом, яка (який) залучив експерта, або слідчим суддею чи судом, який доручив проведення експертизи.
Звертав увагу на відсутність в тексті висновку судово-психіатричного експерта № 186-ц від 04 жовтня 2024 року відомостей про час, з якого моменту особа страждає на психічні захворювання, відсутність відомостей категоричного висновку щодо наявності в особи саме хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Звертав увагу, що висновок судово-психіатричного експерта № 186-ц від 04 жовтня 2024 року у своїй більшості ґрунтується на припущеннях, що опираються на медичні документи 12-річної давності, а також на покази свідків, свідчення яких не можуть бути доказом наявності психічного захворювання у людини через відсутність у них відповідних медичних знань.
Посилався на усталену практику ЄСПЛ щодо того, коли особа не може вважатися психічно хворою та бути позбавлена волі.
Вважав, що судом першої інстанції було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права під час ухвалення рішення від 05 березня 2025 року.
Позивачем ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 направлено відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій вона наводила власні спростування проти доводів відповідача, просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня 2025 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
Вказувала, що згідно відкритої інформації про строк дії кваліфікаційних свідоцтв атестованих судових експертів, що міститься у Реєстрі атестованих судових експертів, термін дії свідоцтва експерта ОСОБА_9 - до 11 травня 2023 року, ОСОБА_11 - до 18 лютого 2024 року, строк дії відповідних свідоцтв судових експертів закінчився під час воєнного стану, а відтак термін дії свідоцтв є продовженим на період воєнного стану згідно з п. 4 наказу Міністерства юстиції України «Про деякі питання забезпечення судово-експертної діяльності в умовах воєнного стану». Щодо несвоєчасної подачі заяви для продовження атестації, звертала увагу, що наказом МОЗ України від 12 травня 2020 року № 1106 «Про затвердження змін до деяких наказів Міністерства охорони здоров'я України» встановлено, що у 2020 році атестації на визначення знань та практичних навичок з присвоєнням (підтвердженням) звання «лікар-спеціаліст», а також присвоєння (підтвердження) кваліфікаційної категорії лікарів переносяться на період дії карантину, встановленого постановою КМУ від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Термін дії посвідчень про кваліфікаційну категорію та сертифікатів лікаря-спеціаліста, який спливає у період дії карантину, установленого КМУ з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину, мають право атестуватися у шестимісячний строк після закінчення карантину. Отже, оскільки термін дій свідоцтв судових експертів закінчився під час воєнного стану, їх свідоцтва є продовженими, як на час його дії, в тому числі і на дату проведення експертизи, станом на 04 жовтня 2024 року, так і на сьогоднішній день.
Звертала увагу, що від дати подання апеляційної скарги до дати подання відповіді на відзив ухвалами судів першої інстанції м. Києва та Київської області до КНП КОР «ОПНМО» було призначено 28 експертиз у справах.
Щодо твердження відповідача про неможливість проведення даної експертизи судовим експертом ОСОБА_11 в зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, зазначила, що будь-яких обмежень стосовно судового експерта ОСОБА_11 на здійснення судово-експертної діяльності не встановлено, навіть до дисциплінарної відповідальності останній не притягувався, при цьому лише вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження та інше, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок в питанні, чи мали місце ці дії/бездіяльність та чи вчинені вони цією особою. При розгляді даної справи суд не може надавати правову оцінку будь-яким фактам, які, на думку відповідача, є неправомірними, відповідно до норм кримінального права, оскільки це є повноваженнями правоохоронних органів та кримінального судочинства. На думку позивача, подання такої інформації про судового експерта суду свідчить про особисту зацікавленість сторони відповідача у компрометації судового експерта.
Вказувала, що не відповідають дійсності і твердження відповідача про те, що стороною позивача під час розгляду справи в суді першої інстанції не надано доказів про наявність у експертів необхідних повноважень на проведення експертизи, оскільки до письмово викладених дебатів були додані витяги з Реєстру атестованих судових експертів з вебсайта Міністерства юстиції України, а стороною відповідача були надані власні докази на підтвердження своєї позиції про відсутність повноважень на проведення експертизи у даних експертів.
До апеляційної скарги ОСОБА_1 додане клопотання, в якому позивач просила призначити у справі повторну посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручити експертам Одеської Філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України», на вирішення експертизи поставити питання, чи страждав за життя ОСОБА_7 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , на тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння або психічне захворювання, чи усвідомлював ОСОБА_7 значення своїх дій та міг керувати ними під час підписання заповіту від 26 червня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. за реєстровим № 444; чи усвідомлював ОСОБА_7 значення своїх дій та міг керувати ними під час підписання договору довічного утримання від 02 липня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. за реєстровим № 483; чи усвідомлював ОСОБА_7 значення своїх дій та міг керувати ними під час підписання 25 серпня 2020 року договору про зміну набувача за договором довічного утримання від 02 липня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. за реєстровим № 653; надати в розпорядження експертів всі матеріали даної цивільної справи; витрати, пов'язані з проведенням експертизи, покласти на позивача; зупинити провадження у справі на час проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.
Заперечуючи проти клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_5 у відзиві на апеляційну скаргу вказував, що подане позивачем клопотання від 01 квітня 2025 року про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи задоволенню не підлягає, оскільки висновок експерта від 04 жовтня 2024 року № 186-ц слушно не було взято до уваги як доказ, складений з порушенням вимог закону. Два наявні в справі висновки судово-психіатричної експертизи є кардинально протилежними. Таким чином, позивач двічі скористалася своїм правом на проведення експертизи, і у діях позивача прослідковується зловживання процесуальними правами, оскільки позивач подає клопотання для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або інших обставин.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Враховуючи, що після проведення експертизи від 04 жовтня 2024 року № 186-ц жодною зі сторін під час розгляду справи судом першої інстанції не заявлялося клопотання про призначення вдруге повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, апеляційним судом відхилено клопотання про призначення такої експертизи як необґрунтоване.
В судове засідання 09 липня 2025 року з'явилися представник ОСОБА_1 - адвокати Федірко С.А. та Ліщук О.В. Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені.
Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 судових повісток-повідомлень не отримали, направлені на їх адресу поштові відправлення повернуті до суду з відмітками про відсутність адресата за вказаною адресою, відтак, в розумінні ч. 8 ст. 128 ЦПК України вказані особи вважаються такими, що отримали судові повістки-повідомлення.
Відповідач ОСОБА_5 був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету.
Від представника відповідача ОСОБА_5 - адвоката Онопрієнка Ю.В. надійшла заява про відкладення судового засідання в зв'язку з його тимчасовою непрацездатністю та неможливістю явки в судове засідання через хірургічне втручання, пов'язане з перенесеною травмою.
До заяви додано копію виписного епікризу від 28 червня 2025 року, в якому зазначено рекомендації амбулаторного лікування за місцем проживання, а також копію листка непрацездатності до 22 липня 2025 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).
Враховуючи наведене, оскільки сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, їх неявка не перешкоджає розгляду справи, враховуючи, що стороною відповідача ОСОБА_5 вже викладені заперечення проти доводів позивача у відзиві на апеляційну скаргу, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк, при цьому представник відповідача не був позбавлений можливості подати заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, а відповідач ОСОБА_5 мав можливість з метою захисту своїх прав з'явитися в судове засідання особисто або вирішити питання про залучення іншого представника, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.
Судом встановлено, що позивач у справі ОСОБА_1 , а також ОСОБА_6 є дочками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 19 - 20 т. 1).
Згідно висновку МСЕК від 04 липня 2002 року, ОСОБА_6 встановлено другу групу інвалідності безстроково (а. с. 40 т. 1).
Згідно листа Білоцерківського психоневрологічного інтернату від 01 квітня 2021 року № 113, підопічна ОСОБА_6 , 1971 року народження, особа з інвалідністю, ІІ групи загального захворювання, дієздатна, перебуває на повному державному утриманні в Білоцерківському психоневрологічному інтернаті з 07 червня 2004 року по теперішній час (а. с. 224 т. 1).
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2021 року в справі № 357/5299/21 ОСОБА_6 визнано недієздатною, встановлено над нею опіку, призначивши опікуном ОСОБА_1 (а. с. 168 - 171 т. 2).
17 березня 1995 року видане свідоцтво про право власності на житло, яким посвідчено, що квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в рівних частках (а. с. 120 т. 1).
24 травня 2001 року ОСОБА_7 уклав заповіт, посвідчений державним нотаріусом 11 Київської державної нотаріальної контори, яким заповів ОСОБА_1 належний йому на праві власності гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Озерний» по вул. Тимошенка, 2-ж у м. Києві (а. с. 219 т. 1).
13 серпня 2019 року ОСОБА_7 уклав шлюб із ОСОБА_12 , розірваний заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2020 року в справі № 361/7120/19 (а. с. 84 - 86 т. 3).
28 лютого 2020 року ОСОБА_7 було внесено на депозитний рахунок у АТ «Райффайзен Банк Аваль» 300000 грн. на підставі договору про вклад «Класичний строковий» (а. с. 52 т. 1).
Згідно витягу зі Спадкового реєстру, за період з 2000 по 2020 роки ОСОБА_7 складено 12 заповітів (а. с. 107 - 140 т. 3).
26 червня 2020 року ОСОБА_7 звернувся із заявою на ім'я голови Фонду допомоги «Олени Орєхової», у якій просив розглянути питання про можливість укладання договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення в зв'язку з тим, що потребує грошової допомоги, та допомоги опікунства над донькою ОСОБА_6 , також просив надати довічний юридичний супровід та контроль виконання зазначеного договору (а. с. 28 т. 3).
26 червня 2020 року ОСОБА_7 уклав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. та зареєстрований в реєстрі за № 444, згідно якого все належне йому майно заповів ОСОБА_4 (а. с. 150 т. 1).
02 липня 2020 року ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_4 , уклали договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. та зареєстрований в реєстрі за № 483, за умовами якого ОСОБА_7 (відчужувач) передає у власність, а ОСОБА_3 (набувач, в особі представника) отримує у власність частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_3 , взамін чого ОСОБА_3 зобов'язується довічно фінансово утримувати ОСОБА_7 , тобто забезпечувати грошовими ресурсами для задоволення його життєвих потреб. Сторони домовилися, що грошове утримання загалом складається з щомісячних платежів у розмірі 3000 грн. на місяць, який має надаватися відчужувачу шляхом поштового переказу або готівкою під розписку. Набувач, відповідно до ст. 322 ЦК України, зобов'язаний щомісячно разом з щомісячним грошовим утриманням або окремо сплачувати комунальні послуги за вказану частку квартири. Істотними умовами цього договору вважатимуться щомісячні платежі, поховання відчужувача після його смерті, або компенсація вартості ритуальних послуг особі, яка здійснила поховання, а також довічне право на проживання відчужувача у вказаній квартирі (а. с. 21 - 23 т. 1).
25 серпня 2020 року ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 уклали договір про заміну набувача за договором довічного утримання в зв'язку з неможливістю подальшого виконання набувачем обов'язків за договором довічного утримання. З моменту укладення цього договору набувач ОСОБА_3 втрачає всі права та обов'язки за договором довічного утримання, а новий набувач ОСОБА_5 набуває всі права та обов'язки за договором довічного утримання та за цим договором. З моменту укладення цього договору та реєстрації права ОСОБА_5 набуває право власності на частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_3 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. та зареєстрований в реєстрі за № 653 (а. с. 24 т. 1).
25 серпня 2020 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53744956, щодо реєстрації права власності на частину квартири АДРЕСА_3 за ОСОБА_5 (а. с. 25 т. 1).
Приблизно ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер у віці 78 років (а. с. 17 т. 1).
Згідно довідки Калинівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини, 20 жовтня 2020 року встановлено факт смерті ОСОБА_7 , без ознак насильницької смерті (а. с. 51 т. 1).
21 жовтня 2020 року ОСОБА_1 уклала з ФОП ОСОБА_13 договір про надання ритуальних послуг, предметом якого є надання виконавцем замовнику ритуальних послуг власними силами та/або продаж реалізація предметів і товарів ритуальної належності, для організації і проведення поховання померлого ОСОБА_7 (а. с. 47 т. 1).
09 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Панченко А.П. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_7 (а. с. 191 т. 1).
25 березня 2021 року ОСОБА_4 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Панченко А.П. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_7 (а. с. 220 т. 1).
05 квітня 2021 року ОСОБА_6 засобами поштового зв'язку направила до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Панченко А.П. заяву про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_7 (а. с. 227 т. 1).
Згідно листа-роз'яснення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Панченко А.П. від 15 квітня 2021 року на ім'я ОСОБА_1 , спадкоємець за заповітом ОСОБА_4 має переважне право спадкування (а. с. 228 т. 1).
Згідно акту, складеного 20 березня 2021 року депутатом Калинівської селищної ради Броварського району Київської області за зверненням ОСОБА_1 , зі слів сусідів ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , громадянин ОСОБА_7 проживав у будинку АДРЕСА_2 , спочатку зі своєю дружиною ОСОБА_16 та їх дітьми ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , а також з ОСОБА_8 , донькою дружини від іншого шлюбу, а потім сам. З 2004 року ОСОБА_6 перебуває на лікуванні у Білоцерківському психоневрологічному інтернаті з приводу психічного захворювання. Зі слів сусідів, ОСОБА_7 завжди поводиться дивно, має асоціальну поведінку, останнім часом часто вчиняв дії, що являють собою безпосередню небезпеку для оточуючих, лікувався з приводу психічних розладів. Під час спілкування поводиться неадекватно, конфліктує з оточуючими. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_16 померла, після смерті дружини стан ОСОБА_7 погіршився, він не завжди впізнавав оточуючих, заговорювався, поводився з оточуючими безпідставно агресивно, наслідком чого були численні звернення до поліції та до органів місцевого самоврядування (а. с. 27 т. 1).
Згідно листа КНП «Броварська БКЛ» БРР БМР від 01 червня 2021 року, довідки Київського міського психоневрологічного диспансеру № 4 від 25 травня 2021 року, довідки КНП «КМНКЛ «Соціотерапія» від 07 грудня 2022 року, довідки КНП «Броварська багатопрофільна клінічна лікарня» від 19 грудня 2022 року, ОСОБА_7 на обліку у лікаря-психіатра не перебував (а. с. 185, 188 т. 1, 42, 47 т. 3).
Листом Броварського районного управління поліції від 17 квітня 2022 року повідомлено, що за зверненнями ОСОБА_1 в період з 2012 по 2020 роки у Броварському РУП ГУНП в Київській області зареєстровано до Єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події три звернення, а саме 17 квітня 2015 року надійшло повідомлення від ОСОБА_1 про те, що за місцем проживання АДРЕСА_2 виникла сварка з батьком, 15 листопада 2015 року - за місцем проживання відбувається сварка з рідними, 02 квітня 2016 року - батько вчиняє сварку (а. с. 62 т. 4).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 08 лютого 2022 року за клопотанням ОСОБА_1 в справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено Державній установі «Науково-дослідний інститут психіатрії МОЗ України» (а. с. 213 - 214 т. 2).
Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 1259 від 09 жовтня 2023 року, як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_7 до початку 2013 року під психіатричним наглядом не перебував, психіатрична допомога йому не надавалася, у 1990 році переніс минуще порушення мозкового кровообігу, протягом останнього десятиліття свого життя виявляв хронічну цереброваскулярну недостатність, очевидно, також страждав на гіпертонічну хворобу. У матеріалах справи є дані про те, що ОСОБА_7 зловживав спиртними напоями, що супроводжувалося формуванням запійної форми пияцтва, спробами протиалкогольного лікування, після яких ОСОБА_7 поновлював вживання алкоголю. Протягом принаймні останнього десятиліття свого життя ОСОБА_7 звертав на себе увагу конфліктністю, агресивністю, своєрідністю вчинків та висловлювань. У 2013 році ОСОБА_7 переніс психотичний розлад складної клінічної структури. Цей розлад характеризувався провідною маніоформно-параноїдною симптоматикою (збудження, агресія, багатослівність, окремі маячні ідеї переоцінки власної особистості), але відмічалися також і структурно-логічні порушення мислення (зісковзування), фрагментарні вербальні галюцинації. Як слідує з даних медичної карти стаціонарного хворого № 2421, на четвертий тиждень стаціонарного лікування (антипсихотичні препарати та нормотиміки), відбулася практично повна редукція психотичних проявів. Однак, звертає на себе увагу недостатньо інформативне описання динаміки психічного стану ОСОБА_7 протягом останніх тижнів перебування у стаціонарі, що не дозволяє повною мірою прояснити динаміку стану мислення та емоційно-вольової сфери, а також рівень та повноту критичної оцінки свого стану та перенесених психотичних порушень (вказувалося лише на формальний характер критики). Під час стаціонарного лікування у 2013 році стан ОСОБА_7 був розцінений лікарями-психіатрами як маніоформно-параноїдний синдром у рамках органічного ураження ЦНС судинно-інтоксикаційного генезу. Разом із тим фактично описана клінічна картина залишає сумніви стосовно екзогенного (органічного) походження перенесених психічних порушень, оскільки включає симптоматику, більш характерну для психічних розладів ендогенного походження. У подальшому, після травня 2013 року, ОСОБА_7 під наглядом лікаря психіатра не перебував, амбулаторна психіатрична допомога йому не надавалася. При оглядах лікарем-невропатологом у 2012 році та 2019 роках у ОСОБА_7 констатувалося зниження пам'яті або виражені когнітивні розлади, однак об'єктивні клінічні прояви інтелектуальних або мнестичних порушень описані не були, на консультацію до лікаря-психіатра після 2013 року він не направлявся. Слід також відмітити, що за час перебування у стаціонарному психіатричному лікуванні у 2013 році у ОСОБА_7 на описано клінічно переконливих ознак інтелектуально-мнестичного зниження. Як вбачається з наданих матеріалів, ОСОБА_7 після 2013 року виявляв риси агресивності, конфліктності і дивакуватості, однак більшу частину часу проживав самостійно, також самостійно одержував пенсію, в 2019 році одружився, а потім звертався до суду з позовом про розірвання шлюбу (ймовірно, користуючись при цьому юридичною допомогою). Обставини, пов'язані з частими змінами ОСОБА_7 заповітів, постійними пропозиціями щодо одруження тощо, не містять однозначних клінічних доказів психопатологічної мотивації такої поведінки. Пояснення сторін та допитаних у справі свідків стосовно психічного стану ОСОБА_7 в останні роки його життя мають суперечливий характер, не дозволяють прояснити достатньою мірою істинний стан його психічних функцій на період часу, який досліджується у справі. Враховуючи наведене, стан психічних функцій ОСОБА_7 у червні та серпні 2020 року залишається не до кінця ясним. Сукупне дослідження наявних у справі фактичних даних не дозволяє дати синдромальну та нозологічну характеристику психічного стану підекспертного та визначити рівень його прогностичних та критичних здібностей на період часу, що цікавить суд. Враховуючи наведене, не можна однозначно констатувати наявність у ОСОБА_7 ознак будь-якого тяжкого психічного розладу під час складання спірних правочинів 26 червня 2020 року, 02 липня 2020 року та 25 серпня 2020 року, але дійти категоричного висновку про його психічну збереженість у вказаний період часу також не є можливим. Виходячи з наявних даних, визначити психічний стан ОСОБА_7 та вирішити питання щодо його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент складання заповіту 26 червня 2020 року, договору довічного утримання 02 липня 2020 року та договору про заміну набувача за договором довічного утримання 25 серпня 2020 року не є можливим (а. с. 91 - 98 т. 4).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18 березня 2024 року за клопотанням сторони позивача призначено у справі повторну посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено ті ж самі питання, виконання експертизи доручено експертам «Комунальному некомерційному підприємству Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне об'єднання» (а. с. 224 - 226 т. 4).
Призначаючи в справі повторну експертизу ухвалою від 18 березня 2024 року, суд першої інстанції виходив із того, що судові експерти не змогли надати відповіді на поставлені судом питання, як і вказати, що стало з таким невиліковним захворюванням померлого, як деменція, яка була діагностована та описана в медичній документації з 2013 року. Суд вважав, що зазначені покази свідків, не досліджені матеріали медичної документації, мають враховуватись експертами, що дає підстави для призначення повторної експертизи. Враховуючи вищенаведене, зміст позовних вимог та наявні у матеріалах справи фактичні дані, сумніви відповідача щодо правильності та точності доданого висновку судово-психіатричного експерта, імперативні приписи процесуального закону відносно обов'язковості призначення експертизи при необхідності встановлення психічного стану особи, суд дійшов висновку про наявність підстав для призначення по справі повторного експертного дослідження, з метою вирішення спірних питань щодо можливості ОСОБА_7 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складання заповіту, оскільки для правильного та об'єктивного вирішення заявлених позивачем вимог необхідно дослідити, поряд з іншими доказами, покази вищевказаних свідків стосовно цього питання.
Ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 18 березня 2024 року про призначення повторної судово-психіатричної експертизи ніким не оскаржувалася і набрала законної сили.
Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 186-ц, складеного 04 жовтня 2024 року судовими експертами ОСОБА_9 та ОСОБА_11 КНП КОР «ОПНМО», відділення амбулаторних судово-психіатричних експертиз, в результаті експертизи, проведеної на виконання ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 18 березня 2024 року, з матеріалів справи відомо, що дочка ОСОБА_7 страждає на параноїдну шизофренію, проживає в будинку-інтернаті. До початку 2013 року під психіатричним наглядом не перебував, психіатрична допомога йому не надавалася. У 1990 році переніс минуще порушення мозкового кровообігу, протягом останнього десятиліття свого життя виявляв хронічну цереброваскулярну недостатність; очевидно, також страждав на гіпертонічну хворобу. 17 травня 2012 року на прийомі у невропатолога висловлював скарги на головний біль, головокружіння, зниження пам'яті. У неврологічному статусі відмічені зниження пам'яті на поточні події, астенизовіність, емоційна лабільність. Встановлено діагноз ЦАС, ХНМК ІІ ст. з вестибуло-координаційними і когнітивними порушеннями. 25 вересня 2019 року невропатолог фіксує у підекспертного виражені когнітивні порушення, церебрастенічний синдром. У матеріалах цивільної справи є дані про те, що ОСОБА_7 зловживав спиртними напоями, що супроводжувалося формуванням запійної форми пияцтва, спробами протиалкогольного лікування, після яких ОСОБА_7 поновлював вживання алкоголю.
У 2013 році ОСОБА_7 переніс психотичний розлад складної клінічної структури. Цей розлад характеризувався провідною маніоформно-параноїдною симптоматикою (збудження, агресія, багатослівність, окремі маячні ідеї переоцінки власної особистості), але відмічалися також і структурно-логічні порушення мислення (зісковзування), фрагментарні вербальні галюцинації. Згідно огляду психолога у той період підекспертний «орієнтований достатньо у місці та часі, дещо негативістичний, легко афектується, з 10 слів після декількох спроб запам'ятовує 6, відстрочене відтворення - 4 слова. Темп сенсомоторних реакцій нерівномірний, виснажливий за гіперстенічним типом. Мислення недостатньо цілеспрямоване, малопродуктивне, судження непослідовні. Помилкові рішення мають характер як конкретно-ситуаційних, так і заснованих на малосуттєвих ознаках предметів та явищ, емоційні прояви часто неадекватні».
Згідно з даними СКТ голови від 23 квітня 2013 року, у ОСОБА_7 виявлені ознаки атрофічного процесу головного мозку. З медичної карти стаціонарного хворого № 2421 видно, що лише на четвертий тиждень стаціонарного лікування (антипсихотичні препарати та нормотиміки) відбулася редукція психотичних проявів. Отже, психологом описуються зміни мислення за шизофренічним типом, але також з наявністю конкретно-ситуаційних рішень.
Під час стаціонарного лікування у 2013 році стан ОСОБА_7 був розцінений лікарями-психіатрами як маніоформно-параноїдний синдром у рамках органічного ураження ЦНС судинно-інтоксикаційного ґенезу. Разом із тим фактично описана клінічна картина залишає сумніви стосовно екзогенного (органічного) походження перенесених психічних порушень, оскільки включає симптоматику, більш характерну для психічних розладів ендогенного походження. Проте, виявлені явища атрофії головного мозку, а також когнітивне зниження свідчить про органічне ураження головного мозку, ймовірно внаслідок судинної патології та токсичного впливу алкоголю. Отже, підекспертний виявляв ознаки як ендогенного процесу, так і ознаки органічного ураження головного мозку, як результат впливу екзогенних чинників протягом життя (гіпертонія, вживання алкоголю). Це складна, коморбідна психічна патологія, яку відмітили і експерти, що проводили попередню експертизу.
При оглядах лікарем-невропатологом у 2012 та 2019 роках у ОСОБА_7 констатувалися зниження пам'яті або виражені когнітивні розлади.
Протягом принаймні останнього десятиріччя свого життя ОСОБА_7 звертав на себе увагу конфліктністю, агресивністю, своєрідністю вчинків і висловлювань. Про це свідчать всі свідки, крім нотаріуса, яка посвідчувала спірні договори ( ОСОБА_17 ). Про агресивну, конфліктну поведінку підекспертного свідчить також об'єктивна інформація - характеристика за місцем проживання, зафіксовані звернення родичів до поліції. Зі слів сусідів відомо, що ОСОБА_7 поводився дивно, мав асоціальну поведінку, останнім часом вчиняв дії, які мають безпосередню небезпеку для себе та оточуючих. Лікувався з приводу психічних розладів, поводився неадекватно, конфліктував з оточуючими. Після смерті дружини ІНФОРМАЦІЯ_3 стан ОСОБА_7 погіршився: він не завжди впізнавав оточуючих, заговорювався, поводився безпідставно агресивно, наслідком чого були чисельні звернення до поліції та органів місцевого самоврядування.
Згідно показів свідків та позивача психічний стан ОСОБА_7 значно погіршився протягом останніх років, приблизно з 2013 - 2014 років. Також, згідно показів позивача та всіх свідків, крім нотаріуса ОСОБА_17 , ОСОБА_7 поводив себе дивно, починаючи з більш молодшого віку.
Згідно показів нотаріуса ОСОБА_17 , яка посвідчувала спірні правочини, підекспертний був у «гарному стані». Проте, враховуючи, що свідчення нотаріуса суперечать даним медичної документації, показами всіх інших свідків, а також формальний, поверхневий контакт з підекспертним, дуже обмежений по часу та обсягу, а також той факт, що нотаріус не є лікарем, то нотаріус звичайно могла пропустити чи неправильно оцінити психічну симптоматику підекспертного.
Отже, захворювання носило прогредієнтний характер, свідками не описано помітних покращень, лікування було малоефективне (після стаціонарного лікування критика залишилася неповною, формальною, підтримуючого лікування не приймав). Також свідками описується зміна змісту маячіння, що пояснюється віковими особливостями та прогресуванням супутньої судинної патології. Так еротичний зміст ідей («пошук нової молодої дружини», новий шлюб з написанням заповіту на нову дружину), а також іпохондричні маячні ідеї та ідеї збитків, переслідування, в тому числі спрямовані у минуле (повирубував всі посаджені плодові дерева, аргументуючи, що за них потрібно платити податок (хоча цей податок скасовано в 1954 році), боявся, що його отруять, «казав позивачці, що квартири в нього більше нема, він її віддав за те, щоб з позивачкою «нічого не сталося», натякаючи на бандитів, від яких він «рятував» позивачку, бо вони можуть нашкодити», є типовими для інволюційного маячіння при ендогенних захворюваннях. Зауважували, що ще під час стаціонарного лікування у 2013 році стан ОСОБА_7 був розцінений лікарями-психіатрами як маніоформно-параноїдний синдром у рамках органічного ураження ЦНС судинно-інтоксикаційного ґенезу. Виявлені явища атрофії головного мозку, також когнітивне зниження свідчить про органічне ураження головного мозку, ймовірно внаслідок судинної патології та токсичного впливу алкоголю.
Отже, підекспертний виявляв ознаки як ендогенного процесу, так і ознаки органічного ураження головного мозку, як результат впливу екзогенних чинників протягом життя (гіпертонія, атеросклероз судин головного мозку з ознаками атрофічного процесу, вживання алкоголю). Це складна, коморбідна психічна патологія, яку відмітили і експерти, що проводили попередню експертизу. Також це підтверджує свідок ОСОБА_18 , лікар психіатр КНП «Броварська БКЛ», який на перший план виносив судинне ураження головного мозку та повідомив суду, що згідно його думки «померлий страждав на деменцію станом на 2013 рік, проявом якої був судинний психоз…, що «ця хвороба «нікуди не дівається, є невиліковною».
Таким чином, ОСОБА_7 протягом багатьох років, а також в період підписання заповіту від 26 червня 2020 року, під час підписання договору довічного утримання 02 липня 2020 року, під час підписання 25 серпня 2020 року договору про зміну набувача за договором довічного утримання від 02 липня 2020 року, згідно даних медичної документації та показам свідків, страждав на хронічний, стійкий психічний розлад у вигляді шизофренії параноїдної, безперервний перебіг на фоні розладів особистості та поведінки, обумовленої органічним ураженням головного мозку змішаного (судинно-інтоксикаційного) генезу. Психічні розлади у нього були виражені значно, покращень за цей період не описано, підтримуючого лікування він не приймав. Ступінь виразності психічних розладів позбавляло підекспертного критичних здібностей, а отже і здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Отже, за своїм психічним станом під час укладання заповіту від 26 червня 2020 року, під час підписання договору довічного утримання 02 липня 2020 року, під час підписання 25 серпня 2020 року договору про зміну набувача за договором довічного утримання від 02 липня 2020 року, він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 2 - 8 т. 5).
Листом Міністерства охорони здоров'я України від 13 лютого 2025 року на запит ОСОБА_5 повідомлено, що термін дії свідоцтва експерта ОСОБА_9 11 травня 2023 року, вид експертизи судово-психіатрична експертиза, термін дії свідоцтва експерта ОСОБА_11 18 лютого 2024 року, вид експертизи судово-психіатрична експертиза (а. с. 120 т. 5).
Листом ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ» від 07 лютого 2025 року, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 станом на 24 жовтня 2024 року не були атестованими судовими експертами. Термін атестаційного посвідчення судового експерта у ОСОБА_9 сплив 11 травня 2023 року, у ОСОБА_11 - 18 лютого 2024 року. З того часу ОСОБА_9 та ОСОБА_11 не проходив переатестацію відповідно до вимог наказу МОЗ України № 889 від 02 серпня 2017 року «Про затвердження Порядку проведення атестації та присвоєння кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово-психіатричним експертам та позбавлення кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово-психіатричних експертів». Таким чином, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 не є судовими експертами та не мають законних підстав проводити судово-психіатричні експертизи (а. с. 121 т. 5).
Згідно наявних в матеріалах справи роздрукованих скріншотів з Державного реєстру атестованих судових експертів на ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , експерти знаходяться в реєстрі та обмежень на здійснення судово-експертної діяльності не встановлено (а. с. 148 - 155 т. 5).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, судом першої інстанції було допитано свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , та допитано як свідка позивача ОСОБА_1 , які повідомили про специфічну поведінку ОСОБА_7 , дивні звички та розмови.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
За змістом частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), зазначено, що «правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними».
У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц (провадження 61-11268св18) зроблено висновок, що «тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Аналогічний висновок зроблений і в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 523/14606/13-ц. Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними».
Такі ж висновки підтримуються Верховним Судом на даний час, зокрема в постановах від 23 травня 2024 року в справі № 388/896/19 (провадження № 61-10863св22), від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24), що свідчить про усталеність правової позиції.
Отже, в справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Відповідно до ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Відповідно до ст. 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.
Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
У постановах Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 336/6943/17 (провадження № 61-7542св23) та від 27 листопада 2024 року у справі № 161/20020/19 (провадження № 61-14626св23) зроблено висновок, що обов'язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.
Відмовляючи ОСОБА_1 у позові, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_7 на час укладення оспорюваних договорів мав неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, зокрема відсутності у нього волевиявлення при складенні заповіту. Зокрема позивач не довела, що її батько в момент вчинення оспорюваних правочинів мав тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо, вчинив їх під впливом такого стану, коли не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними.
Таких висновків суд першої інстанції дійшов із дослідження медичної документації ОСОБА_7 , яка, на думку суду, не надає можливості встановити його дійсний психічний стан на момент укладення оспорюваних позивачем правочинів, як і однозначно встановити наявність ознак будь-якого тяжкого психічного розладу ОСОБА_7 під час укладення цих спірних правочинів.
При цьому суд першої інстанції всупереч ст. 102 ЦПК України безпідставно перебрав на себе повноваження експерта, не маючи спеціальних медичних знань, необхідних для з'ясування відповідних обставин справи.
Відхиляючи як доказ висновок судово-психіатричного експерта № 186-ц, складеного 04 жовтня 2024 року судовими експертами ОСОБА_9 та ОСОБА_11 КНП КОР «ОПНМО», який мав бути належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України, суд першої інстанції зазначив, що цей висновок складений з порушенням вимог закону, оскільки ОСОБА_11 та ОСОБА_9 не є судовими експертами та не мають законних підстав проводити судово-психіатричні експертизи.
Таких висновків суд першої інстанції дійшов, встановивши з листа Міністерства охорони здоров'я від 13 лютого 2025 року №16-01/17/684/ЗПІ-25/916, що термін дії свідоцтва експерта ОСОБА_9 сплив 11 травня 2023 року, термін дії свідоцтва ОСОБА_11 сплив 18 лютого 2024 року, та зазначив, що вказаними експертами було проведено повторну посмертну судово-психіатричну експертизу 08 жовтня 2024 року, тобто у той час, коли у експертів закінчився термін дії свідоцтв, які поновлено не було.
Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом. До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.
Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.
Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, Міністерство охорони здоров'я України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Серед інших функцій воно здійснює організаційне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною службами; державний контроль діяльності психіатричних установ незалежно від форми власності та фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги; затверджує порядки проведення судово-медичної експертизи та судово-психіатричної експертизи; присвоєння кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово-медичним і судово-психіатричним експертам та позбавлення кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово-медичних і судово-психіатричних експертів (підпункт 10 пункту 4 Положення).
Отже, при вирішенні питання стосовно компетенції установи, яка проводить експертизу і є державною в розумінні статті 7 Закону України «Про судову експертизу» слід виходити не з організаційно-правової форми здійснення нею діяльності або форми її власності, а з сфери управління її діяльністю та організації державного контролю.
З наведеного Положення вбачається, що саме держава в особі її центрального органу виконавчої влади - Міністерства охорони здоров'я України здійснює владні повноваження стосовно закладів, які вправі проводити судово-медичні та судово-психіатричні експертизи.
Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 13 жовтня 2022 року в справі № 757/28174/18-ц (провадження № 61-10971св21), від 05 жовтня 2022 року в справі № 757/23700/15 (провадження № 61-17069св21), від 31 серпня 2022 року справі № 322/506/19 (провадження № 61-2363св22), від 30 березня 2020 року в справі № 462/3998/19.
Згідно п. 3, 4 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 травня 2018 року № 865, судово-психіатричні експертизи проводять державні спеціалізовані судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України (далі - експертні установи). Судово-психіатричні експертизи проводять особи, які відповідають вимогам, передбаченим статтею 10 Закону України «Про судову експертизу».
Таким чином, оскільки КНП КОР «ОПНМО», відділенням амбулаторно-судових психіатричних експертиз якого проведено повторну посмертну судово-психіатричну експертизу від 04 жовтня 2024 року № 186-ц, безпосередньо підпорядковане Міністерству охорони здоров'я, вказана установа має повноваження на проведення судово-психіатричних експертиз.
Відповідно до ст. 9, 10 Закону України «Про судову експертизу» атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.
Згідно п. 11 наказу Міністерства охорони здоров'я України від 22 лютого 2019 року № 446
«Деякі питання безперервного професійного розвитку лікарів», встановлено, що термін дії посвідчень про кваліфіковану категорію та сертифікатів лікаря-спеціаліста, який сплив у період дії воєнного стану, подовжується на період дії воєнного стану та протягом трьох місяців з дня його припинення або скасування.
Згідно п. 4 наказу Міністерства юстиції України від 14 березня 2022 року № 1138/5 «Про деякі питання забезпечення судово-експертної діяльності в умовах воєнного стану», наказано продовжити строк дії свідоцтв про присвоєння кваліфікації судового експерта, строк дії яких закінчується у період дії воєнного стану, або протягом одного місяця після припинення чи скасування воєнного стану.
Таким чином, строк дії свідоцтв судових експертів ОСОБА_9 який сплив 11 травня 2023 року, та свідоцтва ОСОБА_11 , який сплив 18 лютого 2024 року, вважається продовженим на період дії воєнного стану в силу вимог закону, в тому числі і на дату проведення експертизи 04 жовтня 2024 року, а тому висновки суду першої інстанції про недопустимість як доказу висновку судово-психіатричної експертизи № 186-ц від 04 жовтня 2024 року є передчасними та помилковими.
При цьому судом першої інстанції залишено поза увагою, що згідно наявних в матеріалах справи роздрукованих скріншотів з Державного реєстру атестованих судових експертів на ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , експерти знаходяться в реєстрі та обмежень на здійснення судово-експертної діяльності не встановлено (а. с. 148 - 155 т. 5).
Доводи відповідача ОСОБА_5 у відзиві на апеляційну скаргу, що ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 с. 358 КК України і є підсудним у Васильківському міськрайонному суді Київської області в кримінальному провадженні від 26 січня 2024 року, відкритому ще до призначення експертизи, і вказана характеризуюча обставина є доказом упередженості та недобросовісності експерта ОСОБА_11 під час виконання своїх робочих завдань, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, оскільки відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, відтак судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Розглядаючи по суті позов ОСОБА_1 , апеляційний суд виходить із того, що згідно висновку судово-психіатричного експерта № 186-ц, складеного 04 жовтня 2024 року судовими експертами ОСОБА_9 та ОСОБА_11 КНП КОР «ОПНМО», ОСОБА_7 протягом багатьох років, а також в період підписання заповіту від 26 червня 2020 року, під час підписання договору довічного утримання 02 липня 2020 року, під час підписання 25 серпня 2020 року договору про зміну набувача за договором довічного утримання від 02 липня 2020 року, згідно даних медичної документації та показам свідків, страждав на хронічний, стійкий психічний розлад у вигляді шизофренії параноїдної, безперервний перебіг на фоні розладів особистості та поведінки, обумовленої органічним ураженням головного мозку змішаного (судинно-інтоксикаційного) генезу. Психічні розлади у нього були виражені значно, покращень за цей період не описано, підтримуючого лікування він не приймав. Ступінь виразності психічних розладів позбавляло підекспертного критичних здібностей, а отже і здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Отже, за своїм психічним станом під час укладання заповіту від 26 червня 2020 року, під час підписання договору довічного утримання 02 липня 2020 року, під час підписання 25 серпня 2020 року договору про зміну набувача за договором довічного утримання від 02 липня 2020 року, він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 2 - 8 т. 5).
При дослідженні висновку № 186-ц, складеного 04 жовтня 2024 року судовими експертами ОСОБА_9 та ОСОБА_11 КНП КОР «ОПНМО» відносно ОСОБА_7 , апеляційний суд враховує, що при його складанні судові експерти не вийшли за межі своїх повноважень, детально та послідовно проаналізували наявну в матеріалах справи медичну документацію, надали повні відповіді на порушені питання, підтвердили їх відповідність іншим фактичним даним, між дослідницькою частиною та підсумковими висновками судової експертизи є узгодженість, висновок є обґрунтованим та узгодженим з іншими матеріалами справи, зокрема показаннями свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , та допитаної як свідка позивача ОСОБА_1 , які повідомили про специфічну поведінку ОСОБА_7 , дивні звички та розмови; надані експертами відповіді з поставлених запитань, є повними, обґрунтованими та чіткими, висновок містить докладний опис проведеного дослідження, складений з дотриманням норм чинного законодавства, відсутні обставини, які б виключали участь експертів у справі, а тому цей висновок відповідає вимогам належності, достовірності та допустимості.
Крім того, апеляційний суд враховує показання свідків.
Свідок ОСОБА_18 , лікар-психіатр КНП «Броварська БКЛ», пояснив, що ОСОБА_7 був оглянутий 13 квітня 2013 року у приймальному відділенні Броварської лікарні та був направлений до лікарні ім. Павлова. До Броварської лікарні ОСОБА_7 був доставлений каретою швидкої допомоги в супроводі з поліції, він перебував у стані психозу, йому було встановлено діагноз: судинний психоз; виписка з психіатричної лікарні до кабінету психіатра Броварської ЦРЛ не надходила, зазвичай надсилають за місцем реєстрації. На уточнюючі питання свідок пояснив, що, можливо, і раніше були такі стани, а можливо, в 2013 році це було вперше. Додав, що ця хвороба «нікуди не дівається», в 98,5% є невиліковною. Не виключає, що був вплив токсичного вживання алкоголю, така хвороба має прогресуючий характер. На момент огляду в 2013 року ОСОБА_7 не міг усвідомлювати свої дії, був стан психозу. Стосовно того, чи могла хвороба пройти на 2020 року, свідок відповів, що швидше усього ні, мало місце органічне ураження головного мозку в 2013 року, отже воно було і в 2020 році.
Свідок ОСОБА_19 , секретар Калинівської селищної ради, у показаннях повідомила, що сім'ю ОСОБА_7 вона знає з 2016 року. Після смерті дружини у 2017 році ОСОБА_7 поводився дивно, чіплявся до людей на вулиці, особливо до жінок, пропонував кожній одружитися, пропонував кожному перехожому скласти заповіт, навіть працівникам селищної ради. У 2019 році одружився із жінкою, молодшою на 10-15 років. Через короткий час прийшов розлучатися, часто приходив до селищної ради просто поспілкуватися, його дії часто були незрозумілі, нездоровими. Розповідав, що йому потрібна дружина. Поведінка була дивною. На уточнююче питання про зловживання алкоголем, свідок відповіла, що не звертала уваги, але в хаті завжди було охайно. Часто приходив до селищної ради укладати заповіти, то складав заповіти, то скасовував їх. Свідок посвідчувала не менше п'яти заповітів з 2018 по 2020 роки. Для неї поведінка ОСОБА_7 була дивною, він міг одне й те саме розповідати навіть чужим людям, міг написати заповіт, вийти, повернутися та сказати, що вже передумав. Коли прийшов з бажанням розлучитися, вона відмовила та направила до юриста. Розповідав про все - батьків, як служив в армії, якою була дружина тощо.
Свідок ОСОБА_8 , падчерка ОСОБА_7 , суду повідомила, що ОСОБА_7 був цікавою людиною. Його здоров'я похитнулося після того, як захворіла його дружина. За характером він був важкуватою людино, не мав друзів, радів дітям. Коли захворіла донька ОСОБА_23 , він занепав духом, та коли захворіла дружина, теж був занепалим, йому довелося обслуговувати дружину; став агресивним, говорив сам до себе. У селі почав чіплятися до людей, до жінок, хотів одружитися, чіпав жінок за руки. У 2013 році лікувався в психіатричній лікарні, потім були випадки, необхідні для госпіталізації, але він не надавав згоду. Поводив себе неадекватно з 2011 року після захворювання дружини. Були випадки, коли свідок викликала поліцію у зв'язку з неадекватністю та агресивністю ОСОБА_7 , поліція проводила бесіду. Багато говорив сам до себе з 2011 року, зловживав спиртними напоями, напивався, міг пиячити тиждень сам, лежав попри відповідальність за хвору дружину. У нього в паспорті та в кишенях завжди були записки з ім'ям та адресою, він боявся, що щось станеться, проявляв агресію до оточуючих, селяни скаржилися. На уточнюючі питання про стан ОСОБА_7 у червні - липні 2020 року свідок повідомила, що він став замкненим, незрозумілим, кудись все їздив, був збуджений, пригнічений, стурбований. ОСОБА_24 одружитися з молодою дружиною, але ніхто не хотів, бо він неадекватний. Дружина у 2019 році втекла, спочатку він склав на неї заповіт, а потім переписав на доньку ОСОБА_25 . Коли переписував на ОСОБА_25 , був нормальним, казав, що хоче все залишити доньці. До лікаря йти не хотів, запевняв що здоровий. Зовні він завжди виглядав підтягнутим.
Свідок ОСОБА_21 , чоловік позивача, суду повідомив, що знав ОСОБА_7 з 2011 року. Його поведінка була дивною. Коли свідок приїжджав до ОСОБА_7 в село, той «ходив хвостом, багато всього розповідав, про щось своє», «частіше, міг не відреагувати на свої слова». У 2013 р. зателефонувала сестра дружини і сказала, що з батьком щось не те, «мало не кидався нас всіх, агресував, погрожував санітарам». На уточнюючі питання свідок додав, що такі стани бували частенько, бив дружину, в неї була розбита губа, синець. Це було ще до того, як потрапив до психлікарні, і декілька разів потім. Свідок не бачив, щоб ОСОБА_7 зловживав спиртними напоями. Якщо йому не відповісти на його прохання, вибухово реагував, бігав, кричав: «ви у мене дочекаєтесь»; говорив незв'язно, говорив речі, яких в реальності не було - про якесь море, де він ніколи не бував. У 2020 році навесні не впустив свідка у двір, свідок намагався не спілкуватися з ОСОБА_7 , щоб не було реакції в його сторону. Після смерті дружини у ОСОБА_7 були випадки агресії, був не радий присутності свідка та доньки.
Свідок ОСОБА_22 , свекруха позивача, пояснила суду, що в 2016 році на прохання невістки доглядала її маму протягом тижня, це було восени. Допомагала ОСОБА_7 викопувати моркву - він виніс ніж, казав: «я будь-кого можу чикнути по горлу». Розповідав про свою молодість, як знаходився в лікарні - «у мене щось трапилося з головою». Він був якийсь дивний, «розмови про ніщо, не привітається, йде, наче мене немає». Дружина ОСОБА_7 казала їй, що «на старості з ним щось трапилося». Він був відсторонений, сам до себе щось бурмотів, розмовляв як ненормальна людина, ні з ким в селі не спілкувався.
Свідок ОСОБА_14 , сусідка ОСОБА_7 , пояснила, що позивач є племінницею її чоловіка. ОСОБА_7 приблизно у 1970-х роках приїхав працювати водієм у Калинівку, друзів не мав, одружився, мав трьох дітей. Після хвороби дочки став себе дивно поводити, а після смерті дружини пропонував жінкам одружуватися, мав хворобу серця, деякий час перебував у лікарні та інколи агресивно себе поводив. Вказала, що їй відомо, що належне померлому майно він ніби розділив між дітьми. Похоронами ОСОБА_7 займалася позивач. Після хвороби його дружини став якимсь збудженим. Не спілкувався з родичами, якщо не подобалося щось у розмові висловлювався нецензурно. Почав проявляти інтерес до жінок. Після повторного інсульту у дружини пропонував жінкам з села одружитися. Після повернення з психіатричної лікарні поводився дивно: в холодну пору року не топив у хаті, заявляв - не буду, грошей нема. Неможливо було його переконати у зворотному, було дуже вогко, холодно, там знаходилася хвора дружина. Після смерті дружини «приставав до всіх бабів». Проживав з однією жінкою, а коли вона від нього пішла, почав забуватися, лаявся, бігав туди-сюди. Донька доглядала за ним, приїжджала по вихідних, їсти в нього було що. У 2020 році замкнувся, став задумливий, підійшов до сусіда, без причини плюнув, міг без причини виматюкати. Коли одружився у 2019 р., майно переписав на дружину, розійшовся і забрав заповіт, сам розповідав про це свідку. Свідок показала, що бачила машину, яка до нього приїжджала. До нього весь час приїжджала дочка ОСОБА_25 , він не мав потреби в коштах, мав гроші, продукти харчування, сам теж щось купував (щодня ходив в магазин, купував щось). ОСОБА_26 , кудись йшов, коли свідок питала, він відмахувався, казав у справах. На уточнюючі питання свідок додала, на ОСОБА_7 не мала зла, бо він людина хвора. Останній час перед смертю проживав сам, до нього приходили дочки, прали, прибирали. ОСОБА_27 приходила через два дні, вдома було чисто, сам ходив завжди охайний. Ще коли була жива дружина, викликали поліцію, через те, що він забороняв топити в хаті. Свідок додала, що в останній рік життя матеріальної допомоги не потребував, мав гроші, продав машину.
Свідок ОСОБА_28 у судовому засіданні пояснила, що працює реабілітологом Броварської лікарні. У 2014-2016 роках відвідувала хвору дружину ОСОБА_7 , робила їй масаж та вправи. ОСОБА_7 поводився неадекватно, зачинявся у себе в кімнаті, бігав туди-сюди, скаржився на головний біль, відмовлявся від медичної допомоги свідка (поміряти прийняти пігулку), боявся, що його отруять. Після смерті дружини чіплявся до людей в селі, особливо до жінок, хапав за руки, за ноги, чіплявся з розмовою. Дуже любив гроші. За життя дружини вона ним керувала, а після її смерті ОСОБА_7 почав ходити в люди. Розмовляв так, що нічого не було зрозуміло. Пропонував заміж кожній жінці, яку зустрічав. Періодично не впізнавав її, хоча вони проживають по сусідству. На її пряме питання «чи Ви пам'ятаєте?», дивився боком, відповідав: «ні». Вдома закривався на всі замки.
Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_1 пояснила суду, що вона дуже любила батька, про його інколи неадекватну поведінку було відомо. Після примусової госпіталізації у 2013 році її сестри до спеціалізованого закладу, прийняла рішення залишити батька у спокої та надати перевагу за доглядом сестри. Також їй було відомо про укладення у 2019 році батьком шлюбу з іншою жінкою, про що він сам її повідомив з телефону сестри. Дружину батька вона не бачила, з нею знайома не була, не спілкувалася, щоб не заважати. Після смерті батька знайшла документи на не могла повірити, що батько так міг розпорядитися своїм майном.
Згідно наданих у судовому засіданні приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасової Ю.П. пояснень вбачається, що при посвідченні договору довічного утримання ОСОБА_7 був особисто присутнім, та незважаючи на вік, почував себе добре, був у хорошій фізичній формі, спілкувався особисто та ставив багато запитань щодо правочину, який укладав, йому усе роз'яснювалося, він усвідомлював свої дії. Також був присутнім працівник Фонду, який пояснював, що не вистачає коштів на лікування, харчування, сплати комунальних послуг. Щодо посвідчення заповіту та договору про зміну набувача конкретних обставин згадати вже може, оскільки минуло понад три роки.
Враховуючи, що підставою для визнання правочину недійсним згідно зі статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, та оскільки висновком № 186-ц, складеного 04 жовтня 2024 року судовими експертами ОСОБА_9 та ОСОБА_11 КНП КОР «ОПНМО», встановлено таку неспроможність, зазначений експертний висновок узгоджується з показаннями свідків, відтак позов ОСОБА_1 знайшов своє підтвердження під час апеляційного перегляду, а отже, підлягає частковому задоволенню шляхом визнання недійсним договору довічного утримання, укладеного 02 липня 2020 року ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. та зареєстрований в реєстрі за № 483; договору від 25 серпня 2020 року про зміну набувача за договором довічного утримання від 02 липня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. за реєстровим № 653, згідно до умов якого право набувача нерухомого майна частини квартири за адресою АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_5 , заповіту, складеного ОСОБА_7 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. від 26 червня 2020 року за реєстровим № 444.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 2113459780000, внесеного приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. як державним реєстратором на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 53744956 від 25 серпня 2020 року щодо реєстрації за ОСОБА_5 права власності на частини квартири за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору від 25 серпня 2020 року про зміну набувача за договором довічного утримання від 02 липня 2020 року, апеляційний суд враховує постанови Верховного Суду від 02 червня 2021 року в справі № 487/3659/19 (провадження № 61-9083св20) та від 22 лютого 2023 року в справі № 384/320/20 (провадження № 61-11168св22), у яких Верховний Суд дійшов висновку, що зважаючи на істотну зміну з 16 січня 2020 року матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, позовні вимоги щодо скасування запису про реєстрацію права власності підлягають частковому задоволенню шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірне майно.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 у даній частині підлягають частковому задоволенню шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тарасової Ю.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 53744956 від 25 серпня 2020 року щодо реєстрації за ОСОБА_5 права власності на частини квартири за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору від 25 серпня 2020 року про зміну набувача за договором довічного утримання від 02 липня 2020 року.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, відповідно до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України це є підставою для його скасування із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує з відповідачів на користь позивача понесені нею витрати за подання позову в розмірі 6432,30 грн. та апеляційної скарги в розмірі 9648,45 грн., разом 16080,75. Пропорційно до задоволення позовних вимог з кожного відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5360,25 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи ОСОБА_6 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тарасова Юлія Петрівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Панченко Алла Миколаївна про визнання недійсним договору довічного утримання і договору про зміну набувача за договором довічного утримання та визнання заповіту недійсним, скасування запису про державну реєстрацію права власності задовольнити частково.
Визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 02 липня 2020 року ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Юлією Петрівною та зареєстрований в реєстрі за № 483.
Визнати недійсним договір від 25 серпня 2020 року про зміну набувача за договором довічного утримання від 02 липня 2020 року, укладений 02 липня 2020 року ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Юлією Петрівною та зареєстрований в реєстрі за № 653.
Скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тарасової Юлії Петрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 53744956 від 25 серпня 2020 року щодо реєстрації за ОСОБА_5 права власності на частини квартири за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору від 25 серпня 2020 року про зміну набувача за договором довічного утримання від 02 липня 2020 року.
Визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_7 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Юлією Петрівною від 26 червня 2020 року за реєстровим № 444.
В решті позову ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_6 РНОКПП НОМЕР_4 ) з кожного на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір в розмірі 5360,25 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 11 липня 2025 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.