справа № 367/5747/20
провадження № 22-ц/824/12956/2025
головуючий у суді І інстанції Рудюк О.Д.
8 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 29 травня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , державного нотаріуса Журавель Алли Миколаївни, приватного нотаріуса Стрельцової Ірини Михайлівни, треті особи без самостійних вимог: виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області, Ірпінський міський відділ державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання правочинів недійсними,
В провадженні Ірпінського міського суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , державного нотаріуса Журавель А.М., приватного нотаріуса Стрельцової І.М., треті особи без самостійних вимог: виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області, Ірпінський міський відділ державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання правочинів недійсними.
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, в якій вона просила заборонити вчиняти певні дії, а саме: відчужувати, переплановувати, або знищувати спірне спадкове майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , а саме: будинку АДРЕСА_1 , за адресою АДРЕСА_2 та руйнувати чи зносити надвірні будівлі, що відносяться до вказаних садиб. Заборонити іншим особам вчиняти дії щодо спадкового майна гр. ОСОБА_3 , а саме: заборонити нотаріусам оформляти спадщину та вчиняти інші правочини по спірному спадковому майну спадкодавця ОСОБА_3 до вирішення справи 367/5747/20 по суті; заборонити іншим особам оформлення актів приватизації земельних ділянок, зміни їх цільового призначення та їх використання згідно вказаних змін за адресами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , заборонити передачу споруд та майна за вказаними вище адресами на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 29 травня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись із указаною ухвалою ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що в матеріалах справи наявні всі докази того, що на час розгляду справи за адресами спадкового майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , а саме - АДРЕСА_4 , за згодою відповідачів по справі невідомі особи, не очікуючи рішення Ірпінського міського суду в справі №367/5747/20, незаконно і самоправно розпоряджаються оспорюваним спадковим майном спадкодавця позивача ОСОБА_3 , 1949 р.н.
Вважає, що надані в додатках до заяви про забезпечення позову фотографії руйнувань та перепланувань, що були посвідчені двома свідками, за адресою АДРЕСА_2 та фотографії руйнувань та перепланувань, що були посвідчені двома свідками, за адресою АДРЕСА_3 є належними доказами, що без застосування заходів забезпечення позову буде неможливо в майбутньому виконати рішення суду.
Наголошує на тому, що суддя суду першої інстанції помилково вважав, що відомості з реєстру прав власності, рішення Ірпінського міського суду від 2006 року в справі №2- 1431/2006 року, що були надані в додатках до заяви про забезпечення позову, не є доказами, що ОСОБА_3 , 1949 р.н. був власником оскарженого майна.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
У судовому засіданні ОСОБА_1 просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
За роз'ясненнями, що містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.
Сфера зобов'язань Договірних держав за статтею 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом (порівняйте: «Кудла проти Польщі» [GC], № 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, «Міфсуд проти Франції» [GC], № 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява N 11901/02 Страсбург).
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відмовляючи у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту заяви про забезпечення позову не вбачається наявність обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду, а також зазначена заява не містить належного мотивування необхідності забезпечення позову як цього вимагає Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року.
Суд вказав, що заявником до заяви не долучено жодних доказів на підтвердження того, що у вказаних будівлях вчиняються дії перепланування, або знищення.
Крім того суд виходив із того, що заявником не надано відомостей щодо спадкового майна ОСОБА_3 , а саме, не подано жодних доказів про те, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 був власником будинку у за адресою АДРЕСА_3 , та будинку за адресою АДРЕСА_2 .
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Як вбачається із матеріалів справи, предметом судового розгляду у даній справі є вимоги про визнання недійсним заповіту на ім'я ОСОБА_2 складеного 15 вересня 2015 року, зареєстрованого в реєстрі № 1041 та посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського нотаріального округу Київської області; скасування свідоцтва на ім'я ОСОБА_2 про право на спадщину за заповітом, серія та номер свідоцтва: 2-2457, посвідченого 7 листопада 2019 року Державним нотаріусом Ірпінської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавель А.М. та скасування реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 34047049, час реєстрації 7 листопада 2019 року, 14:09:28, реєстратор Журавель А.М.
Із змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_4 , як спадкоємець за заповітом померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 претендує на його майно, а саме на будинок АДРЕСА_3 та будинок АДРЕСА_2 та вважає недійсними правочини щодо переходу права власності на це майно до відповідача ОСОБА_2 .
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_4 вказувала, що на час розгляду справи за адресами спадкового майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , а саме - АДРЕСА_4 , за згодою відповідача по справі невідомі особи, не очікуючи рішення Ірпінського міського суду в справі №367/5747/20, незаконно і самоправно розпоряджаються оспорюваним спадковим майном спадкодавця позивача ОСОБА_3 , 1949 р.н., а саме руйнують та переплановують таке майно, що підтверджується фото наданими до заяви.
На переконання колегії суддів, враховуючи предмет даного позову, наведені скаржником докази та обґрунтування заявлених вимог, наявність зв'язку між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача наявні підстави для часткового задоволення заяви про забезпечення позову.
Так, у підтвердження перепланування та руйнування спадкового майна, позивачка надає фотографії, які підтверджують її посилання.
Крім того, сам ОСОБА_2 у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції підтвердив, що він отримав свідоцтво про право власності на оскаржуване майно та вчиняє дії щодо руйнування та перепланування цього майна.
Тому висновок суду першої інстанції про те, що заявником до заяви не долучено жодних доказів на підтвердження того, що у вказаних будівлях вчиняються дії перепланування або знищення, є помилковим.
У даній справі позивачкою доведено фактичне вчинення дій щодо знищення та перепланування майна, яке є предметом спору, що в майбутньому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
За таких обставин заява позивачки підлягає частковому задоволенню, шляхом заборони ОСОБА_2 відчужувати, переплановувати або знищувати успадковане майно від померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1 .
Колегія суддів звертає увагу на те, що заборона починає дію з моменту ухвалення цієї постанови, оскільки до ухвалення цієї постанови, жодних заборон у ОСОБА_2 щодо вчинення відповідних дій не було.
В той же час не можна визнати обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу суду вимоги позивачки щодо заборони іншим особам вчиняти дії щодо спадкового майна ОСОБА_3 , а саме заборонити нотаріусам оформляти спадщину та вчиняти інші правочини по спірному спадковому майну; заборони передачі споруд та майна за вказаними адресами на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору, оскільки відповідно до матеріалів справи, у будинку АДРЕСА_2 вже вчинені відповідні дії, а щодо будинку АДРЕСА_3 нотаріусом було відмовлено відповідачу у оформленні свідоцтва про право на спадщину, оскільки не було подано повний перелік документів.
Також не можна визнати обґрунтованою вимогу про заборону іншим особам оформлювати акти приватизації земельних ділянок, змін їх цільового призначення та їх використання, оскільки не вказано конкретно стосовно яких осіб потрібно здійснити цю заборону. Крім того, земельні ділянки взагалі не є предметом спору, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що земельні ділянки входять до спадкової маси.
Тому доводи для задоволення заяви в цій частині у обраний спосіб є безпідставними.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду з заявою про скасування заходів забезпечення позову внаслідок існування таких обставин.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Отже, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 29 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення заяви.
Заборонити ОСОБА_2 відчужувати, переплановувати або знищувати успадковане майно від померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини заяви відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба