вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 757/45999/21-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/11064/2025Головуючий у суді першої інстанції - Матійчук Г.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
03 липня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
секретар Цалко Д.М.,
за участю:
відповідача ОСОБА_1 ,
представників відповідачів Батуріна С.В., Проценко О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Проценко Оленою Вікторівною, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Микола Олександрович, ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору та витребування майна з чужого незаконного володіння,
У серпні 2021 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив:
- визнати недійсним Договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідчений 25 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М. О. та зареєстрований у реєстрі за №1816;
- витребувати нерухоме майно, а саме: квартиру, яка складається з 2 (двох) кімнат, загальною площею 41, 4 кв. м., житловою площею 28, 0 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , у громадянина ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь законного власника ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
- стягнути судові витрати.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 18 лютого 1992 року ОСОБА_5 набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 , на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за №2y349, що підтверджується Інформаційною довідкою Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» KB-2017 №22187 від 13.06.2017 року.
3 1983 року ОСОБА_5 був зареєстрований за вказаною адресою, що підтверджується довідкою КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» №2147 від 22.09.2015 року та довідкою про реєстрацію місця проживання №22537500 від 19.12.2017 року.
Вказував, що після смерті його матері ОСОБА_7 він звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу для відкриття спадкової справи та оформлення спадкових прав на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що на праві власності належала ОСОБА_7 .
В цей же день нотаріусом його було повідомлено, що згідно інформаційних даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єктів нерухомого майна власником даної квартири значиться інша особа, та за даними реєстру квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , - продана ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 16.06.2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дуленко Ольгою Олегівною, під реєстровим №816, ОСОБА_8 від імені якого діяв ОСОБА_9 .
Окрім цього, в цей же день йому стало відомо, що і власна квартира ОСОБА_5 вже йому не належить.
Так, за даними реєстру квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , також належить іншій особі та в реєстрі містяться відомості про те, що вона продана ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 25.07.2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Миколою Олександровичем, за реєстровим № 1816.
Дана квартира згідно інформаційних відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить ОСОБА_1 .
Разом з тим, позивач вказував, що йому не відомі такі особи, як ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_1 і він не мав жодного наміру продавати свою квартиру і квартиру матері. Станом на день звернення до нотаріуса він проживав у своїй квартирі і навіть не підозрював, що у неї якось змінився власник.
Пізніше, 27 листопада 2017 року, ОСОБА_5 , виявив в своїй квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , невідому особу, який, в свою чергу, при появі ОСОБА_5 , викликав ще трьох осіб - жінку і двох чоловіків, ОСОБА_5 викликав з даного приводу наряд поліції, проте ними не було здійснено жодних дій відносно людей, що перебували в квартирі, що підтверджується рапортом.
Після цього ОСОБА_5 вимушено переселився в квартиру, що належала покійній матері за адресою: АДРЕСА_3 . Проте, 12 грудня 2017 року невідомими особами і там змінено замки. Фактично позивача позбавили житла та вигнали на вулицю.
19.12.2017 року ОСОБА_5 було знято з реєстрації місця проживання у квартирі АДРЕСА_2 .
Наразі здійснюється досудове розслідування щодо факту шахрайського заволодіння майном ОСОБА_5 , а саме квартирами АДРЕСА_2 . Відомості внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12017100060006731 від 30.12.2017 року.
Так, в процесі здійснення досудового розслідування з?ясувалося, що існує Договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідчений 25 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М. О. та зареєстрований в реєстрі за №1816 (далі - Договір).
Згідно п.1.1. Договору Продавець ( ОСОБА_11 ) продав (передав), а Покупець ( ОСОБА_1 ) купив (прийняв у власність) квартиру, яка складається з 2 (двох) кімнат, загальною площею 41, 4 кв. м., жилою площею 28, 0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказував, що він був впевнений, що жодного Договору купівлі-продажу ні з ким не укладав, він пам'ятає, що був у нотаріуса, проте це було пов'язано з тим, що він познайомився із громадянином, який назвав себе ОСОБА_12 , який запропонував позивачу спільний бізнес. У вказаний період мати позивача перебувала присмерті, а ОСОБА_12 , використавши стан позивача, пов'язаний із станом матері, а також стан алкогольного сп'яніння возив його до нотаріуса з метою вирішення питань, по?язаних з можливістю «спільного бізнесу». ОСОБА_5 не виставляв квартиру на продаж, фізично проживав у ній до моменту, поки його силоміць не викинули, не домовлявся ні з ким про продаж свого житла, не домовлявся про укладення договору, не вчиняв жодних дій щодо відчуження квартири, не отримував жодних коштів з ніби-то продажу майна.
Також, у позові зазначено, що ОСОБА_5 перебуває на обліку лікаря-психіатра з діагнозом хронічний психічний розлад, що підтверджується копією довідки Київського міського психоневрологічного диспансеру №2 від 07.12.2017 року.
У рамках досудового розслідування за №12017100060006731 від 30.12.2017 року було проведено судово-психіатричну експертизу стану ОСОБА_5 на момент вчинення спірного правочину.
Висновком судово-психіатричного експерта №28 від 14.01.2020 року встановлено наступне:
«1. До психологічних особливостей ОСОБА_5 відносяться наступні: прискорений темп психічних процесів, порушення мислення у вигляді непослідовності, паралогічності суджень, емоційна парадоксальність та лабільність, виражено знижені критичні та прогностичні можливості.
2. Поведінка потерпілого ОСОБА_5 , під час вчинення правочину 16.06.2017 року обумовлена наявним у нього в той період психічним розладом.
3. Поведінка ОСОБА_5 , під час вчинення ним правочину 25.07.2017 року обумовлена наявним у нього в той період часу психічним розладом.
4. В період часу, до яких відносяться вчинені ним правочини, а саме купівлі-продажу квартири №19 (16.06.2017 р.) та №38 (25.07.2017 року) ОСОБА_5 , виявляв ознаки стійкого хронічного психічного розладу - «Шизофренія параноїдна, безперервний перебіг, апатико-дисоціативний дефект» (F 20.00 за МКАХ-10).
5. За своїм психічним станом у періоди часу, до яких відносяться вчинені ним правочини 16.06.2017 та 25.07.2017, ОСОБА_5 , не був здатним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
6. У теперішній час ОСОБА_5 , виявляє ознаки «Шизофренії параноїдної, безперервного перебігу, апатико-дисоціативного дефекту».
7. За своїм психічним станом в періоди часу, до яких відносяться вчинені ним правочини (16.06.2017 року та 25.07.2017 року) ОСОБА_5 , не міг розуміти характер та значення вчинених щодо нього дій».
Таким чином, позивач не усвідомлював значення своїх дій в момент укладення спірного правочину, про що свідчить висновок судово-психіатричного експерта №28 від 14.01.2020 року.
Крім того, в подальшому ОСОБА_1 відчужила вказану квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , ОСОБА_6 на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 13 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М. Є. та зареєстрованого в реєстрі за №1745, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
21.08.2018 року ОСОБА_6 подарувала вказану квартиру ОСОБА_3 на підставі Договору дарування, серія та номер: 2464, виданого 21.08.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Федорякою О. С.
Таким чином, ОСОБА_1 набувши незаконно майно ОСОБА_5 , і не маючи відповідних повноважень, відчужила його ОСОБА_6 , яка, в свою чергу, також без належних для цього прав, передала квартиру ОСОБА_13 , чим порушили права позивача на належне йому майно, та є підставою для визнання договору недійним та витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27.03.2025 позов задоволено. Визнано недійсним Договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідчений 25 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М. О. та зареєстрований у реєстрі за №1816. Витребувано нерухоме майно, а саме: квартиру, яка складається з 2 (двох) кімнат, загальною площею 41,4 кв. м., житловою площею 28,0 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , у громадянина ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь законного власника ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн. (т. 5, а.с. 142-154).
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не досліджувалися та не були встановлені факти нібито невідповідності вимогам закону Договору купівлі-продажу від 25.07.2017 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом КМНО Косенком М.О. та зареєстрованим у реєстрі за № 1816.
Зазначає про неналежний суб'єктний склад учасників справи, адже пред'являючи позовні вимоги, зокрема, про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.07.2017, позивачем не було зазначено в якості відповідача ОСОБА_6 , як покупця за договором купівлі-продажу від 13.12.2017, клопотання про залучення у справі її, як співвідповідача, ОСОБА_5 не заявляв.
Щодо висновків суду першої інстанції про допустимість висновку судово-психіатричного експерта № 28 від 14.01.2020 зазначає, що висновок експерта не містить належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Крім того, вказує, що посилаючись на встановлені в Україні карантинні обмеження, судом не було враховано, що позивач подав до суду позовну заяву саме в час дії карантинних обмежень - 21.08.2021 (т. 5, а.с. 169-175).
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення по відмову у задоволенні позову.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції у даній справі повинен був відповідно до положень п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України повернути заяву позивачу, оскільки адвокат Мамась М.О. не мав повноважень на підписання та подання заяви від імені ОСОБА_5 .
Вказує, що наявний у матеріалах справи висновок експертизи складений з істотними порушеннями нормативних та методичних вимог, а встановлений експертами діагноз містить надмірну деталізацію, не передбачену чинною Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду, що підтверджується Висновком фахівця № 2 від 11.07.2022.
Зазначає, що позивачем не було зазначено в якості відповідача ОСОБА_6 , як покупця за договором купівлі-продажу від 13.12.2017, клопотання про залучення у справі її, як співвідповідача, ОСОБА_5 не заявляв.
Вказує, що позивач звернувся до суду з позовом лише 30.08.2021, у той час як матеріали справи не містять підтвердження того, що причиною пропуску строку позовної давності було те, що позивач не знав про порушення свого права раніше, а саме 25.07.2017.
Крім того, вважає, що у справі, що розглядається, судом першої інстанції обставин недобросовісності останнього набувача встановлено не було (т. 5, а.с. 208-224).
Відповідачка та представники відповідачів апеляційні скарги підтримали та просили задовольнити.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістили.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явилися у судове засідання, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч.2 ст. 372 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18 лютого 1992 року ОСОБА_5 набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 , на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за №2y349, що підтверджується Інформаційною довідкою Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» KB-2017 №22187 від 13.06.2017 (а. с. 12-14, т. 1).
3 1983 року ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» №2147 від 22.09.2015 та довідкою про реєстрацію місця проживання №22537500 від 19.12.2017 (а. с. 15-16, т. 1).
25.07.2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено Договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений 25 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М. О. та зареєстрований в реєстрі за №1816 (а. с. 21-22, т. 1).
Згідно з п. 1.1. Договору Продавець ( ОСОБА_11 ) продав (передав), а Покупець ( ОСОБА_1 ) купив (прийняв у власність) квартиру, яка складається з 2 (двох) кімнат, загальною площею 41, 4 кв. м., жилою площею 28, 0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 2.1. Договору продаж квартири вчиняється за ціною 511000 гривень 00 копійок. Підписом під цим договором Продавець підтверджує факт повного розрахунку за продану квартиру та одержання від Покупця 511 000 гривень 00 копійок до підписання цього договору.
Продавець зобов'язується передати квартиру Покупцю, виселитися з усіма особами, які проживають разом з ним, знятись з реєстраційного обліку разом з усіма зареєстрованими у квартирі особами до 25 серпня 2017 року включно (п. 6.6. Договору).
Пунктом 6.8. Договору визначено, що цей договір складено у двох примірниках, один з яких залишається у справах приватного нотаріуса, а другий виданий Покупцю
19.12.2017 ОСОБА_5 було знято з реєстрації місця проживання у квартирі АДРЕСА_2 .
13.12.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено Договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_6 , посвідчений 13 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М. Є. та зареєстрований в реєстрі за №1745, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 32-33, 34-35, т. 1).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна ОСОБА_6 подарувала вказану квартиру ОСОБА_3 на підставі Договору дарування, серія та номер: 2464, виданого 21.08.2018, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Федорякою О. С. (а. с. 34-35, т. 1).
Відповідно до довідки Київського міського психоневрологічного диспансеру №2 від 07.12.2017 ОСОБА_5 перебуває на обліку лікаря-психіатра з діагнозом хронічний психічний розлад (а. с. 23, т. 1)
30.12.2017 Печерським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві відкрито кримінальне провадження №12017100060006731 за ч. 4 ст. 190 КК України, а саме: щодо факту шахрайського заволодіння майном ОСОБА_5 , а саме квартирами АДРЕСА_2 (а. с. 20).
У рамках досудового розслідування за №12017100060006731 від 30.12.2017 було проведено судово-психіатричну експертизу стану ОСОБА_5 на момент вчинення спірного правочину.
Висновком судово-психіатричного експерта №28 від 14.01.2020 встановлено наступне:
«1. До психологічних особливостей ОСОБА_5 відносяться наступні: прискорений темп психічних процесів, порушення мислення у вигляді непослідовності, паралогічності суджень, емоційна парадоксальність та лабільність, виражено знижені критичні та прогностичні можливості.
2. Поведінка потерпілого ОСОБА_5 , під час вчинення правочину 16.06.2017 року обумовлена наявним у нього в той період психічним розладом.
3. Поведінка ОСОБА_5 , під час вчинення ним правочину 25.07.2017 року обумовлена наявним у нього в той період часу психічним розладом.
4. В період часу, до яких відносяться вчинені ним правочини, а саме купівлі-продаж квартири №19 (16.06.2017 р.) та №38 (25.07.2017 року) ОСОБА_5 , виявляв ознаки стійкого хронічного психічного розладу - «Шизофренія параноїдна, безперервний перебіг, апатико-дисоціативний дефект» (F 20.00 за МКАХ-10).
5. За своїм психічним станом у періоди часу, до яких відносяться вчинені ним правочини 16.06.2017 та 25.07.2017, ОСОБА_5 , не був здатним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
6. У теперішній час ОСОБА_5 , виявляє ознаки «Шизофренії параноїдної, безперервного перебігу, апатико-дисоціативного дефекту».
7. За своїм психічним станом в періоди часу, до яких відносяться вчинені ним правочини (16.06.2017 року та 25.07.2017 року) ОСОБА_5 , не міг розуміти характер та значення вчинених щодо нього дій» (а. с. 24-28, т. 1).
Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що на момент укладення спірного правочину ОСОБА_5 не усвідомлював значення своїх дій, оскільки мав регулярні психічні розлади та вживав алкогольні напої, про що свідчить висновок судово-психіатричного експерта №28 від 14.01.2020, а укладення оспорюваного договору не відповідало його внутрішній волі.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину
не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства,
а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним
за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила статті 225 ЦК України поширюються та ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи
в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.
Оскільки у частині першій статті 225 ЦК України вживається термін «момент» вчинення правочину, то в разі призначення психіатричної експертизи слід ставити перед експертом запитання стосовно конкретно визначеного відрізку часу, оскільки психічний стан особи може змінюватись.
Висновок про недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи у справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, інші докази (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 11.11.2019 у справі № 496/4851/14-ц.
Також, статтею 330 ЦК України визначено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Частиною 1 ст. 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) юридично - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (постанова Верховного Суду від 30.07.2020 року у справі №752/13695/18).
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
У постанові від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
У постанові від 22.10.2020 року у справі №752/11904/17 Верховний Суд зазначив, що правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.
У постанові від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 (14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
Разом з тим, згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Доказування не може грунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, встановивши, що на момент вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_5 не усвідомлював значення своїх дій не міг керувати ними, про що свідчить висновок судово-психіатричного експерта № 28 від 14.01.2020, який узгоджується з іншими матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність для визнання оспорюваного правочину недійсним згідно зі статтею 225 ЦПК України.
Також, вирішуючи позовні вимоги про витребування нерухомого майна, а саме: квартири, яка складається з 2 (двох) кімнат, загальною площею 41,4 кв. м., житловою площею 28,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , у громадянина ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь законного власника ОСОБА_5 , судом першої інстанції обгрунтовано враховано, що оскільки ОСОБА_1 набула право власності на спірну квартиру у спосіб, не передбачений діючим законодавством, тому вона та наступні набувачі ( ОСОБА_6 та ОСОБА_3 ) не були власниками квартири і не мали законних прав розпоряджатися нею.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у матеріалах справи докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обгрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції необгрунтовано врахував висновок судово-психіатричного експерта № 28 від 14.01.2020, оскільки він грунтується на припущеннях та суперечить іншим матеріалам справи, колегія суддів відхиляє, оскільки згідно зі ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України.
При цьому, слід зазначити, що судом першої інстанції цілком обгрунтовано враховано допустимість Висновку судово-психіатричного експерта № 28 від 14.01.2020 як доказу, оскільки екпертиза, проведена у кримінальному провадженні, містила інформацію щодо предмету доказування у цивільного провадженні.
Посилання апелянтів на те, що ОСОБА_6 , яка є третьою особою у справі, неправомірно не була залучена в якості співвідповідача як сторона оспорюваного правочину, що є самостійною підставою для відмови у позові, колегія суддів відхиляє, адже, позивачем не було пред'явлено жодної позовної вимоги до ОСОБА_6 .
Натомість, як вбачається зі змісту позовної заяви, перша позовна вимога пред'явлена ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , адже саме вона була другою стороною оспорюваного правочину, а друга позовна вимога пред'явлена до ОСОБА_3 , адже саме у нього перебуває спірна нерухомість і саме у нього її можна витребувати.
Щодо посилань апелянтів на те, що у матеріалах справи відсутні повноваження представника позивача - адвоката Мамася М.О., а долучений ним до матеріалів справи ордер датований 07.09.2021, тобто після звернення до суду із вказаним позовом, а отже в момент подачі позову до суду не існувало ордера на представництво інтересів адвокатом Мамасем М.О. позивача ОСОБА_5 , слід зазначити, що, як вірно встановлено судом першої інстанції, у матеріалах справи міститься ордер адвоката Мамася М.О. на представництво інтересів ОСОБА_5 , виданий 30.07.2021, тобто до подання даного позову до суду (позовна заява датована 21.08.2021 та зареєстрована судом 30.08.2021 за вх. №134655).
Більш того, в додатково направлених судом першої інстанції матеріалах, зокрема оригіналу позову разом з додатками, також міститься оригінал ордеру від 21.08.2021 на представництво інтересів позивача адвокатом Мамасєм М.О., а відтак у суду були відсутні підстави для неприйняття до розгляду даного позову, що було б надмірним формалізмом і порушення права на звернення до суду за захистом порушеного права.
Посилання апелянтів на те, що позивачем пропущено строки позовної давності для звернення до суду з даним позовом, колегія суддів відхиляє, адже, враховуючи, що з 12 березня 2020 року на усій території України було установлено карантин, а відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) під час дії карантину строки звернення до суду, продовжуються на строк дії такого карантину, строк позовної давності за вимогами, заявленими після 12 березня 2017 року (дата укладення оспорюваного договору) є таким, що продовжені відповідно до закону.
З вищенаведеного вбачається, що доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, обгрутовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться лише до переоцінки доказів та незгоди апелянтів з такими висновками, які узгоджуються з вимогами закону і з якими у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.
При цьому, апелянтами не наведено жодного доводу, який би потребував додаткового правового аналізу і міг би слугувати підставою для скасування законного і обгрунтованого судового рішення, яким захищено право на житло особи, яка страждає психічним розладом здоров'я.
Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду без змін.
Також слід зазначити, що у зв'язку із залишенням апеляційних скарг без задоволення понесені відповідачами судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Проценко Оленою Вікторівною, - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Микола Олександрович, ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору та витребування майна з чужого незаконного володіння- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 14 липня 2025 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова