вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 757/5406/25-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/12097/2025Головуючий у суді першої інстанції - Остпачук Т.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
03 липня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
секретар Кравченко А.С.,
за участю:
представника позивача Хитрук Н.І.,
представника відповідача Яндульського Д.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Хитрук Наталією Ігорівною, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" про визнання одностороннього правочину недійсним, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,
У лютому 2025 року на адресу Печерського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання одностороннього правочину недійсним, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що між Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» (надалі - «Відповідач» або «ПриватБанк») та ОСОБА_1 (надалі - «Позивач» або «Клієнт») 17 червня 2021 року шляхом подання Заяви про відкриття Поточного рахунку та приєднання до Умов та Правил надання послуги «Картка для виплат» та Заяви про приєднання до Умов та Правил надання послуг було укладено Договір банківського рахунка (копії Заяви про відкриття Поточного рахунку та приєднання до Умов та Правил надання послуги «Картка для виплат» та Заяви про приєднання до Умов та Правил надання послуг додаються), в результаті чого позивач став клієнтом Відповідача та отримував банківські послуги.
Поточний рахунок, відкритий у ПриватБанку використовувався позивачем виключно для отримання пенсії, що підтверджується заявою про виплату пенсії або грошової допомоги Головному управлінню ПФУ, яка була засвідчена працівником ПриватБанку.
З моменту відкриття поточного рахунку Позивачем не вчинялись жодні дії, які суперечили застосовуваному законодавству та правилам надання послуг. Від ПриватБанку не надходило жодних листів з метою уточнення інформації чи надання додаткових даних.
Разом з тим, Повідомленням Відповідача від 26 вересня 2024 року № 20.1.0.0.0/7- 240926/105 Позивача було повідомлено електронними засобами зв'язку про «прийняте 25 вересня 2024 року рішення про відмову від підтримання ділових / відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору (далі - «Рішення про відмову») у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику / ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей / неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників / подання недостовірної інформації / подання інформації з метою введення в оману банк».
Нормативною підставою такого рішення про відмову відповідач вказав ч. 1 ст. 15 Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19 травня 2020 року № 65, внутрішні документи Відповідача.
Як вбачається з копії повідомлення відповідачем не вказано конкретних причин розірвання договірних відносин, що унеможливлює встановлення підстав для розірвання договору між сторонами спору.
Позивач намагався особисто з'ясувати причини розірвання Договору банківського рахунка у відділені банку, проте отримав відмову у поясненні причин з посиланням на Умови та Правила надання послуг. Також, позивач звертався до відділення банку з вимогою отримання коштів, що знаходились на його рахунку, але отримав відмову.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27.03.2025 у задоволенні позову відмовлено (т. 2, а.с. 213-223).
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що у своєму повідомленні про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору відповідач зазначив загальні умови для відмови у підтриманні ділових зв'язків, не надавши інформацію щодо реальних причин відмови, що суперечить законодавству України та практиці Верховного Суду.
При цьому, зауважує, що право банку на розірвання договору не є обмеженим він має обгрунтувати причини відмови від підтримання ділових відносин та зазначити конкретні причини для відмови, а не обмежитись загальним посиланням на норми законодавства у сфері запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Крім того, вважає, що суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою те, що у зв'язку з незаконними діями Приватбанку позивачу була завдана моральна шкода, оскільки останній був позбавлений права користуватись належними йому грошовими коштами у розмірі двох місячних пенсійних виплат, що мало наслідком порушення нормальних життєвих зв'язків, що спричинило моральні страждання (т. 3, а.с. 1-7).
Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Так, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 25.09.2024 АТ КБ «ПриватБанк» складено висновок НФМ про розірвання ділових відносин з ОСОБА_1 .
Листом АТ КБ «ПриватБанк» від 26.09.2024 повідомлено позивача про те, що Банком на підставі частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 19.05.2020р. № 65, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, 25 вересня 2024 року прийнято Рішення про відмову від підтримання ділових/ відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/ розірвання договору у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/ неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/ подання інформації з метою введення в оману банк.
Так, згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202, ч. 2 ст. 203, ст. ст. 205, 207, 237 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов'язаний ідентифікувати та верифікувати відповідно до вимог законодавства України: клієнтів (крім банків, зареєстрованих в Україні), що відкривають рахунки в банку.
Банк здійснює ідентифікацію, верифікацію клієнта (особи, представника клієнта) і вживає заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, до відкриття рахунка клієнту, укладення договорів чи здійснення фінансових операцій, зазначених у частині другій цієї статті.
Банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», банки є суб'єктами первинного фінансового моніторингу.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», суб'єкт первинного фінансового моніторингу здійснювати ідентифікацію, верифікацію клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта у випадках, встановлених законом.
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний самостійно проводити оцінку ризику своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків, визначених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, та суб'єктами державного фінансового моніторингу, що здійснюють державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідних суб'єктів первинного фінансового моніторингу, під час здійснення їх ідентифікації, а також в інших випадках, передбачених законодавством та внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу, і вживати застережних заходів щодо клієнтів, стосовно яких встановлено високий ризик (ч. 3 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).
Частина 6 ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надає банку право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.
Разом з тим ч. 7 даної статті надає банку право витребувати інформацію, яка стосується ідентифікації клієнта (в тому числі керівників клієнта - юридичної особи, представника клієнта), вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, здійснення поглибленої перевірки клієнта, в органів державної влади, державних реєстраторів, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації з інших джерел, проте не зобов'язує банк вчиняти відповідні дії.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, проаналізувавши дії відповідача та наведені норми законодавства, дійшов висновку, що відмова відповідача у підтриманні ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку відповідає вищевикладеним нормам закону.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, відповідно до положень чинного законодавства АТ КБ «ПриватБанк» є суб'єктом первинного фінансового моніторингу та зобов'язаний забезпечувати у своїй діяльності управління ризиками та розроблення критеріїв ризику згідно Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний:
- відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі, коли здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (у тому числі встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), є неможливим або якщо у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені;
- відмовитися від проведення переказу в разі відсутності даних, передбачених частинами дванадцятою і тринадцятою статті 9 цього Закону;
- відмовити клієнту в обслуговуванні (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) у разі встановлення факту подання ним під час здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (поглибленої перевірки клієнта) недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
В розумінні ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» ділові відносини - це відносини між клієнтом та суб'єктом первинного фінансового моніторингу, що виникли на підставі договору (у тому числі публічного) про надання фінансових або інших послуг; неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, який не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.
Наказом Міністерства фінансів України №584 від 08.07.2017 року затверджено Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, відповідно до пункту 3 Розділу 1 яких встановлено, що суб'єкти первинного фінансового моніторингу (до яких зокрема відносяться банки) розробляють власні критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення з урахуванням цих Критеріїв, вимог та рекомендацій, визначених суб'єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб'єкта, та особливостей діяльності суб'єкта.
Також, відповідно до п. 17 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 26.06.2015 року №417 (далі - Положення НБУ №417), банк зобов'язаний розробити та затвердити такі окремі внутрішні документи з питань фінансового моніторингу, що мають оновлюватися з урахуванням змін до законодавства України та подій, що можуть вплинути на ризики легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму, зокрема, Програму управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу.
Відповідно до п. 47 Положення № 417, банк зобов'язаний у порядку, установленому Програмою ідентифікації, верифікації та вивчення клієнтів банку до встановлення ділових (договірних) відносин, що оформлені в письмовій формі (укладення договорів), відкриття рахунку, здійснення разових фінансових операцій на значну суму та під час вивчення клієнта, уточнення/додаткового уточнення інформації про клієнта забезпечувати виявлення факту належності клієнта (крім клієнтів, зазначених у пункті 58 цього розділу) або особи, яка діє від його імені, їх кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), вигодоодержувачів до публічних осіб, до осіб близьких або пов'язаних з публічними особами.
Банк у разі виникнення підозри, проведення фінансової операції, що підлягає фінансовому моніторингу, зобов'язаний забезпечувати виявлення факту належності стосовно всіх без винятків клієнтів або осіб, які діють від їх імені, їх кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), вигодоодержувачів до публічних осіб, до осіб близьких або пов'язаних з публічними особами.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» оцінювання ризиків клієнтів суб'єктом первинного фінансового моніторингу здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний також здійснювати переоцінку ризиків клієнтів, з якими встановлені ділові відносини, а також в інших випадках, встановлених законодавством, не рідше ніж один раз на рік з метою її підтримання в актуальному стані та документувати результати оцінки чи переоцінки ризиків.
Як передбачено ст. 1067 Цивільного кодексу України, договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами; банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам; банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами; у разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.
Водночас, з урахуванням приписів статей 10, 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якою встановлено право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом, як спеціальних законодавчих норм, що прямо наділяють Банк правом відмовитися від ділових відносин з клієнтом з неприйнятно високим ризиком, пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого й відсилає частина друга статті 1067 Цивільного кодексу України, зокрема абзац другий цієї частини.
Тобто, норми зазначених законів не обмежують право Банку на односторонню відмову від укладення договору з клієнтом чи припинення ділових відносин шляхом розірвання договору і закриття рахунку в разі наявності визначених цими законами обставин.
У свою чергу, згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
При цьому, у частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись з позовом до суду, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що у своєму повідомленні про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору відповідач зазначив загальні умови для відмови у підтриманні ділових зв'язків, не надавши інформацію щодо реальних причин відмови.
Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неправомірності дій відповідача, порушення ним законних прав та охоронюваних інтересів позивача та норм чинного законодавства.
При цьому, позивач посилається лише на неправомірні дії відповідача щодо припинення ділових відносин, однак будь-яких доказів, що позивача було неправомірно віднесено до категорії ризикових, не надано.
Посилання позивача на порушення відповідачем норм Цивільного кодексу України колегія суддів вважає безпідставними, адже як вірно зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, відповідач є суб'єктом первинного фінансового моніторингу, та, враховуючи приписи статей 10, 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», та статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як спеціальних законів, має право відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком.
Посилання апелянта на безпідставну відмову у задоволенні його позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів відхиляє, адже позивачем не обгрунтовано належними доказами, що йому було завдано моральну шкоду, не доведено, що моральна шкода була завдана саме протиправними діями відповідача, а також, що наявний причинно-наслідковий зв'язок між такою шкодою і протиправними діяннями банку.
З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення.
Крім цього, наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обгрунтування позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав грунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.
Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Також слід зазначити, що у зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені позивачем судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Хитрук Наталією Ігорівною, - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" про визнання одностороннього правочину недійсним, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного суду.
Повний текст постанови складений 14 липня 2025 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова