11 червня 2025 року м.Київ
Справа №757/3976/25-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/9348/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Верланова С.М., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Цюрпіти Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Бусик О.Л. 04 березня 2025 року в м. Києві, повний текст рішення складений 05 березня 2025 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У січні 2025 року представник ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути заборгованість за договором про надання кредиту з відповідача на загальну 41471, 35 грн, що складається з тіла кредиту в розмірі 24093, 64 грн та заборгованості по відсотках за користування кредитом 17377,71 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29 липня 2019 року АТ «АЛЬФА-БАНК» та ОСОБА_1 уклали договір про надання кредиту № 501168296, відповідно до умов якого АТ «АЛЬФА-БАНК» надав позичальнику кредит у сумі 30000 (тридцять тисяч) грн, строк кредиту 36 місяці, мета - на споживчі потреби, відсоткова ставка 33 %. Договір кредитної лінії укладено з відповідачем у електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», який має силу договору, укладеного в письмовій формі та підписаний сторонами.
AT «АЛЬФА-БАНК» виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 24093,64 грн, в свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість.
22 лютого 2021 року між АТ «АЛЬФА БАНК» та ТОВ «ФК ФОРТ» було укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги за кредитним договором перейшло до ТOB «ЦК «ФОРТ».
В подальшому 23 лютого 2021 року між ТОВ «ФК ФОРТ» та ТОВ «ФК «EЛIT ФIHAHC» було укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги за кредитним договором перейшли до ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС».
Таким чином, ТОВ «ФК«ЕЛІТ ФІНАНС» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 29 липня 2019 року, укладеним між АТ «АЛЬФА-БАНК» та відповідачем.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 16000 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 501168296 від 29 липня 2019 року від первісного кредитора до ТОВ «ФК «EЛIT ФIHAHC», оскільки позивачем та представником відповідача до суду надано різні договори факторингу про відступлення права вимоги за кредитним договором № 501168296 від 29 липня 2019 року як від АТ «АЛЬФА-БАНК», так і від ТОВ «ФК ФОРТ», що позбавляє суд можливості встановити за яким саме договором відбулося відступлення права вимоги.
Стягуючи витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16000,00 грн суд першої інстанції вважав вказаний розмір доведеним, правомірним та співмірним для відшкодування відповідачем на користь позивача суми витрат, понесених останнім на правничу допомогу.
ТОВ «ФК «EЛIT ФIHAHC» не погодилось із зазначеним судовим рішенням, в частині стягнення витрат на правову допомогу, директором товариства подана апеляційна скарга, в якій він вказує на те, що рішення суду в цій частині ухвалено з порушенням положень ст.137 ЦПК України, оскільки застосовано дану норму без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.
Представник позивача вказує на те, що витрати на професійну правничу допомогу визначені відповідачем є неспівмірними із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, з урахуванням тієї обставини, що справа не є складною. Представник позивача вважає, що витрати на професійну правничу допомогу понесені відповідачем мають становити не більше 1000,00 грн.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 16000,00 грн та ухвалити нове рішення, яким стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача вказує на те, що доводи наведені представником позивача в апеляційній скарзі є безпідставними, а визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу, є повністю співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт та витраченим часом, що повністю відповідає положенням ст. 137 ЦПК України.
Представник відповідача також просить стягнути з позивача на користь відповідача витрати понесені відповідачем на стадії апеляційного розгляду справи в розмірі 8000,00 грн (гонорар), що включає в себе: аналіз судової практики щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, підготовку правової позиції, підготовку та подання відзиву на апеляційну скаргу. Детальний опис виконаних робіт міститься у підписаному сторонами Акті виконаних робіт, який додається до відзиву на апеляційну скаргу.
На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Стягнути з позивача на користь відповідача 8000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Лабатюк Я.М. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись в порядку визначеному процесуальним законом, причини неявки суду не повідомили. А тому колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність вказаних осіб.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такого.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги по суті спору, апеляційним судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Перш за все, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що в порядку ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду оскаржується позивачем лише в частині вирішення питання про компенсацію відповідачеві понесених судових витрат на стадії розгляду справи судом першої інстанції, апеляційний суд здійснює його перегляд лише в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції не становить предмет апеляційного перегляду, так як іншими учасниками справи не оскаржується і вони не будуть позбавлені такого права.
За результатами розгляду справи рішенням Печерського районного суду м. Києва 04 березня 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишені без задоволення.
В ході розгляду справи стороною відповідача був поданий відзив на позовну заяву і у відзиві представник відповідача - адвокат Лабатюк Я.М. просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 16000 грн. /а.с.65-71/
Представництво інтересів відповідача адвокатом Лабатюк Я.М. здійснювалось на підставі ордеру від 10 лютого 2025 року, який був виданий на підставі договору про надання правової допомоги № 10/02-25 від 10 лютого 2025 року. /а.с.82/
10 лютого 2025 року між адвокатом Лабатюком Я.М. та ОСОБА_1 укладено Договір про надання правничої допомоги, відповідно до умов яких виконавець взяв на себе зобов'язання надати замовнику визначену цим Договором правову допомогу щодо представництва та захисту прав, свобод та законних інтересів клієнта. /а.с.89-90/
Згідно додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги від 10 лютого 2025 року та акту прийому - передачі до договору про надання правничої допомоги від 10 лютого 2025 року, підписаного сторонами, адвокатом наведено перелік наданих юридичних послуг та їх вартість, а саме 16000 (шістнадцять тисяч) грн. /а.с.91-93/
Вирішуючи питання про компенсацію понесених судових витрат апеляційний суд виходить з такого.
У ч. 1 ст. 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права; вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п'ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, п.1 1 ч.ч.1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.141 ЦПК України).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У ч.ч. 4-6 ст.137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі №750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 757/60277/18-ц.
Верховний Суд у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц вказав на те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19.
З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції заявлені позовні вимоги залишені без задоволення, а отже в порядку визначеному ст. 141 ЦПК України відповідач має право на компенсацію понесених судових витрат.
Адвокат Лабатюк Я.М. надавав відповідачу правничу допомогу при розгляді цієї справи у суді першої інстанції, зокрема, ним були подані відзив на позовну заяву, додаткові пояснення, були здійснені адвокатські запити, також він приймав участь в судових засіданнях в суді першої інстанцій.
Стороною відповідача було здійснено заяву про компенсацію судових витрат як на стадії розгляду справи судом першої інстанції. Сторона позивача в суді першої інстанції участі свого представника не забезпечила і не скористалась правом на надання заперечень щодо розміру заявлених відповідачем судових витрат. У зв'язку з цим суд першої інстанції, діючи в межах принципів змагальності та диспозитивності, обґрунтовано вважав що стягненню з позивача на користь відповідача підлягає вся сума понесених витрат на професійну правничу допомогу, що становить 16000,00 грн, оскільки такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду в оскаржуваній частині.
На стадії апеляційного перегляду справи стороною відповідача у відзиві на апеляційну скаргу також було здійснено заяву про відшкодування витрат на правову допомогу пов'язану з переглядом справи апеляційним судом в розмірі 8000,00 грн (гонорар), що включає в себе: аналіз судової практики щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, підготовку правової позиції, підготовку та подання відзиву на апеляційну скаргу. Детальний опис виконаних робіт міститься у підписаному сторонами Акті виконаних робіт, який додається до відзиву на апеляційну скаргу. /а.с.159-166/
Положення про необхідність здійснення апеляційним судом розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції міститься у п.п.в) п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України.
В п.13 ст.141 ЦПК України вказано, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Верховний Суд у постанові від 30 січня 2024 року у cправі № 925/790/17(925/580/20) вказав на те, що оскарження додаткового судового рішення не є окремими судовим розглядом спору по суті, а прямо залежить від розгляду основної справи, тому вирішення питання щодо стягнення судових витрат за наслідками перегляду додаткового рішення («розподіл витрат на правничу допомогу за участь у розгляді питання про розподіл витрат на правничу допомогу»), яким вже вирішено питання розподілу судових витрат, є необґрунтованим та не відповідає змісту процесуального законодавства щодо розподілу судових витрат. З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про правильність висновків апеляційного господарського суду про відсутність підстав для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу, оскільки таке суперечило б змісту ГПК України, а відтак і про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Апеляційний суд звертає увагу, що предметом апеляційного розгляду було виключно питання компенсації відповідачеві понесених ним судових витрат, а саме витрат на правову допомогу, на стадії розгляду справи судом першої інстанції. Вказане питання не є окремими судовим розглядом спору по суті, а прямо залежить від розгляду основної справи, тому вирішення питання щодо стягнення судових витрат за наслідками перегляду рішення («розподіл витрат на правничу допомогу за участь у розгляді питання про розподіл витрат на правничу допомогу»), яким вже вирішено питання розподілу судових витрат, є необґрунтованим та не відповідає змісту процесуального законодавства щодо розподілу судових витрат. А тому апеляційний суд не вбачається підстав для додаткового стягнення з позивача на користь відповідача судових пов'язаних з розглядом апеляційної скарги на рішення суду в частині вирішення питання судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: С.М. Верланов
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 11 липня 2025 року.